Рішення

від 13.11.2008 по справі 8/159

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/159

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

13.11.2008                                                                                              Справа  № 8/159

за позовом відкритого акціонерного товариства „Хустська пересувна механізована колона”, м. Хуст

до відповідача відкритого акціонерного товариства „Птахофабрика „Виноградівська”, с. Петрово Виноградівського району

про стягнення суми 26 855,93 грн. –боргу (в тому числі 4 424,93 грн. –3 % річних та  22 431 грн. –інфляційних збитків).

                                                                                                       Суддя    Тисянчин  В. М.

                      Представники:

Від позивача –Бучок О.О., (представник за довіреністю № 205 від 10.11.2008 року)

Від відповідача –Шерегі В.М., (представник за довіреністю від 20.12.2007 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов відкритим акціонерним товариством „Хустська пересувна механізована колона”, м. Хуст до відкритого акціонерного товариства „Птахофабрика „Виноградівська”, с. Петрово Виноградівського району про стягнення суми 26 855,93 грн. –боргу (в тому числі 4 424,93 грн. – 3 % річних та  22 431 грн. –інфляційних збитків).

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені                 ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Заяв про відвід головуючого судді не надходило.

За відсутності відповідних клопотань технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Заяви сторони в порядку п. 3 ст. 267 ЦК України щодо застосування судом позовної давності не надходило.

          Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи, про що подав узагальнене письмове обгрунтування позовних вимог (вх. №  70540) від 12.11.2008 року.

          Представник відповідача визнав суму основного боргу в розмірі 27 441 грн., яка існує з врахуванням акту передачі автомобіля від 22.04.2008 року, а також інфляційних збитків та 3 % річних із визнаної суми, пояснивши наявність боргу відсутністю обігових коштів (письмові пояснення вх. № 10592 від 13.11.2008 року) та заява (вх. № 10591 від 13.11.2008 року).  

          Обґрунтовуючи свою позицію представник відповідача зіслався на акт прийому –передачі транспортних засобів (а/с 36) органом ДВС, підписаного особами посадове становище яких не зазначено, не посвідченого належним чином.

          Позивач заперечив вказаний акт як належний доказ з мотивів викладених в письмовому обґрунтуванні позову (вх. № 70540 від 12.11.2008 року) та зазначив про те, що з боку позивача відсутні підписи осіб на даному акті, а отже позивач не мав зацікавленості в отриманні вказаних автомолів, тоді як дії відповідача направлені на подальше затягування 7- річного невиконання належним чином своїх зобов'язань.   

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх,  заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

ВСТАНОВИВ:

           Постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2008 року у справі № 8/159 за позовом відкритого акціонерного товариства „Хустська пересувна механізована колона”, м. Хуст до відкритого акціонерного товариства „Птахофабрика „Виноградівська”, с. Петрово Виноградівського району про стягнення заборгованості в сумі 26 855,93 грн. скасовано рішення господарського суду Закарпатської області від 06.11.2007 року та Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2007 року, а справу направлено на новий розгляд.

 Відповідно до ст. 24 Закону України „Про судоустрій України” та  розпорядження голови господарського суду Закарпатської області справу                № 8/159 передано на розгляд судді Тисянчин В. М.

  Відповідно до ст. 23 Закону України „Про судоустрій України”, п.11 ст. 65  Господарського процесуального кодексу України справа № 8/159 прийнята до провадження суддею Тисянчин  В. М.

  Ухвалою суду від 12.08.2008 року провадження у справі зупинено з підстав скерування до Верховного Суду України даної справи, а ухвалою від 27.10.2008 року поновлено провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

              Новим розглядом встановлено наступне.     

          Рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 01.06.2001 року у справі № 8/172 частково задоволено позовні вимоги ВАТ «Хустська ПМК»             м. Хуст до ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська»с. Петрово Виноградівського району про стягнення заборгованості за виконані будівельно-монтажні роботи в 1998-1999 роках на підставі укладених угод на загальну суму 60 621,70 грн., в т.ч. задоволена сума основного боргу за виконані будівельно-монтажні роботи складає 49 166,00 грн., індекс інфляції - 9 980,70грн., 3% річних - 1 475,00 грн., які стягнуто з відповідача на підставі ст. 214 ЦК УРСР, діючого на день ухвалення рішення (копія рішення від 01.06.2001 року по справі № 8/172 міститься в матеріалах справи № 8/159).

На виконання рішення арбітражного суду від 01.06.2001 року у справі                  № 8/172 видано наказ про стягнення присудженої суми 61 228,00 грн., переданого стягувачем для виконання в примусовому порядку в Державну виконавчу службу у Виноградівському районі, постановою якої від 01.08.2001 року відкрито виконавче провадження за даним наказом.

       В подальшому наказ суду повернуто стягувачу  в зв'язку з відсутністю коштів на рахунку відповідача.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 28.03.2002 року у справі № 8/172 на підставі ст.121 ГПК України задоволено заяву ВАТ «Хустська ПМК»від 12.09.2001 року № 478 про зміну способу виконання рішення арбітражного суду від 01.06.2001 року у справі № 8/172.

Звернення на користь ВАТ «Хустська ПМК»шляхом стягнення на суму 61 228,00 грн. заборгованості за рахунок майна ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська»с. Петрово Виноградівського району, про що видано наказ               № 8/172 від 28.03.2002 року.

Постановою від 13.04.2002 року Державної виконавчої служби у Виноградівському районі відрито виконавче провадження по примусовому виконанню вказаного наказу.

Проте, незважаючи на тривалий час з моменту виникнення грошових зобов'язань у відповідача заборгованість на суму 61 228,00 грн., в т.ч. 49 166,00 грн. - основного боргу, на час ухвалення даного рішення відповідачем не погашена в повному обсязі.

Невиконання наказу господарського суду Закарпатської області від 28.03.2002 року у справі № 8/172 Державною виконавчою службою в примусовому порядку та знаходження в провадженні РВ ДВС судового наказу стверджується листом від 09.08.2007 року № Х-70/10-09/1621 заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області та листами від 13.08.2008 року за № Х-87/10-09/3517, від 16.09.2008 року за № Х-87/10-09/4369 начальника ВДВС Головного управління юстиції в Закарпатській області.

Відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у межах строку позовної давності, тобто за три останні роки, що передують даті пред'явлення позову (за період 10.09.2004 року по 10.09.2007 року). Таким чином, суму позову в розмірі 26 855,93 грн. складають інфляційна різниця (збитки від інфляції) в сумі 22 431,00 грн. та  3 % річних в сумі 4 424,93 грн. за вищевказаний період (розрахунок позову міститься в матеріалах справи).

В обґрунтування заявленої вимоги про стягнення збитків від інфляції (інфляційної різниці) позивач послався на наявність заборгованості, щодо якої в сторін не виникає заперечень, так як дана сума грошового зобов'язання встановлена рішенням господарського суду від 01.06.2001 року по справі             № 8/172 (збитки від інфляції і сума 3 % річних у даній справі нараховані з суми основного боргу за виконані роботи в розмірі 49 166,00 грн.).

Вказане рішення місцевого господарського суду набрало законної сили.

Відповідач обґрунтованих заперечень до розрахунку позивача не надав, контррозрахунок не представив, й тому позивач вважає обґрунтованим і вірним    розрахунок, який надано в суд разом з позовною заявою для підтвердження розміру позовних вимог.

Відповідно до ст.161 ЦК УРСР (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 526 ЦК України (яка в силу п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу підлягає застосуванню) зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню. Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України в аналогічних справах (постанова судової палати у господарських справах ВСУ від 28.03.2006 року № 2-4/1319-2004).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України належним є виконання, що відповідає умовам договору, вимогам закону та інших актів цивільного законодавства. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

А відтак, на підставі наданих позивачем доказів про наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, що зумовлює відповідні наслідки у вигляді нарахування інфляційних втрат та річних, вимоги позивача про задоволення позовних вимог є правомірними.

Посилання відповідача на акт прийому –передачі транспортних засобів від 22.04.2005 року як на часткове погашення ним боргу в сумі 21 275 грн. не є обґрунтованим, оскільки спростовується листом відділу ДВС Виноградівського районного управління юстиції у Закарпатській області № 1404 Р від 10.11.2008 року, а зміст та форма такого акту не стверджують про те, що саме позивачу  передані вищевказані транспортні засоби для погашення боргу.

Чинне цивільне законодавство вимагає виконувати зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, в тому числі у встановлений договором строк (статті 526,530 ЦК України).

Глава 50 Цивільного кодексу України регулює підстави припинення зобов'язання. Такими підставами, в тому числі є виконання, проведене належним чином.

Одним із елементів належного виконання договірного зобов'язання в цивільному праві є його виконання належними сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 чинного ЦК України особисте виконання обов'язку боржником і особисте прийняття виконання кредитором визнані загальним правилом виконання зобов'язання.

Таким чином, як випливає з ч. 1 ст.527 ЦК України, виконання зобов'язання належними сторонами слід розглядати як виконання зобов'язання належній особі і як виконання зобов'язання належною особою.

Важливою гарантією дотримання цієї умови виконання зобов'язання є положення ч. 2 ст. 527 ЦК України, згідно з якими кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою. Такими доказами можуть бути документи (посвідчення особи або паспорт фізичної особи-підприємця), довіреності тощо.

Представлений відповідачем акт приймання-передачі транспортних засобів від 22.04.2005 року на суму 21 275,00 грн. в якості доказу часткового виконання зобов'язання відповідачем не може заслуговувати на увагу, так як не відповідає вищевказаним критеріям щодо виконання зобов'язань за договором, позаяк відсутні будь-які докази (документи) про те, що спірні транспортні засоби передані саме позивачу або його уповноваженому представнику.

Так, згідно вказаного вище акту від 22.04.2005 року, акта опису й арешту майна від 30.04.2004 року серія АА № 990687 приймання-передачі транспортних засобів здійснювалось в межах зведеного виконавчого провадження у справі  № 8/172, а саме: майно (автомашини ГАЗ-53, ГАЗ-52-1, КАМАЗ-5320) передає гр. Белякова - голова правління ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська», тобто представник відповідача, гр. Бунчук В.В. - заступник начальника відділу ДВС Виноградівського районного управління юстиції, а приймає майно громадянин Гушовський І.П. - голова фермерського господарства «Гушпан», якому спірні автомобілі передані на зберігання (до передачі на реалізацію через аукціон) і який не є представником позивача.

За вищевказаним зведеним виконавчим провадженням передача майна здійснювалась в погашення боргу і перед іншими стягувачами, в т.ч. перед ЗАТ «Тиса газ»на суму 14 077,10 грн., що підтверджується актом опису й арешту майна від 30.04.2004 року серія АА № 990687 і який міститься в матеріалах справи.

Проте, в подальшому, вищевказані автомашини не були реалізовані з аукціону в зв'язку з відсутністю покупців.

Відділом ДВС Виноградівського райуправління юстиції на адресу позивача направлено лист № 5-678/06 від 30.05.2006 року з пропозицією прийняти в рахунок погашення боргу нереалізоване майно.

Відділ ДВС Виноградівського райуправління юстиції одержав від ВАТ «Хустська ПМК»листи № 163 від 05.07.2006 року та № 147 від 14.06.2006 року про відмову останнього прийняти в рахунок погашення боргу нереалізоване майно (спірні три транспортні засоби) по причині його неліквідності й непридатності для використання.

Про вищевказані факти зазначено у листі від 09.08.2007 року                                   № Х-70/10-09/1621 заступника начальника відділу ДВС Головного управління юстиції у Закарпатській області (в матеріалах справи).

Таким чином, відповідач не довів в установленому порядку про погашення боргу відповідно до умов договору, в тому числі і про часткове погашення боргу.

Посилання відповідача на відсутність його вини в неналежному виконанні наказу № 8/172 органом виконання судового рішення (РВ ДВС) є безпідставними, оскільки відповідач не був позбавлений можливості добровільно сплатити борг в повному обсязі і своєчасно, не чекаючи його виконання державною виконавчою службою.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися  колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

 Позаяк, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

          Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально –правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов'язки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог ст. 43  ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Тому мотиви рішення суду не дають підстав для висновку про неможливість подання відповідачем доказів на стадії розгляду справи цим судом.  

          Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.    

        Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 11, 22, 23  Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити  повністю.

 2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Птахофабрика „Виноградівська” (с. Петрово Виноградівського району,                               вул. Паладська, 5; код 05521181) на користь відкритого акціонерного товариства „Хустська пересувна механізована колона” (м. Хуст,                     вул. І. Франка, 203;  код 00910392) суму 26 855,93 (двадцять шість тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять грн. 93 коп.) –боргу (в тому числі 4 424,93 (чотири тисячі чотириста двадцять чотири грн. 93 коп.) - 3 % річних; 22 431(двадцять дві тисячі чотириста тридцять одну грн.) –інфляційних збитків) та 268,55 (дві шістдесят вісім грн. 55 коп.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

        Суддя                                                                                   Тисянчин В. М.