Ухвала

від 25.02.2013 по справі 2-7098/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2013 року місто Рівне

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Буцяка З.І., Боймиструка С.В.,

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату на рішення Рівненського міського суду від 22 січня 2013 року в справі за позовом Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату до ОСОБА_1 та до релігійної громади парафії Святого Першомученика архідиякона Стефана Рівненсько-Волинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, третя особа приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 22 січня 2013 року у задоволенні вказаного позову відмовлено за безпідставністю.

Вважаючи рішення суду таким, що ухвалене за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату оскаржила його в апеляційному порядку.

В поданій апеляційній скарзі вказує, що релігійна громада не є і не була власником спірного будинковолодіння.

Зазначає, що перехід прав та обов'язків УАПЦ в порядку правонаступництва до УПЦ КП означає і перехід майнових прав на 57/100 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 в розумінні ст. 37 ЦК України.

Стверджує, що Київська Патрірхія УПЦ КП здійснювала правомочності власника щодо спірного будинковолодіння, і цей факт підтверджений в судовому засіданні самим відповідачем, котрий користувався ним як службовим житлом, перебуваючи в сані священника.

Наполягає на тому, що КП «РМБТІ» незаконно зареєструвало право власності на спірне будинковолодіння за УАПЦ, оскільки Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що релігійні об'єднання не володіють статусом юридичної особи, а, отже, і не можуть бути суб'єктами права власності. Статусом юридичної особи володіють лише виконавчі органи релігійних об'єднань - релігійні центри (Патріархії). Довідкою Головного управління статистики у

Справа 2-7098/11 Головуючий у І інстанції - Музичук Н.Ю.

Провадження № 22-ц 787/ 425 /2013 Доповідач - Шеремет А.М.

Рівненській області підтверджується відсутність УАПЦ в ЄДРПОУ.

Доводить, що укладення спірного договору дарування відбулося із грубим порушенням закону, зокрема, щодо підписання його неповноважними особами, на підставі сфальсифікованих документів, а також із незаконним нотаріальним посвідченням, а відтак не повинно тягнути за собою будь-яких правових наслідків.

За наведених підстав, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність позовних вимог, врахувавши відсутність будь-яких документів про те, що оспорювана частина будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , перейшла на баланс з УАПЦ до КП УПЦ КП, а також відсутність належних та допустимих доказів, підтверджуючих, що Київська патріархія УПЦ КП здійснювала у встановленому законом порядку передбачені чинним цивільним законодавством та Законом України «Про власність» права володіння, користування та розпорядження майном щодо 57/100 частин вказаного будинковолодіння за період 1992 року по 2006 рік.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази, з якими погоджується і апеляційний суд.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.10.1990 року, посвідченим старшим державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори Ткачук М.Ю. за р.№ 3-5188, гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від імені ОСОБА_7 продали, а Українська автокефальна православна церква через ОСОБА_8 купила 57/100 жилого будинку із надвірними будівлями АДРЕСА_1. На підставі зазначеного договору КП РОБТІ видало реєстраційне посвідчення, що 57/100 будинковолодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за Українською автокефальною православною церквою, про що вчинений запис в реєстрову книгу №14 за р.№17 від 27.10.1990 року.

На підставі дублікату вищенаведеного договору купівлі-продажу частини будинку від 03.10.1990 року р.№3-5188, виданого замість втраченого Українською автокефальною православною церквою Першою рівненською державною нотаріальною конторою 02.04.1998 року за р.№ 4-848, КП РОБТІ видало реєстраційне посвідчення, що 57/100 будинковолодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано на праві колективної власності за Українською автокефальною православною церквою, про що вчинений запис в реєстрову книгу №1-1344 зар.№65 від 13.12.1999 року.

Витягом КП «РМБТІ» про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10115583 від 16.03.2006 року, реєстраційний номер 14165221, підтверджується, що 57/100 будинковолодіння АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності Українській автокефальній православній церкві на підставі дублікату договору купівлі-продажу /від 03.10.1990 року р.№3-5188/, виданого Першою рівненською державною нотаріальною конторою 02.04.1998 року за р.№ 4-848.

Отже, зазначеними документами безспірно встановлено, що саме релігійний центр УАПЦ набув право власності на 57/100 зазначеного будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і це право ніким не оспорювалось до вчинення наступної угоди з майном в 2006 році.

Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона /дарувальник/ передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні /обдарованому/ безоплатно майно у власність. У відповідності ч.2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Сторонами договору дарування, згідно ч.1 ст. 720 ЦК України, можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, автономна республіка Крим, територіальна громада.

Чинним законодавством визначено, що правочини, які встановлюють чи змінюють право власності на нерухоме майно /квартиру/, підлягають державній реєстрації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, яку здійснювали органи технічної інвентаризації, і можуть вважатися вчиненими тільки з моменту державної реєстрації.

Судом встановлено, що 05 травня 2006 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 1827 посвідчений договір дарування 57/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 між Релігійною громадою Української православної автокефальної церкви «Святого Степана», зареєстрованою в АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 25321587, та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Згідно повідомлення КП «Рівненського МЕТІ» від 18.06.2009 року за № 1499, спірна частина будинковолодіння №21 по вул. Остафова в м. Рівне 15.05.2006 року зареєстровані за гр. ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 05 травня 2006 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 1827.

Наведені докази спростовують посилання апеляційної скарги щодо неправомірності укладення договору дарування, а тому колегією суддів останні відхиляються.

Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів також враховує, що стороною позивача не надано жодного правовстановлюючого документа, який би засвідчував право власності Київської Патріархії УПЦ КП на оспорювану частину будинку. Сукупнстю досліджених судом доказів безспірно встановлено, що Київська патріархія УПЦ КП не є і не була власником 57/100 будинковолодіння по АДРЕСА_1, відповідно не була і не могла бути стороною як договору купівлі-продажу, так і договору дарування оспорюваного будинковолодіння, а тому її права жодним чином не порушені.

Відповідно до норм процесуального права, обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, будь-яких доказів, які б заслуговували на увагу і спростовували висновки суду позивач суду не надав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 22 січня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Шеремет А.М.

Судді : Боймиструк С.В.

Буцяк З.І.