Ухвала

від 12.02.2013 по справі 6/172

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2013 року м. Київ К-20481/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010 у справі № 6/172 (2а-3354/07, 22а-29250/08)

за позовом Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ДНВП "Електронмаш" (далі -Підприємство) в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення -рішення від 28.03.2007 № 0000712310/0, від 06.06.2007 № 0000712310/1 та від 15.08.2007 № 0000712310/2, якими Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва (далі -ДПІ, податкова інспекція) позивачу донараховано податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 17 458 833,69 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 729 416,85 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, податкова інспекція посилається на те, що позивач не мав права на податковий кредит, оскільки установчі документи та свідоцтво платника ПДВ контрагента (НВПП "Метал -Холдінг"), визнано в судовому порядку недійсними з моменту державної реєстрації, а договір укладений між ними відповідно до ст. 203 та ст.215 Цивільного кодексу України (далі -ЦК) є нікчемним, оскільки завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

У поданих запереченнях на скаргу Підприємство просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що працівниками ДПІ проведена невиїзна перевірка Підприємства з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ при взаємовідносинах з НВПП "Метал -Холдінг" у період з 01.04.2004 по 30.04.2004, за результатами якої складений акт від 15.03.2007. У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями) (далі -Закон № 198/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ. Такий висновок фахівців відповідача вмотивовано відсутністю у Підприємства законодавчих підстав формувати податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих продавцем таких товарів (послуг), який втратив статус платника ПДВ та установчі документи якого в судовому порядку (рішення господарського суду у Дніпропетровській області від 14.11.2005) визнані недійсними.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та за результатами неодноразового адміністративного оскарження відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суди попередніх інстанцій виходили того, що відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" визначено, у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, а обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню.

Також, без правової оцінки суду апеляційної інстанції не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими податкова інспекція визначила оспорювану суму податкового зобов'язання та фінансових санкцій, контрагент позивача мав господарську правосуб'єктність, а у позивача наявні належно оформлені первинні документи, зокрема, податкові накладні, які відповідно до Закону № 168/97-ВР необхідні для формування податкового кредиту, та платіжні доручення, що підтверджують оплату послуг контрагента.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до вимог пп. 7.2.3 та пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закон № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, який зареєстрований платником ПДВ у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" визначено, у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, факт визнання у судовому порядку недійсними установчих документів контрагента позивача та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ саме по собі не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за господарськими операціями податкових накладних.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що передумовою для донарахування позивачу оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ за результатами перевірки став договір від 02.01.2004 № 112 на розробку конструкторської документації та програмного забезпечення, укладений між позивачем та НВПП "Метал -Холдінг".

Судами також встановлено, що ДПІ було подано позов до суду про визнання недійсним вищезазначеного договору. Постановою Господарського суду м. Києва від 30.05.2006 у справі 16/649-А у позові відмовлено, яка за результатами апеляційного та касаційного оскарження залишена без змін.

При розгляді справи № 16/649-А судами встановлено, що Підприємство правомірно включила до складу податкового кредиту суми ПДВ за квітень 2004 року, що підтверджується зв'язком витрат підприємства на придбання робіт з його господарською діяльністю, платіжними дорученнями, здійсненими операціями, що зафіксовано Підприємством у квітні місяці 2004 року записом в книзі обліку купівлі товарів (робіт, послуг), сплата ПДВ у ціні придбання послуг, а також наявністю належно оформлених податкових накладних.

На час розгляду цієї справи постанова Господарського суду м. Києва від 30.05.2006 року набрала законної сили (Ухвала київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2006 у справі № 16/649-А).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду набирають законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, вирішуючи спір, суди правомірно виходили із того, що висновки податкового органу є безпідставними, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню.

Крім того, з урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо нікчемності угод між позивачем та його контрагентом, укладених з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.

У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, зобов'язання за договором, укладеним між позивачем та НВПП "Метал -Холдінг" згідно первинних документів (податкові накладні, платіжні документи) виконувались сторонами належними чином.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Також, у процесі встановлення обставин у справі судами було з'ясовано, що ДНВП "Електронмаш" в судовому порядку оскаржив дії податкових ревізорів при проведенні перевірки та складанні акту перевірки від 15.03.2007, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення -рішення.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2008 року, акт перевіки від 15.03.2007 року скасовано.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.08.2007, постанова Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2007 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2008 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Але поряд з цим, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що висновки акта перевірки та власне сам акт перевірки не є рішенням органу владних повноважень, оскільки акт перевірки є службовим документом, що лише підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення, а відтак не породжує для платника податків настання будь - яких юридичних наслідків та не впливає на його права, обов'язки та законні інтереси.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010 у справі № 6/172 (2а-3354/07, 22а-29250/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко