Постанова

від 16.01.2013 по справі 32/184

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2013 р. Справа№ 32/184

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 16.01.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року (повний текст підписано 26.09.2012 року)

у справі № 32/184 (головуючий суддя Підченко Ю.О., судді Гончаров С.А., Любченко М.О.)

за позовом Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України

до товариства з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна фінансова інспекція України

про відшкодування 641 115,23 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року у справі № 32/184 відмовлено у задоволенні позовних вимог Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України до товариства з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної фінансової інспекції України про відшкодування 641 115,23 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Департамент розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України на рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2012 року у справі № 32/184 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача приймав участь у судових засіданнях та надавав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року скасувати і прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Представники відповідача приймали участь в судових засіданнях та надали свої пояснення, в яких просили рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України - без задоволення.

В судовому засіданні представник третьої особи надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року скасувати і прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників сдового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2007 року між Департаментом ресурсного забезпечення, капітального будівництва та експлуатації об'єктів митної інфраструктури (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1» (підрядник) було укладено договір № 185 підряду на розроблення проектно-кошторисної документації (а.с. 44-48, т. 1), предметом якого згідно з п. 1.1 є проведення підрядником робіт з виготовлення типового проекту вантажного митного комплексу (далі - роботи).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору сторони встановили, що ціна визначається згідно з тендерною пропозицією на основі твердої договірної ціни, яка є його невід'ємною частиною і складає 1 490 479, 00 грн., у тому числі ПДВ - 248 413,17 грн., з них до виконання у 2007 році - 1 071 967,00 грн., у тому числі ПДВ - 178 661,17 грн., що кореспондується з додатком № 1 до нього «Протокол погодження договірної ціни». Вказаний протокол визначає договірну ціну роботи і є підставою для проведення взаєморозрахунків та платежів між підрядником та замовником.

Згідно з додатками № 1 та № 2 до договору сторони погодили календарний графік робіт та кошторис, в яких ціна договору становить 1 490 479, 00 грн. всього з ПДВ.

Пунктом 5.3 договору розрахунок за виконані роботи проводиться поетапно відповідно до календарного графіку виконання робіт (додаток № 2). По завершенню кожного етапу робіт підрядник надає замовнику акт приймання-передання виконаних робіт на підставі якого при відсутності зауважень здійснюється проміжний платіж з врахуванням сплаченого в авансу, що кореспондується з п. 6.1 договору

За умовами п. 6.2, 6.3 договору замовник протягом п'яти днів з дня одержання акту приймання-передання виконаних робіт та проектної документації зобов'язаний передати підряднику підписаний акт приймання-передання виконаних робіт або надати обґрунтовану відмову у його підписанні. У разі обґрунтованої відмови замовника від приймання робіт, сторони у тижневий термін складають протокол розбіжностей з термінами їх усунення, або акт незавершених робіт.

Матеріали справи свідчать, що за наслідками виконання умов договору було складено акт №3 від 02.12.2010 року, який підписаний сторонами без зауважень, пропозицій та протоколу розбіжностей, відповідно до якого проектно-кошторисна документація визнана виконаною.

Фінансування робіт здійснювалося за виконані роботи перерахуванням на рахунок отримувача (відповідача) сум, згідно платіжних доручень. Отже, роботи були оплачені по актах приймання-передання виконаних підрядних робіт.

Між тим, Головним контрольно-ревізійним правлінням України була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України за 2009 - 2010 та завершений звітний період 2011 року, за наслідками якої було складено акт від 02.08.2011 року № 08-21/31 (а.с. 56-64, т. 1). Під час проведеної перевірки було встановлено факт завищення вартості робіт підрядною організацією товариством з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1» на суму 641 115,23 грн. у зв'язку з тим, що для визначення вартості робіт з виготовлення типового проекту вантажного митного комплексу не було в повній мірі враховано положення Збірника цін на проектні роботи для будівництва (Москва, 1990 рік) та «Загальних вказівок по застосуванню збірника цін на проектні роботи для будівництва» (2-е видання, доповнене, Москва, 1990 рік), що є порушенням п. 2.2.2 ДБН Д. 1.1-7-2000.

Оскільки відбулося порушення вимог статті 14 Закону України «Про ціни та ціноутворення», вся необґрунтовано одержана сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню на користь державного бюджету. У зв'язку з порушенням прав та охоронюваних законом інтересів, позивач звернувся до відповідача з претензією № 17/1.2-3/2025 від 28.08.2011 року про стягнення завищеної суми в розмірі 641 115,23 грн., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.

У листопаді 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1» про стягнення 641 115,23 грн., як надмірно сплачених коштів.

При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва до товариства з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1» про стягнення 641 115,23 грн. внаслідок неправильного визначення вартості виконаних робіт є необґрунтованою і задоволенню не підлягають.

Згідно з доводами позивача, які викладені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції не було враховано письмові пояснення позивача, в яких було змінено посилання на норми права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, матеріально-правову вимогу та обставини, якими підтверджується її правомірність. Розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити наявність саме тих обставин, які є істотними для даної справи, виходячи з заявлених позовних вимог, їх правового характеру.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України («Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави»), на які покликався позивач, є складовою частиною Книги п'ятої Цивільного кодексу України «Зобов'язальне право».

Господарськими судами, враховуючи предмет та підстави поданого позову, що полягають у зверненні позивача як стороною за договором до відповідача - контрагента за договором з вимогою про повернення безпідставно одержаних коштів, вірно визначено, що спірні правовідносини сторін є зобов'язальними, таким чином їх регулювання має здійснюватися згідно з правилами регулювання зобов'язальних відносин, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Нормами статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, доказом виконання сторонами зобов'язань за договором є акт приймання виконаних робіт №3 від 22.12.2010 року, підписаний сторонами без зауважень та пропозицій.

У відповідності до ст. 844 ЦК України, якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Матеріали справи свідчать, що під час укладання спірного договору сторони самостійно дійшли згоди про його істотні умови та пунктом 2.1 договору погодили формування твердого кошторису, а фактичне виконання умов договору свідчить про досягнення його мети.

Положеннями ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів внесення змін до договору підряду №185 від 10.12.2007 року стосовно вартості підрядних робіт, які підлягають виконанню, визнання договору недійсним повністю або частково.

У зв'язку з тим, що зміни відносно вартості робіт з виготовлення типового проекту вантажного митного комплексу до договору підряду від 10.12.2007 року не вносилися, позивач зобов'язаний сплачувати вартість проектних робіт визначену відповідно до кошторису, вказаного у даному договорі.

Разом з цим, перерахування спірних коштів відбувалась за об'єм робіт, у розмірі та на підставах, узгоджених сторонами в договорі, що є чинним, а відтак відсутні правові підстави вважати перераховані кошти такими, що отримані відповідачем безпідставно.

Крім того, відповідно до висновку Українського центру судових експертиз №0633 від 21.08.2012 року за результатами експертного дослідження встановлено, що фактична вартість робіт виконаних з виготовлення типового проекту вантажного митного комплексу, розроблених товариством з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1» становить 1 547 654,52 грн. (а.с. 8-13, т. 2.), що на 57 175,52 грн. більше ніж сума, що передбачена за договором та сплачена відповідачу.

На переконання судової колегії, акт ревізії Головного контрольно-ревізійного управління України від 02.08.2011 року носить інформаційний характер і не є документом, положення якого не потребують подальшого доведення у випадку виникнення спору. Таким чином, акт ревізії 02.08.2011 року не є підставою для стягнення з відповідача коштів одержаних відповідно до умов виконаного договору підряду.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що плата за виконані роботи в сумі 1 490 479,00 грн. згідно договору від 10.12.2007 року обрахована відповідно до умов вказаного договору, тобто отримана відповідачем на законних підставах.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений між сторонами договір не носить ознаки нікчемного правочину та не визнаний недійсним повністю або частково на вимогу будь-якої із сторін або третьої особи, а тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів, які були отримані в оплату за виконані підрядні роботи. Наявність чи відсутність невірного застосування кошторисних норм щодо вартості підрядних робіт, які були узгоджені обома сторонами, не створює для позивача, який прийняв ці роботи без зауважень, підстав для примусового стягнення з відповідача зазначених грошових коштів.

Така ж правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 28.04.2011 року №18/85-1728.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Елементи позову - його структурні складові, які сукупно визначають його зміст. Вирізняють два елементи позову: а) предмет позову; б) підстави позову. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову.

Принагідно зазначити, що позивач в обґрунтування своїх вимог, які викладені в позовній заяві посилається на положення норм статті 1212 Цивільного кодексу України.

В апеляційній скарзі Департамент розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України зазначає, що до суду першої інстанції було надано пояснення (листи від 27.02.1012 року №17/3-3/626, від 10.05.2012 року №17/3-3/1503, від 17.09.2012 року, №17/3-3/2996 та від 20.09.2012 року №17/3-3/3040), у яких було повідомлено про зміну процесуальної позиції позивача у порівнянні з позовною заявою, а саме було змінено посилання на норми права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах сторін, а саме ст.ст. 224-225 Господарського кодексу України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги посилання скаржника, що позивачем було повідомлено суд першої інстанції про зміну процесуальної позиції, оскільки чинний Господарський процесуальний кодекс України не передбачає такої процедури, як зміну процесуальної позиції позивача.

При цьому слід зазначити, що у відповідності до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» також унормовано, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК України.

Натомість, позивачем не надано суду апеляційної інстанції докази звернення до суду першої інстанції до початку розгляду справи по суті із відповідною заявою про зміну підстав позову, не містять такі докази і матеріали справи.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Безпідставність набуття або збереження майна відповідно до ст. 1212 ЦК України полягає в тому, що його придбання відбувається за рахунок іншої особи за відсутності правової підстави для набуття або збереження майна.

Отже, такий вид набуття майна має місце у випадках помилки, обману, випадковості та з інших підстав, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України), а у даному випадку між позивачем та відповідачем існують договірні відносини і розмір сплачених позивачем коштів повністю відповідає умовам договору підряду №185 від 10.12.2007 року.

Як правильно вказано місцевим господарським судом, акт ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України за 2009-2010 та завершальний звітний період 2011 року, пред'явлений в підтвердження позовних вимог, не є достатньою підставою для їх задоволення, оскільки акт ревізії - документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Одночасно колегія суддів апеляційного господарського суду, приймаючи до уваги норми ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України зазначає, що для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань здійснюється в порядку ст. 623 ЦК України, при застосуванні норм якої враховується і те, що згідно норм ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, позивачем не доведено наявності вини відповідача у понесенні спірних збитків, оскільки не встановлено доказів неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним з позивачем договором, а у зв'язку із цим відсутній склад цивільного правопорушення та підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Крім того, акт ГоловКРУ №08-21/31 від 02.08.2011 р. не є належним доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором та спричинення збитків позивачу. Акт ГоловКРУ не є ані первинним документом, ані експертизою в розумінні ч. 4 ст. 853 ЦК України.

Так, норми ч. 4 ст. 853 ЦК України визначають, що у разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Докази проведення такої експертизи в матеріалах справи відсутні, рівно як і докази звернення позивача до відповідача з вимогою про призначення такої експертизи.

Крім того, згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

При цьому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що результати ревізії не є підставою для стягнення з відповідача сум збитків. Так, акт ГоловКРУ №08-21/31 від 02.08.2011 року фіксує можливе бюджетне порушення позивача. В той же час, в матеріалах справи відсутні докази відшкодування позивачем до Державного бюджету України сум завищеної вартості виконаних ТОВ «Будреконструкція-1» робіт, що могло б бути підставою для стягнення даних коштів з відповідача в порядку ст. 22 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором підряду, складову та вид збитків для його установи. Відповідач надав суду докази відсутності вини у заподіяних позивачу збитках, відповідності укладеного між сторонами договору вимогам закону. Тобто, застосування сторонами п. 2.2.2 ДБН Д.1.1.-7-2000 не є обов'язковим, оскільки сторони самостійно, на підставі свого волевиявлення, свободи договору, як це зазначено у ст. ст. 627, 628 ЦК України, погодили істотні умови договору, які є обов'язковими для них, згідно вимог ст. ст. 638, 843, 844 ЦК України.

З огляду на зазначене вище, за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України до товариства з обмеженою відповідальністю «Будреконструкція-1» про стягнення 641 115,23 грн. внаслідок неправильного визначення вартості виконаних та оплачених підрядних робіт є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Така ж правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 08.11.2011 року №5023/3139/11 та від 23.04.2012 року №10/5025/1680/11.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем - Департаментом розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 21.09.2012 року та про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 641 115,23 грн.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту розвитку митної інфраструктури та міжнародного співробітництва Державної митної служби України на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року у справі №32/184 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2012 року у справі №32/184 залишити без змін.

3. Справу №32/184 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.