Рішення

від 07.03.2013 по справі 23/87

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 березня 2013 року Справа № 23/87

Провадження №8/913/213/13-г

За позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль ", м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Сєвєродонецькі теплові мережі", м. Сєвєродонецьк Луганської області, -

про стягнення 9708 грн. 40 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Сімейко А.І. - заступник начальника юридичного відділу, - довіреність №12-01-131/1511 від 14.11.12 року;

від відповідача - ОСОБА_1 - приватний підприємець, - НОМЕР_1, вид. Сєвєродонецьким МВ УМВС України у Луганській обл. 11.10.01 року; ОСОБА_3 - представник, - довіреність № 3317 від 15.09.10 року;

від третьої особи - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: 05.10.10 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом (вих.№12-01-139/1371 від 21.09.10 року), у якому висунув вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 4787,39 грн. за теплову енергію, спожиту ним у період з листопада 2009 року по квітень 2010 року, а також пені за період з 16.12.09 року по 26.08.10 року у сумі 4787,39 грн., інфляційних нарахувань за період з листопада 2009 року по квітень 2010 року у сумі 62,21 грн. та 3% річних за аналогічний період у сумі 71,41 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №403, укладеного між сторонами 01.03.07 року.

Рішенням господарського суду Луганської області від 23.02.12 року у справі №23/87, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.12 року, позов задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача: основний борг у сумі 4787,39 грн., пеню у сумі 4787,39 грн., інфляційні нарахування у сумі 62,21 грн., 3% річних у сумі 71,41 грн., державне мито у сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.12 року вищезгадані рішення судів І та ІІ інстанцій скасовано з посиланням на неповноту дослідження фактичних обставин справи та ненадання їм належної правової оцінки, а справу спрямовано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами розподілу автоматизованою системою документообігу суду у відповідності до вимог ст. 2 1 Господарського процесуального кодексу України дана справа передана на розгляд судді Середі А.П.

За заявою відповідача (вих. №б/н від 04.02.13 року) та відповідно до приписів частини 7 ст. 81 1 ГПК України здійснена фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі (письмове пояснення по справі від 01.02.13 року за вих.№06-05/1-53 (том 2, а.с.6-7); та ін.).

Відповідач позов не визнав, пославшись на його необґрунтованість та безпідставність, у т.ч. на те, що: договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №403, укладений між сторонами 01.03.07 року, не відповідає приписам Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.05 року №630; позивач не забезпечив належний температурний режим у опалюваних приміщеннях; надання послуг з тепло-забезпечення не передбачено статутом позивача (відзив на позовну заяву від 16.02.13 року за вих.№б/н (том 2, а.с.95-99); та ін.).

В ході розгляду спору судом встановлено, що 11.04.12 року до ЄДРПОУ внесено запис №23830060004002986 - про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (том 1, а.с.125-126; том 2, а.с.4).

У зв'язку з цією обставиною суд керується правовою позицією, викладеною у п.3.3 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 23.10.2000 року №01-8/556 "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність", згідно якому з моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, за його особистою заявою, спори за участю такого громадянина, у тому числі пов'язані зі здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено до настання згаданих обставин.

Отже, з огляду на викладене цей спір підлягає розгляду господарським судом по суті.

Третя особа до судового засідання не з'явилася, але подала до суду відзив на позов від 06.03.13 року за вих. №04-252, яким позов вважає обгрунтованим та просить суд розглянути його за відсутності її представника.

Сторони не заперечили проти розгляду справи за відсутності третьої особи.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.4 3 ,22,27,32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе здійснити розгляд спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності третьої особи, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 09.08.05 року №1314 "Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді міської ради" позивач - Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" (далі - ДП "СТЕЦ") визначене виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житловому фонді міської ради (п.3) (том 2, а.с.21).

Позивач у встановленому чинним законодавством порядку отримав відповідні ліцензії на право виробництва теплової енергії, її постачання та транспортування магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (том 2, а.с.22-24).

01.03.2007 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) у простій письмовій форм укладено договір №403 на постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати її за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором (п.1).

Теплова енергія в межах 9 Гкал/рік (п.2.2) постачається споживачеві у вигляді гарячої води на опалення у період опалювального сезону у приміщення площею 45м 2 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п.2.1).

З наявних у справі доказів відомо, що опалюване приміщення використовується як магазин (том 2, а.с. 140-145; 163-166; та ін.).

У опалюваному приміщенні та в цілому у будинку АДРЕСА_2, в якому воно знаходиться, засоби комерційного обліку спожитого тепла (теплолічильники) не встановлені, а тому облік споживання теплової енергії здійснюється розрахунковим способом (п.5.1), при цьому кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом відповідно до діючих правил обліку, відпускання і споживання теплової енергії (п.5.3).

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться за рахунками, виписаними на підставі показань приладів або розрахунковим способом, виключно у грошовій формі відповідно до діючих тарифів за розрахунковий період (місяць), встановлених виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради згідно рішення №528 від 27.02.07 року (п.6.1).

Судом звернуто увагу на те, що договором не передбачено механізм (порядок) отримання рахунків споживачем.

Орієнтовна вартість теплової енергії, що постачається споживачу упродовж поточного року, становить 2322,00 грн. (з ПДВ), а вартість 1 Гкал на день укладення договору складала 215,00 грн. (без ПДВ) (п.6.3).

Відповідно до п. 6.4 договору споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що споживачі, що не мають приладів обліку, різницю між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачують не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

За несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію пунктом 7.2.3 договору встановлена відповідальність у вигляді нарахування пені у розмірі 1% від належної до сплати суми за кожний день прострочення.

Термін дії договору встановлено з 01.03.07 року по 01.03.08 року (п.10.1), з можливістю пролонгації його на кожний наступний рік за умов, визначених у п.10.2 договору, а саме: у разі, якщо за місяць до закінчення його дії одна із сторін не заявить про його припинення (том 1, а.с.10-12).

Дослідження судом змісту цього договору показало, що у ньому відсутні домовленості сторін щодо наступних його умов: про порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; порядок контролю та звіту сторін; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; про порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показань засобів обліку; порядок здійснення ремонту; перелік форс-мажорних обставин; умови зміни договору.

У судовому засіданні 07.03.13 року сторони підтвердили, що даний договір припинив свою дію 01.03.11 року.

З доданих до справи доказів вбачається, що упродовж періоду часу з листопада 2009 року по квітень 2010 року позивач при визначенні вартості послуг з теплопостачання керувався наступними нормативними документами:

1)постановами НКРЕ України: від 23.10.08 року №1234 "Про затвердження тарифів на виробництво теплової енергії ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" (том 2, а.с.68); від 12.02.09 року №156 "Про внесення змін до постанови НКРЕ України від 23.10.08 року №1234" (том 2, а.с.74);

2)рішеннями виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради: від 24.03.09 року №530 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, яку поставляє ДП "Сєвєродонецька ТЕЦ" для інших споживачів", згідно п. 1 якої з моменту набрання чинності цим рішенням зазначений тариф встановлено на рівні 695,36 грн. за 1 Гкал (том 2, а.с.127); від 23.02.10 року №267 "Про внесення змін до рішення виконкому від 24.03.09 року №530 "Про затвердження тарифу на теплову енергію, яку поставляє ДП "Сєвєродонецька ТЕЦ" для інших споживачів", згідно п. 1 якої з моменту набрання чинності цим рішенням міськвиконком узгоджує тариф на рівні 695,36 грн. за 1 Гкал (том 2, а.с.133); до справи додано документальні докази оприлюднення цих рішень (том 2, а.с.128; 134).

Окреме (окремі) рішення про встановлення тарифу на оплату послуг з теплопостачання для споживачів, які мешкають (знаходяться) у будинках, в яких не встановлено лічильники теплової енергії, - до справи не надано;

3)виданим ДП "СТЕЦ" на підставі вищезгаданих постанов НКРЕ та рішень міськвиконкому наказом №59 від 25.03.09 року "Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається іншим споживачам" (том 2, а.с.76), з документальними доказами його оприлюднення (том 2, а.с.83).

Вищезгадані рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради були чинними на час виникнення спору за вищезгаданим договором та є чинними на даний час (том 1, а.с.117;118-119).

Дослідивши під час розгляду справи порядок надання позивачем відповідачеві послуг з теплопостачання, суд встановив наступне.

06.05.08 року Сєвєродонецькою міською радою прийнято рішення №2110 "Про передачу активів статутного фонду КП "Сєвєродонецькі теплові мережі" та внесення змін до Статуту підприємства" (том 2, а.с.43), - відповідно до якого комунальні підприємства "Житлосервіс "Евріка"", "Житлосервіс "Ритм" та інші (усього - 6 підприємств) були зобов'язані передати зі своїх балансів на баланс Комунального підприємства "Сєвєродонецькі теплові мережі" (далі - КП "СТМ") теплові мережі, які зазначені у додатках з №1 по №6.

Перелік теплових мереж, який має значення для вирішення цього спору, зазначено у додатку №2 до названого рішення під назвою "Перелік активів (внутрішньо-будинкові мережі опалення та гарячого водопостачання), що передаються з балансу КП "Житлосервіс "Ритм"" на баланс КП "Сєвєродонецькі теплові мережі" до статутного фонду підприємства станом на 01.05.08 року", у якому вказані і внутрішньо-будинкові тепломережі будинку по АДРЕСА_2 (позиція №39) (том 2, а.с.44-48).

Документальні докази факту передачі зазначених тепломереж на баланс КП "СТМ" до справи не надано, але це підприємство (третя особа у справі) його не заперечило та не спростувало (відзив на позов від 06.03.13 року за вих. №04-252).

Згідно розділу 2 статуту КП "СТМ" предметом діяльності підприємства, між іншим, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (п.2.2.1), монтаж водопровідних мереж, систем опалення, кондиціонування (п.2.2.2); надання інших індивідуальних послуг (п.2.2.5).

Відповідач надав до справи акт від 12.05.09 року про розмежування експлуатаційної відповідальності між ДП "Сєвєродонецька ТЕЦ" та КП "СТМ" у будинку АДРЕСА_2, відповідно до якого межею експлуатаційної відповідальності є трасові засувки №1 та №2 (том 2, а.с.101-103), - тобто з урахуванням вищевикладеного відповідальність за функціонування внутрішньо-будинкової мережі опалення та гарячого водопостачання у даному випадку повинно нести КП "СТМ" - як балансоутримувач.

У абзаці 4 статті 1 Закону України від 24.06.04 року №1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги" (далі - ЗУ "Про ЖКП") надано визначення балансоутримувача у розумінні цього Закону, відповідно до якого балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Отже, вищецитований Закон в якості балансоутримувача визнає тільки юридичну особу, на балансі якої перебуває об'єкт нерухомого майна, зазначений у абз.4 ст.1, а не частина інженерного обладнання у вигляді мережі опалення та гарячого водопостачання.

Відповідач у судовому засіданні пояснив, що балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 було та є на даний час Комунальне підприємство "Житлосервіс "Ритм"" (далі - КП "Житлосерівіс "Ритм"").

Договірні правовідносини між позивачем та КП "Житлосервіс "Ритм"" з приводу постачання теплової енергії - відсутні, хоча відповідно до ст. 19 Закону України від 02.06.05 року №2633-ІУ "Про теплопостачання" укладення договору теплопостачання між ними є обов'язковим.

В силу пункту 1 частини 1 ст. 13 Закону "Про ЖКП" централізоване опалення та гаряче водопостачання є різновидністю комунальних послуг, - а тому відповідно до приписів ст. 19 цього Закону виконавець послуги та споживач (відповідач) повинні були укласти між собою відповідний договір, але не зробили цього.

З вищевикладеного вбачається, що КП "СТМ" (третя особа у справі) є балансоутримувачем внутрішньо-будинкових теплових мереж будинку АДРЕСА_2 міста Сєвєродонецька, - але не є балансоутримувачем самого будинку.

Отже, КП "СТМ" не є балансоутримувачем у розумінні Закону "Про житлово-комунальні послуги", а тому не має права на укладення з позивачем договору на постачання теплової енергії.

Позивач надав до справи договір №16/252 про співпрацю, укладений у простій письмовій формі між ним (сторона 1) та Комунальним підприємством "Сєвєродонецькі теплові мережі" (сторона 2), відповідно до якого вони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль співпрацювати в межах цього договору з метою надійного та якісного надання населенню послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання (п.1.1).

Як сказано у п.1.2 договору, для реалізації його умов сторони здійснюють низку заходів, перелічених у цьому пункті, у тому числі: паралельну роботу в системі централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання м. Сєвєродонецька шляхом розроблення та ведення нормальних та ремонтних режимів роботи магістральних та розподільних мереж, а також внутрішньо-будинкових мереж опалення та гарячого водопостачання, що забезпечують задані умови енергопостачання споживачів; виконання вимог із забезпечення кількісних та якісних показників теплової енергії; підготовлення для проведення ремонтних робіт; та ін.

Сторони, крім того, визначили: свої права та обов'язки; питання відповідальності за договором, його особливі умови, а також термін дії, - з моменту підписання та до 31.12.10 року (п.6.1), з можливістю його пролонгації за умов, визначених пунктом 6.2 договору.

Таким чином, аналіз вищевикладених обставин, а також вищезгаданого договору №16/252 від 18.02.10 року надав суду підстави дійти висновку, що:

1)цей договір суперечить приписам чинного законодавства, оскільки не узгоджується з фактичними правовідносинами, для регулювання яких його укладено;

2)позивач фактично постачає теплову енергію КП "СТМ" - юридичній особі, яка не є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 та не несе ніякої відповідальності за її використання, розподіл, якість та облік;

3)балансоутримувачем згадуваного у цьому рішенні будинку є юридична особа - КП "Житлосервіс "Ритм"", але вона не є балансоутримувачем внутрішньо-будинкових мереж опалення та гарячого водопостачання і не має відповідних договірних правовідносин з постачальником (виробником) цих послуг;

4)позивач теплову енергію фактично постачає безпосередньо балансоутримувачу внутрішньо-будинкових мереж опалення (КП "СТМ"), які знаходяться у останнього на балансі, - але з ним у позивача відсутні відповідні договірні правовідносини як з виконавцем послуг з теплопостачання;

5)виходить, що фактично відповідач як споживач послуг з теплопостачання отримує їх від балансоутримувача внутрішньо-будинкових мереж опалення (КП "СТМ"), який не є їх (послуг) виконавцем, та між ними відсутні будь-які договірні правовідносини з цього приводу;

6)звідси, - слідує висновок, що позивач не надав до справи належних доказів, які б свідчили про підключення до мереж теплопостачання позивача приміщення, що належать саме відповідачу.

Таким чином, з вищесказаного витікає, що правовідносини з надання позивачем - відповідачеві послуг з теплопостачання, які склалися між ними на підставі договору №403 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.03.07 року (том 1, а.с.10-12), не у повній мірі відповідають приписам законодавства, яке було чинним як на час його укладення, так і на час вирішення цього спору по суті; крім того, факт надання таких послуг належним чином документально не підтверджено.

З обставин справи відомо, що спір виник у зв'язку з неповною сплатою відповідачем вартості послуг з теплопостачання, отриманих ним у період з листопада 2009 року по квітень 2010 року.

Дослідивши доводи сторін у цій частині, суд встановив наступне.

До справи надано документальні докази початку та закінчення опалювального сезону 2009-2010 років у будинку АДРЕСА_2 (том 1, а.с.19-21; том 2, а.с. 84;86;87-88; та ін.).

Позивач стверджує, що впродовж зазначеного періоду часу він надав відповідачеві послуги з теплопостачання на загальну суму 5187,42 грн., але той лише частково - на суму 400,00 грн. сплатив їх вартість, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 4787,42 грн. (5187,42 грн. - 400,00 грн.), а з урахуванням наявності у відповідача станом на 01.11.09 року переплати у сумі 0,03 грн. - вона становить 4787,39 грн. (4787,42 грн. 0,03 грн.) (том 1, а.с.2-5).

На підтвердження своїх вимог він надав до справи:

рахунки №403 на оплату спожитої відповідачем теплової енергії (кожен - з доказами спрямування його поштою на адресу відповідача), а саме:

за листопад 2009 року - на суму 667,55 грн.;

за грудень 2009 року - на суму 1154,30 грн.;

за січень 2010 року - на суму 1209,94 грн.;

за лютий 2010 року - на суму 1043,05 грн.;

за березень 2010 року - на суму 848,34 грн.;

за квітень 2010 року - на суму 264,24 грн., - а разом на суму 5187,42 грн. (том 1, а.с.13-18; том 2, а.с.36-41);

розрахунок розподілу тепла ДП "Сєвєродонецька ТЕЦ" - ФОП ОСОБА_1 за період з листопада 2009 року по квітень 2010 року включно (том 2, а.с.150-152).

Як видно з поштових квитанцій на відправку кожного з цих рахунків, усі вони були спрямовані на одну і ту ж адресу відповідача , який, отримавши рахунок за листопад 2009 року, частково - на суму 400,00 грн. - оплатив його (том 1, а.с. 2-5; 155-156); крім того, він підтвердив цей факт у судовому засіданні 07.03.13 року), - що ж до решти рахунків, то він в ході розгляду спору послався на ненадання позивачем доказів отримання відповідачем їх решти.

Суд, враховуючи наявні у справі докази, у т.ч. і щодо факту часткової оплати відповідачем рахунку за листопад 2009 року, - керуючись ст.ст.32-34 ГПК України, вважає, що маються підстави дійти висновку про отримання відповідачем кожного з решти рахунків за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно.

З огляду на те, що відповідач не сплачував вартість отриманих послуг, позивач спрямував на його адресу низку претензій, а саме: від 17.03.10 року за вих. №16-20-123 (том 1. а.с.24); від 19.04.10 року за вих. №16-20-216 (том 1, а.с.23) та від 18.05.10 року за вих. №16-20-269 (том 1, а.с.22).

Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що відповідач ці претензії отримав, про що свідчить заява відповідача від 08.04.10 року (том 2, а.с.50), але заходів до погашення боргу не вжив.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що він як споживач за договором неодноразово звертався до позивача з заявами та листами з приводу неналежного, на його думку, виконання останнім умов укладеного договору, а саме: невжиття заходів до технічного промивання внутрішньо-будинкових тепломереж, низької температури теплоносія, та, як наслідок, низької температури повітря у опалюваних приміщеннях (том 2, а.с.8;10;31-32;49-53;89;91; та ін.).

За результатами розгляду цих звернень його доводи знайшли часткове підтвердження, про що свідчать акти-претензії про неналежне надання або ненадання послуг: №633 від 13.01.10 року, згідно якому температура у опалюваних приміщеннях становить 12-15 град. С (том 2, а.с.9), та №1022 від 03.02.10 року, згідно якому температура у тих же приміщеннях становить 15-16 град. С (том 2, а.с.11), а також акт №б/н готовності до опалювального періоду від 09.09,09 року, у п.3 якого прямо вказано, що очищення від накипу та промивка місцевої системи не проводилися (акт додано до справи).

У зв'язку з встановленням цих фактів позивач здійснив перерахунок вартості отриманої відповідачем послуги за січень та лютий 2010 року (том 2, а.с.12-13;51-53; та ін.).

Відповідач, заперечуючи проти позову, також стверджує, що позивач при визначенні вартості послуг з теплозабезпечення припустився невірного застосовування чинного законодавства, у тому числі - Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.05 року №630 (далі - Правила №630) та Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міні стрів України від 03.10.07 року №1198 (далі - Правила №1198).

Позивач, не погоджуючись з цими доводами відповідача, послався на те, що у даному випадку він обґрунтовано користувався зазначеними правилами та, крім того, Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва. архітектури та житлово-комунального господарства України від 31.10.06 року №359, зареєстрованого у Мін'юсті України 27.11.06 року за №1237/13111 (том 1, а.с.133-141), а тому є обов'язковою для застосування на території усієї держави.

Відповідач наполягає на тому, що вищезгаданий договір №403 від 01.03.07 року (том 1, а.с.10-12), на його думку, за своїм змістом не відповідав на момент укладення та не відповідає на даний час приписам чинного законодавства, перш за все - Типовому договору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.05 року №630, - на підтвердження чого він надав до справи листування з органами державної влади та управління, а також контролюючими органами, у т.ч.:

лист Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.07.12 року за вих. №04-06/1889 (том 1, а.с.116);

лист Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії від 25.07.12 року за вих. №03/12-2975 (том 2, а.с.118);

припис Сєвєродонецького відділення вищеназваної Інспекції від 28.05.12 року за №02/23-03-141ПР на адресу ДП "Сєвєродонецька ТЕЦ" - про необхідність приведення обліку звернень щодо надання послуг з теплопостачання у відповідність до вимог чинного законодавства (том 2. а.с.119);

висновок Міністерства юстиції України №7/20 від 07.11.02 року - про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту - спільного наказу Міністерства енергетики України та Держбуду України від 28.10.99 року №307/262 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією", зареєстрованого у Мін'юсті України 30.11.99 року за №825/4118 (том 2, а.с.161-162), - яким було затверджено форму договору на постачання теплової енергії в гарячій воді та у відповідності з яким між позивачем та відповідачем був укладений договір №403 від 01.03.07 року .

Сторони не змогли врегулювати спірні правовідносини у досудовому порядку, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

За імперативними приписами частин 1 та 4 статті 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; він має вчинятися у формі, встановленій законом.

Різновидністю правочину є договір.

За загальним правилом договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Укладення договору тягне за собою набуття сторонами низки прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання (ч. 1 ст.509 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Правовідносини, з приводу яких виник цей спір, є господарськими і належать до купівлі-продажу у вигляді його різновиду - договору енергопостачання.

Відповідно до ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Аналогічна норма викладена у ст.19 спеціального Закону України від 02.06.05 року №2633-ІУ "Про теплопостачання", у якій, крім того, зазначено, що діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів. Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі , якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Оскільки договір №403 від 01.03.07 року є господарським, то при вирішенні цього спору суд керується статтею 179 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 2-4 та 6-7 ст. 179 Кодексу Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору , але мають право конкретизувати його умови.

Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що чиним законодавством встановлено спеціальні вимоги до змісту договору на надання житлово-комунальних послуг, у т.ч. послуг з теплопостачання.

На цю обставину Вищий господарський суд України, скасовуючи усі попередні судові рішення у даній справі та спрямовуючи її на новий розгляд до суду І інстанції, звернув увагу останнього у своїй постанові від 24.12.12 року (том 1, а.с.212-215).

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України від 24.06.04 року №1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги" централізоване постачання гарячої води та централізоване опалення є різновидом комунальних послуг

Статтею 19 названого Закону визначено, що відносини постачання-споживання у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем, а відповідно до п.5 ч.3 ст. 20 названого Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У п.3 ч.3 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" міститься імперативний припис: виконавець комунальних послуг зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Перелік істотних умов договору на надання житлово-комунальних послуг визначено у частині 1 статті 26 цього Закону, при цьому до їх числа віднесено: 1)найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов'язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форс-мажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору.

Як сказано у ч. 2 цієї статті, крім істотних, договір може містити інші умови за згодою сторін.

В силу частини 3 ст. 26 цього Закону договір на надання житлово-комунальних послуг набирає чинності з моменту його укладення.

Дослідження судом змісту договору №403 від 01.03.07 року показало, що у ньому відсутні наступні істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг : 1)про порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 2) про порядок контролю та звіту сторін; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 3)про порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 4)про умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показань засобів обліку; 5)про порядок здійснення ремонту; 6)перелік форс-мажорних обставин; 7)про умови внесення змін до договору.

Форма та зміст Типового договору затверджені постановою КМ України від 21.07.05 року №630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" (з наступними змінами).

Дослідження судом змісту Типового договору та договору №403 від 01.03.07 року показало, що останній за змістом не відповідає наступним приписам Типового договору, а саме:

назва позивача як сторони за договором не відповідає Типовому договору, а саме: згідно проекту договору він має назву "енергопостачальна організація", а згідно Типовому договору повинен мати назву "виконавець";

назва кожного з розділів проекту договору, крім розділу "Предмет договору" та "Відповідальність сторін", не відповідає приписам Типового договору;

зміст кожного з розділів проекту договору не відповідає або не у повному обсязі відповідає змісту Типового договору;

у договорі №403 від 01.03.07 року взагалі відсутні такі розділи Типового договору, як "Характеритиска засобів обліку води та теплової енергії", "Тарифи на послуги та їх загальна вартість", "Точки розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві"; обсяг прав та обов'язків сторін, передбачений договором №403 від 01.03.07 року, надто звужений порівняно з Типовим договором; мають місце інші розбіжності між проектом договору та Типовим договором.

З огляду на вищевикладене суд при вирішенні цього спору надалі керується наступним.

За приписами частини 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як зазначено у частині 8 ст. 181 названого Кодексу, у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

При вирішенні цього спору суд також враховує, що договір №403 від 01.03.07 року був укладений на підставі нормативно-правового акту - Правил користування тепловою енергією, затверджених спільним наказом Міністерства енергетики України та Держбуду України від 28.10.99 року №307/262, зареєстрованого у Мін'юсті України 30.11.99 року за №825/4118, - державну реєстрацію якого було скасовано Міністерством юстиції України 07.11.02 року висновок №7/20 (том 2, а.с.161-162), - тобто більше, ніж за 4 роки до укладення згаданого договору.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного договір №403 від 01.03.07 року не містить визначених законодавством обов'язкових істотних умов, а отже відповідно до частини 8 ст. 181 ГК України є не укладеним.

Згідно частинам 1 та 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За приписами статті 216 названого Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що позивач невірно обрав спосіб захисту свого права.

З урахуванням викладеного у суду маються підстави для висновку про те, що у сторін відсутні зобов'язання за неукладеним договором, а позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів законність та обгрунтованість своїх вимог, а тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд сплату судових витрат покладає на позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач, оскаржуючи в апеляційному порядку рішення господарського суду від 23.02.12 року по даній справі, на підставі квитанції №17 від 09.04.12 року сплатив на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 804,75 грн. (том 1, а.с.88).

Він же, оскаржуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.12 року по даній справі (том 1, а.с.161-165), на підставі квитанції №21 від 11.09.12 року сплатив на користь Держдавного бюджекту України судовий збір у сумі 804,75 грн. (том 1, а.с.183).

Отже, загальна сума витрат по сплаті судового збору, здійснених відповідачем, становить 1609,50 грн. (804,75 грн. + 804,75 грн.), - які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,202,203,215,216,626,627,629,639,649 Цивільного кодексу України. ст.ст.179-181,275 Господарського кодексу України; ст.ст.13,19,21,26 Закону України від 24.06.04 року №1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги"; ст.19 Закону України від 02.06.05 року №2633-ІУ "Про теплопостачання", керуючись ст.ст.4 3 ,22,27,32-34,36,43,44,49,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

в и р і ш и в :

1.У задоволенні позову Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль " до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - про стягнення 9708 грн. 40 коп. - відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

3.Стягнути з Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", ідентифікаційний код 00131050, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк Луганської області, - на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - судовий збір у сумі 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 07.03.13 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 11 березня 2013 року.

Суддя А.П.Середа