Постанова

від 08.05.2012 по справі 7/283

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Маціщук А.В.

Суддя-доповідач:Зарудяна Л.О.

УХВАЛА

іменем України

"08" травня 2012 р. Справа № 7/283

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Зарудяної Л.О.

суддів: Кузьменко Л.В.

Пасічник С.С.,

при секретарі Бєляєвій Т.В.,

за участю

від позивача: Краська Г.Г., представника за довіреністю,

від відповідача - АВК ТВТ "Рівненська кондитерська фабрика": Висоцької Т.А.,

представника за довіреністю,

Кобилинського Б.О., представника за довіреністю,

Руденка Ф.А., представника за довіреністю,

від відповідача - ТОВ "Стан": Марціяша О.І., представника за довіреністю,

від прокуратури: не з"явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Господарського суду Рівненської області від "01" жовтня 2007 р. у справі за позовом Заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Рівне, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби до Акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу "Рівненська кондитерська фабрика", Товариства з обмеженою відповідальністю "Стан" про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення в доход держави продукції на суму 5 081 900,00грн. ,

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Рівненської області постановою від 01 жовтня 2007 року в задоволенні позову Заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у м. Рівне до Акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу "Рівненська кондитерська фабрика", Товариства з обмеженою відповідальністю "Стан" про визнання недійсним господарського зобов"язання та стягнення в доход держави продукції на суму 5 081 900 грн. відмовив.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова інспекція у м. Рівне звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права та без належного з"ясування обставин справи. Зокрема вказує, що право на застосування п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" пов"язане з реалізацією сільськогосподарським товаровиробником продукції, яка вирощена підприємством самостійно на орендованих або власних землях. Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів товариство не вирощувало продукцію, яку реалізувало згідно укладених договорів. Отже, товариством неправомірно застосовано п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість".

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга належить до часткового задоволення, враховуючи таке.

З матеріалів справи вбачається, що Прокурор звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсними господарські зобов'язання, які вчинені на підставі договорів купівлі-продажу №№ 1/2907, 2/2907, 3/2907 від 29.07.05 р., укладених товариством з обмеженою відповідальністю «Стан» та акціонерним виробничо-комерційним товариством відкритого типу «Рівненська кондитерська фабрика», як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства. Також у позовній заяві просить стягнути з акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу «Рівненська кондитерська фабрика» в доход держави 29 метричних тон ядра горіху грецького на суму 1 500 тис. грн., 350 метричних тон плодів люпину на суму 1 389 тис. грн., 700 метричних тон насіння гірчиці жовтої на суму 2192,4 тис. грн., а всього - на загальну суму 5 081,9 тис. грн., які були отримані від ТОВ "Стан" на виконання вищевказаних договорів купівлі-продажу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказав, що угоди, укладені ТОВ «Стан» про продаж горіху грецького, люпину та гірчиці жовтої з метою, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки посадовими особами цього товариства в скороченій формі декларації з податку на додану вартість за липень 2005 року відображені недостовірні дані щодо вирощування горіху грецького, люпину та гірчиці жовтої протягом 2003-2006 р. р., тоді як підприємство ТОВ «Стан» за даними управління агропромислового розвитку Вознесенської райдержадміністрації та Новосілківської і Прибужанської сільських рад не вирощувало зазначених сільськогосподарських культур. Внаслідок таких дій ТОВ «Стан» безпідставно одержало кошти (податок на додану вартість) на спецрахунок для власного використання для ведення господарської діяльності всупереч нормам п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, позивач в додаткових поясненнях також посилається на самостійно виконані відповідачем ТОВ «Стан» статистичні звіти, за даними яких підтверджується, що сільськогосподарські культури, які були предметом договорів купівлі-продажу з Рівненською кондитерською фабрикою, не вирощувались товариством «Стан».

В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, 29.07.05 р. відповідачі уклали договори №№ 1/2907, 2/2907, 3/2907, за умовами яких товариство з обмеженою відповідальністю «Стан» продає акціонерному виробничо-комерційному товариству відкритого типу «Рівненська кондитерська фабрика»29 метричних тон ядра горіху грецького на суму 1 500 тис. грн., 350 метричних тон плодів люпину на суму 1 389 тис. грн., 700 метричних тон насіння гірчиці жовтої на суму 2192,4 тис. грн., а всього - товар на загальну суму 5 081,9 тис. грн.

Сторони виконали вказані договори, що підтверджується накладними №№ 1/2907, 2/2907, 3/2907 від 29.07.05 р. та відповідними податковими накладними, виписаними продавцем ТОВ „Стан" /а. с. 12-22/.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 208 КАС України якщо господарське зобов"язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов"язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов"язаннями, а у разі виконання зобов"язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, необхідними умовами для визнання господарського зобов'язання недійсним відповідно до ст.207 ГК України та застосування наслідків за ст.208 ГК України є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність наміру хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До угод, які мають на меті порушення інтересів держави відносяться угоди, спрямовані на ухилення від оподаткування. Наявність наміру у сторін /сторони/ означає, що вони, виходячи із обставин справи, усвідомлювали протиправність господарського зобов'язання, суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписали договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Тобто - умисел юридичної особи на ухилення від оподаткування може бути встановлено не інакше як через наявність у діях посадової особи, що діяла /уклала договір тощо/ від імені юридичної особи, умислу на ухилення від оподаткування - вини, що встановлена обвинувальним вироком суду.

Проте, в матеріалах справи відсутній вирок у кримінальній справі, який би підтверджував вину посадових осіб, які підписали спірні договори, у скоєнні злочину.

Отже, відсутні підстави вважати, що мають місце дії відповідачів, направлені на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд першої інстанції правильно вказав, що стверджуючи про те, що договори укладені відповідачем ТОВ "Стан" з метою несплати податку, тобто з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, прокурор і позивач мали довести факт існування та несплати податкового зобов'язання.

Відповідно до вимог п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань. Пунктом 4.3 статті 4 зазначеного Закону передбачено випадки визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання за непрямими методами.

Слід зазначити, що Державною податковою інспекцією у Суворівському районі м. Одеси за результатами комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства товариством з обмеженою відповідальністю «Стан» за період з 01.10.04 р. по 01.01.06 р. не встановлено порушень щодо правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за 2005 рік від сільськогосподарської діяльності, на підтвердження чого відповідач посилається на акт № 2338/23-20/30709581 від 28.04.06 р. Згідно з п.п.2.6-2.7 цього акту здійснювались у встановлені строки перерахування коштів на спец рахунок для акумуляції ПДВ згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 271 від 26.02.99 р. і вибірковою документальною перевіркою вимог ст.ст.4,6,7 Закону України „Про податок на додану вартість" порушень не встановлено /а.с.102-103/.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Звернення податкових органів до суду з позовами про визнання угод недійсними з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України із застосуванням правових наслідків, встановлених статтею 216 Цивільного кодексу України, цим Законом не передбачено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимога про визнання недійсним господарського зобов"язання, учиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не може бути предметом позову, а отже провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Щодо застосування наслідків визнання господарського зобов"язання недійсним колегія суддів також зазначає таке.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб"єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб"єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи суд вбачає, що спірні правовідносини виникли в результаті укладення між відповідачами угод від 29.07.2005 р., в той час як з позовом до суду прокурор звернувся лише в липні 2007 року, тобто поза межами граничного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 ГК України.

Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення в доход держави продукції на суму 5 081 900, 00 грн. слід відмовити.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України в частині позовних вимог про визнання господарського зобов"язання недійсним в порядку, передбаченому ст. 207 ГК України. В іншій частині рішення належить залишити без змін.

Колегія суддів також вважає за необхідне відповідно до ст. 55 КАС України замінити позивача - Державну податкову інспекцію у м. Рівне його правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби.

Керуючись ст.ст. 195,198,202,205,206,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Замінити позивача - Державну податкову інспекцію у м. Рівне на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Рівненської області від "01" жовтня 2007 р. скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання господарського зобов"язання недійсним. Провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині постанову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.О. Зарудяна

судді: Л.В. Кузьменко С.С. Пасічник

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - Заступник прокурора м.Рівне в інтересах держави вул.Гарна,29,м.Рівне,33000 (р/п)

3- позивачу Державна податкова інспекція м.Рівне, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби вул.Відінська8,м.Рівне 33023

4, 5 - відповідачам Акціонерне виробничо-комерційне товариство відкритого типу "Рівненська кондитерська фабрика" вул.Хмільна,30,м.Рівне,33000

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стан" Миколаївська дорога,235,м.Одеса,Одеська область,65053