Постанова

від 20.05.2013 по справі 5016/1377/2012(16/80)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2013 року Справа № 5016/1377/2012(16/80) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кролевець О.А., Попікової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуОСОБА_4 на рішення та постанову господарського суду Миколаївської області від 11.12.2012 Одеського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі№ 5016/1377/2012(16/80) за позовом до проОСОБА_4 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко АПМ", 2. Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції визнання недійсним договору іпотеки за участю представників сторін: позивача: не з'явилися відповідача-І: відповідача-ІІ:не з'явилися не з'явилися ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року громадянин ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4) звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко АПМ" (надалі - ТОВ "Ветеко АПМ"), Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції (надалі - ПАТ "Райффайзен банк Аваль") про визнання недійсним іпотечного договору від 21.08.2008.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.12.2012 (суддя Семенчук Н.О.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 (судді: Мирошниченко М.А., Головей В.М., Шевченко В.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Доповідач: Кот О.В.

Не погоджуючись із прийнятими в справі судовими актами, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 203 Цивільного кодексу України.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.08.2008 між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" (іпотекодержатель) та ТОВ "Ветеко АПМ" в особі директора Мовчан О.М. (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 2720, згідно з пунктом 1.1. якого предметом договору є забезпечення вимоги Банку (за договором іпотекодержателя), що витікають з Генерального кредитного договору від 21.08.2008 № 010/01-04/08-501 та кредитного договору, укладеного в рамках генерального кредитного договору, від 21.08.2008 за № 010/01-04/08-502, укладеного між Банком та ТОВ "Астарта Групп" (за кредитним договором боржник), а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому. У пункті 1.2. іпотечного договору зазначено, що предмет іпотеки - нерухоме майно (нежитловий об'єкт).

ОСОБА_4, як учасник ТОВ "Ветеко АПМ", звертаючись до господарського суду із позовом про визнання недійсним іпотечного договору від 21.08.2008 № 2720, зазначив, що вказаний договір укладено з порушенням вимог закону, за відсутності належного обсягу цивільної дієздатності директора та всупереч волі власника майна (ТОВ "Ветеко АПМ").

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання іпотечного договору недійсним, господарські суди, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши, зокрема, повноваження директора за Статутом, прийшли до висновку про те, що на час укладення спірного договору директор Мовчан О.М. мав всі передбачені чинним законодавством та Статутом товариства повноваження на його укладання.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з прийнятим рішенням щодо відмови у задоволенні позову, проте, з інших підстав. У зв'язку з чим мотивувальна частина оскаржуваних судових актів підлягає зміні з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)" акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

У постанові Верховного Суду України від 18.04.2011 р. у справі № 8/219пн-к визначено, що учасник товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства; учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників товариства.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 "У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)" зазначається, що за правовою природою представництва в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Питання представництва в господарському процесі вирішено у статті 28 ГПК України, згідно з якою справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Отже, за змістом частини 1 статті 28 ГПК України особа представника процесуально заміщує юридичну особу, яку він представляє. Враховуючи, що юридична особа в будь-якому випадку набуває прав і несе обов'язки (зокрема, процесуальні) через свої органи, вона не може брати участь у справі інакше ніж через представника. Тільки через представника у справі беруть участь особи, яких у правовідносинах представляють їхні законні представники.

Відтак, громадянин ОСОБА_4, звертаючись до господарського суду із позовною заявою про визнання недійсним іпотечного договору від 21.08.2008 № 2720, укладеного між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ТОВ "Ветеко АПМ", не належить до тих суб'єктів, котрі мають право оспорити зазначений договір.

З огляду на викладене, слід відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у даному випадку неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм чинного законодавства не вплинуло на прийняття законного судового рішення по суті. Тому відсутні підстави для зміни або скасування прийнятих у цій справі судових актів.

Згідно з пунктом 1 статті 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 у справі № 5016/1377/2012(16/80) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 11.12.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі № 5016/1377/2012(16/80) залишити без змін.

Головуючий суддя: О. Кот

судді: О. Кролевець

О. Попікова