Постанова

від 19.02.2013 по справі 5016/1377/2012(16/80)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р.Справа № 5016/1377/2012(16/80) Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників:

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (за дорученням),

ТОВ "Ветеко АПМ" - не з'явився,

ПАТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" - Чаленко В.В. (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на рішення господарського суду Миколаївської області від 11.12.2012 р. у справі № 5016/1377/2012(16/80) за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко АПМ" та Публічного акціонерного товариства "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" в особі Миколаївської обласної дирекції про визнання недійсним договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

16.07.2012 р. (вх. № 14227/2012) з позовною заявою до господарського суду Миколаївської області звернулась фізична особа - ОСОБА_1 (далі позивач) про визнання недійсним іпотечного договору від 21.08.2008р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ветеко АПМ" (далі по тексту ТОВ) та Миколаївською обласною дирекцією відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" ( далі по тексту Банк).

Позовна заява обґрунтована тим, що вказаний договір було укладено з порушенням вимог закону, за відсутності належного обсягу цивільної дієздатності директора та всупереч волі власника майна, оскільки 24 вересня 2010 року набрало законної сили рішення господарського суду Миколаївської області від 07.09.2010 року по справі № 6/99/10. Вказаним рішенням було визнано недійсним рішення загальних зборів учасників оформлене протоколом загальних зборів № 08 від 4.08.2008 року, який було використано як підставу для укладення іпотечного договору, та було визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ оформлене протоколом загальних зборів № 14 від 14.08.2009 року, за яким Мовчану О.М. надавалися повноваження на підписання угоди про продовження строку дії іпотечного договору. (а.с. 3-6).

Ухвалою господарського суд Миколаївської області від 17.07.2012 року зазначену позовну заяву прийнято до провадження. (а.с. 1-2)

Не погоджуючись з вказаними позовними вимогами Банк 31.07.2012р. надав господарському суду відзив на позов , в якому заперечує проти заявлених вимог та зазначає, що у позивача немає правових підстав вимагати визнання недійсним іпотечний договір від 21.08.2008 року, оскільки його (позивача) права укладанням цього договору не порушені жодним чином так як ним не надано доказів підтверджуючих внесення своїх коштів до Статутного фонду ТОВ , а відтак не вносячи внесків до статутного фонду ТОВ позивач не відповідає за зобов'язаннями ТОВ та не несе жодних збитків за дії ТОВ. У відзиві також зазначено , що на момент укладання іпотечного договору ТОВ надало йому всі необхідні документи, які були необхідні для укладання договору іпотеки, в тому числі і рішення загальних зборів № 8, № 14, тобто, згідно до ст. 92 Цивільного кодексу України - Банк не знав і не міг знати, що загальні збори не відбувались, а тому позивач не може обґрунтовувати свої вимоги фактом відсутності загальних зборів, так як цей факт для Банку як третьої особи не має юридичної сили. (а.с. 35-38)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.12.2012 року (повний текст якого складено та підписано 17.12.2012 р. суддею Семенчук Н.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, підписуючи 21 серпня 2008 року Іпотечний договір № 2721/84 директор ТОВ Мовчан Олександр Миколайович діяв в межах повноважень наданих йому розділом 7 Статуту ТОВ та за завданням прийнятим зборами учасників ТОВ оформлених протоколом № 08 від 04.08.2008 року, що спростовує твердження позивача, що при укладанні Договору від 21.08.2008 року директором ТОВ Мовчаном Олександром Миколайовичем не було дотримано вимог законодавства та Статуту товариства, та твердження позивача що підписання Договору відбулось на підставі одноособового рішення директора та поза волею членів ТОВ . (а.с. 139-143)

Не погоджуючись з винесеним рішенням позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що оспорюваний договір підписано з боку ТОВ не уповноваженою особою, а саме директором товариства Мовчаном О.М., який відповідно до вимог Статуту товариства не мав права одноособово його підписувати, оскільки-договори, що передбачають заставні зобов'язання, від імені товариства мають право укладатись тільки з дозволу загальних зборів (п. 5.2.11 Статуту відповідача 1). Крім того скаржник зазначив, що спірний іпотечний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2013 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.02.2013р. о 11:00 год., про що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник ТОВ "Ветеко АПМ" в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час день та місце розгляду справи, тобто не скористався своїм правом на участь в апеляційному провадженні і колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

Представник скаржника в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив її задовольнити.

Представник відповідача -Банку просив суд відмовити в задоволенні скарги.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, що 21.08.2008 року між ТОВ та Банком був укладений іпотечний договір № 2720 (далі - договір ) (а.с. 10-12).

Предметом договору є забезпечення ТОВ (за договором - Іпотекодавцем ) вимоги Банку (за договором іпотекодержателя), що витікають з Генерального кредитного договору № 010/01-04/08-501 від 21 "серпня 2008р. та кредитного договору укладеного в рамках генерального кредитного договору від 21 серпня 2008 року за № 010/01-04/08-502, укладеного між Банком та ТОВ "Астарта Групп" (за кредитним договором боржник), а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому.

У відповідності до умов Договору, визнання недійсним якого є предметом спору по цієї справи , Банк має право у випадку невиконання ТОВ "Астарта Групп" своїх зобов'язань за Кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого ТОВ і належного останньому на праві власності майна.

З Договору вбачається , та це встановив суд першої інстанції, що іпотечний договір № 2720 підписано обома сторонами, а саме з боку ТОВ директором цього товариства Мовчаном О.М., якій, як зазначено в договорі, діяв на підставі статуту ТОВ та протоколу загальних зборів учасників товариства №8 від 04.08.2008р, а з боку Банку ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які діяли на підставі доручення та скріплений печатками обох сторін цього договору.

Матеріали справи, а саме протокол загальних зборів учасників ТОВ №1 від 04.12.2001р. свідчать, що Мовчан О.М. дійсно був на час укладання спірного договору директором ТОВ.

Позивач який згідно Статуту ТОВ є учасником цього товариства з часткою в статутному капіталі (фонді) в розмірі 37,5 % просить у позові визнати цей Договір недійсним, оскільки рішення загальних зборів учасників ТОВ, оформлені протоколами загальних зборів №8 від 04.08.2008р. та №14 від 14.08.2009р., якими директору ТОВ Мовчану О.М. було надано повноваження на укладання Договору та підписання угоди про продовження дії Договору визнані недійсними рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.09.2010р. по справі №6/99/10 а без цих повноважень директор ТОВ не мав права укладати спірний Договір, оскільки укладання такого виду договорів згідно Статуту ТОВ належить до компетенції загальних зборів його учасників.

Слід зазначити, що позивач при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яким йому відмовлено в задоволенні позову, також послався на вищезазначені наведені підстави .

Оцінюючи вказані доводи позивача та висновки суду першої інстанції колегія суддів встановила наступне.

Згідно п. 5.2.11 Статуту ТОВ, в редакції затвердженій протоколом зборів учасників цього товариства №14 від 30.03.3004р., і яка діяла на час укладання спірного Договору, укладання договорів , які передбачають заставні зобов'язання віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що вказаним пунктом Статуту передбачено саме укладання договорів, які передбачають заставні зобов'язання, а не їх затвердження, віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ.

Слід зазначити, що чинним на момент укладання Договору законодавством, яке регулює діяльність товариств з обмеженою відповідальність, і яким встановлюється виключна компетенція загальних зборів учасників товариств, а саме ст.ст. 59 і 41 Закону України „Про господарські товариства" та ст. 145 ЦК України до компетенції загальних зборів не віднесено вирішення питань укладання будь-яких договорів (правочинів).

Проте можливість віднесення до компетенції загальних зборів учасників товариства інших питань ніж ті що визначені у вищевказаних правових нормах передбачена ст. 145 ЦК України, тобто учасники ТОВ мали всі правові підстави віднести до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства питання укладання договорів, в т.ч. які передбачають заставні зобов'язання.

За таких обставин, та враховуючи що від імені ТОВ представництво і зовнішніх правовідносинах, згідно розділом сьомим Статуту ТОВ, здійснює директор, спірний Договір, якім майно ТОВ передавалось в іпотеку (тобто на підставі його виникли заставні зобов'язання) мав право укласти та підписати директор ТОВ лише при наявності на це волевиявлення ( згоди) на його укладання загальних зборів учасників ТОВ.

З огляду на викладене у даній правової ситуації неможливо враховувати приписи пункту 9.4 Роз'яснень Вищого Арбітражного Суду України №02-5/11 від 12.03. 1999р." Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (з наступними змінами та доповненнями), в яких йдеться неможливість визнання недійсними договорів якщо їх не затверджено загальними зборами товариства при наявності в статуті посилання на необхідність такого затвердження, оскільки в даному випадку Статутом ТОВ передбачено не затвердження загальними зборами товариства окремих видів договорів, а саме укладання їх.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що на час укладання спірного договору існувало рішення загальних зборів учасників ТОВ оформлене протоколом загальних зборів №8 від 04.08.2008р. згідно якого збори надали згоду на укладення спірного договору та доручили його укладення директору ТОВ Мовчану та №14 від 14.08.2009р..

З викладеного вбачається, і ці обставини встановив та надав їм правильну оцінку суд першої інстанції, що на час укладання спірного договору директор Мовчан О.М. мав всі передбачені чинним законодавством та Статутом ТОВ повноваження на його укладання.

Згідно приписів ст.215 ЦК України, на яку посилався позивач у позові, підставою для визнання правочину недійсним є недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу. Стаття 203 ЦК України визначає вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: - зміст правочину не може суперечити цьому кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства(ч.1); - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); - волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі (ч.3); - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5);

Спірний договір на час його укладання відповідав вищезазначеним вимогам, в т.ч. на час його укладання директор ТОВ мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на його укладання.

Та обставина, що рішення про надання директору повноважень на укладання цього договору в наступному було визнано недійсним в судовому порядку, на переконання колегії суддів не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, оскільки на час укладання він мав таки повноваження, а визнання договору недійсним згідно ст.215 ЦК України можливо у разі недодержання стороною (сторонами) саме в момент вчинення правочину вищезазначених вимог, а в момент вчинення договору вказані вимоги порушені не були.

При вирішенні питання про визнання договору недійсним по вказаним позивачем підставам також слід враховувати приписи ст. 92 ЦК України.

Згідно з частиною 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Водночас в абзаці другому вкачаної частини законодавчо визначено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків. коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Вищий арбітражний суд України у своєму Роз'ясненні від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" ( з наступними змінами та доповненнями) також роз'яснив, що за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Однак матеріали справи свідчать, що укладаючи договір Банк був ознайомлений з рішенням загальних зборів учасників ТОВ оформленим протоколом загальних зборів №8 від 04.08.2008р. згідно якого збори надали згоду на укладення спірного договору та доручили його укладення директору ТОВ Мовчану, тобто Банк укладаючи договір був впевнений що укладає його з повноважною, враховуючи положення Статуту ТОВ, особою.

Слід також зазначити, що в наявному у матеріалах справи витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про реєстрацію ТОВ не зазначеного про наявність обмежень керівника цього ТОВ щодо представництва від імені цієї юридичної особи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано відмовив позивачу в позові.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам .

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення позову

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 - залишити без задоволення , а рішення господарського суду Миколаївської області від 11.12.2012 р. у справі № 5016/1377/2012(16/80) - без змін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 20.02.2013 р.

Головуючий суддя Мирошниченко М.А.

Судді Головей В.М.

Шевченко В.В.