Рішення

від 26.03.2013 по справі 5020-1360/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 рокусправа № 5020-1360/2012 Господарський суд міста Севастополя у складі судді Головко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу:

за позовом: Публічного акціонерного товариства „Мусон",

ідентифікаційний код 14314707

(99053, м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 29)

до Комунального підприємства „Севтеплоенерго"

Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 03358357

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2)

про стягнення 247 221,51 грн,

Представники сторін:

позивач - Папоротна Н.Ф. - представник, довіреність № 11074-3 від 09.01.2013;

відповідач - Дорожко О.Л. - представник, довіреність № 02-юр від 03.01.2013.

Обставини справи:

04.12.2012 Публічне акціонерне товариство „Мусон" (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) із позовом до Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (далі - відповідач) про стягнення 247 221,51 грн, з яких: 220 011,61 грн - основна заборгованість; 4 506,88 грн - 3% річних; 22 703,02 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 316-э від 01.04.2010 про надання послуг з обслуговування енергомереж в частині своєчасного та повного внесення плати за надані послуги та спожиту електричну енергію в період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався, а в судовому засіданні 11.03.2013 оголошувалась перерва, яка продовжувалась до 25.03.2013.

25.03.2013, під час судового засідання, представник позивача надала суду заяву про уточнення позовних вимог (по суті - про зменшення розміру позовних вимог), згідно з якою просить стягнути з відповідача 220 078,60 грн заборгованості за Договором № 316-э від 01.04.2010; 4 444,00 грн 3% річних та 15 387,40 грн пені, що разом становить 239 910,00 грн /том 2, арк. с. 69/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, наданим йому законом, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі.

Оскільки рішення у справі ще не ухвалено, суд прийняв зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач надав відзив на позов /том 1, арк. с. 139-140/, в якому позовні вимоги відхилив, посилаючись на відсутність будь-яких зобов'язань перед позивачем за Договором № 316-э від 01.04.2010 через розірвання вказаного договору з 01.08.2011, про що позивача було повідомлено листом № 4088 від 11.07.2011.

У судовому засіданні 11.03.2013-25.03.2013 представники сторін підтримали свої вимоги і заперечення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2010 між Відкритим акціонерним товариством „Мусон" (Виконавець), яке в подальшому перейменовано у Публічне акціонерне товариство „Мусон", та Комунальним підприємством „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (Замовник) був укладений Договір № 316-э про надання послуг з обслуговування енергомереж (далі - Договір) /том 1, арк. с. 6-7/.

Згідно з пунктом 1.1 Договору, його предметом є: надання послуг з обслуговування електромереж ПАТ „Мусон", пов'язаних із забезпеченням електроенергію енерготранспортними системами Виконавця до меж відповідальності Замовника (підпункт 1.1.1); відшкодування витрат ПАТ „Мусон" за активну та реактивну електроенергію з урахуванням втрат, спожитих Замовником (підпункт 1.1.2).

В свою чергу, на Замовника покладено обов'язок оплачувати вартість послуг з обслуговування електромереж згідно із договірною ціною: обслуговування електромереж за 1 кВт/ч - 0,072 грн (в тому числі ПДВ 20%) (пункт 4.1 Договору) та відшкодовувати витрати ПАТ „Мусон" за спожиту електроенергію, в тому числі втрати, визначені розрахунковим способом, за діючими тарифами постачальників (пункт 4.2 Договору).

Розрахунок за послуги, передбачені пунктами 4.1 та 4.2 Договору, здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця в 3-денний строк після отримання рахунків, але не пізніше 5 числа наступного місяця (пункт 4.3 Договору).

Відповідно до пункту 4.4 Договору Виконавець виставляє Замовнику один рахунок на послуги з обслуговування електромереж та один рахунок з відшкодування витрат за спожиту електроенергію, передбачені пунктами 4.1, 4.2 Договору.

Сторони домовились, що Договір набирає чинності з 01.04.2010 та діє по 31.12.2010 і вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо за 15 днів до закінчення строку договору не надійшло заяви від однієї зі сторін про його припинення чи перегляд (пункт 7.1 Договору).

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконував належним чином, що підтверджується, зокрема, Актами звірення взаємних розрахунків /том 1, арк. с. 55-59, 104, 128/, підписаними обома сторонами без зауважень, та рахунками, виставленими Замовнику згідно з пунктом 4.4 Договору /том 1, арк. с. 9-28; том 2, арк. с. 76-77/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: плату за отримані послуги та відшкодування витрат за спожиту електричну енергію в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого за підрахунками позивача у Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради перед Публічним акціонерним товариством „Мусон" за період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року утворилась заборгованість у сумі 220 078,50 грн (з урахуванням заяви від 22.03.2013 про зменшення розміру позовних вимог) /том 2, арк. с. 69/.

Наведене спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.

Водночас, через прострочення виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманих послуг та відшкодування витрат позивача на активну та реактивну електричну енергію позивач вимагає стягнення заборгованості з урахуванням 3% річних та пені.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Предметом позову є матеріально-правова вимога Публічного акціонерного товариства „Мусон" до Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради про стягнення з останнього заборгованості за послуги, отримані за господарським договором, тому застосуванню до спірних правовідносин сторін підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобов'язання та питання виконання зобов'язань.

Згідно частиною першою статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, між сторонами укладений Договір № 316-э від 01.04.2010 про надання послуг з обслуговування енергомереж, який є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення плати за отримані за Договором послуги та відшкодування витрат за спожиту електричну енергію.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що цей Договір є розірваним з 01.08.2011 і в обґрунтування власних доводів посилається на лист № 4088 від 11.07.2011 /том 2, арк. с. 4-5/.

Дослідивши зміст вказаного листа (отриманий позивачем 12.07.2011, вх. № 365) суд встановив, що відповідач запропонував позивачеві здійснити розрахунок вартості послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного користування відповідно до Методики нарахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої Постановою НКРЕ України № 691 від 12.06.2008, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 за № 732/15423. Також відповідач запропонував позивачеві до 01.08.2011 укласти з ним договір про технічне забезпечення електропостачання споживача відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між передавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України № 19 від 17.01.2002, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.02.2002 за № 93/6381.

Крім того, Комунальне підприємство „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради запропонувало позивачеві вважати розірваним Договір № 316-э від 01.04.2010 з 01.08.2011.

З аналогічними пропозиціями відповідач звертався до позивача також листом № 552 від 02.02.2012, який отримано позивачем 03.02.2012, вх. № 11074-31 /том 1, арк. с. 146-147/.

Як зазначалося вище, пунктом 7.1 Договору встановлено, що він набирає чинності з 01.04.2010 та діє по 31.12.2010 і вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо за 15 днів до закінчення строку договору не надійшло заяви від однієї зі сторін про його припинення чи перегляд.

З матеріалів справи убачається, що за 15 днів до закінчення первісного строку дії Договору (за 15 днів до 31.12.2010) від жодної зі сторін не надійшло заяви про його припинення чи перегляд, а отже Договір був пролонгований на наступний календарний 2011 рік, тобто до 31.12.2011. Наведений висновок також підтверджується виконанням обома сторонами покладених на них зобов'язань за договором в період з січня по серпень 2011 року; актами звірення взаємних розрахунків /том 1, арк. с. 55-59, 104, 128/, листом № 4088 від 11.07.2011 /том 2, арк. с. 4-5/.

Водночас, починаючи з вересня 2011 року Комунальне підприємство „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради припинило виконувати взяті на себе за Договором зобов'язання, вважаючи, що договір є розірваним з 01.08.2011.

Натомість, Публічне акціонерне товариство „Мусон" вважає Договір № 316-э від 01.04.2010 пролонгованим і на 2012 рік.

Суд відхиляє доводи обох сторін, з огляду на наступне.

Порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умови розірвання спірного Договору закріплені у його розділі 7.

Так, пунктом 7.2 Договору встановлено, що внесення змін та доповнень до договору, а також дострокове розірвання за згодою сторін може здійснюватися за письмовою згодою сторін, а також при зміні вимог законодавчих актів України та інших складових калькуляції. Про дострокове розірвання договору Замовник повідомляє Виконавця за один місяць до розірвання Договору.

Зі змісту пункту 7.3 Договору убачається, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, встановлених пунктом 7.4 Договору, яким закріплено право Виконавця (позивача у даній справі) на дострокове розірвання договору у випадках: несплати послуг з обслуговування мереж, пов'язаних із забезпеченням енергоносіями понад 30 днів; несплати відшкодування витрат за спожиту електроенергію понад 30 днів.

Позивач не надав письмової згоди на розірвання Договору з 01.08.2011, а отже сторонами не було досягнуто згоди з цього питання.

Також слід взяти до уваги положення статті 654 Цивільного кодексу України, за якою зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Проте сторонами не було дотримано наведених норм права.

За викладених обставин суд дійшов висновку, що лист відповідача за вих. № 4088 від 11.07.2011 не є підставою для визнання Договору № 316-э від 01.04.2010 розірваним з 01.08.2011. Однак, при цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Зі змісту згаданого пункту 7.1 Договору убачається, що сторони передбачили можливість пролонгації Договору на кожен наступний календарний рік, за умови ненадіслання однією зі сторін за 15 днів до закінчення строку договору заяви про його припинення чи перегляд.

У листі за вих. № 4088 від 11.07.2011 досить чітко та ясно виражене волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення договірних відносин із позивачем за Договором № 316-э від 01.04.2010, причому це пов'язано саме з необхідністю перегляду умов Договору. Вказаного листа надіслано позивачеві заздалегідь до закінчення строку дії договору (за 15 днів до 31.12.2011). Отже, цей лист відповідає встановленим Договором вимогам до заяви про припинення дії Договору. За загальним правилом, договір припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який його укладено.

Беручи до уваги вищевикладене, Договір № 316-э від 01.04.2010 припинив свою дію з 01.01.2012 за закінченням строку та через наявність відповідної заяви відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Таким чином, відповідач залишається зобов'язаним перед позивачем погасити наявну заборгованість за отримані за Договором послуги за період з 01.08.2011 по 31.12.2011 включно.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, позивач виставив відповідачеві рахунки на оплату наданих послуг та відшкодування витрат на оплату електричної енергії за період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року на загальну суму 220 078,50 грн /том 1, арк. с. 9-28; том 2, арк. с. 76-77/.

За умовами пункту 4.3 Договору розрахунок за послуги, передбачені пунктами 4.1 та 4.2 Договору здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця в 3-денний строк після отримання рахунків, але не пізніше 5 числа наступного місяця.

Отже, рахунки № 6200, № 6201 від 26.08.2011 відповідач був зобов'язаний оплатити в строк до 05.09.2011, рахунки № 6749, № 6750 від 27.09.2011 - в строк до 05.10.2011, і так далі. Останній рахунок за період, що підлягає оплаті за Договором № 316-э від 01.04.2010 (грудень 2011 року), відповідач був зобов'язаний оплатити в строк до 05.01.2012.

Натомість, жоден із рахунків не був оплачений відповідачем, що ним не заперечується.

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі заборгованість відповідачем не погашена, тобто відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеним нормам відповідач не надав доказів погашення заборгованості за отримані за Договором послуги.

Водночас, позивач просить стягнути на свою користь 220 078,50 грн за послуги, надані в період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року, в той час як судом установлено, що Договір № 316-э від 01.04.2010 діяв до 31.12.2011. Отже, оплаті та відшкодуванню за Договором підлягають лише послуги та витрати на електричну енергію за період з 01.08.2011 до 31.12.2011 включно, що за розрахунками суду становить 86 838,22 грн та підтверджується відповідними рахунками /том 1, арк. с . 9-13/.

За таких обставин, вимога про стягнення основного боргу в сумі 220 078,60 грн є обґрунтованою частково - в сумі 86 838,22 грн, у зв'язку з чим підлягає частковому задоволенню. В частині стягнення основного боргу в розмірі 133 240,38 грн (220 078,60 - 86 838,22) в позові слід відмовити.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 444,00 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних /том 2, арк. с. 74-75/ суд зазначає, що, в основному, він є правильним, але, зважаючи на встановлення факту припинення дії Договору після 31.12.2011, внаслідок чого змінилась база для нарахування вказаної санкції, - підлягає відповідному коригуванню. При цьому судом враховано, що позивач обмежив період нарахування 3% річних одним роком з моменту виникнення зобов'язання, що є його правом.

З огляду на викладене, судом здійснений власний розрахунок, за яким 3% річних за неналежне виконання Замовником грошових зобов'язань за серпень 2011 року - грудень 2012 року становить 2 606,00 грн, а саме:

Сума заборгованості, грнПеріод простроченняКількість днів прострочкиСума 3% річних, грн 9 090,14 06.09.2011 31.12.2011 117 87,41 01.01.2012 05.09.2012 249 185,53 1 899,19 06.09.2011 31.12.2011 117 18,26 01.01.2012 05.09.2012 249 38,76 11 708,14 06.10.2011 31.12.2011 87 83,72 01.01.2012 05.10.2012 279 267,75 2 103,97 06.10.2011 31.12.2011 87 15,04 01.01.2012 05.10.2012 279 48,12 8 359,63 06.11.2011 31.12.2011 56 38,48 01.01.2012 05.11.2012 310 212,42 1 949,55 06.11.2011 31.12.2011 56 8,97 01.01.2012 05.11.2012 310 49,54 2 073,13 06.12.2011 31.12.2011 26 4,43 01.01.2012 05.12.2012 340 57,78 21 850,56 06.12.2011 31.12.2011 26 46,69 01.01.2012 05.12.2012 340 608,95 2 405,91 06.01.2012 31.12.2012 361 71,19 01.01.2013 05.01.2013 5 0,99 25 398,00 06.01.2012 31.12.2012 361 751,53 01.01.2013 05.01.2013 5 10,44 РАЗОМ: 2 606,00 При цьому розрахунок здійснювався за такою формулою:

S = Sб * 3 / 100 / 365 або 366 * Д, де:

Sб - сума заборгованості;

365/366/365 - кількість календарних днів у 2011/2012/2013 році;

Д - кількість днів прострочення.

Зважаючи на викладене, вимога про стягнення трьох процентів річних в сумі 4 444,00 грн підлягає задоволенню частково, в сумі 2 606,00 грн . В частині стягнення 3% річних в сумі 1 838,00 грн (4 444,00 - 2 606,00 = 1 838,00) - в позові слід відмовити.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Згідно із пунктом 5.2 Договору, при несвоєчасній оплаті за послуги Замовник оплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 15 387,40 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /том 2 арк. с. 72-73/ суд зазначає, що він містить певні помилки, адже позивачем застосовані невірні облікові ставки НБУ. Приміром, облікова ставка НБУ 7,5% введена в дію з 23.03.2012, а до цього часу діяла ставка 7,75% (у розрахунку позивача навпаки). Також, позивачем невірно визначений останній день періоду прострочення, який з огляду на приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України становить 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Якщо останній день строку виконання зобов'язання по оплаті - 5 число місяця, наступного за розрахунковим, то враховуючи положення частини третьої статті 254 Цивільного кодексу України, відповідним числом останнього місяця строку буде 5 число, а не 6, як зазначено позивачем. Крім того, зважаючи на припинення договірних зобов'язань з 01.01.2012, у позивача відсутні підстави для нарахування пені після 31.12.2011, тобто останній період, за який можливо нарахування пені, - це грудень 2011 року зі строком оплати до 05.01.2012.

Беручи до уваги вищевикладене, судом здійснений власний розрахунок, за яким пеня за неналежне виконання Замовником грошових зобов'язань за серпень 2011 року в сумі 9 090,14 грн за період з 06.09.2011 по 05.03.2012 складає 701,87 грн, а саме:

9 090,14 * 2 * 7,75 / 100 / 365 * 117 = 451,64 грн,

9 090,14 * 2 * 7,75 / 100 / 366 * 65 = 250,23 грн, де:

9 090,14 грн - заборгованість за серпень 2011 року;

7,75% (7,5%) - облікова ставка НБУ;

365/366 - кількість календарних днів у 2011/2012 році;

117/65 - кількість днів прострочення у періоді з 06.09.2011 по 31.12.2011 / з 01.01.2012 по 05.03.2012.

Відповідно до розрахунку суду загальний розмір пені становить 6 640,21 грн, а саме:

Сума заборгованості, грнПеріод простроченняКількість днів прострочкиПодвійна облікова ставка НБУ, %Сума 3% річних, грн 9 090,14 06.09.2011 31.12.2011 117 15,5 451,64 01.01.2012 05.03.2012 65 15,5 250,23 1 899,19 06.09.2011 31.12.2011 117 15,5 94,36 01.01.2012 05.03.2012 65 15,5 52,28 11 708,14 06.10.2011 31.12.2011 87 15,5 432,56 01.01.2012 22.03.2012 82 15,5 406,59 23.03.2012 05.04.2012 14 15,0 67,18 2 103,97 06.10.2011 31.12.2011 87 15,5 77,73 01.01.2012 22.03.2012 82 15,5 73,06 23.03.2012 05.04.2012 14 15,0 12,07 8 359,63 06.11.2011 31.12.2011 56 15,5 198,80 01.01.2012 22.03.2012 82 15,5 290,30 23.03.2012 05.05.2012 44 15,0 150,75 1 949,55 06.11.2011 31.12.2011 56 15,5 46,36 01.01.2012 22.03.2012 82 15,5 67,70 23.03.2012 05.05.2012 44 15,0 35,16 2 073,13 06.12.2011 31.12.2011 26 15,5 22,89 01.01.2012 22.03.2012 82 15,5 71,99 23.03.2012 05.06.2012 75 15,0 63,72 21 850,56 06.12.2011 31.12.2011 26 15,5 241,25 01.01.2012 22.03.2012 82 15,5 758,80 23.03.2012 05.06.2012 75 15,0 671,64 2 405,91 06.01.2012 22.03.2012 77 15,5 78,46 23.03.2012 05.07.2012 105 15,0 103,53 25 398,00 06.01.2012 22.03.2012 77 15,5 828,21 23.03.2012 05.07.2012 105 15,0 1 092,95 РАЗОМ: 6 640,21 Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 15 387,40 грн підлягають до задоволення частково - в сумі 6 640,21 грн . В решті позовних вимог про стягнення пені (15 387,40 - 6 640,21 = 1 747,19 грн) слід відмовити.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 96 084,43 грн, з яких: 86 838,22 грн - основний борг за період з серпня по грудень 2011 року; 2 606,00 грн - 3% річних; 6 640,21 грн - пеня. В частині стягнення 133 240,38 грн основного боргу за період з 01.01.2012 по 31.10.2012; 1 838,00 грн 3% річних; 8 747,19 грн пені - в позові слід відмовити. Утім, зважаючи на встановлення судом факту припинення зобов'язань між сторонами за Договором № 316-э від 01.04.2010, суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений можливості звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, обравши інший спосіб.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останнього на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1 921,69 грн (96 084,43 * 2% = 1 921,69)

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 03358357; 99011, м. Севастополь, вул. Павліченко, 2; п/р 26004301352162 в КРУ АТ „Ощадбанк", МФО 324805, або з інших рахунків) на користь Публічного акціонерного товариства „Мусон" (ідентифікаційний код 14314707; 99053, м. Севастополь, вул. Вакаленчука, 29; п/р 26006055050201 в СВ ПАТ „Сведбанк", МФО 300164, або на інші рахунки) 96 084,43 грн (дев'яносто шість тисяч вісімдесят чотири грн 43 коп.), з яких: 86 838,22 грн - основний борг за період з 01.08.2011 по 31.12.2011, 2 606,00 грн - 3% річних, 6 640,21 грн - пеня, а також судовий збір у розмірі 1 921,69 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн 69 коп.) .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення заборгованості в сумі 133 240,38 грн; 3% річних в сумі 1 838,00 грн; пені в сумі 8 747,19 грн - в позові відмовити.

Повне рішення складено 01.04.2013.

Суддя підпис В.О. Головко