Ухвала

від 09.02.2012 по справі 8/149

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" лютого 2012 р. м. Київ К-52247/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Мойсюка М.І., суддів: Бутенка В.І., Штульман І.В.,

при секретарі: Буденку В.В.,

за участю: ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2, представника першого відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 до Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Комунального підприємства «ЖЕО-111»Голосіївської районної в м. Києві ради, за участю третіх осіб - Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення, поновлення місця реєстрації проживання, переоформлення особового рахунку та укладення договору найму жилого приміщення, за касаційними скаргами Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві і ОСОБА_1, до яких приєдналось комунальне підприємство «ЖЕО-111»Голосіївської районної в м. Києві ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року,-

у с т а н о в и л а :

У січні 2008 року ОСОБА_4 звернувся із зазначеним позовом посилаючись на те, що на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 вересня 2002 року № 1739 ОСОБА_6 був виданий ордер № 129 серії А від 22 квітня 2004 року на право зайняття жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_1 (далі спірна квартира).

22 червня 2004 року відповідно до ордеру ОСОБА_6 та її донька позивач ОСОБА_5 були зареєстровані за адресою спірної квартири, після чого 29 червня 2004 року остання була знята з реєстрації місця проживання та відповідно до даних про місце вибуття була зареєстрована за місцем проживання батька ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_2.

У квітні 2007 року ОСОБА_6 померла, а тому 8 травня цього ж року була знята з реєстраційного обліку місця проживання.

Враховуючи ці обставини, 3 листопада 2007 року позивач ОСОБА_5 звернулася до Голосіївського районного управління ГУ МВС України в м. Києві із заявою про реєстрацію місця проживання та була зареєстрована у спірній квартирі.

Проте, 9 листопада 2007 року відповідач реєстрацію місця проживання позивача анулював, виходячи з висновку від 8 листопада 2007 року як таку, що здійснена в порушення закону.

Вважаючи це порушенням житлових прав неповнолітньої ОСОБА_5, представник її просив про задоволення позову.

Постановою окружного адміністративного суд м. Києва від 11 червня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково, визнано протиправним рішення Голосіївського районного управління ГУ МВС України в м. Києві щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 у кімнаті № АДРЕСА_1 та зобов'язано відповідача поновити реєстрацію місця проживання позивача.

В решті позову провадження у справі закрито.

У поданих до Вищого адміністративного суду України касаційних скаргах Голосіївське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві і ОСОБА_1, до яких приєдналось комунальне підприємство «ЖЕО-111»Голосіївської районної в м. Києві ради посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просять оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг і заяви про приєднання до касаційних скарг, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про їх задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи частково позов апеляційний суд виходив з вимог частини 4 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»і того, що позивач заяви про зняття з реєстрації місця проживання не подавала, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи та судового рішення з приводу позбавлення права власності на житлове приміщення матеріали справи не містять, а тому оскаржуване рішення відповідача визнав протиправним.

Проте до такого висновку суд дійшов без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто, за змістом норм процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний зазначити встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Досліджуючи питання протиправності рішення відповідача щодо анулювання реєстрації місця проживання позивача у спірній квартирі, апеляційний суд в порушення зазначених вимог закону не звернув увагу на ту обставину, що відповідно до рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 26 лютого 2004 року №22/23 спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади району. У зв'язку зі смертю 29 квітня 2007 року наймача ОСОБА_6 і відсутністю зареєстрованих інших членів сім'ї, був припинений договір найму жилого приміщення.

Зобов'язуючи відповідача поновити реєстрацію місця проживання позивача апеляційний суд не звернув уваги і не врахував того, що цим порушуються права третьої особи ОСОБА_1, якому згідно з ордером №001744 від 20 грудня 2007 року надана спірна квартира (за статусом службова Комунального підприємства Дирекції з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району) і цей ордер не визнаний незаконним і не скасований.

Окрім цього суд не звернув уваги також на ту обставину і не навів відповідних мотивів чи таке рішення буде узгоджуватися з вимогами статей 51, 107 ЖК України і Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 року № 470, за змістом яких у разі вибуття члена сім'ї на постійне місце проживання в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. В такому випадку вселення особи у це житлове приміщення здійснюється на загальних засадах.

Неповне з'ясування апеляційним судом дійсних обставин справи та порушення норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

За приписами частини 2 і 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Касаційні скарги Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві і ОСОБА_1, до яких приєдналось комунальне підприємство «ЖЕО-111» Голосіївської районної в м. Києві ради задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.