Постанова

від 25.06.2013 по справі 5020-1360/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 року Справа № 5020-1360/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Видашенко Т.С.,

суддів Плута В.М.,

Балюкової К.Г.,

за участю представників сторін:

позивача: публічне акціонерне товариство "Мусон" - Папоротна Наталія Федорівна, довіреність № 11074-3 від 09.01.2013 р.

відповідача: комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради - Дорожко Олексій Леонідович, довіреність № 02-юр від 03.01.2013 р.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мусон" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 26 березня 2013 року у справі № 5020-1360/2012

за позовом публічного акціонерного товариства "Мусон" (вул. Вакуленчука, буд.29, Севастополь, 99053)

до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (вул. Л. Павліченко, 2,Севастополь,99011)

про стягнення 239910,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2012 року публічне акціонерне товариство "Мусон" на підставі статей 525, 526, 625 Цивільного кодексу України звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради, з урахуванням уточнень від 25.03.2013 р. про стягнення заборгованості у розмірі 239910,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 316-э від 01.04.2010 про надання послуг з обслуговування енергомереж в частині своєчасного та повного внесення плати за надані послуги та спожиту електричну енергію в період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року (т.1 а.с. 3-4, т.2 а.с. 69).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26 березня 2013 року у справі 5020-1360/2012 позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради на користь публічного акціонерного товариства "Мусон" 96084,43 грн., з яких: 86838,22 грн. - основний борг за період з 01.08.2011 по 31.12.2011, 2606,00 грн. - 3% річних, 6640,21 грн. - пеня, а також судовій збір у розмірі 1921,69 грн. В частині стягнення заборгованості в сумі 133240,38 грн.; 3% річних в сумі 1838,00 грн; пені в сумі 8747,19 грн. - в позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано доведеністю факту неналежного виконання комунальним підприємством "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради умов договору № 316-э від 01.04.2010 про надання послуг з обслуговування енергомереж в частині своєчасного та повного внесення плати за надані послуги та спожиту електричну енергію. Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення 133240,38 суд виходив з того, що виставлені рахунки стосуються вартості обслуговування водоканалізаційних мереж (т.2 а.с. 81-88)

Не погодившись з рішенням суду, публічне акціонерне товариство "Мусон" 16.04.2013 звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції безпідставно визнано, що спірний договір припинив свою дію з 31.12.2011 р. у той час, коли судом судом задоволені позовні вимоги, які ґрунтуються на рахунках у період з 01.08.2011 р. по 31.12.2012 р. Крім того, судом безпідставно стягнені лише 86838,22 грн. Заборгованості, у той час коли рахунки були виставлені на суму 192979,03 грн. (т.2 а.с. 94-96).

У судовому засіданні 25 червня 2013 року представник публічного акціонерного товариства "Мусон" підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній, представник комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради залишив питання задоволення апеляційної скарги на розсуд судової колегії.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

01.04.2010 р. між відкритим акціонерним товариством „Мусон" (Виконавець), яке в подальшому перейменовано у Публічне акціонерне товариство „Мусон", та Комунальним підприємством „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (Замовник) був укладений Договір № 316-э про надання послуг з обслуговування енергомереж (т. 1 а.с. 6-7).

Згідно з пунктом 1.1 Договору, його предметом є: надання послуг з обслуговування електромереж ПАТ „Мусон", пов'язаних із забезпеченням електроенергію енерготранспортними системами Виконавця до меж відповідальності Замовника (підпункт 1.1.1); відшкодування витрат ПАТ „Мусон" за активну та реактивну електроенергію з урахуванням втрат, спожитих Замовником (підпункт 1.1.2).

В свою чергу, на Замовника покладено обов'язок оплачувати вартість послуг з обслуговування електромереж згідно із договірною ціною: обслуговування електромереж за 1 кВт/ч - 0,072 грн (в тому числі ПДВ 20%) (пункт 4.1 Договору) та відшкодовувати витрати ПАТ „Мусон" за спожиту електроенергію , в тому числі втрати, визначені розрахунковим способом, за діючими тарифами постачальників (пункт 4.2 Договору).

Розрахунок за послуги, передбачені пунктами 4.1 та 4.2 Договору, здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця в 3-денний строк після отримання рахунків, але не пізніше 5 числа наступного місяця (пункт 4.3 Договору).

Відповідно до пункту 4.4 Договору Виконавець виставляє Замовнику один рахунок на послуги з обслуговування електромереж та один рахунок з відшкодування витрат за спожиту електроенергію, передбачені пунктами 4.1, 4.2 Договору.

Сторони домовились, що Договір набирає чинності з 01.04.2010 р. та діє по 31.12.2010 р. і вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо за 15 днів до закінчення строку договору не надійшло заяви від однієї зі сторін про його припинення чи перегляд (пункт 7.1 Договору).

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконував належним чином, що підтверджується, зокрема, Актами звірення взаємних розрахунків, підписаними обома сторонами без зауважень, та рахунками, виставленими Замовнику згідно з пунктом 4.4 Договору (т 1 а.с. 9-28, 55-59, 104, 128, т. 2 а.с.76-77).

Натомість, відповідач умови Договору порушив: плату за отримані послуги та відшкодування витрат за спожиту електричну енергію в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого за підрахунками позивача у комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради перед Публічним акціонерним товариством „Мусон" за період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року утворилась заборгованість у сумі 220078,50 грн. (з урахуванням заяви від 22.03.2013 р. про зменшення розміру позовних вимог, т. 2 а.с. 69).

Наведене спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом позову є матеріально-правова вимога публічного акціонерного товариства „Мусон" до комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради про стягнення з останнього заборгованості за послуги, отримані за господарським договором, тому застосуванню до спірних правовідносин сторін підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобов'язання та питання виконання зобов'язань.

Згідно частиною першою статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, між сторонами укладений Договір № 316-э від 01.04.2010 р. про надання послуг з обслуговування енергомереж, який є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення плати за отримані за Договором послуги та відшкодування витрат за спожиту електричну енергію.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що цей Договір є розірваним з 01.08.2011 р. і в обґрунтування власних доводів посилається на лист № 4088 від 11.07.2011 р. (т. 2 а.с. 4-5).

Дослідивши зміст вказаного листа (отриманий позивачем 12.07.2011 р. вх. № 365) судова колегія встановила, що відповідач запропонував позивачеві здійснити розрахунок вартості послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного користування відповідно до Методики нарахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої Постановою НКРЕ України № 691 від 12.06.2008 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 р. за № 732/15423. Також відповідач запропонував позивачеві до 01.08.2011 р. укласти з ним договір про технічне забезпечення електропостачання споживача відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між передавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України № 19 від 17.01.2002 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.02.2002 р. за № 93/6381.

Крім того, Комунальне підприємство „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради запропонувало позивачеві вважати розірваним Договір № 316-э від 01.04.2010 р. з 01.08.2011 р.

З аналогічними пропозиціями відповідач звертався до позивача також листом № 552 від 02.02.2012 р., який отримано позивачем 03.02.2012 р. вх. № 11074-31, тобто після закінчення 15-денного строку, встановленого пунктом 7.1 договору (т. 1 а.с. 146-147).

Як зазначалося вище, пунктом 7.1 Договору встановлено, що він набирає чинності з 01.04.2010 р. та діє по 31.12.2010 р. і вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо за 15 днів до закінчення строку договору не надійшло заяви від однієї зі сторін про його припинення чи перегляд.

З матеріалів справи убачається, що за 15 днів до закінчення первісного строку дії Договору (за 15 днів до 31.12.2010 р.) від жодної зі сторін не надійшло заяви про його припинення чи перегляд, а отже Договір був пролонгований на наступний календарний 2011 рік, тобто до 31.12.2011 р. Наведений висновок також підтверджується виконанням обома сторонами покладених на них зобов'язань за договором в період з січня по серпень 2011 року; актами звірення взаємних розрахунків, листом № 4088 від 11.07.2011 р. (т. 1 а.с. 55-59, 104, 128, т. 2 а.с. 4-5).

Водночас, починаючи з вересня 2011 року Комунальне підприємство „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради припинило виконувати взяті на себе за Договором зобов'язання, вважаючи, що договір є розірваним з 01.08.2011.

Натомість, Публічне акціонерне товариство „Мусон" вважає Договір № 316-э від 01.04.2010 р. пролонгованим і на 2012 рік.

Порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умови розірвання спірного Договору закріплені у його розділі 7.

Так, пунктом 7.2 Договору встановлено, що внесення змін та доповнень до договору, а також дострокове розірвання за згодою сторін може здійснюватися за письмовою згодою сторін, а також при зміні вимог законодавчих актів України та інших складових калькуляції. Про дострокове розірвання договору Замовник повідомляє Виконавця за один місяць до розірвання Договору.

Зі змісту пункту 7.3 Договору убачається, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, встановлених пунктом 7.4 Договору, яким закріплено право Виконавця (позивача у даній справі ) на дострокове розірвання договору у випадках: несплати послуг з обслуговування мереж, пов'язаних із забезпеченням енергоносіями понад 30 днів; несплати відшкодування витрат за спожиту електроенергію понад 30 днів.

Згідно пункту 4 статті 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Позивач не надав письмової згоди на розірвання Договору з 01.08.2011 р., а отже сторонами не було досягнуто згоди з цього питання. Більш того і відповідач не звертався з відповідним позовом до суду з проханням розірвати спірний договір.

Відносно листа відповідача № 4088 від 11.07.2011 р. судова колегія зазначає те, що вказаним листом відповідач пропонує позивачу дострокове припинення договору з 01.08.2011 р. (т. 2 а.с. 4-5).

У зв'язку з відмовою позивача від запропонованого дострокового розірвання договору, з метою розірвання договору оренди відповідач на підставі пункту 7.1 договору повинен

Також слід взяти до уваги положення статті 654 Цивільного кодексу України, за якою зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Проте сторонами не було дотримано наведених норм права.

За викладених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що лист відповідача за вих. № 4088 від 11.07.2011 р. не є підставою для визнання Договору № 316-э від 01.04.2010 р. розірваним з 01.08.2011 р. Однак, при цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Зі змісту згаданого пункту 7.1 Договору убачається, що сторони передбачили можливість пролонгації Договору на кожен наступний календарний рік, за умови ненадіслання однією зі сторін за 15 днів до закінчення строку договору заяви про його припинення чи перегляд.

У листі за вих. № 4088 від 11.07.2011 р. виражене волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення договірних відносин із позивачем за договором № 316-э від 01.04.2010 р., що пов'язано саме з необхідністю перегляду умов Договору. Вказаного листа надіслано позивачеві заздалегідь до закінчення строку дії договору.

Але судова колегія не погоджується з висновками суду 1-ої інстанції, що договір № 316-э від 01.04.2010 р. припинив свою дію з 01.01.2012 р. за закінченням строку та через наявність відповідної заяви відповідача, так як у даному листі відповідач пропонує дострокове розірвання договору та просить укласти фактично новий договір на технічне забезпечення електропостачання споживача. Тобто, для припинення дії договору з 31.12.2011 р. відповідач повинен був звернутися до позивача з відповідним проханням чого зроблено ним не було.

Як на підставу зміни умов договору комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради посилається на Постанову НКРЕ України від 28.04.2011 р. № 705.

Так відповідно п.2 Постанови НКРЕ „Застереження ПАТ "ЕК "Севастопольенерго" щодо усунення та недопущення в подальшому порушень Ліцензійних умов з постачання електроенергії та Ліцензійних умов з передачі електроенергії" України від 28.04.2011 р. № 705 зобов'язано ПАТ "ЕК "Севастопольенерго" , тобто не відповідача по справі, усунути порушення пунктів 2.6, 3.4.1 Ліцензійних умов з постачання електроенергії та пунктів 2.6, 3.5.1 Ліцензійних умов з передачі електроенергії, для чого до 01.04.2012 р. привести договори про спільне використання технологічних електромереж у відповідність до вимог постанови НКРЕ від 17.10.2005 р. № 910.

Таким чином у сторін відсутній обов'язок щодо зміни умов договору через внесення змін відповідно п. 7.2 договору.

Відповідно до частини четвертої статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Таким чином, відповідач залишається зобов'язаним перед позивачем погасити наявну заборгованість за отримані за Договором послуги за період з 01.08.2011 р. по 31.12.2012 р. включно.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, позивач виставив відповідачеві рахунки на оплату наданих послуг та відшкодування витрат на оплату електричної енергії за період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року на загальну суму 220 078,50 грн. (т. 1 а.с. 9-28, т. 2 а.с. 76-77).

За умовами пункту 4.3 Договору розрахунок за послуги, передбачені пунктами 4.1 та 4.2 Договору здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця в 3-денний строк після отримання рахунків, але не пізніше 5 числа наступного місяця.

Отже, рахунки № 6200, № 6201 від 26.08.2011 р. відповідач був зобов'язаний оплатити в строк до 05.09.2011 р., рахунки № 6749, № 6750 від 27.09.2011 р. - в строк до 05.10.2011 р., і так далі. Останній рахунок за період, що підлягає оплаті за Договором № 316-э від 01.04.2010 р. (грудень 2011 року), відповідач був зобов'язаний оплатити в строк до 05.01.2012 р..

Натомість, жоден із рахунків не був оплачений відповідачем, що ним не заперечується.

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі заборгованість відповідачем не погашена, тобто відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеним нормам відповідач не надав доказів погашення заборгованості за отримані за Договором послуги.

Водночас, позивач просить стягнути на свою користь 220 078,50 грн за послуги, надані в період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року. Але судова колегія не погоджується з даними доводами, так як до рахунків, які виставлялись позивачем відповідачу включені витрати на обслуговування водоканалізаційних мереж, що не передбачено умовами договору (т 1 а.с . 9-13).

За таких обставин, вимога про стягнення основного боргу в сумі 220078,60 грн є обґрунтованою частково - в сумі 86838,22 грн., у зв'язку з чим підлягає частковому задоволенню. В частині стягнення основного боргу в розмірі 133240,38 грн (220078,60 - 86 838,22) судом першої інстанції у позові обґрунтовано відмовлено.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4444,00 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд зазначає, що, в основному, він є правильним, але, зважаючи на встановлення факту припинення дії Договору після 31.12.2011 р., внаслідок чого змінилась база для нарахування вказаної санкції, - підлягає відповідному коригуванню. При цьому судом враховано, що позивач обмежив період нарахування 3% річних одним роком з моменту виникнення зобов'язання, що є його правом (т. 2, а.с. 74-75).

З огляду на викладене, судом здійснений власний розрахунок, за яким 3% річних за неналежне виконання Замовником грошових зобов'язань за серпень 2011 року - грудень 2012 року становить 2 606,00 грн,

Зважаючи на викладене, вимога про стягнення трьох процентів річних в сумі 4 444,00 грн підлягає задоволенню частково, в сумі 2 606,00 грн . В частині стягнення 3% річних в сумі 1 838,00 грн (4 444,00 - 2 606,00 = 1 838,00) - в позові слід відмовити.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Згідно із пунктом 5.2 Договору, при несвоєчасній оплаті за послуги Замовник оплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 15 387,40 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд зазначає, що він містить певні помилки, адже позивачем застосовані невірні облікові ставки НБУ. Приміром, облікова ставка НБУ 7,5% введена в дію з 23.03.2012 р., а до цього часу діяла ставка 7,75% (у розрахунку позивача навпаки). Також, позивачем невірно визначений останній день періоду прострочення, який з огляду на приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України становить 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Якщо останній день строку виконання зобов'язання по оплаті - 5 число місяця, наступного за розрахунковим, то враховуючи положення частини третьої статті 254 Цивільного кодексу України, відповідним числом останнього місяця строку буде 5 число, а не 6, як зазначено позивачем. Крім того, зважаючи на припинення договірних зобов'язань з 01.01.2012 р., у позивача відсутні підстави для нарахування пені після 31.12.2011, тобто останній період, за який можливо нарахування пені, - це грудень 2011 року зі строком оплати до 05.01.2012 р. (т. 2 а.с. 72-73) .

Загальний розмір пені становить 6 640,21 грн,

Так, колегія вважає, що судом першої інстанції вірно зроблено висновок про часткове задоволення позову, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мусон" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 26 березня 2013 року у справі № 5020-1360/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.С. Видашенко

Судді

В.М. Плут

К.Г. Балюкова

Розсилка:

1. Публічне акціонерне товариство"Мусон" (вул. Вакуленчука, буд.29,Севастополь,99053)

2. Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (вул. Л. Павліченко, 2, Севастополь, 99011)