Постанова

від 27.03.2013 по справі 36/311

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року Справа № 36/311

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А., суддіКондратової І.Д.(доповідач), суддіСтратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивачаШевченко О.Г., Павлюк С.О., від відповідачаПшесмецька Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року у справі № 36/311 Господарського суду міста Києва за позовомДержавного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. Груп" простягнення 1 173 165,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року Державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод" (надалі - ДП "Дарницький вагоноремонтний завод", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. Груп" (надалі - ТОВ "Л.І.Т.", відповідач) прострочило виконання зобов'язання щодо повернення орендодавцеві орендного майна після закінчення строку дії договору оренди вагонів № 7/ДР-1 від 20.12.2007 року, просило з нього стягнути подвійну добову орендну ставку за весь час неповернення вагонів з оренди в розмірі 958550,23 грн., пеню - 36916,54 грн., 3 % річних - 7145,14 грн., збитки - 101649,76 грн., 7% штрафу - 67098,52 грн., які нараховані за прострочення сплати подвійної добової орендної ставки за весь час неповернення вагонів, а також залізничний тариф - 1805,52 грн.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що відповідно до ч. 4 ст. 612, частин 1, 2 ст. 613 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України не настало прострочення відповідача з огляду на те, що останній не мав можливості своєчасно повернути вагони, оскільки позивач до закінчення п'ятиденного строку, встановленого п. 5.8 договору для виконання орендарем обов'язку повернути орендовані вагони, виставив на орендовані вагони ознаку "заборона курсування".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року (суддя Трофименко Т.Ю.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Л.І.Т. груп" на користь ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" 958550,23 грн. - подвійної добової орендної ставки за неповернення вагонів з оренди, 36916,54 грн. - пені, 7145,14 грн. - 3% річних, 101 649,76 грн. - збитків, 67 098,52 грн. - 7% штрафу, 1805,52 грн. - залізничного тарифу, 11371,66 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року (судді : Суховий В.Г. (головуючий), Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) відмовлено в заміні відповідача ТОВ "Л.І.Т. груп" іншою особою - ТОВ "Транслогістикгруп", рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012р. у справі № 36/311 скасовано в частині задоволення вимог про стягнення 36916,54 грн. пені, 7145,14 грн. - 3% річних, 67098,52 грн. - 7% штрафу та 1805,52 грн. - залізничного тарифу та прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено. В частині задоволення вимог про стягнення подвійної добової орендної ставки за неповернення вагонів з оренди в розмірі 958550,23 грн. та збитків у вигляді втраченої вигоди в розмірі 101649,76 грн. рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Стягнуто з ТОВ "Л.І.Т. груп" на користь ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" 10276,67 грн. державного мита та 215,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" на користь ТОВ "Л.І.Т. груп" 1129,66 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми ст. ст. 16, 22, ч. 1 ст. 538, ст. 611, ч. 4 ст. 612, ч. 2 ст. 613, ст. 614 ЦК України, ст. ст. 220, 221 Господарського кодексу (надалі - ГК) України, оскільки не враховано, що невиконання відповідачем обов'язку зі своєчасного повернення орендованих вагонів було зумовлене виставленням позивачем ознаки "заборона курсування" до настання строку повернення майна, який погоджений сторонами у п. 5.8 договору оренди вагонів № 7/ДР-1 від 20.12.2007 року, що виключає наявність вини відповідача та як наслідок застосування до нього санкцій.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання, в якому останній просив суд касаційної інстанції на підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України здійснити заміну сторони (відповідача) - ТОВ "Л.І.Т. груп" на ТОВ "Транслогістикгруп".

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111 5 , ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.12.2007 року між сторонами було укладено договір оренди вагонів № 7/ДР-1 (надалі - договір оренди), згідно з умовами якого ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" (надалі - орендодавець) зобов'язався передати в операційну оренду піввагони, а ТОВ "Л.І.Т. груп" (надалі - орендар) зобов'язалося прийняти у платне користування вагони без передачі права власності та своєчасно й у повному обсязі проводити розрахунки, передбачені договором.

Судами також встановлено, що на виконання договору позивач передав в операційну оренду піввагони, а відповідач прийняв у платне користування вагони без передачі права власності в загальній кількості 161 одиниці, що підтверджується актами приймання-передачі вагонів, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 21-30 т. 1). У зв'язку зі зменшенням обсягів перевезень відповідачем було повернуто 19 вагонів позивачу відповідно до актів приймання-передачі (а.с. 31-38 т. 1), тобто в оренді знаходилось 142 вагони.

Строк дії договору відповідно до п. 10.1 договору від 20.12.2007 року № 7/ДР-1 встановлено з 20.12.2007 року до 31.12.2008 року.

Відповідно до додаткової угоди від 25.12.2008 року № 5 строк дії договору від 20.12.2007 року № 7/ДР-1 було продовжено до 31.12.2009 року та додаткової угоди від 08.12.2009 року № 7 - до 31.12.2010 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листами від 14.12.2010 року № 3005 та від 23.12.2010 року № 3133 позивач повідомляв відповідача про закінчення терміну дії договору 31.12.2010 року та про необхідність повернення вагонів згідно з договором до 31.12.2010 р. (а.с. 39, 41 т.1).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що порядок і строки повернення майна сторони визначили у п.п. 2.9, 5.8, 5.10 договору.

Зокрема, згідно п. 5.10 договору по закінченню терміну оренди відповідач зобов'язаний був повернути вагони не пізніше останнього дня оренди у пункт призначення - станцію приписки або іншу станцію, визначену позивачем, з обов'язковим оформленням акту прийому - передачі згідно п. 2.9, а також у разі необхідності документи згідно п. 2.12 цього договору.

Відповідно до п. 2.9 договору орендар повертає вагони не пізніше останнього дня оренди у пункт призначення - станцію приписки Дарниця Південно-Західної залізниці або станцію, зазначену орендодавцем та передає їх орендодавцю за актом приймання-передачі без залишків вантажу у технічно - справному стані.

Відповідно до п. 5.8 договору сторони погодили, що у разі закінчення терміну дії договору або розірвання цього договору орендодавець зобов'язаний повернути орендодавцеві орендовані вагони у належному стані, не гіршому ніж на момент випуску їх з капітального ремонту, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованих вагонів протягом п'яти робочих днів.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, вимоги норм діючого законодавства, що регулюють спірні відносини, зокрема, норми ч. 1 ст. 785 ЦК України, яка визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обов'язок щодо повернення вагонів з оренди відповідач зобов'язаний був виконаними в строк до 31.12.2010 року включно.

Судами встановлено, що відповідач прострочив повернення вагонів, згідно з відмітками у залізничних накладних (а.с. 47-100 т. 1) вагони були повернуті позивачу частинами у період з 16.01.2011 року по 17.04.2011 року.

Враховуючи встановлений факт прострочення повернення майна після закінчення строку дії договору оренди та умови п. 9.5 договору, яким визначено, що при несвоєчасному поверненні вагонів на станцію Дарниця ДТГО "ПЗЗ", або на станцію визначену позивачем, за кожен день затримки, враховуючи день повернення вагонів, орендар сплачує орендодавцю подвійну добову орендну ставку, яка склалась на момент затримки вагонів, та відшкодовує орендодавцю всі інші збитки та витрати, що виникли через несвоєчасне повернення вагонів, а також умови п. 9.4 договору, яким встановлено при простроченні строків платежів за оренду орендованих вагонів понад 30 (тридцять) днів орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості, керуючись ст.ст. 525, 526, 549, 610, 625, 626, 629 ЦК України, ст. 193, ч. 7 ст. 180, ст. 224, ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", місцевий господарський суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог та стягнув з відповідача на користь позивача подвійну добову орендну ставку за весь час неповернення вагонів з оренди в розмірі 958550,23 грн., пеню - 36916,54 грн., 3 % річних - 7145,14 грн., збитки - 101649,76 грн., які нараховані за прострочення сплати подвійної добової орендної ставки за весь час неповернення вагонів, 7% штрафу - 67098,52 грн., а також залізничний тариф - 1805,52 грн., сплата якого передбачена у п. 5.3 договору.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Київський апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого суду в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача подвійної добової орендної ставки за весь час неповернення вагонів з оренди в розмірі 958550,23 грн. та збитків у вигляді втраченої вигоди в розмірі 101649,76 грн., які зазнав позивач у зв'язку з неможливістю використання наданих за договором відповідачу вагонів, та залишив в цій частині рішення суду першої інстанції без змін.

Втім, апеляційний господарський не погодився з висновками місцевого суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені - 36916,54 грн., 3 % річних - 7145,14 грн., які нараховані за прострочення сплати подвійної добової орендної ставки за час неповернення вагонів, 7% штрафу - 67098,52 грн., а також залізничного тарифу - 1805,52 грн., скасував в цій частині рішення та відмовив в цій частині в позові, виходячи з того, що згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України плата за користування річчю у подвійному розмірі за час прострочення повернення орендного майна є неустойкою, тобто, способом забезпечення виконання зобов'язання, що виключає можливість нарахування пені та 3 % річних на зазначену суму; умовами договору (п. 9.4) встановлено відповідальність у вигляді 7 % штрафу за прострочення сплати орендної плати (основного боргу) на 30 днів, а не за несвоєчасне повернення майна та несплати неустойки, а тому і підстави для стягнення з відповідача 67 098,52 грн. штрафу відсутні; оскільки рахунок-фактури № 470 на сплату залізничного тарифу в сумі 1805,52 грн. згідно квитанції № 47393905 виставлено 30.04.2011 року (а.с. 46 т.1) за період з 01.01.2011 року - після закінчення дії договору оренди, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення залізничного тарифу, сплата якого передбачена у п. 5.3 договору, та нарахованого після припинення договору відсутні.

Судова колегія Вищого господарського суду України, виходячи із встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач прострочив повернення орендного майна; прострочення виконання зобов'язання виникло з вини орендаря, а не з вини орендодавця, який правомірно у відповідності до п. 8.3 договору застосував оперативно-господарські санкції та встановив ознаку "заборона курсування". Наслідком такого прострочення є сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, а тому не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача подвійної добової орендної ставки за весь час неповернення вагонів з оренди в розмірі 958550,23 грн. та постанови апеляційної інстанції про залишення рішення суду в цій частині без змін.

Доводи скаржника в обґрунтування касаційної скарги правильних висновків місцевого і апеляційного господарських судів в цій частині не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договору, зокрема, п. 5.8 договору, який встановлює п'ятиденний строк для відшкодування орендодавцеві збитків у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованих вагонів, а не строк для повернення вагонів, як помилково вважає скаржник. Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що згідно п. п.п. 2.9, 5.10 договору вагони мають бути повернуті не пізніше останнього дня оренди у пункт призначення - станцію приписки Дарниця Південно-Західної залізниці, а тому судом касаційної інстанції відхиляються доводи касаційної скарги з цього приводу.

Вищий господарський суд України погоджується також і з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні в частині позовних вимог про стягнення пені - 36916,54 грн., 3 % річних - 7145,14 грн., які нараховані за прострочення сплати подвійної добової орендної ставки за час неповернення вагонів, 7% штрафу - 67098,52 грн., а також залізничного тарифу - 1805,52 грн. Суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду в цій частині прийнята відповідно до норм чинного законодавства з врахуванням всіх фактичних обставин, що мають значення для справи, підстав для її скасування не вбачає та залишає без змін в цій частині.

Поряд з цим, колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді втраченої вигоди в розмірі 101649,76 грн., з огляду на таке.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій, визнавши обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення збитки, не взяли до уваги те, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення у сфері господарювання, проте суди не встановили наявність цього складу, не встановили також чи міг позивач, враховуючи порушення орендарем строків повернення вагонів за договором, вжити заходів, направлених на уникнення збитків, а також не з'ясували, які заходи були вжиті кредитором щодо одержання доходів. Крім того, суди не навели докази, якими підтверджується, що ці доходи дійсно були б позивачем отримані у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків, хоча це має значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в цій частині не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню в цій частині, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 111 11 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

У зв'язку зі скасуванням судових рішень, постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Що стосується клопотання ТОВ "Л.І.Т. Груп" про заміну відповідача його правонаступником у відповідності до ст. 25 ГПК України, то воно задоволенню не підлягає, оскільки зазначеною статтею передбачена можливість здійснення процесуального правонаступництва у зв'язку припиненням діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення ), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, при цьому, процесуальне правонаступництво у зв'язку з утворенням нового суб'єкта господарювання шляхом виділу з діючого суб'єкта господарювання (боржника у зобов'язанні) даною нормою не передбачено.

Керуючись ст. ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні клопотання ТОВ "Л.І.Т. Груп" про заміну відповідача - ТОВ "Л.І.Т. груп" на ТОВ "Транслогістикгруп".

Касаційну скаргу ТОВ "Л.І.Т. Груп" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року в частині стягнення збитків в розмірі 101649,76 грн. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року у справі № 36/311 про залишення без змін в цій частині рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Абзац 2 п. 5 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року у справі № 36/311 змінити, виклавши в наступній редакції :

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. груп" (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, кв. 43, код 32248932) на користь Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" (код 02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74, код 14294471) 9590,40 грн. державного мита та 192,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року у справі № 36/311 залишити без змін.

Головуючий суддя Гончарук П.А. Суддя Кондратова І.Д. СуддяСтратієнко Л.В.