Постанова

від 14.03.2013 по справі 42/225-6/366-7/443

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. Справа № 42/225-6/366-7/443 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:С.Могил Є.Борденюк, І.Вовка, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуколективного житлово-комунального підприємства "Агропромбудіндустрія" на постановувід 28.11.2012 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 42/225-6/366-7/443 за позовомпублічного акціонерного товариства "Київенерго" доколективного житлово-комунального підприємства "Агропромбудіндустрія" простягнення 1 610 752,47 грн.

В судове засідання прибули представники сторін: позивачаІваненко І.П. (дов. від 18.12.2012) відповідачаМихальський Ю.А. (дов. від 11.03.2013) Заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк , пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулася з позовом акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" про стягнення з колективного житлово-комунального підприємства "Агропромбудіндустрія" 1 621 834,43 грн. за договором №340232 від 15.06.1999.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за поставлену теплову енергію за вказаним вище договором.

До прийняття рішення у справі позивач неодноразово змінював розмір позовних вимог. Остаточний розмір позивачем сформовано 01.06.2005 (заява суду подана 02.06.2005), який становить 1 610 752,47 грн. і складається з 1 313 280,51 грн. основного боргу, 181002,8 грн. інфляційної складової боргу, трьох процентів річних у розмірі 44487,2 грн., 71981,96 грн. пені. Спірним періодом позивач визначив 01.05.2001 по 01.03.2005.

Ухвалені судові рішення першою та апеляційною інстанціями двічі поверталися постановами Вищого господарського суду України на новий розгляд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2012 (суддя М.Якименко) позов акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" до колективного житлово-комунального підприємства "Агропромбудіндустрія" задоволений повністю шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 1 313 280,51 грн.-основного боргу, 181 002,80 грн. - інфляційних втрат, 44 487,20 грн. - 3% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 (колегія суддів: Л.Кондес, Л.Ропій, В.Рябуха) рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2012 у справі № 42/225-6/366-7/443 змінено в частині стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних, які присуджені до стягнення з відповідача на користь позивача у сумі 20 910,16 грн. та 6 794,90 грн.; в решті частини рішення залишене без зміни з посиланням на таке.

15.06.1999 між АЕК "Київенерго", перейменованою у публічне акціонерне товариство "Київенерго" (енергопостачальною організацією) та КЖКП "Агропромбудіндустрія" (абонентом) укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340232, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених Договором.

Обсяги постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, умови припинення подачі теплової енергії встановлені сторонами в додатках до Договору.

Облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до п.5.1 Договору та звернення-доручення, облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Розрахунки за відпущену теплову енергію відповідачу здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією, які можуть змінюватись в період дії договору.

Спір виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконує належним чином, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 1 313 280,51 грн. позов є обґрунтованим та документально доведеним, а саме, відомостями обліку спожитої теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами), довідками про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію (копії вище зазначених документів містяться в матеріалах справи) та висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №11444/11445/11-44 від 26.03.2012 (копія висновку міститься в матеріалах справи).

За період з травня 2001 року по грудень 2002 року на рахунок позивача відповідно до платіжних доручень надійшло 189 500,00 грн. без посилання на період, за який проводиться сплата і лише з грудня 2002 року відповідач починає зазначати періоди, за який проводяться відповідні оплати.

У зв'язку з тим, що договірні відносини між сторонами тривають з 1991 року і станом на 01.05.2001 у відповідача перед позивачем уже існувала заборгованість у розмірі 1 189 291,70 грн., а саме, борг станом на 01.10.1998, який визнаний рішенням арбітражного суду міста Києва від 23.12.1998 у справі № 4/397 у розмірі 663 689,79 грн. та борг, що виник з 01.10.1998 по 01.05.2001 у розмірі 525 601,91 грн., 189 500,00 грн. позивачем зараховані в погашення боргу станом на 01.05.2001.

Крім того, у вересні 2003 року на виконання рішення суду у справі № 4/397 на рахунок позивача надійшло 616 662,69 грн.

За період з 01.05.2001 по 01.04.2005 на рахунок позивача в погашення заборгованості, яка виникла станом на 01.05.2001, з державного бюджету в погашення боргу минулих років сплачено 149 899,93 грн. пільг та субсидій, що залишено відповідачем поза увагою.

Отже, залишкова заборгованість за спірний період складає 1 313 280,51 грн.

Однак господарський суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо розміру нарахувань інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст.625 Ц України, детально не перевіривши розрахунок, наданий позивачем.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок суми інфляційної складової боргу та 3% річних за період з грудня 2003р. по березень 2005р., визначив, що інфляційна складова боргу дорівнює 20 910,16 грн. і відповідно 3% річних за цей же період складають 6 794,90 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з доводами апеляційної скарги щодо відшкодування різниці в тарифах з тих підстав, що згідно з п.4 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Здійснення перерахунків платежів населення за послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання проводилось відповідно до Методики проведення перерахунків за надані населенню послуги ЦО та ГВП, що затверджена розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.12.2002 № 2306, яка втратила чинність відповідно до Розпорядження КМДА від 27.07.2010 № 553 "Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 26.12.2002 №2306 та від 17.10.2003 №1923".

Саме згідно з даною Методикою житлово-експлуатаційні організації здійснюють перерахунки за надані населенню послуги центрального опалення та гарячого водопостачання.

Підставою для проведення житлово-експлуатаційною організацією перерахунків є зведені акти звіряння нарахувань, які оформлюються житловими організаціями усіх форм власності після закінчення опалювального періоду.

Відповідно до п.5.3 Методики, зведений тристоронній акт складається житлово-експлуатаційною організацією протягом 15 днів з дня надання водопостачальною організацією та виробником гарячої води даних щодо узгодженого обсягу фактично поставленої гарячої води по окремому житловому будинку та відповідних нарахувань за цей обсяг.

Відповідач невірно встановив тип відносин, які виникли між позивачем та відповідачем, а посилання відповідача на судову практику судів у справах №7/128 та №7/129 є неправомірним, оскільки згідно з рішеннями господарських судів у справах №7/128 та № 7/129 позивачу відшкодована собівартість відпущеної теплової енергії, а не різницю в тарифах, на яку посилається відповідач, тобто, підстави для зменшення заборгованості на 427 285,32 грн. (згідно з Додатком до апеляційної скарги) відсутні.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, колективне житлово-комунальне підприємство "Агропромбудіндустрія" посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права.

При цьому заявник касаційної скарги вказує на неправомірне зарахування судами у попередні періоди грошових коштів, сплачених за платіжними документами без вказівки призначення платежу, що становить суму 189 500,00 грн., а також перераховані у спірний період субсидії у сумі 149 899,93 грн. Судами попередніх інстанцій неправомірно відхилені посилання відповідача на необхідність проведення розрахунку за спожиті мешканцями (населенням) послуги за відсутності приладів обліку, критерієм якого є площа приміщень, і за яким мешканцями нараховується і здійснюється оплата. Застосований позивачем тариф, критерієм якого є Гкал, створює різницю в обсягах споживання і, відповідно, вартості спожитих послуг, що становить 427 285,32 грн. Зважаючи на те, що відповідач не є безпосереднім споживачем послуг, застосування судами відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань у формі відсотків річних та інфляційних нарахувань, є помилковим.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на початок спірного періоду, у межах якого заявлена вимога про присудження до стягнення боргу, за відповідачем рахується заборгованість, присуджена до стягнення судовими рішеннями. Судові рішення (наказ) є виконавчим документом примусового виконання боржником свого обов'язку. Судове рішення може бути виконаним боржником і у добровільному порядку, який передбачає волевиявлення боржника на вчинення такої дії. Зарахування сплачених у спірний період грошових коштів за платіжними документами боржника без вказівки призначення платежу до попередніх періодів як спосіб виконання судового рішення, суперечить визначеному Законом України "Про виконавче провадження" як порядку примусового виконання судового рішення, так і добровільного виконання судового рішення. А тому 189500,00 грн. є такими, що сплачені за спожиті послуги у спірний період.

Зарахування господарським судом апеляційної інстанції сплаченої з державного бюджету суми 149 899,93 грн. як субсидії за попередній період, не підтверджується судом будь-якими доказами, як і відсутні вказівки на таку обставину у висновку судової експертизи. А тому суму 149 899,93 грн. слід зарахувати як оплату за надані послуги у спірному періоді.

У зв'язку з зарахуванням в оплату послуг зазначених вище сум, присудження до стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних підлягають коригуванню шляхом зменшення їх розміру на 3107,16 грн. інфляційних нарахувань та на 989,27 грн. 3% річних. Посилання відповідача на неправильне застосування до нього, визначеної ст. 625 ЦК України відповідальності, є помилковим, так як відповідач має статус боржника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує позицію господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для віднесення на витрати позивача різниці в тарифах, що застосовуються при розрахунку наданих послуг відповідачу (виконавцю послуг) та тарифах, що застосовуються при розрахунку, проведеному відповідачем наданих послуг мешканцями (населенню) за відсутності приладів обліку, оскільки затвердженні у визначеному законом порядку тарифи застосовані позивачем у відповідності до Методики здійснення перерахунків за надані населенню послуги. Посилань на порушення положень Методики відповідач не наводить.

У зв'язку з ухиленням відповідача від проведення розрахунків за спожиті послуги у поряду, визначеному договором, що призвело до необхідності призначення двічі судової експертизи, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги, покласти на відповідача, а також залишити без зміни розподіл судових витрат, здійснений за оспорюваною постановою (ч.2 ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу колективного житлово-комунального підприємства "Агропромбудіндустрія" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2012, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі №42/225-6/366-7/443 скасувати в частині присудження до стягнення 427 825,32 грн. основного боргу, 3 107,16 грн. інфляційних нарахувань, 989,27 грн. 3% річних. У цій частині у позові відмовити.

У решті рішення та постанову залишити без зміни.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ, з урахуванням цієї постанови.

Судді: С. Могил

Є. Борденюк

І. Вовк