Рішення

від 19.03.2013 по справі 36/384

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ                                     83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46                                                              Р І Ш Е Н Н Я                                                                іменем України 19.03.13 р.                                                                                Справа № 36/384                                Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Експорт», м. Кам'янка-Бузька, Львівська обл. до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк про: стягнення 60378грн.95коп. За участю представників сторін від позивача:  не з'явився; від відповідача: не з'явився. СУТЬ СПОРУ:            Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АБМ-Експорт», м. Кам'янка-Бузька, Львівська обл. звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк про стягнення 60378грн.95коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 40547грн.92коп., пені в сумі 10085грн.89коп. та інфляційних витрат у сумі 9745грн.14коп. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу на умовах оплати з відстроченням платежу № 600 від 13.07.2008р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару. Ухвалою від 22.02.2010р. суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ «ТС Обжора» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Експорт» про визнання договору № 600 від 13.07.2008р. недійсним. 23.02.2010р. позивач надав через канцелярію суду пояснення до позовної заяви, якими зазначив, що заборгованість у сумі 40547грн.92коп. виникла за накладною № РН-0000454 від 02.12.2008р., борг за якою становить 4141грн.52коп., та № РН-0000458 від 05.12.2008р., вартість товару за якою взагалі не була оплачена відповідачем; надав розрахунок суми заборгованості по визначеним спірним накладним та банківські виписки в підтвердження здійснених відповідачем часткових оплат. У зв'язку із находженням від відповідача за первісним позовом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 22.02.2010р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 03.03.2010р. зупинив провадження по справі. Через подання відповідачем по справі зустрічних позовних заяв та через оскарження ТОВ «ТС Обжора» ухвал господарського суду Донецької області, провадження по справі неодноразово зупинялось та поновлялось, також змінювався склад суду. Розпорядженням голови господарського суду від 26.07.2011р. справа № 36/384 передана на автоматичний розподіл, яким для розгляду вищевказаної справи призначено суддю Морщагіну Н.С. 09.10.2012р. ТОВ «ТС Обжора» звернулось до господарського суду із зустрічною позовною заявою про визнання видаткової накладної РН-0000152 від 17.05.2008р. недійсною. Ухвалою від 10.10.2012р. суд, керуючись п.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, відмовив у її прийнятті. Ухвалою від 16.10.2012р. суд зупинив провадження по справі через надходження від ТОВ «ТС Обжора» апеляційної скарги на ухвалу господарського суду від 10.10.2012р. Розпорядженням голови господарського суду від 25.02.2013р., у зв'язку із відпусткою судді Морщагіної Н.С., справа № 36/384 передана на розгляд судді Макарової Ю.В. Суд ухвалою від 25.02.2013р. поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 19.03.2013р. 18.03.2013р. позивач через канцелярію суду надав витребувані ухвалою суду від 25.02.2013р. документи, зокрема, детальний розрахунок пені та інфляційних витрат. Представники сторін у судове засідання 19.03.2013р. не з'явилися. Як свідчать матеріали справи, відповідач забезпечив участь свого представника в суді першої інстанції лише у судовому засіданні 23.02.2010р., вимог ухвал суду не виконав, в тому числі не надав суду правової позиції зі спору по суті вимог. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал господарського суду, в тому числі про поновлення провадження по справі від 25.02.2013р. Суд вважає за можливим в порядку ст. 75 ГПК України розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка сторін не є перешкодою для вирішення спору. Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ: 13.07.2008р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу на умовах з відстроченням платежу № 600 (далі – договір), відповідно до умов якого продавець поставляє та передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар на умовах та в порядку, визначеному даним договором, згідно замовлення на поставку та товаросупроводжувальній документації, яка є невід'ємною частиною даного договору (Додаток 1 «Бланк Замовлення на поставку»). Відповідно до п. 1.2 договору покупець надає замовлення на поставку продавцю на підставі специфікації, затвердженої сторонами, в якій наведений асортимент (список) товарів, які поставляються за даним договором, їх ціни. Специфікація являється невід';ємною частиною даного договору (Додаток 2 «Специфікація»). У відповідності із п. 5.2 договору продавець зобов'язаний поставляти товари по цінам, вказаним в специфікації, що затверджена сторонами «Додаток 2) Згідно із п. 5.3 договору покупець зобов'язаний сплачувати кожну товарну накладну, переданого продавцем товару, не пізніше 3 банківських днів від моменту передачі такої партії товару. Пунктами 5.5, 5.6 договору сторони погодили, що покупець має право не здійснювати оплату за товари, якщо накладні або податкові накладні не відповідають вимогам, які передбачені законодавством України, даним договором, або містять помилки, розходження, доки помилки та виправлення не будуть усунуті. Накладні без номеру замовлення на поставку до оплати покупцем прийматися не будуть. Якщо продавець не надасть належним чином оформлені товарні та податкові накладні своєчасно, покупець має право затримати розрахунок за товар на відповідний період затримки надання продавцем документів. Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що даний договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 15.01.2009р. Згідно із п. 8.2 договору якщо жодна із сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менш ніж за 30 календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах. В позовній заяві позивач посилається на те, що на виконання договору № 600 від 13.07.2008р. за видатковими накладними № РН-0000454 від 02.12.2008р., № РН-0000458 від 05.12.2008р., № РН-0000450 від 28.11.2008р. здійснив поставку товару відповідачу, однак, отримавши товар, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та остаточного розрахунку за товар не виконав, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість у сумі 40547грн.92коп.        Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права. Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне: Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів. Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Предметом позову є стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 40547грн. 92коп., пені в сумі 10085грн.89коп. та інфляційних витрат у сумі 9745грн.14коп. Відповідно до позовної заяви підставою позову є невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 600 від 13.07.2008р. (купівля-продаж на умовах оплати з відстрочкою платежу) щодо повної та своєчасної оплати товару, отриманого за видатковими накладними № РН-0000454 від 02.12.2008р., № РН-0000458 від 05.12.2008р., № РН-0000450 від 28.11.2008р. За поясненнями позивача, які надані через канцелярію суду 23.02.2010р., заявлена сума основного боргу виникла саме за накладними № РН-0000454 від 02.12.2008р., № РН-0000458 від 05.12.2008р. (а.с. 39, т. 1). Відповідно доданого до позову розрахунку вимог в частині інфляційних вбачається, що заявлений в позові розмір вимог включає також нараховані інфляційні на суму боргу за накладною № РН-0000450 від 28.11.2008р., яка в повному обсязі була оплачена відповідачем та не становить предмет розгляду по справі в частині стягнення основного боргу. Договір купівлі-продажу на умовах оплати з відстрочкою платежу № 600 від 13.07.2008р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України). Як вже зазначалось вище, умовами договору № 600 від 13.07.2008р. передбачено, що асортимент товару, який поставляється за договором, його ціна визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. У договорі № 600 від 13.07.2008р. відомості про найменування товару та його ціну  відсутні, як і відсутня у матеріалах справи оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору, яка містить асортимент товару та його вартість. За письмовими поясненнями позивача № 20 від 12.03.2013р., наданими через канцелярію суду 18.03.2013р., специфікації до договору узгоджувались між сторонами телефонним зв'язком та електронною поштою, однак в силу технічних причин копії специфікацій у ТОВ «АБМ-Експорт» не зберіглись.         Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Наразі відповідач не заперечує проти отримання спірного товару за договором № 600 від 13.07.2008р. та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався. Судом також враховано надані позивачем докази часткової оплати відповідачем боргу згідно банківських виписок із призначенням платежу згідно договору № 600 від 13.07.2008р. Виходячи з вищевикладеного, розглянувши матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутня оформлена єдиним документом специфікація до договору № 600 від 13.07.2008р., в матеріалах справи є підписані обома сторонами видаткові накладні, які містять найменування товару, його кількість та вартість та за якими здійснилося приймання товару представником відповідача, що свідчить про те, що сторони узгодили предмет, ціну товару, тобто всі істотні умови поставки. Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. За змістом ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами. Так, позивач у виконання договору № 600 від 13.07.2008р. поставив, а відповідач за видатковими накладними № РН-0000454 від 02.12.2008р., № РН-0000458 від 05.12.2008р. та № РН-0000450 від 28.11.2008р. отримав товар загальною вартістю 100167грн. 20коп. Факт отримання товару підтверджується підписом представника відповідача, який скріплений печаткою юридичної особи на вказаних накладних в графі „Отримав”. Відповідно до п. 5.5, 5.6 договору № 600 від 13.07.2008р. передбачено, що покупець має право не здійснювати оплату за товари, якщо накладні або податкові накладні не відповідають вимогам, які передбачені законодавством України, даним договором, або містять помилки, розходження, доки помилки та виправлення не будуть усунуті. Накладні без номеру замовлення на поставку до оплати покупцем прийматися не будуть. Якщо продавець не надасть належним чином оформлені товарні та податкові накладні своєчасно, покупець має право затримати розрахунок за товар на відповідний період затримки надання продавцем документів. Між тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не приймав до оплати видаткові накладні з посиланням на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства або договору. Господарський суд приймає також до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару. Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання поставити товар позивач виконав. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину. Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару. Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Як вже зазначалося, у п. 5.3 договору № 600 від 13.07.2008р. сторони дійшли згоди, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого продавцем товару, не пізніше 3 банківських днів з моменту передачі такої партії товару.          Враховуючи, що за видатковою накладною № РН-0000458 товар був поставлений та відповідно отриманий відповідачем 05.12.2008р., то з урахуванням умов п. 5.3 договору щодо строків оплати, граничний строк оплати товару наступив для відповідача 10.12.2008р., а вже 11.12.2008р. почалося прострочення виконання зобов'язання; товар, поставлений за видатковою накладною № РН-0000454 від 02.12.2008р. повинен бути сплачений відповідачем до 05.12.2008р. включно; граничним днем оплати товару за накладною № РН-0000450 від 28.11.2008р. є 03.12.2008р., а вже з 04.12.2008р. почалось прострочення виконання грошового зобов'язання. В свою чергу, як вбачається із представленого позивачем через канцелярію суду 23.02.2010р. розрахунку суми заборгованості, товар, поставлений за накладною № РН-0000454 від 02.12.2008р. був частково оплачений відповідачем, а саме, за бухгалтерським обліком ТОВ «АБМ-Експорт» в рахунок погашення боргу за вказаною накладною був врахований залишок – 6819грн.28коп. від перерахованого відповідачем 15.06.2009р. платежу в сумі 20000грн.00коп., платіж 23.06.2009р. на суму 5000грн.00коп., платіж 30.06.2009р. на суму 5000грн.00коп., платіж 06.07.2009р. на суму 5000грн.00коп., платіж 14.07.2009р. на суму 5000грн.00коп., платіж 21.07.2009р. на суму 3000грн.00коп., платіж 04.08.2009р. на суму 5000грн.00коп., внаслідок чого борг за вказаною накладною становить 4141грн.52коп.; вартість товару, поставленого за накладною № РН-0000458 від 05.12.2008р. взагалі не була оплачена відповідачем; поставка товару за накладною № РН-0000450 від 28.11.2008р. на час звернення з позовом була в повному обсязі сплачена відповідачем.         Відповідачем такий висновок не спростований.         Внаслідок викладеного, загальна сума боргу складає 40547грн.92коп. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Докази погашення боргу в сумі 40547грн.92коп. суду не представлені, розмір боргу не спростований відповідачем, в результаті чого позовні вимоги у розмірі 40547грн.92коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Вказана сума основного боргу в тому числі підтверджується довідкою № 22 від 12.03.2013р. за підписом в.о. директора ТОВ «АБМ-Експорт»., згідно з якою сума основної заборгованості відповідача на користь позивача становить 40547грн.92коп. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати товару, позивач просить суд також стягнути з відповідача суму пені в розмірі 10085грн.89коп. Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.. 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 Цивільного кодексу України). Водночас правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України). В першу чергу кодекс виходить з того, що суб'єкти цивільних правовідносин мають право на власний розсуд визначитися із тим, чи використовувати будь-яке забезпечення виконання зобов'язань, а також вільно обрати спосіб забезпечення, керуючись ст. 546 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Але, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору № 600 від 13.07.2008р., сторони письмово не визначили пеню, як засіб забезпечення виконання відповідачем зобов'язань з своєчасної оплати товару за вказаним договором та її розмір, а лише передбачили міру відповідальності продавця (позивача) у виді стягнення пені в розмірі 5% вартості відповідної партії товару за кожний день прострочення, але не більше 100% вартості такої партії товару, у разі порушення строків, визначених у п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.3, 2.4.4, 2.6.2, 3.2, 4.4, 5.7, 5.8 договору. Слід зазначити, що застосування такого способу забезпечення виконання зобов'язання як пеня у даній сфері правовідносин не є обов'язковим в силу прямої вказівки закону. За приписами статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми в розмірі 10085грн. 89коп. не можуть бути задоволені судом через недотримання сторонами передбаченої ст. 547 Цивільного кодексу України обов'язкової письмової форми для такого виду забезпечення виконання зобов'язань, як пеня. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні витрати в сумі 9745грн.14коп., нараховані на суми боргу по накладним № РН-0000454 від 02.12.2008р. та № РН-0000458 від 05.122.008р. та на суму боргу в розмірі 24800грн.00коп., що виникла через прострочення оплати відповідачем товару, поставленого за накладною № РН-0000450 від 28.11.2008р., наступним чином: за листопад 2008  на суму боргу 24800грн.00коп., за грудень 2008р., січень 2009р., лютий 2009р. на суму боргу 100167грн.20коп., за березень 2009р., квітень 2009р., травень 2009р. на суму боргу 88547грн.92коп., за червень 2009р. на суму боргу 58547грн. 92коп., за вересень 2009 року на суму боргу 40547грн. 92коп. 18.03.2013р. позивач на вимогу суду надав розширений розрахунок інфляційних нарахувань, відповідно до якого інфляційні втрати складають 10368грн. 54коп., при цьому збільшивши період нарахування інфляційних до жовтня 2009р., тоді як в первісному розрахунку, який був доданий до позовної заяви, кінцевим місяцям нарахування є вересень 2009р. Враховуючи, що позивач з письмовою заявою про збільшення розміру позовних вимог в порядку, встановленому ст. 22 ГПК України, до господарського суду не звертався, беручи до уваги, що інфляційні за своєю природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційним державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто помісячно, а не поденно, суд при вирішенні спору розглядає первісно заявлений до стягнення розмір інфляційних, застосовуючи при цьому доданий до позову розрахунок інфляційних та наданий суду 18.03.2013р. розширений розрахунок цих вимог в сукупності, однак без урахування збільшення  періоду нарахування суми від інфляції. Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.   Суд дослідивши представлені позивачем розрахунки, дійшов висновку, що позивач неправомірно здійснює нарахування за листопад 2008 року на суму боргу 24800, що виникла за накладною № РН-0000450 від 28.11.2008р., оскільки з урахуванням умов договору щодо строків оплати, право вимагати від відповідача оплати вартості переданого за цією накладною товару виникло у позивача лише з 04.12.2008р.; позивач за березень 2009 року здійснює нарахування на суму боргу 88547грн.92коп., що є його правом, оскільки матеріалами справи підтверджується станом на цей місяць сума боргу в розмірі 100167грн.20коп.; позивачем вірно визначені суми заборгованості за червень – 58547грн.92коп., вересень – 40547грн.92коп., оскільки враховані всі здійснені відповідачем часткові оплати, а саме 15.06.2009р. в сумі 20000грн.00коп., 23.06.2009р. на суму 5000грн.00коп., 30.06.2009р. на суму 5000грн.00коп., 06.07.2009р. на суму 5000грн.00коп., 14.07.2009р. на суму 5000грн.00коп., 21.07.2009р. на суму 3000грн.00коп., 04.08.2009р. на суму 5000грн.00коп. Згідно з п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Таким чином, суд, керуючись приписами діючого законодавства, з урахуванням зроблених висновків, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р. здійснив розрахунок інфляційних витрат наступним чином: -          за грудень 2008р., січень 2009р.,  лютий 2009р. на суму боргу 100167грн.20коп., -          за березень 2009р, квітень, травень 2009р. на суму боргу 88547грн.92коп., -          за червень 2009р. на суму боргу 58547грн.92коп. (заявлений за цей місяць індекс інфляції не перевищує розмір, який може бути нарахований на суму боргу за вказаний місяць); -          за липень 2009р. на суму боргу 48547грн.92коп., -          за серпень 2009р. на суму боргу 40547грн.92коп., -          за вересень 2009 року на суму боргу 40547грн.92коп. встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних витрат у розмірі 9373грн.14коп., у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних у сумі 372грн.00коп. Крім того, за змістом позову позивач просить суд вжити заході забезпечення позову, вказане клопотання відповідно до наданих 18.03.2013р. суду пояснень № 21 від 12.03.2013р. позивач обґрунтовує тим, що відповідач тривалий час не виконує свої договірні зобов'язання з оплати поставленого товару, затягує розгляд справи по суті, що відображається на фінансовій спроможності позивача. Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-які стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.  Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Однак, заявником не надано жодного доказу в обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову, жодним чином не доведено існування ймовірності утруднення або неможливості виконання рішення суду без застосування таких заходів у разі дійсного задоволення позовних вимог, наразі позивачем взагалі не зазначено, який саме захід забезпечення позову позивач просить суд вжити. На підставі вищевикладеного, суд залишає без задоволення клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.         Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст 216, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Експорт», м. Кам'янка-Бузька, Львівська обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 40547грн.92коп., пені в сумі 10085грн.89коп. та інфляційних витрат у сумі 9745грн.14коп. -  задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» (83008, м. Донецьк, вул. Югославська, 30; поштова адреса: 83045, м. Донецьк, вул. Професорів Богославських, 7-Б, ЄДРПОУ 33967456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Експорт» (юридична адреса: 80400, Львівська обл., Кам'янка-Бузький район, місто Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, буд. 3, код ЄДРПОУ 33672083) суму основного боргу 40547грн.92коп., інфляційні витрати в сумі 9373грн.14коп., витрати на оплату державного мита в сумі 499грн.22коп. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 195грн.12коп. Видати наказ після набрання рішення законної сили. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. У судовому засіданні 19.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.                                      Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2013р.            Суддя                                                               Макарова Ю.В.