Постанова

від 24.12.2012 по справі 9/310

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2012 р. Справа№ 9/310

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 24.12.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року (підписано 20.09.2012 року)

у справі № 9/310 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про визнання внесеними зміни в договір оренди

за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області

про визнання недійсним договору частково та внесення змін до договору оренди,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року у справі № 9/310 первісний позов задоволено частково. Внесено зміни до договору оренди земельної ділянки, укладеного між Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, який посвідчено 04.12.2003 року, приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 6825, викладено пункт 2.1 договору у новій редакції. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач за первісним позовом - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року у справі №9/310 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїх доводах відповідач за первісним позовом посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 29.10.2012 року апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №9/310 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представники сторін в дане судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи.

Представник позивача за первісним позовом приймав участь в судових засіданнях 28.11.2012 року та 12.12.2012 року надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача за первісним позовом.

Крім того, апеляційним господарським судом відхилено клопотання сторін про відкладення розгляду справи у зв'язку з підготовкою проекту мирової угоди між сторонами, з огляду на наступне.

За змістом статті 22 ГПК України участь в господарських засіданнях є правом, а не обов'язком сторони, яка повинна добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали справи свідчать, що учасники судового процесу були належним чином повідомлені про місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення, що також підтверджує сприяння суду сторонам по справі у з'ясуванні фактичних обставин справи у повному обсязі, з дотриманням принципів судочинства.

Зокрема, ухвалою про прийняття апеляційної скарги до провадження, ухвалами про відкладення розгляду справи від 29.10.2012 року, від 28.11.2012 року та від 12.12.2012 року апеляційний господарський суд попередив сторін, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Судова колегія враховує, що кожен раз питання про відкладення розгляду справи у межах строків, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. У випадку нез'явлення представників сторін чи інших учасників судового процесу у судове засідання господарський суд, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Прийняття рішення зі спору по суті позовних вимог та апеляційний перегляд рішення суду за вимогами апеляційної скарги у відсутність сторони, повідомленої належним чином про час і місце судового засідання, не є порушенням принципів судочинства, адже у разі відсутності можливості направити у судове засідання певного представника, сторона не позбавлена права на участь у розгляді справи іншим представником чи керівником юридичної особи.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2003 року між Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано за №6825 (далі по тексту - договір, а.с. 15-16, т. 1).

За умовами п. 1.1 договору орендодавець надає в оренду, а орендар на підставі рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25.11.2003 року №188 приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Новопетрівської сільської ради загальною площею 1,1741 га, за адресою: АДРЕСА_1 надану під розміщення плодосховища та засолочного цеху.

Відповідно до п. 1.2 договору термін дії цього договору 49 (сорок дев'ять) років.

Згідно з п. 2.1 договору оренда земельних ділянок провадиться з оплатою 500 грн. щорічно на рахунок орендодавця. Грошова оцінка земельної ділянки становить: 5480,95 грн.

Пунктом 2.6 договору визначено, що орендодавець має право вимагати відповідного збільшення орендної плати, якщо в результаті зміни законодавства України, розмір земельного податку став більшим за орендну плату.

Рішенням двадцять дев'ятої сесії третього скликання Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області «Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель сільського населеного пункту Нові Петрівці» від 07.04.2009 року №623-XXIX-V, затверджено технічну документацію з нормативно-грошової оцінки земель сільського населеного пункту Нові Петрівці Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, якою визначено базову вартість одного квадратного метра, що становить 72,22 грн. та введено її в дію з 08.04.2009 року.

Рішенням сьомої сесії шостого скликання Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ПП ОСОБА_2» від 08.07.2011 року №129-VII-VI встановлено відповідачу річну орендну плату за земельну ділянку площею 1,1741 га АДРЕСА_1, яка орендована останнім згідно з договором оренди земельної ділянки від 04.12.2003 року, в розмірі 12% від грошової оцінки, що складає 1 682 376,00 грн. без ПДВ та доручено Новопетрівському сільському голові укласти з приватним підприємцем ОСОБА_2 договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.12.2003 року (а.с. 20-21, т. 1).

До матеріалів справи позивачем за первісним позовом додано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №671, виданий Управлінням Держкомзему у Вишгородському районі Київської області, з якого вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки за Договором складає 1 682 376,00 грн.

21.07.2011 року позивачем за первісним позовом направлено на адресу відповідача за первісним позовом лист № 976 з пропозицією про укладення та посвідчення нотаріусом договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.12.2003 року разом з копією рішення від 08.07.2011 року №129-VII-VI та двома примірниками договору про внесення змін (а.с. 22, т. 1).

Листом від 08.08.2011 року №08-08/2011 відповідач за первісним позовом відмовився від підписання направленого на його адресу вищевказаного договору про внесення змін (а.с. 24, т. 1).

У жовтні 2011 року Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного між Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, посвідчений 04.12.2003 року, приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим номером 6825, про наступне:

1. Внести зміни до п. 2.1 договору та викласти його в наступній редакції:

«2.1. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1,1741 га станом на 2011 рік становить 1 682 376,00 грн.

Річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 12% від грошової оцінки, що складає 201 885,12 гривень без ПДВ на рахунок Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.»

2. Внести зміни до п. 2.4 договору та викласти його в наступній редакції:

«2.4. Орендна плата вноситься один раз на місяць не пізніше 15 числа наступного місяця за звітним на рахунок Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Орендна плата за перший місяць оренди з дня укладення цього Договору про внесення змін складає 201 885,12 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.»

3. Внести зміни до п. 3.2 договору, додавши після слів «.. всі вимоги викладені в ст. ст. 22, 23, 24» цифру «25».

4. Внести зміни до п. 6.1 договору та викласти його в наступній редакції:

«6.1. Право на оренду цієї земельної ділянки, що є комунальною власністю, не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано в заставу.»

5. Внести зміни до п. 6.6 договору, змінивши в ньому цифру «28» на цифру «31».

6. Внести зміни до п. 6.7 договору, змінивши в ньому цифру «27» на цифру «141».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не внесення змін до умов договору оренди земельної ділянки від 04.12.2003 року спричинює істотне порушення прав Новопетрівської Сільської ради Вишгородського району Київської області в частині недоотримання коштів до місцевого бюджету від орендної плати за землю, а також порушує норми чинного законодавства. Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 632, 659 ЦК України, ст. ст. 188, 189 ГК України, ст. ст. 2, 21, 30 Закону України «Про оренду землі», ст. 144 Конституції України.

15.08.2012 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву до господарського суду міста Києва про визнання недійсним п. 2.6 договору оренди земельної ділянки укладений між Новопетрівською сільською радою та ФОП ОСОБА_2 та про внесення змін до договору, а саме: п. 2.4 застосувати в наступній редакції: «Визначена сума орендної плати є незмінною протягом наступних 15 років». Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано тим, що п. 2.6 договору суперечить ч. 7 ст. 193 ГК України та є нікчемним в силу положень ст. 207 ГК України.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог первісного позову Новопетрівської Сільської ради Вишгородського району Київської області з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 24.07.2012 року, а саме п. 1 прохальної частини щодо внесення змін до п. 2.1 договору, встановлення розміру нормативно грошової оцінки земельної ділянки та встановлення річної орендної плати, оскільки останні є обґрунтованими та відповідають вимог чинного законодавства.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом в частині внесення змін до п. 2.4 договору у редакції, викладеній позивачем за первісним позовом та позовних вимог за первісним позовом, викладених в пунктах 3-6 прохальної частини, у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 зустрічних позовних вимог про визнання недійсним п. 2.6 договору оренди земельної ділянки, укладеного між Новопетрівською сільською радою та ФОП ОСОБА_2

Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Нормами статті 1 Закону України «Про оренду землі», ст. 93 ЗК України визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України до загальнодержавних податків та зборів належить, зокрема, плата за землю.

У відповідності з підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування (при платі за землю) є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до підпункту 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктами 288.1.288.4. ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Отже, право користування землею державної або комунальної форми власності може виникати виключно у відповідності з Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами, а плата за землю справляється виключно у формі земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

В силу статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» визначені правові засади оренди землі і встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Правовідносини оренди землі є одним з видів цивільних правовідносин і підлягають регулюванню Цивільним Кодексом України і актами цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України, умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря .

Згідно із ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, установлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 2.6 договору орендодавець має право вимагати відповідного збільшення орендної плати, якщо в результаті зміни законодавства, розмір земельного податку став більшим за орендну плату.

Статтею 289 Податкового кодексу України визначено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ч. 3 ст. 201 Земельного кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Нормами статті 18 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

У відповідності до ст.ст. 1, 5 Закону України «Про оцінку земель», ст. 201 ЗК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок як капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами, використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Приписами статей 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України, який введено в дію з 01.01.2011 року, унормовано, що розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Нормами статті 274 Податкового кодексу України регламентовано, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Отже, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то зміна нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду розміру орендної плати в межах, встановлених п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

В силу статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Таким чином, у разі прийняття відповідним органом рішення про зміну нормативної грошової оцінки землі, внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Сторонами не надано доказів скасування чи визнання нечинними рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області «Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель сільського населеного пункту Нові Петрівці» від 07.04.2009 року №623-XXIX-V та «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ПП ОСОБА_2» від 08.07.2011 року №129-VII-VI, не містять такі докази і матеріали справи.

Органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію (рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року у справі №1-9/2009 про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області «Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель сільського населеного пункту Нові Петрівці» від 07.04.2009 року №623-XXIX-V, яким встановлено базову вартість одного квадратного метра 72,22 грн., є за своїм змістом нормативним актом, який підлягає неодноразовому застосуванню серед невизначеного кола осіб - суб'єктів земельних відносин щодо земельних ділянок, розташованих у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області та розповсюджується на власників земельних ділянок, сторін договорів міни, дарування, оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, спадкоємців земельних ділянок, а також при визначенні втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва тощо.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог Новопетрівської Сільської ради Вишгородського району Київської області з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 24.07.2012 року, а саме п. 1 прохальної частини щодо внесення змін до п. 2.1 договору, встановлення розміру нормативно грошової оцінки земельної ділянки та встановлення річної орендної плати, оскільки останні є обґрунтованими та відповідають вимог чинного законодавства.

Також судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом в частині внесення змін до п. 2.4 договору у редакції, викладеній позивачем за первісним позовом, оскільки викладений у ньому розмір місячної орендної плати не відповідає розміру встановленому у рішенні Новопетрівської сільської ради від 08.07.2011 року №129-VII-VI та оферті.

Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позовні вимоги за первісним позовом, які викладені в пунктах 3-6 прохальної частини позову стосуються внесення змін щодо зазначення нумерації статей Закону України «Про оренду землі» в редакції чинній на момент винесення рішення Новопетрівською сільською радою від 08.07.2011 року, тому відсутні підстави для їх задоволення за необґрунтованістю та недоведеністю.

Одночасно з цим, при прийнятті оскаржуваного рішення судом було враховано те, що договір оренди земельної ділянки укладено між Новопетрівською сільською радою та ФОП ОСОБА_2 04.12.2003 року в редакції, яка відповідала діючому на момент укладення законодавству, зокрема нормами Закону України «Про оренду землі» в редакції від 27.11.2003 року.

У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає за необґрунтованістю доводи, які викладені у зустрічному позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним п. 2.6 договору оренди земельної ділянки укладений між Новопетрівською сільською радою та ФОП ОСОБА_2, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 2.6 договору орендодавець має право вимагати відповідного збільшення орендної плати, якщо в результаті зміни законодавства України, розмір земельного податку став більшим за орендну плату.

Нормами статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 року № 02-5/111 зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що правочин був здійснений за волевиявленням обох сторін, і в даному випадку, усі твердження позивача за зустрічним позовом про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору (п. 2.6) не можуть бути підставою визнання недійсності договору/пункту договору.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів на підтвердження звернення до Новопетрівської сільської ради з пропозицією про внесення змін до договору оренди земельної ділянки відповідно до ст. 188 ГПК України.

Отже обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки умови п. 2.6 договору жодним чином не порушують його права та вимоги чинного законодавства України.

Крім того, вимоги за зустрічним позовом про внесення змін до п. 2.4 договору про те, що визначена сума орендної плати є незмінною протягом наступних 15 років жодним чином не обґрунтовані, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем за первісним позовом - фізичною особою-підприємця ОСОБА_2 не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 11.09.2012 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року у справі №9/310 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року у справі №9/310 залишити без змін.

3. Справу №9/310 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.