Рішення

від 18.04.2013 по справі 36/311

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/311 18.04.13

За позовом Державного підприємства Дарницький вагоноремонтний завод

До Товариства з обмеженою відповідальністю Л.І.Т. Груп

Про стягнення 1 173 165,72 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Ляшенко Н.С. - по дов. № 3445 від 29.12.2012

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства Дарницький вагоноремонтний завод про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Л.І.Т. Груп подвійної добової орендної ставки за весь час неповернення вагонів з оренди в розмірі 958 550, 23 грн., пені в розмірі 36 916, 54 грн., 3 % річних в розмірі 7 145, 14 грн., збитків в розмірі 101 649,76 грн., 7% штрафу в розмірі 67 098, 52 грн. та залізничного тарифу в розмірі 1805, 52 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору оренди вагонів № 7/ДР-1 від 20.12.2007.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 36/311 від 01.10.2012 позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Л.І.Т. груп на користь державного підприємства Дарницький вагоноремонтний завод 958 550,23 грн. подвійна добова орендна ставка за неповернення вагонів з оренди, 36 916,54 грн. пеня, 7 145,14 грн. - 3% річних, 101 649,76 грн. - збитки, 67 098,52 грн. - 7% штраф, 1 805,52 грн. - залізничний тариф, 11 371,66 грн. державного мита та 236 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 36/311 від 01.10.2012 відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 36/311 від 30.01.2013 рішення Господарського суду міста Києва № 36/311 від 01.10.2012 скасовано частково в частині задоволення вимог про стягнення 36 916,54 грн. пені. 7 145,14 грн. - 3% річних, 67 098,52 грн. - 7% штрафу та 1 805,52 грн. - залізничного тарифу та відмовлено в цій частині позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 та рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 у справі № 36/311 відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 36/311 від 27.03.2013 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 в частині стягнення збитків в розмірі 101 649,76 грн. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 у справі № 36/311 про залишення без змін в цій частині рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012, справу в цій частині передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 36/311 були отримані Господарським судом міста Києва 29.03.2013 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2013 розгляд справи було призначено на 11.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 36/311 від 11.04.2013, у зв'язку з не з'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 02.04.2013, розгляд справи був відкладений на 18.04.2013.

Позивач в судовому засіданні 18.04.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 18.04.2013 не з'явився, вимог ухвал суду від 02.04.2013 та від 11.04.2013 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду від 02.04.2013 та від 11.04.2013 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, кв. 43.

Відповідач ухвалу суду від 02.04.2013 отримав 05.04.2013, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Станом на день вирішення справи поштове повідомлення про вручення ухвали від 11.04.2013 до суду не повернулось.

В судовому засіданні 18.04.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

20.12.2007 між Державним підприємством Дарницький вагоноремонтний завод (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Л.І.Т. ГРУП (орендар) укладено договір оренди вагонів № 7/ДР-1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1.1 договору орендодавець зобов'язався передати в операційну оренду піввагони (далі-вагони) в кількості 500 одиниць, що знаходяться на балансі та у власності Державного підприємства Дарницький вагоноремонтний завод , а орендар зобов'язався прийняти у платне користування вагони без передачі права власності та своєчасно й повному обсязі проводити розрахунки, передбачені цим договором.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору після припинення дії договору у визначений строк не повернув вагони з оренди, що завдало позивачу збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) в розмірі 101 649,76 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.2. передача вагонів в оренду здійснюється за справедливою (ринковою) вартістю, визначеною експертом і зазначеною в акті прийманні-передачі вагонів до цього договору. Розрахунок орендної плати за один вагон на добу складається за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2.6. договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю вагони по акту приймання-передачі. Вагони є переданими в оренду з моменту передачі вагонів за актом приймання-передачі (п. 2.3. договору).

Згідно з умовами договору позивач передав, а відповідач прийняв у користування вагони згідно актів приймання-передачі від 26.08.2008 (9 одиниць), від 05.05.2008 (23 одиниці), від 20.12.2007 (24 одиниці), від 20.12.2007 (26 одиниць), від 20.12.2007 (26 одиниць), від 20.12.2007 (24 одиниці), від 22.09.2008 (2 одиниці), від 13.10.2008 (10 одиниць), від 21.10.2008 (7 одиниць), від 04.09.2009 (10 одиниць) в загальній кількості 161 одиниці.

У зв'язку зі зменшенням обсягів перевезень відповідачем було повернуто, а позивачем прийнято 19 вагонів, відповідно до актів приймання-передачі від 26.12.2008 (1 одиниця), від 23.12.2008 (4 одиниці), від 22.12.2008 (2 одиниці), від 15.12.2008 (2 одиниці), від 03.12.2008 (2 одиниці), від 23.11.2008 (1 одиниці), від 17.11.2008 (1 одиниця), від 10.11.2008 (6 одиниць), тобто в оренді знаходилось 142 вагони.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

В п. 10.1. договору сторони дійшли згоди, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2008.

Згідно з п. 10.3. договору після закінчення строку дія цього договору може бути продовжена на інший строк за взаємною згодою сторін. При відсутності такої згоди вагони підлягають обов'язковому поверненню орендодавцю у встановленому цим договором порядку.

Додатковими угодами № 5 від 25.12.2008 та № 7 від 08.12.2009 сторони продовжили дію договору спочатку до 31.12.2009, потім до 31.12.2010.

Статтею 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Позивач листами № 3005 від 14.12.2010 та № 3133 від 23.12.2010 повідомляв відповідача про закінчення терміну дії договору та про необхідність повернення вагонів згідно з договором до 31.12.2010.

Пунктом 10.4. договору сторони домовились, що дія цього договору припиняється внаслідок закінчення терміну, на який він був укладений.

В зв'язку з наведеним судом встановлено, що строк договору припинив свою дію 31.12.2010.

Згідно п. 5.10 договору по закінченню терміну оренди орендар зобов'язаний повернути вагони не пізніше останнього дня оренди у пункт призначення - станцію приписки або іншу станцію, визначену позивачем, з обов'язковим оформленням акту прийому-передачі згідно п. 2.9.

Пунктом 2.9 договору передбачено, що орендар повертає вагони не пізніше останнього дня оренди у пункт призначення - станцію приписки Дарниця Південно-Західної залізниці або станцію, зазначену орендодавцем та передає їх орендодавцю за актом приймання-передачі без залишків вантажу у технічно-справному стані.

Проте, рішенням у даній справі від 01.10.2012 встановлено, що станом на 01.01.2011 відповідачем в установленому договором порядку 121 вантажний вагон не було повернуто позивачу.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і понесених витрат.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Доказів в підтвердження того, що позивачем велись переговори з іншими особами щодо передачі вагонів в орендне користування (докази листування) не подано.

Отже, позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження можливості за час неповернення вагонів відповідачем отримати доходи від передачі вагонів в оренду іншій особі не подано.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 101 649,76 грн. збитків у вигляді неодержаних доходів.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд переданої на новий розгляд позовної вимоги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог про стягнення 101 649,76 грн. збитків відмовити повністю.

Повне рішення складено 22.04.2013.

Суддя В.В.Сівакова