Ухвала

від 16.06.2015 по справі 8/149

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ К/9991/54867/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 до Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Комунального підприємства «ЖЕО-111» Голосіївської районної в м. Києві ради, за участю третіх осіб - Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6 про визнання протиправним рішення, поновлення місця реєстрації проживання, переоформлення особового рахунку та укладення договору найму жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову окружного адміністративного суд м. Києва від 11 червня 2008 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року,-

у с т а н о в и л а :

У січні 2008 року ОСОБА_4 звернувся із зазначеним позовом посилаючись на те, що на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 вересня 2002 року № 1739 ОСОБА_7 був виданий ордер № 129 серії А від 22 квітня 2004 року на право зайняття жилого приміщення - кімнати № 6 в комунальній квартирі АДРЕСА_1 (далі спірна квартира).

22 червня 2004 року відповідно до ордеру ОСОБА_7 та її донька позивач ОСОБА_5 були зареєстровані за адресою спірної квартири, після чого 29 червня 2004 року остання була знята з реєстрації місця проживання та відповідно до даних про місце вибуття була зареєстрована за місцем проживання батька ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_2.

У квітні 2007 року ОСОБА_7 померла, а тому 8 травня цього ж року була знята з реєстраційного обліку місця проживання.

Враховуючи ці обставини, 3 листопада 2007 року позивач ОСОБА_5 звернулася до Голосіївського районного управління ГУ МВС України в м. Києві із заявою про реєстрацію місця проживання та була зареєстрована у спірній квартирі.

Проте, 9 листопада 2007 року відповідач реєстрацію місця проживання позивача анулював, виходячи з висновку від 8 листопада 2007 року як таку, що здійснена в порушення закону.

Вважаючи це порушенням житлових прав неповнолітньої ОСОБА_5, представник її просив про задоволення позову.

Постановою окружного адміністративного суд м. Києва від 11 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просять оскаржуване судове рішення скасувати.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позову суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що спірне рішення відповідача відповідає вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10 вересня 2002 року № 1739 ОСОБА_7 був виданий ордер № 129 серії А від 22 квітня 2004 року на право зайняття жилого приміщення - кімнати № 6 в комунальній квартирі АДРЕСА_1.

22 червня 2004 року відповідно до ордеру ОСОБА_7 та її донька позивач ОСОБА_5 були зареєстровані за адресою спірної квартири, після чого 29 червня 2004 року остання була знята з реєстрації місця проживання та відповідно до даних про місце вибуття була зареєстрована за місцем проживання батька ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_2.

У відповідності до рішенням Голосіївської районної в м. Києві ради від 26 лютого 2004 року №22/23 спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади району.

У зв'язку зі смертю 29 квітня 2007 року наймача ОСОБА_7 і відсутністю зареєстрованих інших членів сім'ї, був припинений договір найму жилого приміщення.

В подальшому спірна квартира (за статусом службова Комунального підприємства Дирекції з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району) у відповідності до ордеру №001744 від 20 грудня 2007 року була надана ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позову суди правильно виходили з того, що у разі вибуття члена сім'ї на постійне місце проживання в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. В такому випадку вселення особи у це житлове приміщення здійснюється на загальних засадах, що узгоджується з вимогами статей 51, 107 ЖК України і пункту 61 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 року № 470.

За таких обставин правових підстав для реєстрації місця проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі після припинення договору найму не було.

Рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційних скарг їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову окружного адміністративного суд м. Києва від 11 червня 2008 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало