Рішення

від 10.02.2009 по справі 7/102-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/102-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

10 лютого 2009 р.           Справа 7/102-08

за позовом: Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Вінницяліфт"", м. Вінниця.   

до:

1. Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора № 6", м. Вінниця.

2. Міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт", м. Вінниця .  

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

позивача: Іскра Л.О. - представник, довіреність № б/н  від 01.12.2008 року.

відповідача 1:  Юрлова Л.І. - представник, довіреність № б/н  від 08.01.2009 року.

відповідача 2: Куций Р.А. - адвокат, довіреність № б/н  від 09.01.2009 року, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю від 11.12.2006 року № 528.

Інші: Шур О.В. - представник КП Обчислювальний центр житлово-комунального господарства, довіреність № 23  від 02.02.2009 року.

Лучков М.В. - головний спеціаліст-юрист головного управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Вінницької міської ради, посвідчення № 737 видане 25.06.2007 року.

В С Т А Н О В И В :

Подано позов про визнання договору укладеного між МКП "ЖЕК № 6" та МКП "Вінницяміськліфт" недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

01.01.2006 року між ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" та МКП "ЖЕК № 6" було укладено підрядний договір № 506 на технічне обслуговування, ремонт ліфтів та диспетчерських систем (а.с.13-14, т.1). Згідно п.8.1 даного договору строк його дії встановлено до моменту перезаключення, а в частині розрахунків до їх повного здійснення. Однак 28.10.2008 року від МКП "ЖЕК № 6" надійшов лист № 339 в якому останній повідомив про припинення договірних відносин обумовлених договором від 01.01.2006 року № 506 в зв'язку із створенням відповідно до рішення Вінницької міської ради від 22.12.2006 року № 617 Вінницького міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт" (а.с.15, т.1). Як вказує позивач, такі дії  МКП "ЖЕК № 6" зумовлені його переходом на обслуговування з 01.01.2009 року до іншого підрядчика - новоствореного міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт". На підтвердження вказаного факту позивач посилається на лист начальника ЖЕК № 10 від 21.10.2008 року № 528 (а.с.17, т.1). На думку позивача, дії відповідача по укладенню договору з МКП "Вінницяміськліфт" порушують його права та інтереси, оскільки МКП "ЖЕК № 6" в порядку обумовленому договором від 01.01.2006 року № 506 не розірвав договірні відносини з ДП "СРБУ "Вінницяліфт"". При цьому позивач вказував на п.8.2 Договору від 01.01.2006 року № 506, згідно якого МКП "ЖЕК № 6" може розірвати договір по своїй ініціативі в зв'язку з переходом на обслуговування до іншого підрядчика при умові погашення ним заборгованості за отримані послуги та попередження про це підрядчика за 2 місяці. Як вказує позивач борг відповідача 1 станом на 01.11.2008 року  становить понад 75 000,00 грн..

В якості підстави позову позивач посилається на ч.2 ст.16 ЦК України та ст.207 ГК України. При цьому позивач вказує, що роботи по технічному обслуговуванню, ремонту, монтажу, реконструкції ліфтів дозволяються лише спеціалізованій організації, яка повинна мати дозвіл на виконання цих робіт та ліцензію, яких МКП "Вінницяміськліфт" немає. Позивач вважає, що вказане свідчить про відсутність у МКП "Вінницяміськліфт" господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), що є підставою для визнання договору укладеного між МКП "ЖЕК № 6" та МКП "Вінницяміськліфт" недійсним.

Під час розгляду справи позивач подавав до суду доповнення та пояснення до позовної заяви. Так, 15.01.2009 року позивачем до суду подано доповнення до позовної заяви в якій нормативно-правове обґрунтування позовних вимог розширено - крім ст.207 ГК України  зроблено посилання на ст.ст.1, 9, 227 ЦК України.

21.01.2009 року до суду надійшло пояснення позивача до позовної заяви в якому останній вказує на відсутність цивільної дієздатності у МКП "Вінницяміськліфт" при укладенні угоди з МКП "ЖЕК № 6", оскільки відповідач 2 не отримав відповідного дозволу згідно Порядку видачі дозволів Державним комітетом України з нагляду за охороною праці та його територіальними управліннями, затвердженого ПКМУ від 15.10.2003 року № 1631. Вказані обставини на думку позивача є порушенням ст.ст.203, 215 ЦК України і слугують підставою для визнання оспорюваного договору недійсним. При цьому позивач посилається на наявність у нього як дозволів так  і відповідної ліцензії.

Ухвалою суду від 26.12.2008 року було порушено провадження у справі № 7/102-08 та призначено до розгляду в судовому засіданні 15.01.2009 року.

Відповідачі в судове засідання на 15.01.2009 року не з'явились, не надали доказів витребуваних від них ухвалою суду від 26.12.2008 року, хоча про час та місце судового засідання повідомлялись ухвалою суду від 26.12.2008 року, яка надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. При цьому відповідач 2 надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника в судовому засіданні (а.с.22, т.1).

В судовому засіданні 15.01.2009 року представником позивача подано клопотання про витребування договору підряду укладеного між відповідачами від Обчислювального центру житлово-комунального господарства Вінницької області (а.с.24, т.1).

Враховуючи, що даний доказ має значення для об'єктивного та різностороннього дослідження матеріалів справи та прийняття рішення у ньому клопотання судом задоволено.

Беручи до уваги клопотання позивача та відповідача 2, неявку відповідачів, а також те, що без витребуваних судом документів неможливо вирішити господарський спір у даному судовому засіданні, розгляд справи було відкладено на 10.02.2009 року.

06.02.2009 року до суду надійшов відзив МКП "ЖЕК № 6" в якому останній вважає позов безпідставним та необґрунтованим в зв'язку з чим просить в позові відмовити.

В обґрунтування заперечень на позов відповідач вказує на те, що укладення договору між МКП "ЖЕК № 6" та МКП "Вінницяміськліфт" не порушує прав ДП "СРБУ "Вінницяліфт"". Крім того, відповідач зазначає, що подання позову про визнання недійсним договору обмежує право МКП "ЖЕК № 6" на вільне волевиявлення та законодавчо закріплений принцип свободи здійснення господарської діяльності встановлений ст.ст.6, 43 ГК України та ст.ст. 6, 627 ЦК України. Крім цього, відповідач зазначає що посилання позивача на ст.207 ГК України як на підставу своїх позовних вимог є безпідставним, оскільки частина перша названої статті надає право звернутись до суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання одній із сторін, або відповідному органу державної влади.

Також МКП "ЖЕК № 6" вказує, що позивачем не доведено того, що договір між МКП "ЖЕК № 6" та МКП "Вінницяміськліфт" укладений з порушенням господарської компетенції МКП "Вінницяміськліфт". При цьому відповідач зазначає, що згідно ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" роботи з ремонту та технічного обслуговування ліфтів не підлягають ліцензуванню.

10.02.2009 року до суду надійшов відзив МКП "Вінницяміськліфт"  в якому останній позов також не визнає з наступних підстав.

За посиланням МКП "Вінницяміськліфт" його діяльність згідно із статутом передбачає надання послуг по технічному обслуговуванню, ремонту ліфтів та диспетчерських систем на підставі відповідних договорів. Оспорюваний позивачем правочин відповідач вважає таким, що укладений з дотриманням вимог ст.ст. 181-184 ГК України. Крім того, відповідач вказує, що позивач не довів порушення сторонами договору (МКП "ЖЕК № 6" та МКП "Вінницяміськліфт") частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України враховуючи вимоги ч.1 ст.215 ЦК України, яка визначає підстави недійсності правочину. Також відповідач посилається на наявність у нього дозволу на виконання робіт пов'язаних із технічним обслуговуванням ліфтів, який отримано 20.01.2009 року в зв'язку з чим вказує на безпідставність вимог позивача.

Крім відзиву на позовну заяву МКП "Вінницяміськліфт" подало заяву про відшкодування за рахунок позивача фактично понесених витрат на оплату послу адвоката в розмірі 2 000,00 грн. відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Під час судового розгляду справи 10.02.2009 року технічні засоби звукозапису на застосовуються в зв'язку з тим, що учасниками судового процесу не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив наступне.

01.12.2008 року між МКП "ЖЕК № 6" (Замовник) та Міським комунальним підприємством "Вінницяміськліфт" (Підрядчик) було укладено договір підряду № 106 на технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках, які знаходяться на обслуговуванні замовника. Відповідно до п.1.1 Договору Замовник доручає, а Підрядчик приймає на себе зобов'язання по поточному технічному обслуговуванню, ремонту ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках Замовника; виконання робіт по санітарному стану кабін ліфтів, машинних приміщень, шахт ліфтів. Згідно п.п. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 Договору МКП "Вінницяміськліфт" зобов'язувалось забезпечити безперебійну та безпечну роботу ліфтів та диспетчерських систем; своєчасно та якісно виконувати весь комплекс по поточному технічному обслуговуванню ремонтно-профілактичних робіт ліфтів та диспетчерських систем Замовника; провадити технічний огляд ліфтів, брати участь у перевірках, які проводяться Держнаглядохоронпраці України. У п. 5.1 сторони погодили строк дії договору з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Згідно довідки Головного управління статистики у Вінницькій області серія АА          № 020477 Вінницьке міське комунальне підприємство "Вінницяміськліфт" зареєстровано 29.09.2008 року.

22.12.2006 року 10 сесією 5 скликання Вінницької міської ради прийнято рішення   № 617 "Про створення Вінницького міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт"", згідно якого було затверджено статут вказаного підприємства. Пунктами 3.1, 3.1.1 та 3.2.2 статуту передбачено, що основною метою діяльності підприємства є виконання свого головного завдання - забезпечення безперебійної та безаварійної роботи ліфтового господарства та диспетчерського обладнання; забезпечення проведення комплексу робіт по монтажу, налагоджуванню, ремонту та технічному обслуговуванню ліфтового парку та диспетчерського обладнання.

Предметом діяльності підприємства, як зазначається в п.п.3.2.1, 3.2.2, 3.2.5, 3.2.6, 3.2.7 є виконання робіт по монтажу і налагоджуванню, ремонту та технічному обслуговуванню ліфтів, підйомників та систем диспетчеризації на об'єктах промислового та житлового будівництва; виготовлення запасних частин, вузлів, агрегатів ліфтового та диспетчерського обладнання; проведення експертної оцінки ліфтів та систем диспетчеризації; навчання та атестація спеціалістів ліфтового господарства, систем диспетчеризації; реалізація матеріалів та запасних частин, необхідних для виконання ремонтних робіт на ліфтах та диспетчерських системах.

Також судом встановлено, що 20.01.2009 року територіальним управлінням Держгірпромнагляду по Вінницькій області було  видано дозвіл на початок виконання роботи підвищеної небезпеки та експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки № 003.09.05-45.25.1 МКП "Вінницяміськліфт". Із вказаного дозволу вбачається, що останній видано на підставі заяви власника від 19.01.2009 року та позитивного висновку експертизи ДП "Вінницький експертно-технічний центр Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці" від 19.01.2009 року № 05-04-02-0062.09, а до переліку дозволених робіт, зокрема включено - монтаж, налагодження, ремонт, реконструкція устаткування підвищеної небезпеки (підіймальні споруди - ліфти) (п.39 Додатку 1 до Порядку) - п.4, роботи в замкнутому просторі (п.62 Додатку 1 до Порядку) - п.5, роботи на висоті (п.67 Додатку 1 до Порядку) - п.6.

Беручи до уваги встановлені обставини суд прийшов до висновку про відмову в позові виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ст.207 ГК України, на яку посилається позивач у позовній заяві,   господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Провівши аналіз норм ГК України та ЦК України щодо визначення правосуб'єктності суб'єкта господарювання суд дійшов наступних висновків.

Частиною першою ст. 55 ГК України визначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому в п.1 ч.2 названої статті вказано, що суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.72 ГК України підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62 - 71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Частиною четвертою ст.57 даного кодексу встановлено, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Таким чином положення ГК України передбачають для підприємств спеціальну правоздатність - наявність у юридичної особи прав та обов'язків, які відповідають меті та предмету її діяльності.

Разом з цим ЦК України закріплює універсальну правоздатність юридичної особи -  ч.1 ст. 91 ЦК України - юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Поряд з цим, ч.3 вказаної статті передбачено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Як свідчать матеріали справи, МКП "Вінницяміськліфт" укладаючи 01.12.2008 року договір підряду № 106 з МКП "ЖЕК № 6", на технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках, які знаходяться на обслуговуванні замовника  діяло у повній відповідності з метою та предметом своєї діяльності визначеною статутом, положення якого аналізувались судом.

Таким чином посилання позивача на порушення МКП "Вінницяміськліфт" господарської компетенції при укладанні 01.12.2008 року договору № 106 з МКП "ЖЕК          № 6" виявилось помилковим та не відповідає дійсним обставинам справи.

Крім того, слід звернути увагу на те, що в п.21 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" наголошено на неможливості застосування статті 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України.

Також судом розглянуто посилання позивача на ст.227 ЦК України, на підставі якої останній просив визнати договір недійсним, в результаті чого суд дійшов таких висновків.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України  правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як вказувалось раніше, в ст.91 Цивільного кодексу України встановлено загальне поняття цивільної правоздатності юридичної особи, відповідно до якої, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

У ч. 3 ст. 91 ЦК встановлено єдине обмеження, яке має загальний характер на здійснення юридичною особою певної діяльності та вчинення правочинів, пов'язаних з такою діяльністю: законом може бути встановлено, що певні види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності ліцензії. Воно поширюється як на юридичних осіб, так і на фізичних осіб-підприємців (ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").

Коло видів діяльності, на здійснення яких необхідно отримати ліцензії, визначається Законом України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності", ГК, а також іншими законами (наприклад, Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про страхування", "Про нафту і газ" тощо).

Відповідно до закону ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 14 ГК України, ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").

При цьому слід зауважити, що стаття 227 ЦК України надає суду право визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, а відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи. Такий висновок також прослідковується в листі Верховного Суду України від 24.11.2008 року "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Так, в останньому абзаці (абз.14) розділу зазначеного листа "Правові наслідки вчинення правочину особою за межами цивільної дієздатності" вказано, що стосовно юридичних осіб судам потрібно мати на увазі, що дія ст. 227 ЦК поширюється на правочини, здійснені юридичною особою, яка не має ліцензії на відповідний вид діяльності.

Однак провівши аналіз ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" із змінами та доповненнями станом на 01.01.2008 року, яка визначає види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню  судом встановлено, що діяльність по технічному обслуговуванню ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках відсутня в цьому переліку, тобто не потребує ліцензії.

Посилання позивача на необхідність наявності ліцензії для робіт по технічному обслуговуванню ліфтів та надання на підтвердження цьому власної ліцензії серія АБ              № 270046 виданої 05.12.2005 року судом оцінюється критично виходячи з наступного.

Як вбачається, вказана ліцензія була видана ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" для здійснення останнім будівельної діяльності (зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних мереж, згідно переліку, що додається).

Стаття 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" із змінами та доповненнями станом на 06.09.2005 року визначала будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж), як таку, що підлягає ліцензування - (п.30 ст.9 названого Закону). Однак відповідно до п.2 ст.15 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві" від 16.05.2007 року № 1026-V було виключено пункт 30 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Посилання позивача на відсутність у МКП "Вінницяміськліфт" відповідного дозволу виданого згідно Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальним  органами, затвердженого Постановою КМУ від 15.10.2003 року     № 1631 не береться судом до уваги, оскільки спростовується тим, що 20.01.2009 року відповідачем 2 такий дозвіл отримано.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;  правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Однак надані позивачем докази та обґрунтування позовних вимог не доводять наявності обставин, з якими закон (ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України) пов'язує визнання договору недійсним.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" про визнання договору від 01.12.2008 року № 106 недійсним не можуть бути задоволені, а тому в позові слід відмовити.

Крім цього, судом розглянуто заяву МКП "Вінницяміськліфт" про відшкодування за рахунок позивача фактично понесених витрат на оплату послу адвоката в розмірі 2 000,00 грн. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року             № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності  наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи 09.01.2009 року між МКП "Вінницяміськліфт" (Довіритель) та адвокатом Куцим Р.А. (Повірений) укладено угоду на ведення справ в суді, відповідно до п.1 якої Довіритель доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання представляти інтереси Довірителя в господарському суді з приводу вирішення господарського спору у справі № 7/102-08 за позовом ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" про визнання договору недійсним. У п.4.1 сторони погодили вартість послуг у розмірі 2 000,00 грн.. Крім цього в матеріалах справи наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 528 від 11.12.2006 року видане гр. Куцому Р.А..

На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано квитанцію від 09.01.2009 року № 25 з якої вбачається, що адвокатом Куцим Р.А. отримано від МКП "Вінницяміськліфт" за адвокатські послуги по справі № 7/102-08  2000,00 грн..

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при цьому суд звертає увагу на п.12 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року № 01-/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 року № 04/079 зі справи            № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви МКП "Вінницяміськліфт" щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката виходячи з наступних обставин.

В провадженні господарського суду Вінницької області знаходиться чимала кількість справ за позовом ДП "СРБУ "Вінницяліфт"" до МКП "Вінницяміськліфт" з аналогічним предметом позову - визнання договору недійсним (згідно інформації наявної в БД "Діловодство господарського суду" - 14 справ).  Так, лише в провадженні судді Банасько О.О. таких справ 4 (7/95-08, 7/97-08, 7/100-08, 7/102-08) і в них інтереси МКП "Вінницяміськліфт" також представляє адвокат Куций Р.А.. При цьому МКП "Вінницяміськліфт" заявило про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката по              2 000,00 грн. в кожній із чотирьох справ. Загалом заявлена до відшкодування сума послуг адвоката за надання послуг у 4 справах, які розглядаються суддею Банасько О.О., становить 8 000,00 грн..

З огляду на тотожність предмету позовних вимог та законодавства на підставі якого подано позови, подібність доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, кількість судових засідань в яких брав участь адвокат Куций Р.А. суд прийшов до  висновку, що витрати МКП "Вінницяміськліфт" на оплату послуг адвоката в даній справі слід покласти на позивача в сумі 500,00 гривень.

За письмовим клопотанням сторін у справі 10.02.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.1, 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ч.2 ст.4, ч.ч.1, 3 ст.91, ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.227 ЦК України, ст.ст. 14, 55, ч.4 ст.57, ч.3 ст.62, ч.1 ст.72, ст. 207 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 27, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46,  ч.3 ст.48, ч.ч.1, 5 ст.49, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. В позові Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління" "Вінницяліфт"" до міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора № 6" та Вінницького міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт" про визнання недійсним підрядного договору від 01.12.2008 року № 106 на технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем в житлових будинках, які знаходяться на обслуговуванні замовника відмовити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Вінницяліфт"" (вул.Лазо, 17, м.Вінниця, 21010, ідентифікаційний код - 04589700, р/р - 260083011019 у ВФ АКБ "Мрія" м.Вінниці, МФО-302559) на користь Вінницького міського комунального підприємства "Вінницяміськліфт" (вул.Чорновола, 14, м.Вінниця, 21000, ідентифікаційний код - 36150849, р/р - 2600231000626 ВФ ВАТ ВТБ Банк, МФО-302559) -  500 грн. 00 коп. (п'ятсот грн. 00 коп.) - витрат на оплату послуг адвоката.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя                              Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  16 лютого 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ДП "СРБУ "Вінницяліфт", вул. С.Лазо, 17, м. Вінниця, 21010.

3 - відповідачу  1 - МКП ЖЕК № 6, вул. 600-річчя, 10, м. Вінниця, 21021.

4 - відповідачу 2 - МКП "Вінницяміськліфт", вул. Чорновола, 14, м. Вінниця.