Постанова

від 10.04.2013 по справі 18/3663/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 року Справа № 18/3663/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКорсака В.А., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційних скаргТовариства з обмеженою відповідальністю "Крокуль", м. Полтава та Виконавчого комітету Полтавської міської ради, м. Полтава на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року та розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Крокуль", м. Полтава на ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року у справі господарського суду Полтавської області за позовомПриватного підприємця Кожана Василя Юхимовича, м. Полтава до 1. Виконавчого комітету Полтавської міської ради, м. Полтава, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокуль" в особі дочірнього підприємства "Кроки", м. Полтава за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні, відповідача 1. Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Полтавської міської ради, м. Полтава 2. Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області, м. Полтава 3. Приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", м. Полтава 4. Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру виконавчого комітету Полтавської міської ради, м. Полтава про визнання права власності

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: Халюга Т.В.,

третьої особи-1: не з'явився,

третьої особи-2: не з'явився,

третьої особи-3: не з'явився,

третьої особи-4: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець Кожан Василь Юхимович (далі за текстом - ФОП Кожан В.Ю.) звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом (з урахуванням доповнень та уточнень до позову) до виконавчого комітету Полтавської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Крокуль" в особі дочірнього підприємства "Кроки" (далі за текстом - ТОВ "Крокуль" в особі ДП "Кроки") за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Полтавської міської ради, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області (далі за текстом - Інспекції ДАБК у Полтавській області), приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" (далі за текстом - ПП "Полтавське БТІ "Інвентаризатор"), Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру виконавчого комітету Полтавської міської ради про виділення ФОП Кожану В.Ю. в окрему одиницю, в окремий об'єкт нерухомого майна із спільної часткової власності та визнання права власності на нього як на цілісний майновий комплекс, належну частку майна та самочинно добудовані та перепрофільовані приміщення громадської будівлі (готельного комплексу та гуртожитку), що знаходяться по вул. Київське шосе, 60 м. Полтава, всього по будинку 3 633, 3 кв.м. та про визнання такими, що перебувають у загальному користуванні приміщення, що знаходяться за адресою: м. Полтава, Київське Шосе, 60, перелік яких зазначено в позовній заяві.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.01.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту оспорювання, порушення або невизнання відповідачами його права власності на нерухоме майно та не зазначено, чим створено неможливість реалізації підприємцем свого права у встановленому законом порядку, а тому у задоволенні даної позовної вимоги необхідно відмовити як і у задоволенні вимоги про визнання такими, що перебувають у загальному користуванні приміщення, оскільки така вимога носить похідний характер; крім того, відповідно до законодавства не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, і питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону, а відтак вимогу про виділення позивачу в окрему одиницю, в окремий об'єкт нерухомого майна із спільної часткової власності також необхідно залишити без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2012 року скасовано в частині відмови у визнанні права власності та прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано за позивачем право власності на самочинно добудовані та перепрофільовані приміщення громадської будівлі (готельного комплексу та гуртожитку) та визнано такими, що перебувають у загальному користуванні приміщення, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Київське шосе, 60, перелік яких зазначено в позовній заяві, всього по будинку 3 633, 3 кв.м.; в іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2012 року залишено без змін.

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що вимогу позивача про визнання права власності на самочинно добудовані та перепрофільовані приміщення громадської будівлі необхідно задовольнити, оскільки вказане перепланування не порушує санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку, відповідає вимогам будівельних норм і правил, не суперечить суспільним інтересам та не порушує прав інших осіб, а вимога про визнання такими, що перебувають у загальному користуванні приміщення, має похідний характер від вимоги про визнання права власності і тому також підлягає задоволенню.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року клопотання позивача про роз'яснення та уточнення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року залишено без задоволення; внесено зміни до резолютивної частини постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року, доповнено її абзацом сьомим наступного змісту: „Визнати за позивачем право власності на літній майданчик „Б-1" площею 20, 8 кв.м., що складається з кухні площею 18, 8 кв.м. та санвузла площею 2, 0 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 3 262, 1 кв.м., який є складовою частиною всього майнового комплексу".

Не погоджуючись з постановою від 26.11.2012 року та ухвалою від 16.01.2013 року Харківського апеляційного господарського суду, ТОВ "Крокуль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просить скасувати ухвалу 16.01.2013 року та постанову від 26.11.2012 року Харківського апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2012 року.

Також не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, виконавчий комітет Полтавської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням поданих уточнень), в яких просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року в частині стягнення з виконавчого комітету Полтавської міської ради судового збору.

Позивачем відзиву на касаційні скарги подано не було.

Розпорядженням від 08.04.2013 року № 03-05/353 сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді - Корсак В.А., Сибіга О.М.

В судовому засіданні представник відповідача-2 просив касаційні скарги задовольнити, ухвалу 16.01.2013 року та постанову від 26.11.2012 року Харківського апеляційного господарського суду - скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2012 року.

Позивача, відповідача-1 та третіх осіб згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача-2, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, постанова від 26.11.2012 року та ухвала від 16.01.2013 Харківського апеляційного господарського суду - скасуванню, а рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2012 року необхідно залишити в силі з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.01.2003 року ФОП Кожан В.Ю. на підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Лазоренко О.В. Договору купівлі-продажу набув на праві приватної власності 1/2 частку гуртожитку, розташованого за адресою: м. Полтава, Київське шосе, 60 у цегляному будинку, зазначеному у плані літ "А-9".

В п. 2 Договору вказано, що 1/2 частина гуртожитку у власність позивача перейшла за згодою співвласника ТОВ "Крокуль".

Право власності ФОП Кожан В.Ю. підтверджується реєстраційним посвідченням про реєстрацію за позивачем на підставі Договору купівлі-продажу права приватної власності на 1/2 частку гуртожитку, що знаходиться за адресою: м. Полтава, Київське шосе, 60, виданим Полтавським БТІ "Інвентаризатор" 20.01.2003 року.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році позивач вирішив здійснити переобладнання та добудову приміщень для розміщення в них кафе, готелю та інших соціально-необхідних закладів для ефективного економічного використання приміщень гуртожитку, попередньо отримавши на це відповідний дозвіл іншого співвласника гуртожитку - ДП "Кроки" ТОВ "Крокуль" за № 73 від 21.03.2005 року, про що позивачу було видане відповідне розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради № 349-р від 16.05.2005 року, яким надано дозвіл на проектування, переобладнання та добудову приміщень, а також дозволено запроектувати реконструкцію приміщень кафе по Київському шосе, 60 з добудовою та влаштуванням літнього майданчика та зобов'язано одержати відповідну дозвільну документацію і оформити документи на право користування земельною ділянкою.

На підставі вказаного розпорядження ФОП Кожан В.Ю. в Головному управлінні у справах містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради отримав архітектурно-планувальне завдання № 153 на проектування об'єкту реконструкції приміщення під кафе з добудовою та влаштуванням літнього майданчика та замовив у ПП Минак А. робочий проект реконструкції приміщень кафе з добудовою та влаштуванням літнього майданчика по вул. Київське шосе, 60 в м. Полтаві.

В подальшому, дотримуючись робочого проекту, позивач господарським способом здійснив будівництво та перепланування приміщень і в результаті вказаних робіт утворилися приміщення, які за результатами проведення технічної інвентаризації відображені у технічному паспорті ПП "Полтавське "Інвентаризатор", в якому також є штампи про самочинне добудування та переобладнання нежитлового приміщення.

28.10.2009 року Полтавською міською радою та ФОП Кожан В.Ю. укладено Договір оренди землі, відповідно до умов якого позивач отримав в оренду земельну ділянку для експлуатації та обслуговування гуртожитку, готелю та кафе по вул. Київське шосе, 60 в м. Полтаві.

18.11.2010 року ФОП Кожан В.Ю. звернувся до Інспекції ДАБК в Полтавській області з заявою про перевірку здійснених ним добудов до будинку по вул. Київське шосе, 60 в м. Полтаві на дотримання вимог містобудівного законодавства.

Інспекція ДАБК в Полтавській області виявила порушення позивачем вимог ст. ст. 7, 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", а саме, факт проведення реконструкції будівлі А-9 та будівництво будівлі "Б-1" за адресою: м. Полтава, Київське шосе, 60 без проектної документації та дозволу на виконання будівельних робіт, про що було складено протокол № П-329-10 від 09.12.2010 року про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 96 КУпАП.

Згодом ФОП Кожан В.Ю. звернувся до Полтавської міської ради з заявою № 01/03/01 від 01.03.2011 року про оформлення права власності, в якій просив оформити рішенням право власності на добудову до громадської будівлі кафе-бару та піцерії з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою по вул. Київське шосе, 60 в м. Полтаві.

15.12.2011 року ФОП Кожан В.Ю. звернувся до господарського суду з позовом про виділення йому в окрему одиницю, в окремий об'єкт нерухомого майна із спільної часткової власності та визнання права власності на нього як на цілісний майновий комплекс, належну частку майна та самочинно добудовані та перепрофільовані приміщення громадської будівлі (готельного комплексу та гуртожитку), що знаходяться по вул. Київське шосе, 60, м. Полтава, всього 3 633, 3 кв.м., а також про визнання такими, що перебувають у загальному користуванні приміщень що знаходяться за адресою: м. Полтава. Київське Шосе, 60 згідно переліку.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на самочинно добудоване нерухоме майно, про виділення його в окремий об'єкт нерухомого майна із спільної часткової власності та визнання такими, що перебувають у загальному користуванні приміщень, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Приписами ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час здійснення будівництва) визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вказаної статті чітко передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ „Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" від 30.03.2012 року № 6 за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП Кожан В.Ю. з заявою № 01/03/01 від 01.03.2011 року про оформлення права власності звертався до Полтавської міської ради, а не до її виконавчого комітету.

Більш того, відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради „Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" від 22.07.1998 року № 166 рішення про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна приймають в місті Полтаві виконкоми районних рад, про що виконавчим комітетом Полтавської міської вказано у своїх запереченнях проти позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що ст. 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно добудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості у добудованому вигляді, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи фактів звернення позивача до відповідачів - саме до виконавчого комітету Полтавської міської ради (а не до Полтавської міської ради) у встановленому законом порядку для оформлення права власності, а також доказів порушення, невизнання чи заперечення прав позивача відповідачами (зокрема, ТОВ "Крокуль") чи іншими особами або створення неможливості реалізації підприємцем свого права власності, оскільки останні право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорювали та не заявляли претензій до позивача, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про задоволення вимоги про визнання права власності.

Водночас, з огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на самочинно добудовані та перепрофільовані приміщення громадської будівлі та про визнання такими, що перебувають у загальному користуванні приміщення, оскільки така позовна вимога має похідний характер від вимоги про визнання права власності.

Зазначені обставини не були враховані апеляційним господарським судом, що призвело до скасування в цій частині законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

З приводу вимоги про виділення позивачу в окрему одиницю, в окремий об'єкт нерухомого майна із спільної часткової власності частки майна на самочинно добудовані та перепрофільовані приміщення громадської будівлі (готельного комплексу та гуртожитку), що знаходяться по вул. Київське шосе, 60 м. Полтава, всього 3 633,3 кв.м. колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.

Відповідно до положень ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 369 Цивільного кодексу України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною 3 ст. 358 Цивільного кодексу України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 370 Цивільного кодексу України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

За змістом ч. 4 ст. 364 Цивільного кодексу України договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна визначається в Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18.06.2007 року (далі по тексту - Інструкція).

Зокрема, порядок поділу об'єктів нерухомого майна викладено в розділі 2 даної Інструкції.

Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.

При підготовці документів про поділ нерухомого майна БТІ проводять такі дії:

- уточнюється кількість основних будинків і допоміжних будівель, що входять до складу об'єкта нерухомого майна, виявляються і вносяться до матеріалів технічної інвентаризації поточні зміни в будинках, будівлях, спорудах;

- за відсутності нотаріально посвідченого договору чи рішення суду щодо порядку користування будинками, будівлями та спорудами беруться до уваги заяви всіх співвласників, підписи яких засвідчені нотаріально.

Після цього готується Висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, який містить такі дані: а) кому належить об'єкт нерухомого майна; б) на підставі яких правовстановлювальних документів; в) повну технічну характеристику об'єкта нерухомого майна; г) фактичне користування будинками (приміщеннями), будівлями та спорудами між співвласниками; ґ) який документ підтверджує право власності (користування) земельною ділянкою; д) склад новоутворених об'єктів нерухомого майна і їх адреси; е) пропозиції щодо можливих розмірів земельних ділянок, що закріплюються за новими (виділеними) об'єктами з урахуванням обмежень (обтяжень) на використання земельних ділянок відповідно до затвердженої містобудівної документації та земельного законодавства (варіанти поділу додаються).

Таким чином, для поділу на самостійні об'єкти нерухомого майна слід представити: висновок відповідного бюро технічної інвентаризації щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, оскільки, повноваженнями на складання такого висновку наділені виключно бюро технічної інвентаризації.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, не є правом, що самостійно реалізується особою, яка бажає виділу, а має здійснюватись на підставі укладеного між усіма співвласниками договору, з огляду на те, що ч. 1 ст. 358 Цивільного кодексу України чітко встановлено засади здійснення права спільної часткової власності за згодою співвласників, і лише у разі виникнення між співвласниками спору справа про виділ вирішується судом.

Крім того, відповідно до пункту 2.3 Інструкції не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо неправомірності позовних вимог про виділення позивачу в окрему одиницю, в окремий об'єкт нерухомого майна із спільної часткової власності частки майна на самочинно добудовані та перепрофільовані приміщення громадської будівлі (готельного комплексу та гуртожитку).

З приводу ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року, якою клопотання позивача про роз'яснення та уточнення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року залишено без задоволення і внесено зміни до резолютивної частини постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року, доповнено її абзацом сьомим наступного змісту: „Визнати за позивачем право власності на літній майданчик „Б-1" площею 20, 8 кв.м., що складається з кухні площею 18, 8 кв.м. та санвузла площею 2, 0 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 3 262, 1 кв.м., який є складовою частиною всього майнового комплексу" колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.

Частиною 1 ст. 89 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про судове рішення" від 23.03.2012 року № 6 вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішення (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номера і дати документа, найменування сторони, прізвища особи тощо), або мають технічний характер.

Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення.

Згідно з приписами ст. 88 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про судове рішення" від 23.03.2012 року № 6 господарським судам слід мати на увазі, що прийняття додаткового рішення допустиме виключно з підстав, передбачених статтею 88 ГПК. Порушення вимог цієї статті тягне за собою зміну або скасування додаткового рішення в апеляційному чи у касаційному порядку (пункт 4 частини першої статті 104, стаття 111 10 ГПК).

В порушення вищезазначених приписів Харківським апеляційним господарським судом винесено ухвалу від 16.01.2013 року, якою залишено без задоволення клопотання позивача про роз'яснення та уточнення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року і разом з тим внесено зміни до зазначеної постанови шляхом доповнення її новим об'єктом нерухомого майна без зазначення мотивів її винесення з відповідним посилання на норми матеріального права.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що в даному випадку Харківський апеляційний господарський суд ухвалою від 16.01.2013 року змінив суть рішення та вніс до нього нові дані, а не роз'яснив більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі.

З огляду на вищезазначене, а також враховуючи необхідність скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року підлягає скасування як така, що винесена з порушенням норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку, про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, оскільки постанову від 26.11.2012 року та ухвалу від 16.01.2013 року Харківського апеляційного господарського суду у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині скасування рішення місцевого господарського суду, а ч. 1 ст. 111 10 ГПК України зазначає, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити, постанову від 26.11.2012 року та ухвалу від 16.01.2013 Харківського апеляційного господарського суду - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2012 року.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року у справі № 18/3663/11 - скасувати.

3. Рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2012 року у справі № 18/3663/11 залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: В.А. Корсак

О.М. Сибіга