Ухвала

від 11.03.2013 по справі 5020-10/075

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

11 березня 2013 року справа № 5020-10/075

За скаргою Садівничого товариства «Родник» на дії Відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у місті Севастополі (99042, м. Севастополь, вул. 7 листопада, буд.3) з проведення опису та арешту майна при примусовому виконанні наказу №5020-10/075 від 31.07.2012 у справі №5020-10/075

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЧД»

(99029, м. Севастополь, вул. Силаєва,8)

до садівничого товариства «Родник»

(99055, м. Севастополь, Балаклавський район, Максимаова дача, Хутор Лукомський)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Піраміда Плюс»

(99055, м. Севастополь, просп. Ген. Острякова,240/58),

про стягнення 74746,92 грн

суддя Щербаков С.О.

за участю:

представника позивача (стягувача) - Васильєва І. В., довіреність б/н від 03.07.2012;

представника відповідача (боржника) - Товаченка О.В., довіреність б/н від 27.11.2012;

представника третьої особи - не з'явився;

представника ВДВС Балаклавського РУЮ у місті Севастополі - Ковярова В.Л., довіреність б/н від 22.01.2013,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду міста Севастополя перебувала справа №5020-10/075 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЧД» до садівничого товариства «Родник» про стягнення 74 746,92 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 24.11.2009 позов задоволено частково, стягнуто з СТ «Родник» на користь ТОВ «ЛЧД» 70 321,31 грн., у тому числі: 54 535,80 грн. основного боргу, 1 425,40 грн. 3 % річних, 7 869,60 грн. інфляційних втрат та 6 490,51 грн. пені. В решті позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.10.2010 рішення місцевого господарського суду змінено, стягнуто з СТ «Родник» на користь ТОВ «ЛЧД» 41 914,16 грн., з яких: 32 505,40 грн. основного боргу, 849,59 грн. 3 % річних, 4 690,58 грн. інфляційних втрат, та 3 868,59 грн. пені., в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2011 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.10.2010 скасовано в частині стягнення з СТ «Родник» 41 914,16 грн. заборгованості, з яких: 32 505,40 грн. суми основного боргу, 3% річних 849,59 грн., інфляційних витрат 4690,58 грн. і пені в розмірі 3 868,59 грн., справу в цій частині передано до Севастопольського апеляційного господарського суду для нового розгляду.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 рішення господарського суду міста Севастополя від 24.11.2009 змінено, стягнуто з СТ «Родник» на користь ТОВ «ЛЧД» 38 745,20 грн. основного боргу, 3% річних - 576,40 грн., інфляційні витрати - 3719,54 грн., пеня - 4605,57 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2012 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 залишено без змін.

31.07.2012 в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України виданий відповідний наказ по справі №5020-10/075.

28.11.2012 від СТ «Родник» надійшла скарга на дії Відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у місті Севастополі з проведення опису та арешту майна при примусовому виконанні наказу №5020-10/075 від 31.07.2012, в якій скаржник просить визнати дії відділу Державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі по проведенню 01.11.2012 опису та арешту майна боржника при примусовому виконанні наказу господарського суду міста Севастополя №5020-10/075, виданого 31.07.2012 про стягнення з СТ «Родник» на користь ТОВ «ЛЧД» заборгованості у розмірі 47 646,71 грн. та судових витрат у розмірі 703,51 грн. протиправними, а акт опису та арешту майна від 01.11.2012 - скасувати.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 03.12.2012 зазначена скарга прийнята до провадження суддею Юріною О.М. та призначена до розгляду в судовому засіданні на 24.12.2012.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд скарги відкладався на 14.01.2013.

Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду міста Севастополя від 09.01.2013 №10 у зв'язку із перебуванням судді Юріної О.М. у відпустці, дана справа призначена до повторного автоматичного розподілу та 10.01.2013 перерозподілена судді Щербакову С.О.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 14.01.2013 зазначена скарга була прийнята до провадження суддею Щербаковим С.О. та призначена до розгляду в судовому засіданні на 04.02.2013.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд скарги відкладався на 04.02.2013 на 27.02.2013 та 27.02.2013 на 11.03.2013.

У судове засідання 11.03.2013 з'явились представники сторін та представник органу державної виконавчої служби. Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши у судовому засіданні скаргу Садівничого товариства «Родник» на дії відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у місті Севастополі, суд приходить до висновку що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

З даною конституційною нормою узгоджується частина 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій України і статус суддів», згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», в якому детально визначена виконавча процедура, коло осіб, які мають право проводити виконання рішень, їх повноваження, строки та способи виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно положень статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

31.07.2012 господарським судом міста Севастополя на виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 24.11.2009 та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2012, які набрали законної сили 18.07.2012 в межах даної справи був виданий наказ про примусове виконання рішення, а саме стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 38 745,20 грн.

З копій наданих матеріалів виконавчого провадження у справі №5020-10/075 вбачається, що позивач звернувся до відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі із заявою про відкриття виконавчого провадження та прийняття до примусового виконання наказу господарського суду міста Севастополя від 31.07.2012 у справі №5020-10/075, в якій також просив накласти арешт на все наявне у боржника майно, у тому числі на розрахункові рахунки.

Постановами про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.08.2012 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі на підставі зазначеної заяви було відкрито виконавче провадження з виконання наказу №5020-10/075, накладено арешт на все майно, що належить боржнику - СТ «Родник» та заборонено проводити відчуження будь-якого майна, що належить боржнику.

Після чого, 01.11.2012 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі було складено Акт опису й арешту майна згідно переліку, що належить Садівничому товариству «Родник».

Згідно абзацу 2 п. 9.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» (зі змінами та доповненнями від 16.01.2013) /далі - Постанова Пленуму №9/, у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Частиною 1 статті 57 Закону визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 57 Закону, про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Скаржник посилається на ті обставини, що ним не була отримана копія постанови про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу №5020-10/075, а також на те, що державним виконавцем при складанні оскаржуваного Акту від 01.11.2012 було порушено п.п. 4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, які передбачають необхідність вказування в акті зокрема назву кожного внесеного в акт предмету та його відрізні ознаки (вагу, метраж, розмір, форму, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата виробництва, ступінь зносу та інше).

Судом встановлено, що зазначений п.п. 4.2.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень та вимоги статті 31 Закону державним виконавцем дійсно частково не були дотримані.

В той же час, стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначається, що обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі . Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Дослідивши зміст вчинених державним виконавцем дій суд приходить до висновку, що права та охоронювані законом інтереси садівничого товариства «Родник» не були порушені, оскільки в даному випадку заперечення проти опису та арешту майна не пов'язані із спором про право на це майно , а стосуються порушень вимог до форми Акту опису й арешту майна.

Крім цього, суд зауважує, що на сьогоднішній день наказ господарського суду міста Севастополя від 31.07.2012 боржником не виконаний, а отже посилання представника скаржника на те, що він був позбавлений права на добровільне виконання рішення суду у семиденний строк не знаходить свого підтвердження.

За приписами ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, хоча державний виконавець і частково порушив вимоги п.п. 4.2.1 вищевказаної Інструкції та статті 31 Закону, проте заявник в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не довів суду наявності у нього порушеного права як сторони виконавчого провадження під час вчинення виконавчий дій, а неотримання заявником постанови про відкриття виконавчого провадження не позбавляло останнього у добровільному порядку виконати рішення суду, у зв`язку з чим, підстави для задоволення скарги відсутні.

Крім того, посилання заявника на той факт, що державним виконавцем було описано та накладено арешт на майно, вартість якого значно перевищує суму стягнення за виконавчим листом не можуть бути прийняті судом, оскільки скаржник у разі неправильності включення державним виконавцем майна в акт опису, не позбавлений права на звернення до суду із позовом про виключення вказаного майна з опису.

У пункті 9.13. Постанови Пленуму №9 зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Стосовно клопотання заявника щодо відновлення йому пропущеного строку для можливості подачі зазначеної скарги, суд зазначає наступне.

У пункті 9.7. Постанови Пленуму №9 зазначено, що встановлений у частині першій статті 121 2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання.

Заявник до скарги надав заяву, в якій посилається на те, що аналогічна скарга вже подавалась ним 19.11.2012, тобто після того, як заявник 11.11.2012 кур`єрською поштою отримав постанову державного виконавця про проведення опису та арешту його майна. Проте скарга була повернута заявнику ухвалою суду у зв'язку із її надісланням органу державної виконавчої служби за помилковою адресою, однак оскільки останній отримав зазначену скаргу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, заявник вважає що при повторному зверненні з аналогічною скаргою до суду 28.11.2012, ним не був пропущений встановлений процесуальним кодексом строк звернення із зазначеною скаргою

За таких обставин суд вважає що строк на подачу зазначеної скарги пропущений заявником з поважних причин, у зв'язку із чим вважає за необхідне відновити заявнику пропущений строк для оскарження дій відділу Державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у м. Севастополі по виконанню наказу господарського суду міста Севастополя №5020-10/075.

Керуючись статтями 86, 121 2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу садівничого товариства «Родник» на дії відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції у місті Севастополі відхилити.

Суддя С.О. Щербаков