Постанова

від 23.01.2013 по справі 32/324-09(16/183-07)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2013 року Справа № 32/324-09(16/183-07)

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М.- доповідача

суддів: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.,

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Павлов А.Г., довіреність № 03/01-02 від 03.01.13;

від позивача: Гузь В.Г., довіреність б/н від 15.02.12;

від відповідача-1: Розумовський В.В., довіреність № 517 від 28.12.12;

від відповідача-1: Галасун Г.І., довіреність № 519 від 28.12.12;

представник відповідача - 2 та прокурор в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон", с. Малозахарино Солонянського району Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.12р. у справі № 32/324-09(16/183-07)

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон", с. Малозахарино Солонянського району Дніпропетровської області

до відповідача-1: дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" відкритого акціонерного товариства державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України", м. Дніпропетровськ,

відповідача-2: відкритого акціонерного товариства державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Київ,

за участю прокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

про визнання співвласником переробленого нежитлового приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2012 року у справі № 32/324-09 (16/183-07) (суддя Васильєв О.Ю.) відмовлено в задоволенні позовних вимог сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон", с. Малозахарино Солонянського району Дніпропетровської області до відповідача-1: дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" відкритого акціонерного товариства державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України", м. Дніпропетровськ, відповідача-2: відкритого акціонерного товариства державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Київ, за участю прокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ про визнання співвласником переробленого нежитлового приміщення.

Рішення мотивовано тим, що всі поліпшення приміщень були здійснені в період з жовтня 2001 року по травень 2002 року, в період до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції від 16.01.2003 року, тобто до введення ним норми статті 778 ЦК України про визнання права власності на частку у орендованому майні.

Суд зауважив, що діючий на той час Цивільний кодекс УРСР в редакції 1963 року, а саме положення його статті 272, передбачали лише можливість відшкодування наймачу витрат на поліпшення майна, зробленого за згодою наймодавця.

Також, прийнято до уваги висновки суду касаційної інстанції у цій справі.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2012 року, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесені рішення у справі просить:

- рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2012 року у справі № 32/324-09(16/183-07) скасувати;

- прийняте нове рішення, яким позовні вимоги сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон", с. Малозахарино Солонянського району Дніпропетровської області задовольнити.

В обґрунтування підстав звернення з апеляційною скаргою до суду, скаржник зазначає наступне.

Договір оренди нежитлових приміщень №12/17-АД від 01.08.1999 року, який було укладено до набрання чинності новим Цивільним кодексом України (в редакції від 16.01.2003 року) та який продовжує діяти на час розгляду справи, так само, як і правовідносини, які виникли на підставі зазначеного Договору, унормовано кодексом - Цивільним кодексом України в редакції від 16.01.2003 року.

Об'єкт оренди зареєстрований у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно лише в 2006 році, і саме з цього часу нерухоме майно набуло статусу новоствореного майна і ввійшло в цивільний оборот.

Також, на думку скаржника, судом першої інстанції неправильно застосовані положення статей 331,332 Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003 року), а також всупереч існуючих у справі вказівок Вищого господарського суду України, а також положень п.4 Перехідних положень Цивільного кодексу України.

Зокрема, Вищий господарський суд України не вказував про необхідність застосовувати до правовідносин положення Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, а тільки зауважив про необхідність дослідити умови договору оренди, які регулюють права та обов'язки сторін, які виникають в результаті здійснення орендарем поліпшень орендованого майна: чи передбачають положення договору оренди, укладеного між сторонами, виникнення у позивача права власності (і на яких умовах, якщо передбачають) - внаслідок поліпшення орендованого майна, чи навпаки, даний договір містить умови, які забезпечують збереження права орендодавця на спірне майно.

Висновок будівельно-технічної експертизи № х/д 250 від 24.10.2012 року має вирішальне значення для прийняття законного рішення у цій справі, оскільки останній підтверджує дійсно створення нової речі внаслідок проведених позивачем невід'ємних поліпшень орендованого майна.

Крім того, на думку апелянта, залишилося невирішеним клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи щодо створення нової речі внаслідок здійснених позивачем невід'ємних поліпшень орендованого майна.

Отже, наведені вище порушення норм матеріального та процесуального права скаржник зазначає, як підстави для скасування постановленого у справі судового рішення.

На підставі розпорядження керівника апарату суду Малой О.В. від 25.10.2012 року, справа була передана на повторний автоматичний розподіл.

Розпорядженням секретаря судової палати Лотоцької Л.О. № 1514 від 25.10.2012 року, справа передана для вирішення питання щодо призначення до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Білецька Л.М. (доповідач), судді: Парусніков Ю.Б., Тищик І.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Лотоцької Л.О. № 1569 від 09.11.2012 року, справа передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Білецька Л.М. (доповідач), судді: Верхогляд Т.А.., Тищик І.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Лотоцької Л.О. № 1721 від 19.12.2012 року, справа передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Білецька Л.М. (доповідач), судді: Джихур О.В., Лотоцька Л.О.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» встановлено, що рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку.

В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Оскільки останнім розпорядженням секретаря судової палати Лотоцької Л.О. від 19.12.2012 року №1721 було замінено склад колегії суддів, то і перебіг процесуального строку вирішення спору починається з цієї дати заново і закінчується 19.02.2013 року.

23.05.2012 року від представника відповідача - 1 та представника відповідача - 2 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні зазначають, що Договором оренди №12/17-АД від 01.08.1999 року визначено вичерпний перелік наслідків здійснення орендарем таких поліпшень, серед яких не передбачено набуття права власності на орендоване майно внаслідок його поліпшення. На момент укладення Договору оренди від 01.08.1999 року та в період здійснення орендарем поліпшень - з жовтня 2001 року по травень 2002 року, був чинний Цивільний кодекс України від 1963 року, яким не передбачено можливості набуття орендарем права власності на орендоване майно внаслідок введених орендарем поліпшень цього майна. При цьому Договором оренди визначено вичерпний перелік наслідків здійснення орендарем поліпшень (п.п. 4.2.4., 4.2.5).

Враховуючи все вищенаведене та керуючись ГПК України, відповідач - 1 та відповідач - 2 просять суд залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2012 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

23.01.2013 року в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Представники скаржника підтримали доводи наведені в апеляційні скарзі, позовні вимоги СГ ТОВ " АВС "Діон" просили задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати.

Представники відповідачів - 1 в судовому засіданні заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги, просили рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2012 року залишити без змін.

Представник відповідача - 2 в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся, відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02р. № 75.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи, встановила наступне.

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить визнати його співвласником переробленого нежитлового приміщення за адресою м. Дніпропетровськ, вул.Паторжинського,23 з часткою у розмірі 63%.

В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що у відповідності до укладеного договору оренди від 01.08.1999 року №12/17-АВ, який є чинним, отримав у оренду нежитлове приміщення, яке знаходилося у незадовільному стані і не могло бути використане для мети оренди.

Отримавши відповідні дозволи від уповноважених суб'єктів, у тому числі і згоду орендодавців, позивач приступив до виконання будівельних робіт, в ході яких були вчинені невідємні поліпшення орендованого об'єкта по вул. Паторжинського,23 м. Дніпропетровська на суму 619 016 грн. 31 коп.

У 2006 році 03.04.2006 року складено технічний паспорт за наслідками технічної інвентаризації літ А-2, у якому зазначено, що двоповерховий корпус загальною площею 361,5 кв.м. є об'єктом самочинного будівництва, підлягає введенню в експлуатацію та узаконенню. Згідно з висновком експерта-оцінювача частка невідємних полішень, виконаних в нежитовому приміщенні по вул. Паторжинського,23 м. Дніпропетровська, станом на 30.04.2007 року складає 63%.

В ході провадження у справі позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги і в остаточній редакції позовних вимог просив визнати його співласником переробленого нежитлового приміщення з часткою у власності у розмірі 61/100, а також визнати право власності на 61/100 та 39/100 нежитлового приміщення по вул. Паторжинського, 23 у м . Дніпропетровську, при першому судовому розгляді справи 25.05.2009 року позовні вимоги позивача задоволені в повному обсязі, визнані судом обґрунтованими і законними.

У апеляційному порядку рішення суду не було оскаржено.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 16/183-07(судді Кривда Д.С., Волковицька Н.О., Уліцький А.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2009 року скасовано у повному обсязі, а справа направлена на новий розгляд.

Вищим господарським судом України зазначено, що положення ч.4 ст.778 Цивільного кодексу України (щодо співвласності) застосовуються тільки у випадку, якщо сторони не встановили інших умов в договорі, що залишилося поза увагою суду.

Суд також зауважив, що сама обставина збільшення вартості орендованого майна не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі. Проведення перепланування і реконструкції внутрішніх приміщень в ході капітального ремонту в межах капітальної будівлі не створює нову річ, а лише її поліпшує.

В подальшому, неодноразово змінюючи і уточнюючи свої позовні вимоги до початку судового розгляду внаслідок того, що розгляд справи відкладався, позивач сформулював їх у остаточному варіанті, просив визнати право власності у спірній будівлі на 63/100 частки як вартості його витрат у новоствореному майні, і саме ці позовні вимоги стали предметом судового розгляду і по них було прийнято рішення судом першої інстанції.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон", с. Малозахарино Солонянського району Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.12р. у справі № 32/324-09(16/183-07) не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 10.12.1996р. № 02-5/422 "Про судове рішення" - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на ч.4 ст.778 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої передбачено, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором оренди, укладеним між сторонами, а саме п.4.2.5 передбачено, що якщо орендар здійснив за власний рахунок і за згодою орендодавця покращення орендованого майна, які не можуть бути відділені без завдання шкоди для майна, і їх вартість не менше 25 % балансової вартості приміщення, орендар має право на викуп цього об'єкта.(т.1 а.с.14).

Предметом спору є вимога позивача до відповідача про визнання за ним права власності на частку, що пропорційна його витратам, понесеним у ході здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна. Причиною спору є неузгодженість між сторонами характеру проведених поліпшень в орендованому майні - капітальний ремонт чи нова річ.

Визначальним для вирішення цієї справи є наступні принципові моменти.

В порушення ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), позивачем не доведено фактичність понесених витрат та їх розмір.

Зокрема, підрядні роботи були виконані двома підрядниками ПП Сайгаков та ПВПП «Укрконтракт», проте первинні документи бухгалтерського обліку, які б підтверджували фактичні розрахунки позивача за виконані роботи у матеріалах справи відсутні взагалі.

З проведеного на замовлення позивача матеріалу аудиторської перевірки вбачається, що додатком до висновку нібито надані реєстри платежів (т.1 а.с.93-94), але фактично відсутній як сам додаток, так і реєстри, банківські виписки, протоколи заліку зустрічних однорідних вимог. Тому посилання на розмір фактичних витрат в сумі 619 916 грн. 31 коп. не знайшло свого підтвердження у ході судового розгляду. Відсутні також документи на придбання матеріалів, внаслідок чого суд позбавлений можливості зробити висновок про розмір частки.

З подальших експертних досліджень вбачається наступне:

- звіт про оцінку долі невід'ємних поліпшень (т.1 а.с.107): його предметом були тільки акти виконаних робіт, проте фактичні витрати позивача не досліджувалися і не вивчалися.

Експерт зазначив, що «удельный вес отдельных конструктивных элементов в конструкциях здания расположенного по ул. Паторжинского,23 г. Днепропетровска, составляющих долю неотъемлемых улучшений, определяется на основании изучения проектно-сметной документации и документов, предоставленных СООО «АПС «Дион» (см. Приложение), (т.1 а.с. 122).

Метою висновку експерта про оцінку невід'ємних поліпшень (т.1 а.с. 131) було визначення ринкової вартості невід'ємних поліпшень.

Судовий експерти Дорош В.М. прийшла до висновку про розмір витрат позивача в сумі 2 498 096 грн., тільки на підставі аналізу складеної кошторисної документації (т.3 а.с.25), мотивувальна частина експертного висновку «по третьому питанню».

Поза увагою експерта залишилися фактичні витрати, їх доказаність первинними документами бухгалтерського обліку. У експертному дослідженні від 26.03.2012 року (т.5 а.с.169) експерт обмежився описанням суттєвих змін будівлі, які на його думку, призвели до створення нової речі, проте, яка це нова річ - незрозуміло.

Так, експерт зазначає, що «внаслідок проведеної реконструкції та капітального ремонту будівлі з впровадженням нових матеріалів і технологій за рахунок значних матеріально-фінансових затрат СТОВ «АВС «Діон» відбулася зміна якісних та кількісних показників нової будівлі, які в сукупності призвели до зміни функціонального призначення будівлі.

Будівля, де знаходились раніше лабораторії філії інституту безрейкових шляхів, яка за відсутності фінансування знаходились у аварійному стані після реконструкції та капітального ремонту перетворена сучасний офісний центр з новітнім обладнанням та зручностями".

При цьому у висновку експертизи допущені оцінні поняття «значні матеріально - фінансові затрати», «впровадження нових матеріалів і технологій», проте у дослідницькій частині висновку не йдеться про первинні документи, на підставі яких зроблено такі висновки, не встановлено розмір витрат, відсутні документи н матеріали і технології. Так само, питання реальності понесених витрат їх розміру залишилося поза увагою висновку №250 будівельно-технічної експертизи від 24.10.2012 року (т.6 а.с. 57).

Та обставина, що проведено суттєві невід'ємні поліпшення орендованого майна не заперечується сторонами, проте до предмету доказування входить розмір витрат, бо від цього прямо залежить визначення частки у новоствореному майні.

Методикою оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року №1891, невід'ємні поліпшення орендованого майна визначаються, як здійснені орендарем заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зниження його ринкової вартості.

Згідно з листом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30 квітня 2003 року №7/7-401 «Про визначення понять поточного та капітального ремонтів житлових та громадських будівель» капітальним ремонтом будівлі визначається комплекс ремотно - будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або покращенням експлуатаційних показників, із заміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій та інженерного обладнання без зміни будівельних габаритів об'єктів та його техніко-економічних показників.

Отже, внаслідок проведеного ремонту основні властивості орендованих приміщень не змінюються, а відтак унеможливлюється висновок про створення орендарем нової речі, про що було обґрунтовано зазначено у даній справі при розгляді її касаційною інстанцією, і що було обґрунтовано прийнято до уваги судом першої інстанції при прийнятті судового рішення.

Проведення капітального ремонту, внутрішнє перепланування, переобладнання приміщення в межах існуючої капітальної споруди не призводить до створення нової речі, а тільки її поліпшує.

Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво змінюється вартість майна, його корисність порівняно зі станом, в якому воно було до передачі його наймачу, без зміни функціонального призначення речі.

Капітальним ремонтом вважається комплекс робіт, за якого змінюються або відновлюються основні частини, деталі або механізми речі (а не окремі частини) у зв'язку з їх фізичною зношеністю і руйнуванням. Саме проведенням суттєвих змін поліпшення відрізняється від ремонту, при проведенні якого відбувається не зміна майна, а відновлення його стану, корисних властивостей.

Положення щодо створення нової речі не застосовується до правовідносин оренди державного та комунального майна, оскільки сама лише обставина збільшення вартості орендованого майна не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі (постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2006 року у справі 13/359).

До спірних правовідносин не можна застосовувати положення ч.4 ст.778 Цивільного кодексу України ще і тому, що договором оренди передбачена можливість тільки викупу, а необхідною умовою застосування цієї норми є положення: "якщо інше не встановлено договором або законом".

Зважаючи, що реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомості відбулася у 2006 році, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Цивільний кодекс України в редакції від 16.01.2003 року і висновок суду в мотивувальній частині рішення суперечить вимогам ст.331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Проте в цілому це не призвело до постановлення неправильного рішення, а до повноважень апеляційної інстанції не віднесено право змінювати мотивувальну частину рішення.

З матеріалів справи вбачається, що орендарю надавалися дозволи тільки на проведення невід'ємних поліпшень (т.1 а.с.20), капітальний ремонт приміщення (т.1 а.с.30). Предметом підрядних договорів були роботи саме по здійсненню невід'ємних поліпшень орендованого майна (т.1 а.с.36), та реконструкція приміщення (т.1 а.с.84), тобто про будівництво (забудову), створення нових об'єктів нерухомості у дозволах не йшлося.

Апеляційний суд приймає до уваги, що позивачем вчинені фактичні дії щодо викупу об'єкта оренди (платіжне доручення від 15 лютого 2012 року №17), внаслідок чого відповідач-1 в межах правової позиції у справі погодився на визнання на позивачем права власності на частку 39% у спірному приміщенні (т.3 а.с.125,131), але на час прийняття і першого рішення (25.05.2009р.), і другого рішення (27.03.2012р.)господарським судом Дніпропетровської області у цій справі позивач відмовився від цих вимог шляхом уточнення до позову.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2012 року у справі №32/324-09 (16/183-07), оскільки суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, вірно застосував норми матеріального і процесуального права.

Наведені у апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не спростовують його висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон", с. Малозахарино Солонянського району Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.12р. у справі № 32/324-09(16/183-07) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.12р. у справі № 32/324-09(16/183-07) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя І.В. Тищик

Повний текст постанови складений 25.01.2013 року.