Постанова

від 30.01.2013 по справі 36/311

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2013 р. Справа№ 36/311

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп»

на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2012р.

у справі № 36/311(суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп»

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. груп" (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача подвійну добову орендну ставку за весь час неповернення вагонів з оренди в розмірі 958 550, 23 грн., суму пені в розмірі 36 916, 54 грн., 3 % річних в розмірі 7 145, 14 грн., збитки в розмірі 101 649,76 грн., 7% штрафу в розмірі 67 098, 52 грн., залізничний тариф в розмірі 1 805, 52 грн. відповідно до договору оренди вагонів № 7/ДР-1 від 20.12.2007 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2012р. у справі

№ 36/311 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 958 550,23 грн. подвійної добової орендної ставки за неповернення вагонів з оренди, 36 916,54 грн. пені, 7 145,14 грн. - 3% річних, 101 649,76 грн. - збитків, 67 098,52 грн. - 7% штрафу та 1 805,52 грн. - залізничного тарифу, а також 11 371,66 грн. та 236 грн. судових витрат. Вказане рішення прийнято судом з посиланням на ст.ст. 549, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 180, 193 224 ГК України, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також умови договору оренди вагонів № 7/ДР-1. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що у зв'язку з неповерненням відповідачем вагонів з оренди та несплатою ним орендної плати у строки передбачені договором, відповідач завдав позивачу матеріальних збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди). З огляду на встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені є правомірною. Також, у зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань за договором суд визнав обґрунтованою вимогу про стягнення 3 % річних, 7% штрафу та залізничного тарифу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2012р. у справі № 36/311 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим. Зокрема, скаржник вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку щодо строку повернення вагонів за договором та не врахував, що саме дії позивача призвели до невчасного повернення орендованих вагонів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, рішення позивач вважає законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 10.12.2012р.

Ухвалою суду від 10.12.2012р. розгляд скарги відкладено на 25.12.2012р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та його клопотанням про відкладення.

Ухвалою суду від 25.12.2012р. розгляд скарги відкладено на 23.01.2013р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та його клопотанням про відкладення.

В судовому засіданні 23.01.2013р. оголошено клопотання відповідача від 23.01.2013р. та клопотання ТОВ «Транслогістикгруп» від 22.01.2013р. про заміну сторони (відповідача) у справі ТОВ «Л.І.Т. груп» на ТОВ «Транслогістикгруп», які надійшли до суду 23.01.2013р. Зазначені клопотання обґрунтовано тим, що у зв'язку з реорганізацією юридичної особи відповідача шляхом виділу та передачі від ТОВ «Л.І.Т. груп» до ТОВ «Транслогістикгруп» за розподільчим балансом та передавальним актом від 12.12.2012р. прав і обов'язків за договором оренди вагонів № 07/ДР-1 від 20.12.2007р. по судовій справі № 36/311, як такі, що значаться в балансі ТОВ «Л.І.Т. груп», в тому числі сума боргу - 1 173 165,72 грн., держмито 11 371,66 грн., ІТЗ 236 грн., заявники просять суд на підставі ст. 25 ГПК України здійснити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

В судовому засіданні 23.01.2013р. оголошувалася перерва до 30.01.2013р.

В судовому засіданні 30.01.2013р. суд заслухав пояснення представників сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та додані до клопотань документи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні зазначених клопотань слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 25 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Передача новоствореній юридичній особі прав і обов'язків можлива лише у разі їх виникнення, тобто, реального існування у особи, яка здійснює таку передачу, та їх обліку на балансі останньої.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що у ТОВ «Л.І.Т. груп» обліковувалися вказані суми за спірний період за договором оренди на момент передачі цього боргу ТОВ «Транслогістикгруп», у тому числі суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. До того ж, у наданому відповідачем контррозрахунку до позовних вимог у даній справі (т.2, а.с.97) сума заборгованості перед позивачем за договором за період затримки вагонів з 01.01.2011р. по 17.04.2011р. відсутня.

Поряд з цим, відповідно до ч.5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Проте, рішення господарського суду м. Києва від 01.10.2012р. у даній справі № 36/311, за яким суд стягнув зазначені суми, на момент їх передачі новоствореній юридичній особі, законної сили не набрало, а тому були відсутні підстави для взяття цих сум на баланс ТОВ «Л.І.Т. груп».

Таким чином, підстави для передачі відповідачем зазначених сум новоствореній особі відсутні.

Згідно зі ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Даний Акт (т.3, а.с.47) та розподільчий баланс, складені станом на 12.12.2012р. про передачу від ТОВ «Л.І.Т. груп» ТОВ «Транслогістикгруп» заборгованості у сумі 1 173 165,72 грн. 11 371 грн. 66 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, суперечать ст. ст. 11, 109 ЦК України.

Враховуючи викладене, підстави для заміни відповідача ТОВ «Л.І.Т. груп» на ТОВ «Транслогістикгруп», передбачені ст.25 ГПК України, у даній справі відсутні.

У зв'язку з цим суд ухвалив відмовити в заміні відповідача ТОВ «Л.І.Т. груп» іншою особою - ТОВ «Транслогістикгруп».

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

20.12.2007 р. між Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. груп" (орендар) укладено договір оренди вагонів № 7/ДР-1 (далі - договір, т.1, а.с.12-16), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати в операційну оренду піввагони (далі-вагони) в кількості 500 одиниць, що знаходяться на балансі та у власності Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод", а орендар зобов'язався прийняти у платне користування вагони без передачі права власності та своєчасно й повному обсязі проводити розрахунки, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.2 договору передача вагонів в оренду здійснюється за справедливою (ринковою) вартістю, визначеною експертом і зазначеною в акті прийманні-передачі вагонів до цього договору. Розрахунок орендної плати за один вагон на добу складається за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2.3 договору вагони є переданими в оренду з моменту передачі вагонів за актом приймання-передачі.

Згідно з умовами договору позивач передав в операційну оренду піввагони, а відповідач прийняв у платне користування вагони без передачі права власності в загальній кількості 161 одиниці.

У зв'язку зі зменшенням обсягів перевезень відповідачем було повернуто 19 вагонів позивачу, відповідно до актів приймання-передачі, тобто в оренді знаходилось 142 вагони.

Передача позивачем відповідачу орендованих вагонів підтверджується наявними у матеріалах справи Актами приймання-передачі вагонів (т.1, а.с.21-38)

Згідно з п. 2.4 договору орендна плата нараховується з дати прибуття вагонів на станцію навантаження, вказану орендарем в заявці на такі вагони. Датою прибуття вагонів вважається дата штемпелю станції навантаження на залізничній накладній.

Відповідно до п. 2.10 договору орендна плата орендованих вагонів нараховується до моменту повернення вагонів з оренди. Моментом повернення є дата прибуття вагонів на станцію Дарниця Південно-Західної залізниці або станцію, зазначену орендодавцем, в цьому випадку момент повернення визначається календарним штемпелем відповідної станції у залізничній накладній та датою підписання акту приймання-передачі вагонів у технічно-справному стані.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за оренду державного манна, затвердженої Кабінетом Міністрів України . Розрахунок орендної плати наведено в додатку 1 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції - листопад 2007 р.) за один вагон 3900, 00 грн. Вартість оплати за оренду одного вагона за одну добу за базовий місяць розрахунку, складає з ПДВ -156,00 грн. Нарахування плати за оренду в період дії договору здійснюється поденно за всі дні з дати прибуття вагонів на станцію навантаження до моменту повернення вагонів з оренди, за винятком п. 3.9.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць користування вагонами на індекс інфляції місяців, які передують місяцю відправки вагонів в оренду.

Відповідно до п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.7 договору орієнтована сума договору складає 5 709 600, 00 грн.

Відповідно до п. 3.8 договору зобов'язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечується таким чином:

- орендна плата у формі передоплати за перші 2 місяці перераховуються орендарем на пізніше п'яти банківських днів до дня відправки вагонів в оренду;

- оплата за наступний місяць та подальші місяці оренди здійснюється до 10 числа місяця, за який здійснюється оплата;

- при невнесенні платежів у встановлені терміни, орендодавець має право затримати свої вагони до внесення платежу з віднесенням на орендаря витрат пов'язаних з їх затримкою;

- остаточний розрахунок за оренду вагонів проводиться з урахуванням індексу інфляції до 10 числа місяця наступного за звітним згідно виставленого рахунку.

Відповідно до п. 3.5 договору розмір орендної плати переглядається на вимогу сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та інших випадках, передбачених законодавчими актами України, що оформлюється відповідними додатковими угодами. У випадку коли сторони не можуть дійти згоди щодо нової ставки орендної плати, договір може бути розірвано за згодою сторін. Якщо розмір орендної плати зміниться в період, за який позивач отримав попередню оплату, позивач виставляє рахунок відповідачу на залишок оплати оренди вагонів, нараховану за новим розміром орендної плати.

Пунктом 9.5 договору визначено, що при несвоєчасному поверненні вагонів на станцію Дарниця ДТГО "ПЗЗ", або на станцію визначену позивачем, за кожен день затримки, враховуючи день повернення вагонів, відповідач сплачує позивачу подвійну добову орендну ставку, яка склалась на момент затримки вагонів та відшкодовує позивачу всі інші збитки та витрати, що виникли через несвоєчасне повернення вагонів. Також, в п. 9.4 Договору зазначено, що при простроченні строків платежів за оренду орендованих вагонів понад 30 (тридцять) днів, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості.

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір діє з моменту підписання до 31.12.2008 р.

Згідно з п. 10.3 договору після закінчення строку дія цього договору може бути продовжена на інший строк за взаємною згодою сторін. При відсутності такої згоди вагони підлягають обов'язковому поверненню орендодавцю ц встановленому цим договором порядку.

Пунктом 10.4 договору сторони домовились, що дія цього договору припиняється внаслідок:

- закінчення терміну, на який він був укладений;

- за згодою сторін або за рішенням Господарського суду;

- банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством;

- невнесення орендарем плати за користування вагонами протягом 5-ти декад підряд. У цьому разі договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про розірвання договору;

- відмови орендаря від підписання додаткових угод про зміну орендної плати згідно п. 3.5 - протягом 15 днів після отримання орендарем повідомлення від орендодавця про розірвання договору.

25.12.2008р. між сторонами укладено додаткову угоду №5 до договору, відповідно до якої сторони погодили викласти п. 10.1 в наступній редакції "Цей договір діє з моменту підписання до 31.12.2009р" (т.1, а.с.18).

В подальшому 08.12.2009р. між сторонами підписано додаткову угоду №7 до договору, відповідно до якої сторони погодили викласти п. 10.1 в наступній редакції "Цей договір діє з моменту підписання до 31.12.2010р".

Відповідно до п. 2.9 Договору Орендар повертає вагони не пізніше останнього дня оренди у пункт призначення - станцію приписки Дарниця Південно-Західної залізниці або станцію, зазначену Орендодавцем та передає їх Орендодавцю за актом приймання-передачі без залишків вантажу у технічно - справному стані.

Згідно з п. 5.8 договору у разі закінчення терміну дії договору або розірвання цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві вагони.

Згідно п. 5.10 договору по закінченню терміну оренди відповідач зобов'язаний був повернути вагони не пізніше останнього дня оренди у пункт призначення -станцію приписки або іншу станцію, визначену позивачем, з обов'язком оформленням акту прийому - передачі згідно п. 2.9.

Листом від 13.12.2010р. № 2987 позивач повідомив відповідача про те, що у зв'язку з встановленням Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця) нижчого рівня вартості оренди рухомого складу (вантажні вагони) з 01.01.2011 року орендна плата за одну вагон-добу буде становити 300,00 грн. з ПДВ (т.1, а.с. 43).

У відповідь на цю пропозицію відповідач листом від 14.12.2010р. № 385 (т.1, а.с.44) зазначив про її неприйнятність з огляду на збитковість діяльності перевізника.

Позивач листами від 14.12.2010р. № 3005 та від 23.12.2010р. № 3133 повідомляв відповідача про закінчення терміну дії договору 31.12.2010р. та про необхідність повернення вагонів згідно з договором до 31.12.2010р. (т.1, 39, 41).

Листом від 24.12.2010р. № 405 відповідач повідомив позивача про заінтересованість в пролонгації договору оренди вагонів, а також передчасність вирішення питань про закінчення або пролонгації договору.

Листом від 28.12.2010р. № 409 відповідач повідомив позивача про те, що він не приймає пропозицію позивача щодо підвищення орендної плати та у зв'язку з цим відмовляється від пролонгації на 2011 рік договору оренди вагонів від 20.12.2007 №7/ДР-1. (том. 1, а.с. 42).

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовано тим, що, на думку позивача, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за договором оренди вагонів, оскільки у передбачений цим договором строк не повернув вагонів позивачу. У зв'язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 958 550,23 грн. подвійної добової орендної ставки за неповернення вагонів з оренди, 36 916,54 грн. пені, 7 145,14 грн. - 3% річних, 101 649,76 грн. - збитків, 67 098,52 грн. - 7% штрафу, а також 1 805,52 грн. - залізничного тарифу.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з договору оренди державного майна - вагонів.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як вже зазначалося, Актами приймання-передачі вагонів підтверджується передача об'єкта оренди - вагонів орендодавцем орендарю на умовах договору. Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором оренди виконав.

Доказів існування претензій відповідача до позивача щодо кількості, технічного стану та своєчасності передачі вагонів, матеріали справи не містять і відповідачем суду не надано.

Несвоєчасне повернення орендованих вагонів не заперечується відповідачем.

Водночас, у відзиві на позов, а також своїх поясненнях відповідач стверджує, що вагони не були повернути, зокрема, внаслідок дій позивача, який своїм розпорядженням зупинив вагони на залізничних станціях.

Вказані посилання відповідача спростовуються матеріалами справи та встановленими у даній справі обставинами.

Враховуючи, що строк договору оренди мав закінчитися 31.12.2010р., позивач завчасно повідомив відповідача - орендаря про закінчення строку договору оренди 31.12.2010р. та необхідність повернення вагонів у порядку передбаченому договором оренди.

Порядок повернення вагонів орендарем внаслідок, зокрема, закінчення строку дії договору, визначено у п.п. 2.9, 5.8, 5.10 договору.

Аналіз умов договору та норм законодавства, яке регулює відносини оренди, дає підстави дійти висновку, що при відсутності згоди орендодавця на продовження строку дії договору, вагони підлягають обов'язковому поверненню орендарем у встановлених Договором порядку та строк, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, вагони, що були передані в оренду, є державною власністю та знаходяться на балансі позивача.

Оскільки орендовані відповідачем вагони знаходяться на балансі позивача, то позивачем було вчинено дії, спрямовані на припинення порушення його прав, а саме - виставлено на орендовані вагони ознаку „заборона курсування". Зазначене право Орендодавця затримати орендовані вагони передбачено у п. 8.3 договору оренди. Внаслідок цього вагони були зупинені на залізничних станціях України з подальшою відправкою на станцію приписки Дарниця Південно-Західної залізниці або станцію зазначену позивачем.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з приписами ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно з умовами договору відповідач повинен був повернути орендовані вагони на ст. Дарниця ДТГО "ПЗЗ" не пізніше 31.12.2010р.

Відповідно до п. 2.10 договору моментом повернення вагонів є дата прибуття вагонів на відповідну станцію (визначається календарним штемпелем у залізничній накладній).

Проте, як вбачається з матеріалів справи станом на 01.01.2011р. відповідач орендовані вагони позивачу в установленому договором порядку не повернув. Натомість, вагони були повернуті позивачу частинами у період з 16.01.2011р. по 17.04.2011р. згідно з відмітками у залізничних накладних (т.1, а.с.47-100).

Таким чином, слід дійти висновку, що саме невиконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення вагонів в обумовлений договором строк до 31.12.2010р. включно, є достатньою підставою для застосування самим позивачем обраного ним способу захисту порушеного права.

Посилання відповідача на те, що саме дії позивача щодо «заборони курсування» призвели до несвоєчасного повернення вагонів відхиляються як необґрунтовані, оскільки, по-перше, таке право орендодавця передбачено договором, по-друге, відповідачем не надано доказів того, що хоча б якийсь з неповернутих вагонів на час його затримання за ознакою «заборона курсування» повертався (слідував) на станцію згідно з умовами п. 2.9 договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 9.5 договору визначено, що при несвоєчасному поверненні вагонів на станцію Дарниця ДТГО "ПЗЗ", або на станцію визначену позивачем, за кожен день затримки, враховуючи день повернення вагонів, відповідач сплачує позивачу подвійну добову орендну ставку, яка склалась на момент затримки вагонів та відшкодовує позивачу всі інші збитки та витрати, що виникли через несвоєчасне повернення вагонів.

Також, відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи, що позивачем у даній справі доведено факт несвоєчасного повернення орендованих вагонів та порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, належних та допустимих доказів того, що несвоєчасно повернення вагонів сталося не з вини відповідача, останнім не надано, розрахунок позивача розміру подвійної добової орендної ставки є вірним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення подвійної добової орендної ставки за весь час неповернення вагонів з оренди в розмірі 958 550, 23 грн. є обґрунтованими, а тому у цій частині позов правомірно задоволено місцевим господарським судом.

Стосовно вимог позивача про стягнення збитків у вигляді втраченої вигоди в розмірі 101 649,76 грн., у зв'язку з неможливістю використання наданих за договором відповідачу вагонів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Умови відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди встановлено ст. 623 ЦК України, відповідно до якої боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору, а у ст. 193 ГК України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права і законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вже раніше зазначалося, відповідно до умов Договору (п. 3.5 Договору) розмір орендної плати переглядається на вимогу сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та інших випадках, передбачених законодавчими актами України, що оформлюється відповідними додатковими угодами. У випадку коли сторони не можуть дійти згоди щодо нової ставки орендної плати, Договір може бути розірвано за згодою сторін. Якщо розмір орендної плати зміниться в період, за який позивач отримав попередню оплату, позивач виставляє рахунок відповідачу на залишок оплати оренди вагонів, нараховану за новим розміром орендної плати.

Листом від 13.12.2010 № 2987 позивач повідомив відповідача про те, що у зв'язку з встановленням Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця) нижчого рівня вартості оренди рухомого складу (вантажні вагони) з 01.01.2011 року орендна плата за одну вагон-добу буде становити 300,00 грн. з ПДВ.

Листом від 28.12.2010 № 409 відповідач повідомив позивача про те, що він не приймає пропозицію позивача щодо підвищення орендної плати та у зв'язку з цим відмовляється від пролонгації на 2011 рік договору оренди вагонів від 20.12.2007 №7/ДР-1.

Станом на 01.01.2011р. відповідач орендовані вагони позивачу в установленому договором порядку не повернув. Натомість, вагони були повернуті позивачу частинами у період з 16.01.2011р. по 17.04.2011р. згідно з відмітками у залізничних накладних (т.1, а.с.47-100).

Наведені вище обставини та наявні у справі докази дають підстави дійти висновку, що відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, що порушення зобов'язання (несвоєчасне повернення вагонів з оренди) за Договором, сталося не з вини орендаря (відповідача).

Отже, слід дійти висновку, що своїми діями, пов'язаними з неповерненням вагонів позивачу у строк передбачений договором, відповідач завдав позивачу, який є державним підприємством, матеріальних збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди), на який позивач має право розраховувати, з огляду на те, що у період з 31.12.2012р. та до 17.04.2011р. позивач був позбавлений можливості використовувати вагони за їх призначенням, зокрема надавити в оренду іншим особам та отримувати відповідний прибуток.

Враховуючи наведене та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми втраченої вигоди за період з 16.01.2011р. по 17.04.2011р., колегія суддів вважає, що слід погодитися з висновком суду про доведеність вимог про стягнення 101 649, 76 грн. збитків (втраченої вигоди).

Таким чином, позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню частково, в частині стягнення 958 550,23 грн. подвійної добової орендної ставки за неповернення вагонів з оренди і 101 649,76 грн. - збитків (упущеної вигоди), вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції. У зв'язку з цим рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2012р. у справі № 36/311 в цій частині є законним, обґрунтованим та відповідає обставинам справи, а тому його слід залишити без змін.

Позивачем у даній справі також заявлено вимоги про стягнення 36 916,54 грн. пені, 7 145,14 грн. - 3% річних, 67 098,52 грн. - 7% штрафу та 1 805,52 грн. - залізничного тарифу, які задоволено судом першої інстанції повністю.

Водночас, на думку колегії суддів, зазначені вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом раніше вже визнано обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача подвійної добової орендної ставки за весь час неповернення вагонів з оренди в розмірі 958 550, 23 грн.

В обґрунтування зазначених вимог, позивач послався на 9.5 договору, який відповідно до викладених у ньому положень, визначає відповідальність орендаря за несвоєчасне повернення вагонів орендодавцю, та за своєю правовою природою є видом забезпечення виконання зобов'язань щодо своєчасного повернення вагонів у зв'язку з закінченням строку оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, зазначений вид відповідальності є способом забезпечення виконання зобов'язань, а тому не є заборгованістю (тобто, орендною платою) за договором.

За таких обставин, оскільки подвійна добова орендна плата є відповідальністю (неустойкою), а не заборгованістю, слід дійти висновку, що нарахування позивачем сум пені та 3% річних на зазначену суму не є правомірним та суперечить вимогам законодавства.

Отже, вимоги про стягнення пені та 3% річних не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають, а тому в цій частині в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Вимога про стягнення 67 098,52 грн. як 7% штрафу, застосування якого передбачено п. 9.4 договору оренди, також є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки вказаний пункт встановлює відповідальність у вигляді 7% штрафу за прострочення сплати орендної плати (основного боргу) на 30 днів, а не за несвоєчасне повернення майна. Відтак, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

В задоволенні позову в частині стягнення 1 805,52 грн. - залізничного тарифу, на думку колегії суддів, необхідно відмовити, оскільки рахунок-фактуру № 470 на сплату цього тарифу згідно з квитанцією № 47393905 виставлено 30.04.2011р. (т.1, а.с. 46) за період з 01.01.2011р. - після закінчення дії договору оренди, а тому залізничний тариф, сплату якого встановлено (п. 5.3 договору) під час його дії, не може бути стягнуто з відповідача після припинення договору.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, дійшовши помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про стягнення 36 916,54 грн. пені, 7 145,14 грн. - 3% річних, 67 098,52 грн. - 7% штрафу та 1 805,52 грн. - залізничного тарифу.

За таких обставин, слід дійти висновку, що оскаржуване судове рішення прийнято судом першої інстанції за неправильного застосування норм матеріального права, що, відповідно до ст.104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2012р. у справі № 36/311 в частині задоволених вимог про стягнення пені, 3 % річних, 7 % штрафу та залізничного тарифу, та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог повністю.

У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподіляться відповідно до положень ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 25, 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити в заміні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп» іншою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю «Транслогістикгруп».

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп» задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2012р. у справі № 36/311 скасувати частково в частині задоволення вимог про стягнення 36 916,54 грн. пені, 7 145,14 грн. - 3% річних, 67 098,52 грн. - 7% штрафу та 1 805,52 грн. - залізничного тарифу.

В цій частині позовних вимог прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

4. В частині задоволення вимог про стягнення подвійної добової орендної ставки за неповернення вагонів з оренди в розмірі 958 550, 23 грн. та збитків у вигляді втраченої вигоди в розмірі 101 649,76 грн. рішення залишити без змін.

5. В частині стягнення 11 371 грн. 66 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу рішення змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп» (код 32248932) на користь Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" (код 14294471) 10 276,67 грн. державного мита та 215,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Стягнути з Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" (код 14294471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. груп» (код 32248932) 1 129,66 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 36/311 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 01.02.2013р.