Ухвала

від 31.01.2013 по справі 1915/14583/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1915/14583/2012Головуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І. Провадження № 22-ц/789/134/13 Доповідач - Загорський О.О. Категорія - 51

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Загорського О.О.

суддів - Козака І. О., Хоми М. В.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю - представника ліквідаційної комісії

ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного закладу "Тернопільська обласна санітарно-епідеміологічна станція", третя особа головний лікар ДЗ "Тернопільська обласна санітарно-епідеміологічна станція" ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №41-к від 28.03.2012 року, поновлення на роботі з 29.03.2012 року, зобов'язання вчинити дії по звільненні з роботи з 10.07.2012 року, визнання недійсним запису в трудовій книжці №16 про звільнення з роботи 28.03.2012 року, зобов'язання видачі наказу і внесення змін до трудової книжки про день звільнення 02.08.2012 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку із затримкою видачі трудової книжки в сумі 1662,09 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6941,67 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

05.09.2012 року ОСОБА_2 звернулася в суд з вищенаведеним позовом. Вимоги аргументує тим, що 14.03.2012р. вона подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, однак згодом передумала і вирішила не залишати роботу і не вимагати розірвання трудового договору та збиралася відкликати заяву, але через хворобу не змогла цього зробити. За період із 26.03.2012р. до 10.07.2012р. наказу та трудової книжки їй не було надіслано, тому вона була впевнена, що з роботи її не звільнено. Однак, пізніше з отриманих листів взнала, що заява про звільнення з роботи була задоволена. 04.08.2012р. ОСОБА_2 отримала поштою копію наказу про звільнення та трудову книжку, а тому, в зв'язку із неотриманням трудової книжки з вини власника їй повинен виплачуватися середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім цього зазначає, що вона була звільнена з роботи при перебуванні на лікарняному, що заборонено нормами законодавства.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права та те, що рішення ухвалене без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що судом не повно з'ясовано обставини, що стосуються адреси на яку повинна була бути відіслана її трудова книжка. Зазначає, що суд дійшов висновку про те, що позивач не здійснила належних дій по отриманню трудової книжки неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи. Вказує, що її звільнення є незаконним, оскільки проведено під час її перебування на лікарняному.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу заперечила з мотивів викладених в запереченні і просила рішення суду залишити без змін.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Від ОСОБА_2 надійшла телеграма в якій вона просить розглянути справу у її відсутності.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд 1 інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 проведено у відповідності до вимог КЗпП України та за ініціативи ОСОБА_2 згідно заяви від 14.03.2012 року.

З такими висновком суду слід погодитись, оскільки висновок суду підтверджений доказами наявними в матеріалах справи та достатньо мотивований.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 01.10.2007 року по 28.03.2012 року працювала в Державному закладі "Тернопільська обласна санітарно-епідеміологічна станція" на посаді фельдшера-лаборанта лабораторії відділення гігієни харчування санітарно-гігієнічного відділу.( а.с. 5)

Як вбачається і з заяви ОСОБА_2 від 14.03.2012 р. в січні 2012р. вона була попереджена про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України - 30.03.2012 року. (а.с. 6-7)

Заявою від 14.03.2012 року ОСОБА_2 просить звільнити її з роботи 28.03.2012 року. (а.с 52).

Наказом 41-к від 28.03.2012 року звільнено ряд працівників установи, в тому числі і ОСОБА_2 - на підставі заяви від 14.03.2012 року (а.с.18).

Листом №01/1037-2 від 30.03.2012 року ОСОБА_2 проінформована про звільнення та про необхідність отримання трудової книжки. Додатком до даного листа зазначено наказ №41-к від 28.03.2012 року про її звільнення.

Факт надіслання листа додатково підтверджується і журналом реєстрації вихідної документації в якому зроблено відповідний запис. (а.с. 76-78).

06.07.2012 року ОСОБА_2 надіслала на адресу роботодавця лист в якому відкликає заяву про звільнення подану 14.03.2012 року.

10.07.2012 року ОСОБА_2 надіслала заяву в якій вказує, що вона не зможе продовжувати роботу по стану здоров'я та просить звільнити її за власним бажанням з 10.07.2012 року. Просить надіслати їй копію наказу та трудову книжку поштою.

26.07.2012 року роботодавець розглянув звернення ОСОБА_2 від 06.07.2012 та від 10.07.2012 року та надав на них відповідь -лист №01/2480 від 26.07.2012 року. Згідно вказаного листа, враховуючи прохання ОСОБА_2, їй було надіслано наказ про звільнення №41-к від 28.03.2012 року та трудову книжку.

Відповідно частин 1,2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подала заяву про звільнення 14.03.2012 року, в якій просила звільнити її з 28.03.2012 року. Останнім днем роботи та днем звільнення є - 28.03.2012 року.

Звертаючись з позовом, позивач не зазначала, що відкликала свою заяву про звільнення до 28.03.2012 року, будь-яка письмова заява в матеріалах справи відсутня.

Заяву про відкликання заяви про звільнення подано 06.07.2012 року, тобто після закінчення строку попередження та видачі наказу про звільнення.

Станом на 28.03.2012 року роботодавець не був повідомлений про перебування ОСОБА_2 на лікуванні, що не спростовано і ОСОБА_2

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до переконання, що суд І інстанції дійшов вірного висновку про правомірність звільнення ОСОБА_2

Колегія суддів підтримує позицію суду І інстанції щодо відсутності порушень з боку роботодавця і відсутності затримки видачі трудової книжки, а тому доводи апеляційної скарги про несвоєчасне отримання трудової книжки з вини роботодавця колегією суддів оцінюються критично оскільки:

- роботодавець повідомив ОСОБА_2 про її звільнення та про необхідність отримання трудової книжки (Лист №01/1037-2 від 30.03.2012 року). (а.с. 76).

- п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58 не передбачено надсилання вищенаведеного листа з повідомленням про вручення, що спростовує доводи апелянта про відсутність доказу отримання нею такого листа.

- вказаний лист надісланий за адресою АДРЕСА_1, а позивач в той час перебувала на лікуванні в м.Хмельницький про що роботодавець повідомлений не був. Даний факт підтверджується листками непрацездатності (а.с. 10-14).

- п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, яка була висловлена тільки в заяві від 10.07.2012 року.

- листи територіальної державної інспекції з питань праці у Тернопільській області оцінюються судом в сукупності з іншими доказами і не можуть наперед слугувати достовірним доказом затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця. Згідно листа територіальної державної інспекції з питань праці у Тернопільській області №19-Г-152/01-004 від 01.11.2012 року вбачається, що допомога по тимчасовій непрацездатності виплачена в повному обсязі. Протокол про адміністративне правопорушення щодо порушення порядку видачі трудової книжки не складався. Судом І інстанції надана вірна правова оцінка всім поданим доказам і вини власника у затримці видачі трудової книжки не вбачається.

Вищенаведене спростовує доводи апелянта про несвоєчасне отримання трудової книжки з вини роботодавця.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на ч.4 ст.40 КЗпП, оскільки дана норма закону поширюється тільки на правовідносини, які виникають в наслідок звільнення з ініціативи власника, а не з ініціативи робітника, як у даному випадку.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 роботи не залишала і не вимагала розірвання трудового договору, а тому має бути звільнена з роботи на підставі заяви від 10.07.2012 року, колегією суддів оцінюються критично, оскільки остання написавши заяву про звільнення її з 28.03.2012 року не могла не знати про те, що буде звільнена 28.03.2012 року, не повідомляла роботодавця тривалий час, що перебуває на лікуванні, хоча з 09.05.2012 року перебувала на амбулаторному лікуванні і не була позбавлена такої можливості (а.с 13-14).

Як роз'яснено у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06 листопада 1992 року працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП).

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Нормою ст.38 КЗпП України і вищенаведеним роз'ясненням не встановлено неможливість звільнення працівника у визначений в його заяві про звільнення термін до його повторної вимоги про звільнення.

Враховуючи вищевказане необгрунтованими є і претензії позивача до головного лікаря ДЗ "Тернопільська обласна санітарно-епідеміологічна станція" ОСОБА_3, щодо видачі наказа від 28.03.12р. №41-к про її звільнення і поновлення на роботі з 29.03.12р., звільненні 10.07.2012р.

Критично оцінюються аргументи про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права та те, що рішення ухвалене без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки вони не знайшли свого підтвердження.

Рішення суду ухвалено у відповідності до чинних норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, ст.ст. 38, 40 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06 листопада 1992 року, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.О. Загорський