Постанова

від 28.01.2013 по справі 5011-57/12576-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р. Справа№ 5011-57/12576-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Пашкіної С.А.

за участю представників:

від позивача - Селіванова О.Г., довіреність № б/н від 30.08.2012;

від відповідача - представник не прибув;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Київський завод гумових та латексних виробів" на рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 у справі № 5011-57/12576-2012 (суддя Гулевець О.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Оздоббудмеханізація" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Київський завод гумових та латексних виробів" про стягнення 3 462 456 грн. 21 коп.

ВСТАНОВИВ:

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Оздоббудмеханізація" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Київський завод гумових та латексних виробів" про стягнення 3 462 456, 21 грн. заборгованості за договором поставки № 10 від 12.02.2010, з яких: 3 161 664, 94 грн. - основний борг, 158 516, 35 грн. - 3% річних, 142 274, 92 грн. - інфляційні витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання п.п. 3.2, 5.2 договору поставки № 10 від 12.12.2010 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 3 161 664, 94 грн. та підтверджено свою згоду на поставку товару. Однак, відповідачем заявку не було підтверджено, поставку товару не здійснено та грошові кошти позивачу не повернуто.

За результатами спору судом першої інстанції ухвалено рішення про задоволення позову частково. При цьому суд виходив з того, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором поставки № 10 від 12.12.2010, оскільки не здійснив поставку товару позивачу. Враховуючи наявність підтвердженого факту здійснення останнім попередньої оплати, у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати у розмірі 3 161 664, 94 грн. Однак, повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, а тому на суму попередньої оплати не можуть нараховуватись інфляційні витрати та 3% річних.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, оскільки підставою для стягнення грошових коштів є договір поставки № 10 від 12.12.2010. Проте, на момент прийняття рішення, в провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 5011-45/14770-2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Київський завод гумових та латексних виробів" до товариства з обмеженою відповідальністю „Оздоббудмеханізація" про визнання договору поставки № 10 від 12.12.2010 недійсним. Таким чином, у разі визнання вказаного договору недійсним буде відсутня підстава для стягнення суми попередньої оплати за ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Щодо порушення норм процесуального права, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не виконав свого обов'язку щодо зупинення провадження у справі, адже відповідачем неодноразово подавались клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоббудмеханізація" у справі 5011-57/12576-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренко Є.Ю.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2012 сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі 5011-57/12576-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.; судді: Дідиченко М.А., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2012 у справі № 5011-57/12576-2012 апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоббудмеханізація" прийнята до провадження та її розгляд призначено на 28.01.2013.

03.01.2013 та 22.01.2013 через відділ документального забезпечення від представника відповідача надійшли клопотання про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 28.01.2013 року представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та клопотань відповідача про зупинення провадження у справі.

Відповідач не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є його офіційним місцезнаходженням.

Разом з тим, 25.01.2013 через відділ документального забезпечення було представником відповідача було подане клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що він не може надати документальні відомості щодо результатів розгляду спору у справі № 5011-45/14770-2012.

Дане клопотання відхилено з наступних підстав.

Представник позивача на запитання суду заявив про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача.

При цьому, також, представником позивача надано копію рішення у справі № 5011-45/14770-2012.

Крім того, слід зазначити, що доводи за клопотанням про відкладення тотожні з підставами зупинення, а саме щодо неможливості розгляду даної справи до розгляду справи № 5011-45/14770-2012.

Отже, при відхиленні даного клопотання про відкладення розгляду справи слід враховувати і позицію суду щодо результатів розгляду клопотань про зупинення провадження у справі.

Враховуючи вищезазначене, суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання про зупинення провадження у справі відхилені судом з наступних підстав.

У позовній заяві по справі № 5011-45/14770-2012 про визнання договору поставки № 10 від 12.12.2010 недійсним відповідачем вказано, що підставою для визнання даного договору недійсним є його підписання не уповноваженою особою - Гуськовим В.О., який не був директором ТОВ „Торговий дім „Київський завод гумових та латексних виробів" на час підписання договору.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, витяги з якого витребовувались судом першої інстанції, станом на 12.02.2010 Гуськов В.О. значився керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київський завод гумових та латексних виробів". 09.03.2010 державним реєстратором було внесено зміни до відомостей про юридичну особу в частині зміни керівника товариства з Гуськова В.О. на Максимюка О.М.

Разом з тим, у своєму рішенні по справі № 5011-45/14770-2012 господарський суд міста Києва встановив, що Гуськов В.О. обіймав посаду директора ТОВ „Торговий дім „Київський завод гумових та латексних виробів" у період з 30 листопада 2009 по 9 травня 2010, а тому, станом на момент укладення договору, тобто 12 лютого 2012, останній був уповноважений на підписання договору поставки № 10 від 12.02.2012.

Відповідачем жодних доказів щодо підписання договору поставки № 10 від 12.12.2010 не уповноваженою особою не надано, тому ці доводи судом відхилено.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Виходячи зі змісту вимог вищезазначеної статті, необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що унеможливлюють її розгляд по суті заявлених позовних вимог до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому, висновок суду про наявність підстав для зупинення провадження у справі має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, що підтверджують не тільки пов'язаність справ, але й неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої.

Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати: як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, така неможливість полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи.

Наведена правова позиція викладена також, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 07.06.2007 по справі № 47/669-06 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.07.2007 відмовлено у порушення провадження з перегляду).

У даному випадку, як дана справа, так і справа № 5011-45/14770-2012 є справами господарської юрисдикції, а відтак відсутнє обмеження юрисдикції господарського суду щодо встановлення певних обставин справи.

Вказані вище обставини є такими, що підлягають дослідженню у порядку господарського судочинства та можуть бути розглянуті у даній справі.

Крім того, слід зазначити, що згідно п. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд наділений повноваженнями самостійно, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору у справі договір, якщо він суперечить законодавству, належним чином обґрунтувавши необхідність застосування такого захисту прав і законних інтересів сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази, керуючись законом.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 20.06.2012 по справі № 9/5005/54/2012.

Таким чином, у наведеній ситуації відсутні дійсні обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України можуть свідчити про неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи та бути підставами для зупинення провадження у справі.

На підставі наведеного, клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі відхиляється колегією суддів за необґрунтованістю.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оздоббудмеханізація", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київський завод гумових та латексних виробів", як постачальником, укладено договір поставки № 10 від 12.02.2010, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар в узгоджені сторонами строки та на умовах, визначених договором, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 3.1. договору, поставка здійснюється на умовах FCA (Інкотермс-2000) - м. Київ, вул. Амурська, 6.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що поставка товару, здійснюється протягом 15 днів після підтвердження заявки постачальником.

Оплата за договором передбачена у вигляді 100% передоплати кожної партії товару (п. 5.2.).

Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів через установи банків відповідно до реквізитів, вказаних в даному договорі, в національній валюті - гривні (п. 5.3).

Пунктом 5.4 визначено, що грошове зобов'язання покупця вважається виконаним з моменту нарахування грошових коштів за товар на поточний розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно п. 9.1. даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2010 року, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до Додатку №1 до договору поставки № 10 від 12.02.2010, відповідач мав поставити самосвал МАЗ 55102-223 вартістю 1 095 600,00 грн. з ПДВ, сидільний тягач МАЗ 642205-220 вартістю 980 000,00 грн. з ПДВ та фронтальний погрузчик Т-156Б-09 вартістю 1 086 064, 94 грн. з ПДВ. Загальна вартість поставки складала 3 161 664, 94 грн.

На виконання умов договору, позивач здійснив попередню оплату в розмірі 3 161 664,94 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 60, № 61, № 62, № 63, № 64 від 24.02.2010 року.

Позивач направив відповідачу листа № 10/06-10 від 10.06.2010, з яким повторно надав заявку та просив не пізніше семи днів письмово підтвердити заяву та здійснити поставку товару згідно умов договору.

Направлення позивачем вказаного листа та отримання його відповідачем підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідачем відповіді на зазначений лист не надано та поставку товару не здійснено.

У зв'язку з цим, позивач на адресу відповідача направив претензію № 1 від 21.06.2010 про повернення попередньої оплати в розмірі 3 161 664, 94 грн.

Однак, відповідачем попередню оплату не повернуто.

Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 4 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

За договором поставки № 10 від 12.02.2010 сторони погодили здійснення поставки на умовах FCA - 03022, Україна, м. Київ, вул. Амурська, 6, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс) у редакції 2000 року.

За умовами поставки FCA («франко-перевізник») означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом

передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Згідно ст. А.1. вказаних умов поставки продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Відповідно до ст. А.4 продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. А покупець, в свою чергу, відповідно до ст. Б.4. зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності з статтею А.4.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як видно з наданих позивачем доказів, впродовж дії договору поставки № 10 від 12.02.2010 та після закінчення строку його дії, відповідачем, в порушення умов договору, заявку підтверджено не було та поставку не здійснено.

Виходячи із суті правовідносин та фактичних обставин справи позивач у справі, який здійснив попередню оплату, на суму якої не було здійснено поставку відповідного товару, має право вимагати в судовому порядку її повернення.

Отже, суд першої інстанції, враховуючи норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та наявність підтвердженого факту здійснення позивачем оплати, дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 3 161 664, 94 грн.

Також, у своєму рішенні від 06.12.2012 по справі № 5011-57/12576-2012 судом вірно зазначено, що повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, а тому на суму попередньої оплати не можуть нараховуватись інфляційні витрати та 3% річних, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України

При цьому суд, також, зазначив, що аналогічну правову позицію наведено у постановах Вищого господарського суду України у справі №43/308-10 від 09.06.2011, та у справі №26/320 від 25.04.2012.

Виходячи з наведеного, відсутні правові підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 у справі 5011-57/12576-2012.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім „Київський завод гумових та латексних виробів" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2012 у справі № 5011-57/12576-2012 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Пашкіна С.А.