Рішення

від 20.02.2013 по справі 8пн/5014/3266/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.02.13 Справа № 8пн/5014/3266/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Казачій"", Луганськ,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ,

за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Луганської міської ради, м. Луганськ, -

про усунення перешкод користування земельною ділянкою шляхом знесення металевого павільйону.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності учасників розгляду спору:

від позивача - Комезін В.А. - представник, - довіреність №14573 від 24.11.12 року ;

від відповідача - ОСОБА_3 - адвокат, - свідоцтво НОМЕР_2 від 21.04.99 року; угода від 04.01.13 року за №б/н ;

від третьої особи - представник не з'явився , -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,1020 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, наданою йому у оренду на підставі договору №1441 на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), укладеного 26.04.1996 року між ним (орендар) та Виконавчим комітетом Луганської міської ради (орендодавець), державна реєстрація від 12.05.1996 року №1441, - шляхом знесення відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) за власний рахунок металевого павільйону (некапітальної споруди), який належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21.01.2001 року приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4, за реєстром за №2739.

Позов мотивовано тим, що згаданий павільйон відповідача перебуває на земельній ділянці позивача та перешкоджає йому як орендареві належним чином користуватися нею.

На підставі ст.77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 08.01.13 року до 24.01.13 року - за клопотанням відповідача; з 24.01.13 року до 07.02.13 року - у зв'язку з неявкою відповідача та з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази.

07.02.13 року позивач , через канцелярію суду, подав заяву про уточнення предмету спору (без номеру та дати), згідно якій заявив вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення, за власний рахунок відповідача, павільйону (некапітальної споруди), який належить ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 20.10.01 року, зареєстрованим приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4, за реєстром за №2739 (том 1, а.с.94-97).

З урахуванням того, що ця заява не суперечить приписам частини 4 ст. 22 ГПК України, суд прийняв її та прийняв до уваги при вирішенні спору.

Ухвалою суду від 07.02.12 року на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 07.02.13 року до 18.02.13 року.

08.02.13 року, через канцелярію суду, відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву (вих. №б/н від 08.02.13 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Казачій"" з вимогами про:

визнання договору купівлі-продажу металевого павільйону від 20.11.01 року недійсним;

зобов'язання сторін належним чином оформити земельні відносини, які виникли між ними;

зобов'язання директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Казачій"" Меловатської Л.Г. прийняти орендну плату за чотири місяці.

Дослідивши зміст заяви, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам чинного законодавства, а позов ТОВ "Торгова фірма "Казачій"" по даній справі та вищезгаданий зустрічний позов ФОП ОСОБА_1 - не є взаємопов'язаними, а тому підстави для їх спільного розгляду відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому:

а) обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов'язаність першого і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказів;

б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

в) задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.

Відсутність однієї з перелічених підстав прийняття зустрічного позову тягне за собою повернення зустрічної позовної заяви.

Взаємозв'язок первісного і зустрічного позовів може полягати у певному їх співвідношенні, при якому зустрічне право відповідача, на захист якого ним заявлено позов, або виключає право позивача, або може зараховуватись з первісним позовом, або підриває його підставу.

Так, за первісним позовом предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, - шляхом знесення за власний рахунок відповідача павільйону (некапітальної споруди) (предмет спору - з урахуванням заяви про його уточнення), який належить ФОП ОСОБА_1 на підставі вищезгаданого договору купівлі-продажу від 20.10.01 року, за реєстром №2739.

Дослідження судом змісту зустрічної позовної заяви показало, що її предметами визначено вимоги про:

- визнання договору купівлі-продажу металевого павільйону від 20.11.01 року недійсним;

- зобов'язання сторін належним чином оформити земельні відносини, які виникли між ними;

- зобов'язання директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Казачій"" Меловатської Л.Г. прийняти орендну плату за чотири місяці.

ФОП ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не вказав, в чому саме полягає взаємопов'язаність первісного та зустрічного позовів, хоча в силу приписів чинного законодавства повинен був це зробити.

Суд також дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 припустився порушення вимог ст.58 ГПК України при об'єднанні різних позовних вимог у одній позовній заяві.

Так, відповідно до ч.1 ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, але, як видно зі змісту зустрічного позову, заявник порушив ці приписи, об'єднавши в одному позові вимоги за декількома договорами, а саме: за договором оренди від 01.10.01 року; договором купівлі-продажу від 20.11.01 року; договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 26.04.96 року; та ін.

Вирішуючи питання щодо зустрічного позову у цій частині, суд прийняв до уваги правову позицію, викладену у абзаці 3 пункту 3.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якій, якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву.

Суд встановив, що ФОП ОСОБА_1 припустився порушення приписів п.4 ч.2 ст. 54 ГПК України, оскільки у пунктах 1, 2 та 3 резолютивної частини зустрічного позову не конкретизував предмет кожної з заявлених вимог, тобто не зазначив:

1)між якими сторонами слід визнати недійсним договір купівлі-продажу металевого павільйону;

2)які саме земельні відносини слід оформити та яким чином, а також за яким договором;

3)за що саме ТОВ "Торгова фірма "Козачій"" має прийняти орендну плату від ФОП

ОСОБА_1

За таких обставин у даному випадку у суду є підстави для застосування приписів п.5 ст.63 ГПК України, згідно яким суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і спільний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

При вирішенні зазначеного питання суд також керувався правовою позицією, викладеною у п. 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.09 року №01-08/163 " Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" (лист є чинним на даний час), обставини, які свідчать про взаємну пов'язаність зустрічного позову з первісним (за підставами цих позовів та/або поданими доказами; можливістю зарахування вимог за усіма позовами; у зв'язку з тим, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову тощо), а так само докази, що підтверджують ці обставини, повинні зазначатися у зустрічній позовній заяві (пункт 5 частини другої статті 54 ГПК). Якщо у ній не вказано відповідних обставин, на яких, зокрема, ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують ці обставини, то зустрічна позовна заява повертається без розгляду з посиланням на пункт 3 частини першої статті 63 та статтю 60 ГПК.

Аналогічна думка викладена у абзаці 4 пункту 3.15 вищезгаданої постанови пленуму від 26.12.11 року №18.

Таким чином, з урахуванням вищеперелічених недоліків та порушень чинного законодавства, яких припустився ФОП ОСОБА_1, звертаючись до суду з зустрічним позовом, суд дійшов висновку, що ці два позови НЕ Є взаємопов'язаними, а тому відсутні підстави для їх спільного розгляду.

За таких обставин суд, керуючись пунктами 3 та 5 ч.1 ст. 63 ГПК України, ухвалою від 08.02.13 року повернув зустрічну позовну заяву ФОП ОСОБА_1 без розгляду.

До початку судового засідання 18.02.13 року від сторін надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги (з урахуванням заяви про їх уточнення) у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, пославшись на те, що він, хоча і став власником спірного павільйону на підставі договору купівлі-продажу, фактично уклав з позивачем договір оренди та, починаючи з 2002 року, вносив на користь позивача орендну плату у розмірі 60,00 грн. щомісячно; стверджує, що, користуючись павільйоном, не порушував правила санітарії (заперечення на уточнену позовну заяву від 19.02.13 року за вих. №б/н).

У судовому засіданні, яке відбулося 18.02.13 року, відповідач заявив клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої запропонував поставити питання про те, чи є спірний павільйон некапітальною спорудою, оскільки у нього (відповідача) з цього приводу виникли сумніви.

Позивач заперечив проти задоволення цього клопотання.

Розглянувши останнє, суд відмовив у його задоволенні як необгрунтованого.

Третя особа позовні вимоги вважає законними та обгрунтованими (відзив на позовну заву від 23.01.13 року за вих. №б/н) (том 1, а.с.82).

13.02.13 року, через канцелярію суду, вона подала клопотання про розгляд справи за її відсутності (вих. №б/н від 13.02.13 року) (том 1, а.с.107).

Сторони не заперечили проти розгляду справи за відсутності третьої особи.

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву з 18.02.13 року до 20.02.13 року - з метою надання учасникам розгляду спору можливості подати додаткові докази.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, а також те, що термін розгляду справи, встановлений частиною 1 ст. 69 ГПК України, добігає кінця сьогодні, - тобто 20.02.13 року, - що унеможливлює подальше відкладення її розгляду, керуючись ст.ст.4 3 ,22,27,32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи по суті у цьому судовому засіданні за відсутності третьої особи, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

26.04.1996 року між Виконавчим комітетом Луганської міської ради (орендодавець) та Акціонерним товариством закритого типу "Торгова фірма "Казачій"", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Казачій"" (том 1, а.с.9-26;27) (далі - ТОВ "ТФ "Казачій"", - орендар), у простій письмовій формі, на підставі рішення виконкому Луганської міської ради від 19.04.1996 року №214/5, укладено договір №1441 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,1020 га (відповідно до плану землекористування, який додається) (п.1.1), на умовах оренди терміном на 49 років для розміщення магазину НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 (п.1.2).

Зі змісту договору вбачається, що сторони досягли домовленості щодо усіх інших його істотних умов.

Державна реєстрація договору здійснена 12.05.1996 року за №1441 (том 1, а.с.30).

21.06.01 року між Виконкомом Луганської міськради (орендодавець) та позивачем (орендар) у простій письмовій формі укладено додаткову угоду, згідно якій внесені зміни до договору, у т.ч. до п.1.2, - та встановлено, що земельна ділянка орендареві надана також і для будівництва та розміщення літнього майданчика (том 1, а.с.33).

04.07.05 року між Луганською міською радою (орендодавець) та позивачем (орендар) у простій письмовій формі укладено додаткову угоду до основного договору, відповідно до якої внесено уточнення до нього, у т.ч. до п.1.2 - щодо мети надання в оренду земельної ділянки, а саме: під розміщений літній майданчик, розміщення магазину, кафе, будівництво та розміщення котельної по АДРЕСА_1 (том 1, а.с.32).

На підтвердження правомірності землекористування позивач, крім договору та додаткових угод до нього, надав до справи:

технічний паспорт на зазначену земельну ділянку (том 1, а.с.36-50);

свідоцтво від 27.07.2000 року про право власності ТОВ "ТД "Казачій"" на нежитлове приміщення магазину площею 490,3 м 2 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - на вищезгаданій земельній ділянці (том 1, а.с.34).

Позивач пояснив, що підставами для виникнення цього спору стало наступне.

У нього станом на 01.07.2001 рік на балансі перебував металевий торгівельний павільйон (том 1, а.с.55).

Після здійснення його ремонту він як власник прийняв рішення про продаж павільйону за 500,00 грн. та зняття його з балансу (том 1, а.с.56-57).

20.11.2001 року між ТОВ "ТФ "Казачій"" (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець), у нотаріальній формі (за реєстром №2739), був укладений договір купівлі-продажу торгівельного металевого павільйону (п.1), вартістю 500,00 грн. (п.2), які продавець отримав від покупця повністю під час підписання цього договору (п.3).

Факт передачі павільйону продавцем - покупцеві відповідач визнав; він також підтверджується матеріалами справи.

Дослідження судом змісту договору показало, що у ньому відсутнє посилання:

на адресу місцезнаходження торгівельного павільйону;

на якій земельній ділянці він встановлений (том 1, а.с.54).

В ході розгляду даного спору судом встановлено, що цей договір у встановленому законом порядку не розірвано, не змінено та не визнано недійсним, - тобто власником некапітальної споруди - торгівельного металевого павільйону з 20.11.01 року до цього часу є відповідач - ФОП ОСОБА_1

Останній не надав до справи будь-яких документальних доказів, які б свідчили про:

здійснення ним як власником державної реєстрації зазначеного кіоску як об'єкту нерухомого майна;

про визнання цього об'єкту нерухомим майном.

В ході розгляду спору відповідач пояснив, що він не вчиняв таких дій з моменту придбання павільйону і до цього часу; інвентаризація даного об'єкту Луганським міським комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" не здійснювалася.

Отже станом на час розгляду цього спору спірний павільйон не має статусу об'єкту нерухомого майна.

Відповідач також повідомив суду, що упродовж зазначеного періоду часу він не звертався ані до власника земельної ділянки в особі Луганської міської ради, ані до її орендаря в особі ТОВ "ТФ "Казачій"" для вирішення питання про отримання в оренду земельної ділянки з метою розміщення на ній придбаного торгівельного павільйону, - хоча достеменно був та є на даний час обізнаним з приводу того, що йому не надана у користування земельна ділянка, на якій він розташований.

Позивач та третя особа підтвердили ці доводи відповідача.

Останній стверджує, що на підставі домовленості, досягнутої між ним та позивачем, з 2002 року до 2012 року він щомісячно вносив на користь позивача орендну плату у розмірі 60,00 грн., - на підтвердження чого надав до справи корінці до прибуткових касових ордерів, виданих позивачем (том 1, а.с.131-150; том 2, а.с.1-4).

На вимогу суду відповідач не надав чіткого пояснення, за що саме він вносив зазначену орендну палату.

Дослідження судом вищезгаданих доказів про сплату орендної плати показало, що жоден з них не містить посилання на те, що платежі внесені відповідачем за оренду металевого торгівельного павільйону або земельної ділянки, на якій він знаходиться, - з огляду на що суд, керуючись ст.ст.32-34 ГПК України, не визнає їх належними та допустимими доказами у справі.

Заперечуючи проти позову, відповідач, далі, стверджує, що між ним та позивачем у 2001 році - до укладення вищезгаданого договору купівлі-продажу був укладений договір оренди спірного павільйону, який, на його думку, є чинним до цього часу, а договір купівлі-продажу від 20.11.01 року, за реєстром №2739, є удаваним договором.

Позивач заперечив проти цього, а відповідач не надав жодного доказу на підтвердження такої думки.

Дослідивши ці доводи відповідача, суд не погодився з ними з наступних підстав.

Згідно статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згаданий відповідачем договір оренди до справи не надано.

Позивач, спростовуючи доводи відповідача щодо договору оренди 2001 року, пояснив, що він дійсно був укладений, але після підписання сторонами договору купівлі-продажу від 20.11.01 року, за реєстром №2739 (том 1, а.с.54), він втратив силу, оскільки власником павільйону став відповідач.

Суд погоджується з цими доводами позивача, - оскільки у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази удаваності вищезгаданого договору купівлі-продажу.

Дослідивши причини та підстави здійснення відповідачем покращень спірного павільйону, суд дійшов наступного.

Так, сторони у справі пояснили, що у 2008 році мала місце дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої, за їх твердженнями, "було пошкоджено кут (рос. - угол) павільйону" (будь-які документальні докази у цій частині до справи не надано).

У зв'язку з цим відповідач - ФОП ОСОБА_1 стверджує, що він та позивач досягли домовленості про те, що ТОВ "ТФ "Казачій"" надало ФОП ОСОБА_1 усний дозвіл "обкласти цеглою пошкоджений кут павільйону".

Позивач заперечив наявність такої домовленості.

Наполягаючи на своїх доводах та заперечуючи проти позову, відповідач в ході розгляду спору пояснив також наступне.

12.05.08 року між позивачем (орендодавець) та ним (орендар), у простій письмовій формі, укладено договір оренди металевого торгівельного павільйону.

Дослідження судом наявних у справі документальних доказів у цій частині показало таке.

Докази укладення між сторонами договору оренди металевого торгівельного павільйону до справи не надано.

Натомість відповідач надав до справи договір від 12.05.08 року, відповідно до якого орендодавець здав, а орендар прийняв в оренду приміщення , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (п.1), термін оренди - 10 років (п.2).

Сторони домовилися, що за оренду вищезгаданого приміщення орендар сплачує на користь орендодавця орендну плату у розмірі 60,00 грн. на місяць (п.3).

Згідно п.7 договору орендодавець надає згоду на незначне перепланування цього приміщення (том 1, а.с.47-48), - що, на думку відповідача, і надало йому право зробити покращення спірного металевого торгівельного павільйону шляхом обкладення його фасадної частини цеглою.

Як пояснив відповідач, саме після цього він здійснив зазначені покращення павільйону .

Документальне підтвердження отримання ним у встановленому законом порядку дозволу від власника земельної ділянки або її користувача (орендаря) на здійснення цього покращення відповідач до справи не надав.

Таким чином, дослідивши зміст договору оренди від 12.05.08 року, суд звернув увагу на те, що його предметом є "приміщення , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ", - а не металевий торгівельний павільйон , який на час розгляду цього спору розташований за адресою: АДРЕСА_1.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.32-34 ГПК України, суд не визнає цей договір належним та допустимим доказом у справі, оскільки його предметом не є спірний металевий торгівельний павільйон.

Заперечуючи проти позову, відповідач повідомив суд про те, що він, експлуатуючи спірний торгівельний павільйон, розташований у АДРЕСА_1, не припустився порушень чинного санітарного законодавства, - на підтвердження чого надав до справи відповідні документальні докази (том 1, а.с.119-126), - дослідивши які, суд прийняв їх до уваги.

Позивач пояснив, що підставою для його звернення до суду з цим позовом стало те, що згадувана у даному рішенні земельна ділянка надана йому під розміщений літній майданчик, розміщення магазину, кафе, будівництво та розміщення котельної по АДРЕСА_1 (том 1, а.с.32), - але внаслідок того, що відповідач без будь-яких законних підстав користується частиною цієї земельною ділянки шляхом розташування на ній вищезгаданого торгівельного павільйону, - він як її орендар позбавлений можливості у повній мірі реалізувати свої наміри та охоронювані законом права.

Сторони у досудовому порядку не дійшли згоди та спір не врегулювали.

Відповідач позов не визнав.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

З обставин справи відомо, що відповідач став власником металевого торгівельного павільйону 20.11.01 року.

Згідно ст.14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ, який набрав чинності з 01.01.02 року) земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Розпорядження землями територіальних громад сіл, селищ, міст належить до повноважень сільських, селищних, міських рад ( п. "а" частини 1 ст.12 ЗКУ).

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ та міст, є комунальною власністю (ч. 1 ст.83 ЗКУ), - тобто у даному випадку спірна земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді міста Луганська, а органом, на який законом покладено повноваження по здійсненню відповідних функцій з розпорядження земельними ділянками, є Луганська міська рада.

З обставин справи вбачається, що відповідач має право на отримання земельної ділянки у користування (оренду), - інше не доведено.

Відповідно до ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Правовідносини щодо оренди землі врегульовані низкою спеціальних нормативних актів, у тому числі - Законом України від 06.10.98 року №161-ХІУ "Про оренду землі" (далі - ЗУ №161-ХІУ), відповідно до ст. 1 якого оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Пунктом 34 частини 1 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення земельних питань віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, - тобто вирішити питання про надання відповідачеві у користування (оренду) земельної ділянки, на якій розташований торгівельний павільйон, має право тільки Луганська міська рада.

Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 13 Закону "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотні умови договору оренди землі визначені у ст. 15 названого Закону.

Згідно частинам 1-2 ст. 116 ЗК України 2001 року громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 5 цієї статті встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Механізм надання землі в оренду визначено статтями 123, 124 та ін. ЗК України.

За приписами частини 5 ст.126 Кодексу право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

З обставин справи відомо, що відповідач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, у т.ч. вище цитованим, не отримав право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний торгівельний павільйон.

Здійснюючи покращення вищезгаданого торгівельного павільйону шляхом здійснення будівельних робіт, відповідач не дотримався приписів чинного законодавства у дан6ій галузі права.

Так, як зазначено у частині 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Воно придбавається з підстав, не заборонених законом, у тому числі на підставі угод. Право власності вважається таким, що виникло правомірно, якщо інше прямо не витікає з закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦКУ).

Право власності на нову річ, виготовлену (створену) особою, придбавається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на знову створене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди та таке інше) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 1 та 2 ст. 331 ЦКУ).

Позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів суду, що земельну ділянку, на якій знаходиться металевий торгівельний павільйон, він отримав у власність чи користування для розміщення будівель та споруд.

Згідно ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Позивач здійснив спірне будівництво (покращення) на земельній ділянці, яка йому не надана для розміщення, експлуатації або будівництва будівель і споруд.

Крім того, він припустився порушення вимог низки нормативних актів, якими врегульовано питання забудови територій.

Так, згідно частині 4 статті 24 Закону України від 20.04.2000 року №1699-ІІІ "Про планування і забудову територій" (далі - ЗУ №1699-ІІІ, - який був чинним на час виникнення у відповідача права власності на павільйон) рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування є дозволом на будівництво, а саме: у разі прийняття міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення є дозволом на будівництво цього об'єкта.

Як видно з матеріалів справи, відповідач не дотримався вимог ст.27 цього Закону - про отримання вихідних даних на проектування об'єкту містобудування.

Він, крім того, здійснивши будівельні роботи з покращення спірного об'єкту, порушив вимоги ст.29 ЗУ "Про планування і забудову територій", - оскільки не отримав ані земельну ділянку для цієї мети, ані дозвіл на будівництво.

Як сказано у частинах 1-3 цієї статті Закону, дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, яка веде реєстр наданих дозволів.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі:

проектної документації;

документу, що засвідчує право власності чи користування (у т.ч. на умовах оренди) земельною ділянкою;

угоди про право забудови земельної ділянки;

рішення виконавчого органу відповідної ради... про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування;

комплексного висновку державної інвестиційної експертизи;

документа про призначення відповідальних виконавців робіт.

В силу частини 4 даної статті Закону здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Крім того, діями відповідача порушено вимоги Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики №273 від 05.12.2000 року (у редакції, чинній на час виникнення у відповідача права власності на павільйон), яким детально врегульовано процедуру та порядок надання дозволу на будівництво; його пункт 2.1 дублює норму ст.29 ЗУ "Про планування і забудову територій", а в п. 5.1 Положення сказано, що виконання будівельних робіт без одержання дозволу, а також виконання не зазначених у дозволі робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач дозвіл на будівництво спірного об'єкту не отримав, що дає підстави вважати це будівництво самовільним (самочинним).

Згідно частині 1 ст. 375 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Як сказано у частині 2 ст.375 ЦКУ, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів, що відповідач без належних правових підстав користується земельною ділянкою, яка надана позивачу в оренду, при цьому на ній розташований спірний торгівельний павільйон, який є власністю відповідача та покращення якого останній здійснив без належного дозволу.

З обставин справи вбачається, що позивач є належним землекористувачем (орендарем).

Частина 1 ст.27 спеціального Закону України "Про оренду землі" містить імперативний припис: орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

З нею кореспондується ст. 152 Земельного кодексу України, якою встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частною 3 цієї статті визначено способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, а саме: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д)застосування інших, передбачених законом, способів.

Законом - ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено такі (інші) способи захисту порушеного права, як припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини 1) та примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 1).

Аналогічні способи захисту передбачені частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів частини 1 ст. 158 Земельного кодексу земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Отже, вимоги позивача по даній справі є документально доведеними, узгоджуються з чинним законодавством та ґрунтуються на ньому.

З урахуванням вищевикладеного позов підлягає задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору поколадає на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,375 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, ст.ст.152,158 Земельного кодексу України, ст. 27 Закону України від 06.10.1998 року №161-ХІУ "Про оренду землі", керуючись ст.ст.4 3 ,22,27,32-34,36,43,44,49,75,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає у АДРЕСА_2, - усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Казачій"", ідентифікаційний код 19065947, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - земельною ділянкою площею 0,1020 га, яка надана йому в оренду на підставі договору №1441 на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) від 26 квітня 1996 року, державна реєстрація від 12 травня 1996 року №1441; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає у АДРЕСА_2, - після набрання чинності цим рішенням за власний кошт знести некапітальну споруду - торгівельний павільйон, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (двісті двадцять дев'ять) та належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 20 жовтня 2001 року, за реєстром №2739; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає у АДРЕСА_2, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Казачій"", ідентифікаційний код 19065947, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 20.02.13 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 25 лютого 2013 року.

Суддя А.П. Середа