Ухвала

від 24.12.2012 по справі 2а-3293/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/53473/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.06.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2011

у справі № 2а-3293/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Транспеле»

до 1. Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

2. Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03.06.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2011, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м.Луганську від 21.03.2011 № 0000142360/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Компанія «Транспеле»бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 138294,00 грн., серпень 2010 на суму 121338,00 грн., вересень 2010 року на суму 94772 грн., листопад 2010 року на суму 113149,00 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1703,40 грн.

Ленінська МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.3 ст. 1, п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 11, ч. 1 ст. 138, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головне управління Державного казначейства України у Луганській області подало заяву про приєднання до касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ТОВ «Компанія «Транспеле»подало до Ленінської МДПІ м.Луганська податкові декларації за липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2010 року разом із відповідними розрахунками коригування сум ПДВ, довідками щодо залишку сум від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишаються непогашеними після бюджетного відшкодування, отриманого у звітних податкових періодах, та підлягають включенню до складу податкового кредиту наступних податкових періодів, розрахунками сум бюджетного відшкодування, заявами про повернення сум бюджетного відшкодування та розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Ленінською МДПІ у м. Луганську проведено відповідні позапланові виїзні перевірки ТОВ «Компанія «Транспеле»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок підприємства у банку за вказані періоди, за результатами яких складено довідки від 21.09.2010 № 703/23-616/13378964, від 15.10.2010 № 737/23-616/13378964, від 24.11.2010 № 837/23-616/13378964, від 07.02.2011 № 35/23-616/13378964. У висновках довідок зазначено про неможливість підтвердження за результатами перевірок відповідні залишки заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ, що пов'язано з необхідністю відслідкування ланцюга постачання товарів (послуг) в рамках дії наказу ДПА України від 18.08.2005 № 350 з урахуванням змін, внесених наказом ДПА України від 20.10.2009 № 568.

Ленінською МДПІ у м. Луганську проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Транспеле»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок підприємства у банку за липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у червні-серпні 2010 року, жовтні-листопаді 2010 року, за результатами якої складено акт від 21.03.2011 № 102/23-616/13378964. Даним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.1.8 ст. 1, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000142360/0 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2010 року на загальну суму 685020,00 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач неправомірно заявив до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість за вказані періоди в результаті безпідставного віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість. Така позиція обґрунтована тим, що контрагенти-постачальника продавця товару мають ознаки фіктивних підприємств, не знаходяться за юридичними адресами, не звітують перед податковими органами, що позбавляє можливості провести зустрічні перевірки та підтвердити сплату ними податку до бюджету.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередній інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню при вирішення даного спору.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Судами попередніх інстанцій при безпосередньому дослідженні доказів не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності.

Податковим органом у підтвердження власних доводів, викладених у касаційній скарзі, про те, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства, не наведено цьому жодних підтверджень та доказів.

Тому, враховуючи належне дослідження судами попередніх інстанцій факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару з метою використання його у господарській діяльності, в результаті чого підтверджено отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей та фактичну сплату сум податку на додану вартість постачальникам таких товарів, доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними.

З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2011 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло