Постанова

від 13.03.2013 по справі 5011-73/10558-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2013 р. Справа№ 5011-73/10558-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Гончарова С.А.

за участю представників

від прокуратури: Дудчін І.Н. - пос. № 007107 від 05.09.2012р.

від позивача : Лавриненко Т.К. дов. № 139 від 20.02.2013р.

від відповідача : не з'явився

від третьої особи: Сапсай М.Ю. дов. № 19/9/10-026 від 08.01.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український

індустріальний альянс»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.11.2012 року

у справі № 5011-73/10558-2012 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Прокурора Бородянського району Київської області

в інтересах держави в особі Немішаєвської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український

індустріальний альянс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Державна податкова інспекція у Бородянському районі Київської області

про розірвання договору оренди та стягнення 235 830,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Прокурора Бородянського району Київської області в інтересах держави в особі Немішаєвської селищної ради до ТОВ "Український індустріальний альянс", третя особа: ДПІ у Бородянському районі Київської області про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості у розмірі 235 830,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди земельної ділянки від 28.10.2008 р. щодо внесення орендної плати, заборгованість по якій станом на момент звернення до суду становить 235 830,92 грн. У зв'язку з цим прокурор, посилаючись на ст. 651 ЦК України, ст. ст. 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», просить суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 28.10.2008 р., укладений між Немішаєвською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український індустріальний альянс» та стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 235 830,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2012 р. у справі № 5011-73/10558-2012 припинено провадження у справі в частині стягнення із ТОВ "Український індустріальний альянс" 235 830,92 грн. боргу по орендній платі за землю. В іншій частині позовних вимог позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 28.10.2008р. та додаткові угоди від 20.04.2011р., 04.04.2012р. укладені між Немішаєвською селищною радою та ТОВ «Український індустріальний альянс». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український індустріальний альянс" судовий збір у сумі 1073 грн. на користь державного бюджету.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не було погашено заборгованість з орендної плати за договором від 28.10.2008 р., що у відповідності до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» є підставою для розірвання такого договору у судовому порядку.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за землю, то в даному випадку місцевий господарський суд керуючись п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинив провадження з огляду на належність даної вимоги до сфери публічно-правових спорів, вирішення яких у відповідності до ст. 17 КАС України повинно провадитися за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2012 року у справі № 5011-73/10558-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-73/10558-2012 від 14.12.2012 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-73/10558-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст.. ст..4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-73/10558-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2012 року по апеляційній скарзі порушено провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарг на 23.01.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2013 року у зв'язку з неявкою представників сторін та третьої особи розгляд справи було відкладено на 06.02.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 року у зв'язку з неявкою представників сторін та третьої особи розгляд справи було відкладено на 20.02.2013 року, а також задоволено клопотання прокурора про продовження розгляду апеляційної скарги на 15 календарних днів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи було відкладено на 27.02.2013 року.

Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. № 5011-73/10558-2012 від 27.02.2013 року враховуючи перебування судді Чорної Л.В. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-73/10558-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи було відкладено на 13.03.2013 року.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2012 року у справі № 5011-73/10558-2012.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання 13.03.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ «Український індустріальний альянс» у відсутності представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2008р. між Немішаєвською селищною радою (орендодавець) та ТОВ «Український індустріальний альянс»(орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно п. 1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв в довгострокове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування підприємства з виготовлення електронної побутової, оргтехніки, складських приміщень (для виробничої діяльності) та торгівельно-виставкового центру площею 7,1428 га.

Договір укладено на 49р. (п. 7 договору).

Відповідно до п. 8 договору орендна плата нараховується відповідно до Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про оренду землі»та вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки і становить 138 130,59 грн. на рік. Орендна плата вноситься щомісячно в розмірі 11 510,88 грн. орендарем виключно у грошовій формі з коригуванням індексу інфляції за кожен рік.

Згідно п. 10 договору орендна плата вноситься до 15 числа наступного місяця.

20.04.2011р. сторонами було укладено додаткову угоду, якою внесли зміни в п. 1 договору оренди від 28.10.2008р.

04.04.2012р. сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди, якою сторони обумовили, що орендна плата нараховується відповідно до Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі»та вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки на рік. Орендна плата вносить щомісячно виключно у грошовій формі з коригуванням коефіцієнту інфляції за кожен рік.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення прокурора із позовом ТОВ "Український індустріальний альянс" має податкову заборгованість по орендній платі за 2011р.-2012р. в сумі 235 830,92 грн. Борг складається з сум, нарахованих за узгодженими зобов'язаннями відповідно до податкових декларацій та нарахованих на підставі податкових-повідомлень-рішень зобов'язань.

Наявність заборгованості підтверджується також актами податкових перевірок, податковими вимогами, та постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2011 у справі №2а-12379/11/2670, від 01.03.2012р. у справі №2а-19293/12/2670 за позовом ДПІ у Бородянському районі Київської області про стягнення податкового боргу, якими задоволено позовні вимоги.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Відносини землекористування врегульовані Земельним кодексом України (далі -ЗК України), Законом України «Про оренду землі»від 06.10.1998 року № 161-ХІУ, зі змінами (далі вживається скорочено ЗУ «Про оренду землі»), який є спеціальним законом стосовно відносин, пов'язаних з орендою землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно положень Господарського кодексу України підставами виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним тоді, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, при цьому згідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи між Немішаєвською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український індустріальний альянс» було укладено договір оренди земельної ділянки від 28.10.2008 р., предметом якого є земельна ділянка загальною площею 7,1428 га., кадастровий номер 3221055900:02:001:0071, розташована на території Неміщанської селищної ради Бородянського району Київської області.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Також за статтею 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та не досягнення сторонами згоди щодо розірвання договору, договір може бути розірваний судом за ініціативою заінтересованої сторони за одночасної наявності підстав, передбачених частиною 4 вказаної статті.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, оформленим у відповідній формі зі сторони органу місцевого самоврядування, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування.

Згідно з п. "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

За статтею 31 Закону України "Про оренду землі" ( у редакції на час виникнення спору) договір оренди може припинятися за наведених у ній підстав (закінчення строку оренди, викупу земельної ділянки для суспільних потреб, поєднання власника земельної ділянки та орендаря в одній особі, смерті фізичної особи-орендаря, його засудження до позбавлення волі, ліквідації юридичної особи-орендаря, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем), а також в інших випадках, передбачених законом. Також договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір може бути розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час звернення з позовом) на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використання земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом 11.5 передбачено, що договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, визначених у п. 8.4 цього договору.

За приписами п. "д" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №9 встановлено, що розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати за земельну ділянку.

У відповідності до приписів постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 року № 16, доводи про наявність заборгованості по орендній платі мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність ( або відсутність ) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

На підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за земельну ділянки судом першої інстанції було досліджено довідку державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області, з якої вбачається, що станом на 15.11.2012 р. підприємством до бюджету не сплачено податкову заборгованість по орендній платі за землю в розмірі 471 613,73 грн. Також, наявність заборгованості підтверджується копіями карток облікового рахунку платника.

Факт наявності заборгованості, станом на дату розгляду справи не спростований відповідачем жодним з належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовної вимоги прокурора про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.10.2008 р., укладеного між Немішаївською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Український індустріальний альянс" у відповідності до приписів ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі".

Крім того колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність припинення провадження в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 235 830,92 грн., оскільки справи за позовами податкових органів про стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів), відносяться до справ адміністративної юрисдикції, виходячи з наступного.

Поняття "справа адміністративної юрисдикції" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), і під такою справою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Статтею 17 КАС України встановлено категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, а саме:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено статтею 3 КАС України, згідно з якою це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

З огляду на викладене, до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:

а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність, за умови, що оскаржуваний акт згідно із законодавством України є обов'язковим до виконання;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК України - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з п.1 ч.1 ст.80 ГПК України (Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120).

Враховуючи вищевикладене, господарським судом першої інстанції обґрунтовано припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Український індустріальний альянс" 235 830 грн. 92 коп. заборгованості з орендної плати, яка є податковим боргом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий альянс» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2012 року по справі № 5011-73/10558-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-73/10558-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Гончаров С.А.