Постанова

від 29.01.2013 по справі 5020-465/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р. Справа № 5020-465/2012 Доповідач: суддя Плюшко І. А.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Відкритого акціонерного товариства "Утес"

на постанову Севастопольський апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2012 року

у справі № 5020-465/2012

господарського суду міста Севастополя

за позовом Військова частина А 0225

до Відкритого акціонерного товариства "Утес"

про стягнення грошових коштів у розмірі 138575,80 грн.

за участю представників

позивача - не з'явились

відповідача - Тарасов А.В.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Війська частина А0225 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до відкритого акціонерного товариства "Утес" про стягнення 138575,80 грн. неустойки за порушення виконання зобов'язань за договором №24/22-18 про закупівлю послуг за державні кошти.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26 червня 2012 року (суддя Щербаков С.О.) у справі №5020-465/2012 відмовлено військовій частині А0225 у задоволенні позову.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2012 року (судді: Гонтар В.І., Волков К.В., Борисова Ю.В.) рішення господарського суду міста Севастополя від 26.06.2012р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Військової частини А0225 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Утес" грошові кошти у сумі 138575,80 грн., а також судові витрати.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відкрите акціонерне товариство "Утес" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.10.2012р. скасувати, а рішення господарського суду міста Севастополя від 26.06.2012р. залишити без змін.

В обгрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 квітня 2011 року за результатами конкурсних торгів між військовою частиною А0225 (замовник) та відкритим акціонерним товариством "Утес" (виконавець) укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 24/22-18, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов'язався у 2011 році надати замовнику послуги, зазначені в протоколі узгодження обсягу надання послуг, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно розділу 2 договору виконавець повинен надати замовнику послуги, якість яких відповідає умовам діючої нормативно-технічної документації на вироби, відповідним державним стандартам. Крім того, виконавець повинен використовувати запасні частини та матеріали для надання послуг, які відповідають ДСТУ та/або відповідним галузевим стандартам.

Відповідно до п. 5.1 договору термін надання послуг - протягом 40 календарних днів з дати укладення договору, тобто до 29 травня 2011 року.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Статтею 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що на виконання умов договору відповідач виконав роботи на загальну суму 804615,53 грн. (з ПДВ), що підтверджується актами приймання та здавання наданих послуг від 06 червня 2011 року на суму 112855,00 грн., від 14 червня 2011 року на суму 121580,80 грн., від 02 листопада 2011 року на суму 183743,93, від 28 грудня 2011 року на суму 386435,80 грн. Водночас, предметом спору у даній справі є позовні вимоги військової частини А0225 про стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором.

Задовольняючи позовні вимоги, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що протокол узгодження обсягу наданих послуг за своєю правовою природою регулює питання кількісних показників ремонту, а не часових, а відтак, не прийняв до уваги доводи ВАТ "Утес" про неможливість виконання погодженого сторонами обсягу робіт у строк встановлений п.5.1. договору.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки апеляційного господарського суду помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Норма ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України визначає строк як певний відрізок часу, з закінченням якого закон пов'язує наслідки, які мають юридичне значення. Договірні строки встановлюються за домовленістю сторін у відповідному правочині. Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду у часі, у який мають бути виконані конкретні зобов'язання, визначені договором. Такі строки можуть бути змінені, скорочені або подовжені за домовленістю сторін.

За звичаями ділового обороту (ст. 7 Цивільного кодексу України) зміна, скорочення або продовження договірних строків здійснюється у письмовій формі, у вигляді додатку до основного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що протоколом узгодження обсягу надання послуг, який є невід'ємною частиною договору (Додаток №1 до Договору) сторони погодили, що загальна трудомісткість за договором становить 10324 нормгодини. При цьому, за технологією виконання робіт визначених протоколом узгодження обсягу надання послуг, на кораблі дозволяється використовувати не більше 20 осіб одночасно. Таким чином, при восьмигодинному робочому дні строк виконання робіт по протоколу узгодження обсягу надання послуг , складає не менше 90 календарних днів, що у свою чергу ставить у протиріччя строк зазначений у пункті 5.1 договору.

Положеннями ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що термін виконання ремонтних робіт визначений у п.5.1. договору є неузгодженим сторонами, оскільки суперечить положенням Додатку №1 до договору.

Крім того, як вірно зазначено місцевим господарським судом згідно з ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання п.12.2 Договору відповідач неодноразово повідомляв позивача про необхідність виконання додаткових робіт, що не були обумовлені договором. Натомість, матеріали справи свідчать про надання згоди позивачем на здійснення додаткових робіт. Зазначене також підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі виконаних робіт. Відтак, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач виконав всі встановлені договором заходи для недопущення господарського правопорушення, що свідчить про відсутність підстав для застосування штрафних санкцій.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що господарський суд міста Севастополя під час прийняття рішення у справі №5020-465/2012 повно та всебічно з'ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Проте постанова суду попередньої інстанції зазначеним вимогам не відповідає, тому підлягає скасуванню, а рішення господарського суду міста Севастополя від 26.06.2012 р. - залишенню без змін.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 53, 93, 106, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Утес" задовольнити.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2012 року скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Севастополя від 26 червня 2012 року зі справи №5020-465/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко