Рішення

від 18.02.2009 по справі 12/1282

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/1282

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" лютого 2009 р.                                                     Справа № 12/1282

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді  

                         судді Сікорської Н.А.

                         судді  

за участю представників сторін

від позивача Гуменна Г.А.- дов. № 67 від 05.12.08р.

від відповідача Костюкевич -Тарнавська О.В.- дов. б/н від 19.11.08р.

розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоплас" (м.Львів)  

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бехівський гранітний кар'єр"(с.Бехи Коростенського району)

про стягнення 211793,31 грн.

В судовому засіданні від 12.02.09р., у відповідності до ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 12:30 год. 18.02.09р.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача  211793,31, з яких: 145000,00 грн. - безпідставно одержані кошти, 57735,31 грн. - збитки від інфляції  за період користування  чужими коштами, 9058,00 грн.- три відсотки річних.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 27.01.09р. (а.с.57-59), позивач просить стягнути з відповідача 207692,23 грн., з яких 145000,00 грн. - безпідставно перераховані кошти, 54909,90 грн. - збитки від інфляції  за період користування чужими коштами; 7782,33 грн. - 3% річних.

Оскільки уточнення позовних вимог як процесуальна дія  не передбачена ГПК України, суд, дослідивши зміст поданих уточнень та його співвідношення з раніше заявленими вимогами, дійшов висновку, що уточнення позовних вимог фактично є  зменшенням позовних вимог, що відповідає приписам ст. 22 ГПК України.

За таких обставин, спір вирішується в межах вимог, викладених у заяві від 27.01.09р.

Представник позивача підтримала позовні вимоги  з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог, письмових запереченнях проти відзиву на позовну заяву (а.с.79-80), додаткових запереченнях проти відзиву на позовну заяву (а.с.97-98).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову в повному обсязі, з вказаних у письмових запереченнях (а.с.61) та додаткових поясненнях (а.с. 91) мотивів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Екоплас" (позивач), згідно платіжного доручення № 5 від 06.10.06р., копію якого долучено до матеріалів справи (а.с. 10), перерахувало  ТОВ "Бехівський гранітний кар'єр" (відповідач) грошові кошти в сумі 145000,00 грн.

Факт перерахування коштів відповідачу підтверджено банківською випискою за 06.10.06р., копія якої є в матеріалах справи (а.с. 11-12).

За даними позивача, вказана сума коштів була сплачена відповідачу помилково, оскільки 145000,00 грн. мали бути спрямовані дійсному контрагенту позивача (ТОВ "Феррос-Д") за товар (а.с.79-89), а не відповідачу, оскільки господарські відносини, які могли б бути підставою для перерахування коштів,  між сторонами відсутні.

З метою досудового врегулювання спору 05.04.07р. відповідачу було направлено лист № 7 з вимогою повернути кошти, який останнім був залишений без відповіді та задоволення (а.с.13).

Враховуючи викладене, позивач вважає, що кошти в сумі 145000,00 грн. є безпідставно набутим майном, зобов'язання повернути яке у відповідача виникло на підставі ст. 1214 ЦК України.

Крім того,  за період з 18.04.07р. по 29.01.09р. позивач нарахував до стягнення з відповідача 54909,90 грн. збитків від інфляції  та 7782,33 грн. 3% річних.

Відповідач не заперечує факт отримання коштів, однак вважає позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими, мотивуючи тим, що:

- отримані від позивача кошти в сумі 145000,00 грн. не розцінює як безпідставно перераховані, оскільки у банківській виписці про рух коштів позивача, підставою їх перерахування зазначено рахунок на проведення оплати за товар за №10/06/001 від 06.10.06р., вказані номер та дата були зазначені у відповідному платіжному дорученні;

- нарахування згідно ст. 625 ЦК України вважає такими, що можуть бути стягнуті з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання та не мають відношення до вимоги про повернення безпідставно набутого майна, оскільки це зобов'язання є позадоговірним, до якого не можуть застосовуватись положення зобов'язального договірного права; ч.2 ст. 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей, нарахування процентів за користування ними здійснюється відповідно до ст. 536 ЦК України;

- згідно ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, в той час як вина відповідача в перерахуванні йому позивачем 145000,00 грн. відсутня;

- вимога про повернення коштів не заявлялась, а 10.04.07р. відповідач отримав поштове відправлення від позивача, яке містило копію угоди №1/2006 про уступку права вимоги від 17.07.06р. (а.с. 93-94), а не лист №7 від 05.04.07.  

При цьому наданий позивачем лист № 7 від 05.04.07 відповідач взагалі не розцінює як лист-вимогу в розумінні ст. 530 ЦК України та належний доказ по справі, оскільки його адресовано не керівнику ТОВ "Бехівський гранітний кар'єр", а головному бухгалтеру останнього і підписаний вказаний лист головним бухгалтером позивача.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінивши в сукупності матеріали справи та пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про  часткову обгрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

У відповідності до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори, інші правочини та інші юридичні факти.

Що стосується спірних правовідносин, судом встановлено, що підставою виникнення прав і обов'язків сторін став факт помилкового перерахування відповідачем коштів позивачу та неповернення їх власнику.

Зокрема, як уже зазначалося вище, позивачем доведено факт перерахування коштів в сумі 145000,00 грн. відповідачу, що не заперечується останнім.

Однак, відповідачем не надано доказів на підтвердження існування між сторонами господарських правовідносин, на виконання зобов'язань по яких було здійснено розрахунки згідно платіжного доручення №5 від 06.10.06р. в сумі 145000,00 грн. (а.с.10).

Натомість з наданих до справи документів вбачається, що на дату помилкового перерахування коштів відповідачу, у позивача дійсно існували господарські правовідносини з ТОВ "Феррос-Д", які грунтувалися на договорі купівлі-продажу №10/02/001 від 02.10.06р. (а.с. 83-84). Зокрема, на підтвердження своєї позиції позивач надав рахунок №10/06/001 від 06.10.06р. (а.с.81) та платіжні доручення, згідно яких частково було здійснено перерахування ТОВ "Феррос-Д" коштів на підставі зазначеного рахунку.

У відповідності до ст.ст. 177, 190, 192 ЦК України, гроші визначено як річ (майно), що є об'єктом цивільних прав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов'язана повернути потерпілому це майно...

... Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне  набуття   або  збереження  майна  було  результатом поведінки набувача майна,  потерпілого,  інших осіб  чи  наслідком події.

Для застосування положень ст. 1212 ЦК України необхідна сукупність умов: перша -  збільшення або збереження майна однією стороною, з одночасним зменшенням його у іншої сторони (за рахунок іншої); друга - відсутність для цього підстав, встановлених законом або договором.

Тобто, перераховані позивачем 145000,00 грн. дійсно підпадають під категорію безпідставно збереженого відповідачем майна.

Правомірність вимог позивача також вбачається з положень п.2.35 "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою НБУ від 21.01.04р.  N 22, згідно якої кошти, помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача,  мають   повертатися   ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним  отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до п.1.4 Інструкції помилкове зарахування коштів - зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх зарахування на рахунок неналежного отримувача.

Водночас п.6 Указу Президента України від 16.03.95р. N 227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» установлено,  що  підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на  їх  рахунки  кошти.

Зі змісту вищевказаних Інструкції та Указу Президента України, вбачається, що якщо власник рахунка не повернув у зазначений термін помилково одержані кошти, то  їх повернення має здійснюватись у судовому порядку.

З огляду на викладене та враховуючи, що за положеннями ст. 1213 ЦК України, набувач  зобов'язаний  повернути  потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, у відповідача виникло саме грошове зобов'язання перед позивачем.

У відповідності до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є  правовідношення,  в якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Враховуючи вищевикладене, нарахування позивачем інфляційних і 3% річних, за період з дня заявлення вимоги про повернення коштів в сумі 145000,00 грн. (18.04.07р.) по 29.01.09р. на підставі ст. 625   також не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням  встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок інфляційних, в сумі  54909,90 грн. здійснено у відповідності до вимог норм чинного законодавства. Що стосується 3% річних, їх сума за вказаний період, за здійсненим судом перерахунком, становить 7770,41 грн., тому в стягненні 11,92 грн. нарахованих позивачем 3% річних слід відмовити.

Суд не погоджується з вищезазначеною позицією відповідача стосовно неправомірного застосування позивачем положень ст. 625 ЦК України, оскільки вказана стаття  міститься в Книзі  п'ятій Цивільного кодексу України  "Зобов'язальне право", в розділі І "Загальні положення про зобов'язання", глава 51 "Правові наслідки порушення зобов"язання. Відповідальність за порушення зобов"язання".

Стаття 1212 ЦК України  також міститься в Книзі  п'ятій Цивільного кодексу України  "Зобов'язальне право", але в розділі ІІІ "Окремі види зобов"язань", глава 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової  підстави", підрозділу "Недоговірні зобов"язання".

Цивільний кодекс України не містить жодних обмежень по застосуванню ст. 625  до недоговірних зобов'язань, а  тому   вона є універсальною в застосуванні як до  договірних, так і недоговірних зобов"язань.

Та обставина, що законодавцем у ч.2 ст. 1214 ЦК України передбачено у разі безпідставного одержання чи збереження грошей, нарахування процентів за користування ними згідно ст. 536 ЦК України не виключає застосування до спірних правовідносин загальних положень ст. 625 ЦК України.

Тобто, в даному випадку позивач не позбавлений права як на стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами згідно ст. 536 ЦК України, якщо їх розмір встановлюється  договором,  законом  або  іншим  актом  цивільного законодавства, так і на стягнення 3 процентів річних та інфляційних згідно ст. 625 ЦК України.

Тому позивач вірно застосував за порушення грошового зобов'язання, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, так як це єдиний випадок, коли в законі чітко визначений процент стягнення у разі прострочення виконання грошового зобов'язання та нарахував до стягнення з відповідача лише 3% грн. річних за користування чужими грошовими коштами.

Такої ж позиції дотримано в постанові Вищого господарського суду України від 10.06.08р. по справі №42/498 за позовом ВАТ "Харцизький трубний завод" до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 84869,36 грн.

Що стосується тверджень відповідача про неотримання ним листа №7 від 05.04.07р. та про невідповідність вказаного листа вимогам ст.530 ЦК України суд вважає їх необгрунтованими.

Зокрема, до матеріалів справи надано докази його направлення та отримання представником відповідача, а саме квитанцію №3715 від 05.04.07р. і повідомлення про вручення поштового відправлення представнику відповідача (а.с.14,15), які у відповідності до ст.ст. 34, 43 ГПК України, суд розцінює як  належні докази по справі.

Натомість, на думку суду, надана відповідачем копія угоди №1/2006 про уступку права вимоги від 17.07.06р., не може свідчити про те, що вищевказаний лист останньому не надсилався.

Відповідно до ст. 32 ГГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності  до ст. 34 ГПК України, господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи. Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Слід також зазначити, що лист №7 від 05.04.07р. направлявся головним бухгалтером позивача головному бухгалтеру відповідача не в особистих інтересах, а у зв'язку з виконанням посадових обов'язків від імені підприємства, як його посадової особи.

За ч.7 ст.8 Закону України від 16.07.99р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний  бухгалтер, зокрема: забезпечує дотримання  на  підприємстві  встановлених  єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; рганізує контроль за відображенням на  рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Згідно ч.1 ст. 3 вказаного Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової  звітності  є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Аналогічні положення містить також приєднана до справи посадова інструкція головного бухгалтера позивача (а.с.99-101), за р.ІІІ якої головний бухгалтер має право, зокрема: представляти інтереси підприємства у взаємовідносинах з іншими організаціями з господарсько-фінансових та інших питань; в межах своєї компетенції підписувати та візувати документи; самостійно вести листування з іншими організаціями з питань, які належать до компетенції бухгалтерії та не вимагають рішення керівника підприємства.

Також слід зазначити, що діюче законодавство не встановлює якусь певну форму вимоги, яка  повинна  виставлятись боржнику, тому лист №7 від 05.04.07р. суд розцінює як вимогу до відповідача виконати свій обов'язок щодо повернення коштів в сумі 145000,00 грн.

Враховуючи  викладене, господарський суд дійшов висновку, що позов обгрунтований, заявлений у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджується матеріалами справи і підлягає задоволенню частково в сумі 207680,31 грн., з яких: 145000,00 грн.  безпідставно отримані кошти, 54909,90 грн. інфляційних, 7770,41 грн. 3% річних.

В стягненні 11,92 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами суд відмовляє.

Витрати, пов'язані з оплатою державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22,33,49,69,82–85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бехівський гранітний кар'єр", 11521, Житомирська обл., Коростенський р-н., с.Бехи, код 13568156

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоплас", 79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Антоновича, 118а, код 14353989

- 145000,00 грн. - безпідставно отриманих коштів;

- 54909,90 грн.  - інфляційних нарахувань;

- 7770,41 грн.  - 3% річних;

- 2076,87 грн. - державного мита;

- 115, 71 грн.  - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В стягненні 11,92 грн. 3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                       Сікорська Н.А.  

      Дата підписання: 25 лютого 2009 року.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 -сторонам