Рішення

від 26.02.2013 по справі 3-11-16/186

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.02.2013 Справа №3-11-16/186

За первісним позовом Закарпатського державного університету

до Тячівської міської ради

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача дитячого дошкільного закладу ясла-садка №5

про стягнення 1197960,71 грн. матеріальної та моральної шкоди,

та за зустрічним позовом Тячівської міської ради

до Закарпатського державного університету

про визнання договору оренди нежилого приміщення неукладеним,

Суддя - Ващиліна Н.М.

Представники:

від позивача (за первісним позовом) -Волошин Р.Ю., начальник юридичного відділу ЗакДУ, представник по довіреності №211/01-19 від 25.02.13;

від відповідача (за первісним позовом) -не з'явився;

від третьої особи (за первісним позовом) -не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Закарпатським державним університетом заявлено первісний позов до Тячівської міської ради за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача дитячого дошкільного закладу ясла-садка №5 про стягнення 1197960,71 грн. матеріальної та моральної шкоди та Тячівською міською радою заявлено зустрічний позов до Закарпатського державного університету про визнання договору оренди нежилого приміщення неукладеним.

Позивач (за первісним позовом) в судовому засіданні 26.02.13 подав належним чином завірену копію наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №155 від 14.02.13 „Про реорганізацію Закарпатського державного університету", згідно якого відкрито процедуру реорганізації (приєднання) Закарпатського державного університету до Ужгородського національного університету.

У попередніх судових засіданнях просив позов задоволити з мотивів, викладених у поясненні №99/01-19 від 25.01.13. Зокрема, наголошував на тому, що експертом встановлено, що Закарпатським державним університетом на досліджуваному об'єкті виконано ремонтні роботи (з врахуванням фізичного зносу) на суму 29759,00 грн., а відтак заявив про можливість зменшення суми позовних вимог (до суми експертного висновку) у випадку визнання Тячівською міською радою суми зменшених вимог та наступного їх відшкодування (арк. спр. 135, 136).

Відповідач (за первісним позовом) в судове засідання не з'явився, натомість надіслав лист №02-31/105 від 15.02.13, в якому визнає суму позовної вимоги Закарпатського державного університету в розмірі експертного висновку 28759,00 грн. та розгляне можливість наступного відшкодування зазначеної суми на сесії міської ради.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в жодне судове засідання не з'явилася, пояснення по суті спору не надала.

Справа судом розглянута в порядку ч. ІV ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент порушення провадження у справі), тобто за погодженням сторін строк розгляду спору продовжено. Крім того, в процесі розгляду справи від сторін поступали клопотання про відкладення розгляду справи. Такі клопотання судом задовольнялись.

Згідно Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку.

З дати порушення провадження у справі до прийняття рішення пройшов значний строк, впродовж якого сторони мали можливість захистити свої права і законні інтереси, подати відповідні докази тощо.

Розглянувши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін,

СУД ВСТАНОВИВ:

Первісний позов подано Ужгородським державним інститутом інформатики, економіки і права (з 17.11.04 - Закарпатський державний університет) про стягнення коштів у сумі 1197960, 71 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У подальшому позивач за первісним позовом у письмовій заяві від 29.03.06 №221/01-21 просив суд: зобов'язати міську раду відшкодувати вартість отриманого майна (результати здійснених Інститутом ремонтних робіт в 1/2 частині дошкільного закладу) в сумі 121600,00 грн. у зв'язку з неможливістю повернення майна в натурі; стягнути з міської ради 976360,71 грн. на відшкодування матеріальної шкоди і 100000,00 грн. - на відшкодування моральної шкоди, заподіяної у зв'язку з втратою ділової репутації та престижу серед громадян і організацій м. Тячів, Тячівського району та "прилеглих районів".

Зустрічний позов подано про визнання неукладеним договору оренди нежилого приміщення №1 від 01.10.1999.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.12.03 (судова колегія у складі: головуючого судді - В.В. Мокану, суддів - Л.М. Якимчук, О.В. Васьковський) договір оренди нежилого приміщення від 01.10.1999 №1 визнано неукладеним; первісний позов задоволено частково та стягнено з Тячівської міської ради 104811,00 грн. на відшкодування витрат на ремонт будівлі, 162,28 грн. державного мита, 10,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 761,09 грн. - витрат на оплату судового експерта.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.04 (судова колегія у складі: головуючого судді - М.І. Городечна, суддів - М.В. Юркевич, Т.Б. Бонк) апеляційну скаргу Тячівської міської ради задоволено, рішення господарського суду Закарпатської області від 30.12.03 по справі №3-11-16/186 частково змінено: в задоволенні первісного позову відмовлено, п. 1 резолютивної частини рішення скасовано; п. 3 резолютивної частини рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.04 (судова колегія у складі: головуючого судді - В.П. Селіваненко, суддів - І.М. Бенедисюк, В.В. Джунь) скасовано рішення господарського суду Закарпатської області від 30.12.03 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.04 з цієї справи, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.09.04 (суддя - О.С. Йосипчук) у задоволенні первісного позову відмовлено, за зустрічним позовом провадження у справі припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.05 (судова колегія у складі: головуючого судді - З.І. Зданкевич, суддів - Я.В. Дух, М.В. Краєвська) рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.04 по справі №3-11-16/186 залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.05 (судова колегія у складі: головуючого судді - В.П. Селіваненко, суддів - І.М. Бенедисюк, В.В. Джунь) скасовано рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.04 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.05 з цієї справи, а останню передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 16.12.05 (судова колегія у складі: головуючого судді - І.Б. Шицький, суддів - П.Ф. Карпечкіна, Ф.Ф. Черногуза) відмовлено в порушенні провадження з перегляду касаційному порядку згаданої постанови Вищого господарського суду України від 01.11.05.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.11.06 (суддя Журавчак Л.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.07 (колегія суддів у складі: Мельник Г.І. - головуючий, судді Новосад Д.Ф. і Михалюк О.В.), у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.10.07 (судова колегія у складі: головуючого судді - В.П. Селіваненко, суддів - І.М. Бенедисюк, Б.Ю. Львов) касаційну скаргу Закарпатського державного університету задоволено частково, рішення господарського суду Закарпатської області від 15.11.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.07 у справі №3-11-16/186 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Ухвалою від 25.10.07 справу №3-11-16/186 прийнято до свого провадження.

У відповідності до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Скасовуючи рішення господарського суду Закарпатської області від 15.11.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.07 у справі №3-11-16/186 Вищий господарський суд України вказав у своїй постанові про необхідність врахування викладеного, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними доказам належну юридичну оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Зокрема, у постанові від 02.10.07 Вищий господарський суд України зазначив: "… з'ясувавши, що договір №1 є неукладеним, попередні судові інстанції повинні були з огляду на наведені законодавчі приписи з'ясувати наявність, а за такої наявності - вартість результатів ремонтних робіт, виконаних Інститутом (Університетом), за його твердженням, в 1/2 частині Дошкільного закладу, а в разі необхідності призначити з цією метою відповідну судову експертизу згідно з вимогами статті 41 Господарського процесуального кодексу України".

На виконання вказаної постанови Вищого господарського суду України 06.02.08 ухвалою суду у справі №3-11-16/186 призначено судову будівельно-технічну експертизу, доручено її проведення Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, попередню оплату вартості експертизи покладено на відповідача -Тячівську міську раду, а провадження у справі зупинено.

Вказана ухвала суду оскаржена позивачем в апеляційному порядку. Супровідним листом №05.19-4875 від 02.04.08 апеляційну скаргу Закарпатського державного університету на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 06.02.08 у справі №3-11-16/186 надіслано до Львівського апеляційного господарського суду без матеріалів справи, оскільки дана справа скерована до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення відповідної експертизи.

11.11.09 матеріали справи №3-11-16/186 надіслано до Львівського апеляційного господарського суду, які помилково повернуті на адресу господарського суду області без розгляду апеляційної скарги Закарпатського державного університету.

Після повернення справи з Львівського апеляційного господарського суду (20.01.10) матеріали справи №3-11-16/186 разом з касаційною каргою Закарпатського державного університету на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 06.02.08 супровідним листом №05.06-572 від 22.01.10 надіслано до Вищого господарського суду України.

Справа повернута до місцевого господарського суду 06.04.10 та повторно скерована до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Матеріали справи №3-11-16/186 повернуті до господарського суду Закарпатської області Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз 30.05.11 у зв'язку з невиконанням вимог щодо оплати її проведення; провадження у справі поновлено.

04.10.11 провадження у справі зупинено, повторно призначено судову будівельно-технічну експертизу та доручено її проведення експерту Колчару В'ячеславу Дмитровичу. Попередню оплату вартості експертизи покладено на відповідача -Тячівську міську раду.

12.12.12 експертом Колчаром В'ячеславом Дмитровичем подано до господарського суду справу №3-11-16/186 разом з відповідним висновком експерта, провадження у справі поновлено.

Згідно з висновком експерта №17/11-12 від 12.11.12 вартість виконаних Ужгородським державним інститутом інформатики, економіки і права (з 17.11.04 - Закарпатський державний університет) ремонтних робіт у приміщенні дитячого дошкільного закладу ясла-садку №5 в м. Тячів Закарпатської області по вул. Комсомольської, б/н складає 43114,00 грн.; фізичний знос ремонтних робіт у розрізі за кожен рік (2001, 2002, 2003, 2004, 2005 рр.) - 14355,00 грн.

Дослідивши обставини справи суд дійшов висновку про задоволення позову частково з огляду на наступне:

Відповідно до розпорядження Тячівської райдержадміністрації "Про безкоштовну передачу ясел-садка №5, що належить заводу "Зеніт", на баланс Тячівської міської ради депутатів трудящих" та акта прийому-передачі від 02.09.1993 ясла-садок № 5 у м. Тячеві передано на баланс Тячівської міської ради;

Статут дошкільного закладу зареєстровано 29.11.1996, і з цього часу останній набув статусу юридичної особи.

10.09.1999 Тячівською міською радою прийнято рішення №23 про передачу 1/2 частини ясел-садка №5 у м. Тячів, вул. Комсомольська, б/н, у довгострокове користування на умовах оренди Тячівському відділенню Інституту строком до 2050 року; за пунктом 2 цього рішення голові виконкому Тячівської міської ради доручалося розробити умови угоди "і винести на розгляд виконкому", а прийняте рішення мало бути розглянуте на черговій сесії міської ради.

01.10.1999 Тячівська міська рада та Інститут (правонаступником якого став Закарпатський державний університет згідно з пунктом 1.1 його статуту й довідкою від 14.12.2000 про включення до ЄДРПОУ) уклали договір №1; за цим договором Інститут отримав у користування згідно з актом приймання-передачі частину приміщень дошкільного закладу площею 532, 5 кв. м.

Тячівська міська рада листом від 25.06.02 №02-15/165 повідомила позивача за первісним позовом про розірвання договору №1 у зв'язку з невиконанням цим позивачем договірних зобов'язань (п/п "а", "б", "в" пункту 4.2 зазначеного договору), на який позивач за первісним позовом відповів (лист від 11.07.02 №357/01-21), що не заперечує проти розірвання договору № 1 за умови відшкодування коштів у сумі 170050,00 грн.

31.07.02 Тячівська міська рада прийняла рішення №49 про призупинення рішення №23 від 10.09.1999; комісії з питань будівництва, житлово-комунального господарства і благоустрою доручено "доопрацювати та підготувати проект рішення".

Рішення №49 мотивувалося тим, що пункт 2 рішення №23 виконано частково, оскільки розроблені міським головою умови договору оренди не виносилися на розгляд виконкому з наступним розглядом на черговій сесії Тячівської міської ради; крім того, допущено суттєві порушення умов договору № 1: зроблено поліпшення без згоди орендодавця, не укладено угоди на отримання комунальних послуг, не дотримуються санітарні норми в частині відокремлення входу до орендованого приміщення, не дотримується нормативна температура цього приміщення; у рішенні №49 зазначено також, що умова про відшкодування витрат Інституту в сумі 170050,00 грн. для міської ради є неприйнятною.

Причиною спору в даній справі за первісним позовом стало питання про наявність або відсутність підстав для відшкодування Тячівською міською радою Університетові суми 1197960, 71 грн., що, як вбачається з позовних вимог позивача за первісним позовом, включає: 1) 121 600 грн. вартості безпідставно набутого і збереженого Тячівською міською радою майна у вигляді результатів ремонтних робіт, здійснених Університетом в 1/2 частині дошкільного закладу, які неможливо повернути в натурі, через що університет вимагає стягнення їх вартості в зазначеній сумі; 2) "супутні матеріальні збитки та витрати" в загальній сумі 976360,71 грн.; 3) 100000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Враховуючи викладене, а також висновок експерта №17/11-12 від 12.11.12, згідно якого вартість ремонтних робіт з урахуванням фізичного зносу, проведено позивачем, складає 28759,00 грн., лист позивача від 25.01.13 №99/01-19 про зменшення позовних вимог до вказаної суми (т. 4, арк. спр. 135, 136), лист Тячівської міської ради від 02-31/105 від 15.02.13 про визнання позовних вимог в сумі 28759,00 грн. (т. 4, арк. спр. 149), позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 28759,00 грн.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

За приписами статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак позивач не довів належними та допустимими доказами, ні факту приниження ділової репутації, ні вини відповідача.

Крім того, з вищенаведеного листа позивача вбачається, що ним зменшено позовні вимоги і щодо стягнення моральної шкоди.

Що стосується зустрічних позовних вимог щодо визнання договору оренди нежилого приміщення неукладеним, суд зазначає наступне.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Проте, ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України, так само і іншими нормативно-правовими актами не передбачено такого способу захисту, як визнання договору неукладеним, у зв'язку з чим, обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту своїх прав та інтересів, а саме: вимога визнати неукладеним договір, унеможливлює фактичний захист у судовому порядку.

Відповідно до ч. 8 ст.181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Таким чином, зі змісту наведеної норми закону вбачається, що визнання договору неукладеним як факту, що має юридичне значення, може мати місце лише в аспекті юридичної оцінки обставин справи та обґрунтованості заявлених вимог, проте, не може бути предметом окремого позову.

По суті вимога про визнання договору неукладеним спрямована на встановлення факту, що має юридичне значення, а не на поновлення порушеного права або захист охоронюваного законом інтересу. Цей факт може встановлюватись господарським судом лише у разі вирішення спору про право цивільне. Виходячи з системного аналізу норм процесуального законодавства України, встановлення фактів, у тому числі тих, що не мають правового значення, не належать до компетенції господарського суду.

Отже, заявлена вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту прав, передбаченим ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та іншими законами України.

Таку ж правову позицію викладено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до якого вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти у позові з такою вимогою.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задоволити частково.

2. Стягнути з Тячівської міської ради, вул. Незалежності, 30 м. Тячів (р/р 31428014249811 УДК в Закарпатській області, МФО 812016, код 04053766) на користь Закарпатського державного університету, вул. Заньковецької, 89а, м. Ужгород (код 22114000) суму 28759 (двадцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп. вартості виконаних ремонтних робіт, а також 42 (сорок дві) грн. 84 коп. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 2 (дві) грн. 83 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення від 26.02.13 складений та підписаний 05.03.12.

Суддя Ващиліна Н.М.