Постанова

від 14.02.2013 по справі 5011-18/16339-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2013 р. Справа№ 5011-18/16339-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Корсакової Г.В.

за участю представників:

від позивача: представник - ОСОБА_2 - за довіреністю,

від відповідача: представник - ОСОБА_3 - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2012 р.

у справі № 5011-18/16339-2012 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Приватного підприємства «Фірма «Відродження», м. Київ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 114 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 р. Приватне підприємство «Фірма «Відродження» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 114 000,00 грн., мотивуючи вимоги тим, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2011 р. - з 01.05.2012 р., безпідставно користується майном позивача, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 100 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2012 р. у справі № 5011-18/16339-2012 позов задоволено повністю, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства "Фірма "Відродження" 114 000 грн. 00 коп. неустойки, 2 280 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачу не було відомо про розгляд даної справи, оскільки судові повістки (ухвали про відкриття провадження у справі) на адресу його реєстрації не надходило. Судом першої інстанції невірно з'ясовано обставини справи, що призвело до неправомірного задоволення позовних вимог. Зокрема, вказує на продовження договірних відносин між сторонами у зв'язку з відсутністю заперечень позивача протягом одного місяця після закінчення договору оренди нежитлового приміщення № 04/11 від 01.12.2011 р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що факти викладені в апеляційній скарзі не відповідають обставинам справи, а рішення є законним та обґрунтованим.

Представником позивача подана заява про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на грошові кошти та майно відповідача в межах 114 000 грн.

Представник позивача в судовому засіданні доводи заяви про вжиття заходів до забезпечення позову підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача заперечував.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку про залишення її без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно приписів ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов може бути забезпечений зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Свою заявою про вжиття заходів до забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що відповідач безпідставно утримує належні позивачу кошти в розмірі 114 000 грн. та явно не збирається їх повертати добровільно.

Таким чином, позивачем достатньо не обґрунтовано припущення, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, не наведені докази, які свідчать про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.

За таких обставин, заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову слід залишити без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2011 р. між Приватним підприємством "Фірма "Відродження" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладеного договір оренди нежилого приміщення № 04/11, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння та користування нежиле приміщення, що належить на праві власності орендодавцю, з існуючими комунікаціями та телефонним зв'язком.

Відповідно до п. 1.2. договору, адреса об'єкту, що орендується: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 1.3. договору, об'єкт, що орендується, складається з приміщення площею 100 кв. м.

Пунктом 2. договору передбачено, що об'єкт, який орендується, використовується орендарем для розміщення та офісу задля здійснення діяльності.

Відповідно до п. 4.1. договору, строк оренди: 5 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди, що орендується.

Як визначено приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 3.1. договору зазначено, що при передачі приміщення складається акт, який підписується уповноваженими представниками сторін у день підписання цього договору, інакше цей договір вважається неукладеним.

Приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання акту передання-приймання уповноваженими представниками сторін (п. 3.2. договору).

На підтвердження виконання свого зобов'язання за договором позивач надав суду акт приймання-передачі об'єкту, що орендується від 01.12.2011 року, який підтверджує факт передачі орендодавцем орендареві орендованого майна.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з п. 5.1. договору, вартість орендної плати за весь об'єкт, що орендується, за один місяць складає 11 000,00 грн.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що до вартості орендної плати входить послуга телефонного зв'язку. Вартість місцевих, міжміських та міжнародних телефонних розмов, за спожиту електроенергію, тепло, інтернет, пожежної сигналізації, охоронної сигналізації до орендної плати не входить і сплачується орендарем на підставі окремих рахунків.

У п. 5.3. договору зазначено, що орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі рахунку-фактури не пізніше 5 числа кожного місяця.

У випадку підвищення тарифів на комунальні послуги (електро-, водо-, теплопостачання та інше), орендодавець має право змінити розмір орендної плати (п. 5.4. договору).

Відповідно до п. 7.2.2. договору, орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати орендні платежі.

Відповідно до п. 4.1. договору, строк оренди: 5 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди, що орендується. Тобто, договір чинний до 01.05.2012 року.

Листом вих. №15 від 14.09.2012 року позивач звертався до відповідача з проханням надати пропозиції стосовно подальшої співпраці.

У претензій вих. №18 від 30.10.2012 року позивач просить відповідача звільнити займане приміщення та негайно погасити суму заборгованості за користуванням приміщення в розмірі 67 609,00 грн.

Згідно з п. 8.1. договору, при передачі об'єкта, що орендується, складається акт приймання-передачі, який підписується сторонами за договором.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що об'єкт, що орендується, повинен бути переданий орендодавцеві у тому ж стані, в якому він був переданий в оренду на момент підписання акту приймання-передачі об'єкту, що орендується.

В матеріалах справи немає зворотнього акту приймання-передачі, який би свідчив про те, що відповідач повернув позивачеві об'єкт оренди після закінчення дії договору.

Згідно з статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідач не виконав свого зобов'язання за договором і не повернув позивачеві об'єкт оренди після закінчення договору оренди, однак продовжував ще деякий період сплачувати орендні платежі.

У зв'язку з викладеним позивач правомірно вимагає стягнення з відповідача неустойки за весь час прострочення, однак в позовній заяві позивач просить стягнути неустойку за період з травня 2012 року по жовтень 2012 року включно. Крім того, враховуючи той факт, що відповідач сплатив орендну плату в розмірі 11 000,00 грн. за травень 2012 року та 7 000,00 грн. за червень 2012 року, позивач на вказану суму зменшив розмір неустойки, яку просить стягнути.

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про поновлення договору оренди нежилого приміщення від 01.12.2011 р. № 04/11 на підставі ст. 764 Цивільного кодексу України, оскільки під час розгляду справи відповідач не надав суду доказів на підтвердження своїх доводів про вчинення сторонами фактичних дій, спрямованих на поновлення строку дії договору оренди.

Так, претензії позивача № 13 від 14.09.2012 р., № 16 від 17.09.2012 р., № 18 від 30.10.2012 р. направлені на адресу відповідача, в яких позивач вимагає сплати заборгованості з орендних платежів, не можуть свідчити про намір позивача поновити строк дії договору оренди.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 10.3 Договору, він припиняється у випадках закінчення строку дії Договору (п. 10.3.1), прострочення сплати орендної плати (в цілому або її частини) більш ніж на 10 календарних днів (п. 10.3.3).

Щодо доводів апелянта про те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Зазначена відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Дана позиція, також викладена в п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».

Приймаючи до уваги наявність на ухвалах Господарського суду міста Києва від 21.11.2012 р. про порушення провадження у справі, від 06.12.2012 р. про відкладення розгляду справи на 20.12.2012 р. штампу канцелярії господарського суду про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, колегія суддів вважає, що відповідач належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи за адресою місцезнаходження, яка зазначена також в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №538754 /а.с. 15/).

Крім того, в матеріалах справи міститься клопотання представника відповідача від 13.12.2012 р. вхідний № 54375, в якому останній просить дозволити йому ознайомитись з матеріалами справи № 5011-18/16339-2012. Отже, відповідач був обізнаний про розгляд даної справи та з моменту подання вказаного клопотання - 13.12.2012 р., до дня прийняття рішення суду - 20.12.2012 р., у відповідача та його представника було достатньо часу для ознайомлення зі справою. Однак таким правом представник відповідача скористався лише 25.12.2012 р.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно розглянув справу за відсутності відповідача та його представника, що також відповідає положенням ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2012 року у справі № 5011-18/16339-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-18/16339-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Гончаров С.А.

Корсакова Г.В.