Рішення

від 18.02.2009 по справі 5/220

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/220

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" лютого 2009 р.                                                     Справа № 5/220

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді  

                         судді Сікорської Н.А.

                         судді  

за участю представників сторін

від позивача Дякулич О.О.- дов. б/н від 20.01.09р.

від відповідача  Лівшун В.П.- дов. № 114 від 18.04.08р.

Розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Полісся" (м. Овруч)  

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся", с. Піщаниця Овруцького району

про стягнення 359018,99 грн.

Позивачем подано позов про стягнення на його користь з відповідача 359018,99 грн., з яких 18395,10 грн. - основний борг, 919,76 грн. - штраф, 335712,40 грн. - пеня, 551,85 грн. - річні відсотки, 3439,88 грн. - інфляційні збитки.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

На виконання вимог суду, а також заперечуючи пояснення  відповідача позивач подано суду  письмові пояснення від 07.04.08 (а.с.27-29 т.1);письмові пояснення від 23.04.08 (а.с.50-53 т.1); додаткові пояснення  з приводу оцінки висновку експертизи (а.с.31-36 т.2).  

Відповідач проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування заперечень подано письмовий відзив  від 1.04.08 (а.с. 25 т.1);  письмовий відзив  від 30.05.08 (а.с.88, 89 т.1); письмові пояснення від 19.06.08 (а.с.128,129 т.1),  згідно яких відповідач заперечує факт укладання договорів на поставку дизельного пального. Позовні вимоги не визнає.

Ухвалою господарського суду від  03.07.08  на час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.

Розпорядженням  голови господарського суду  справу № 5/220, яка знаходилась  у  провадженні судді Брагіної Я.В. передано для розгляду  судді Сікорській Н.А.

Ухвалою від 26.12.08 після надання висновку судово-почеркознавчої експертизи провадження у справі було поновлено.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вказав позивач, 28.09.06 сторонами по справі було укладеного договір купівлі-продажу (а.с.31,71 т.1), згідно п. 1.1 якого позивач повинен поставити відповідачу дизельне пальне.

Згідно видаткової накладної  від 28.09.06 за довіреністю ЯМГ № 100673 від 28.09.06, виданої на ім"я Коркушко І.Г., відповідачу  було відпущено дизельне пальне в кількості 3878 кг на суму  15310,34  грн. (а.с.20,69 т.1)

В порушення умов договору, відповідач розрахунки за товар, отриманий за вказаною накладною взагалі не провів.

06.07.06 сторонами по справі укладено договір купівлі-продажу (а.с. 13,70 т.1), згідно п.  1.1 якого позивач також повинен поставити відповідачу дизельне пальне.

Згідно видаткової накладної  від 07.07.06 за довіреністю ЯМГ № 100587 від 06.07.06, виданої на ім"я Коркушко І.Г.  відповідачу було відпущено дизельне пальне в кількості 1935 кг на суму  7644,02  грн. (а.с.21,68 т.1)

За даними позивача, розрахунки за отриманий по вказаній накладній товар проведено відповідачем частково на суму 4559,26 грн. за результатами заліку взаємних однорідних вимог.  Заборгованість по вищевказаній накладній становить 3084,76 грн.

Щодо заліку взаємних однорідних вимог, то позивач пояснив, що крім договорів на поставку дизельного пального, між сторонами були укладені договори купівлі-продажу жита, відповідно до яких позивач виступав покупцем, а відповідач - продавцем.  За накладними № 12 від 21.03.06, № 21 від 27.04.06, № 729 від 19.09.06  СТОВ "Полісся"  ТОВ "Агро-Полісся" було відпущено жито на суму 43901,62 грн.

ТОВ "Агро-Полісся"  за отримане жито перерахувало кошти в сумі  20500,00 грн. , а тому борг перед відповідачем становив 23401,62 грн. А у відповідача виник борг за отримані паливно-мастильні матеріали в сумі 41796,92 грн. Вказана сума включає в себе поставки за накладними  № РН-20 від 07.07.06 на суму 7644,02 грн. № РН-25 від 27.07.06 на суму 7644,02 грн., № РН-27 від 27.07.06 на суму 10620,00 грн., № РН-67 від 28.09.06 на суму 15310,34 грн., а також залишок боргу станом на 01.01.06 в сумі 578,54 грн.

Відповідачу 27.04.08 була направлена заява про залік зустрічних однорідних вимог (а.с.72, 73 т.1). Таким чином, за даними позивача, в результаті проведеного заліку заборгованість  відповідача становить 18395,10 грн., з яких, як вбачається з позовної заяви, заборгованість по накладній  № 20 від 07.07.06 - 3084,76 грн., по накладній  № РН-67 від 28.09.06 - 15310,34 грн.

Відповідно до п. 3.4 договорів поставки від 28.09.06 та 06.07.06 за необгрунтовану відмову від  проведення розрахунку або за прострочення у проведенні розрахунку  відповідачу нараховано штраф у розмірі 5% від несплаченої суми, а також пеню у розмірі 5% від несплаченої суми  за кожний день прострочення.

За договором від 28.09.06 відповідачу нараховано 765,52 грн. штрафу та 279414,81 грн. пені за період з 26.02.07 по 26.02.08.

За договором від 06.07.06 - 154,24 грн. штрафу та 56297,60 грн. пені, що загалом  становить  919,76 грн. - штраф та 335712,40 грн. - пеня.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 694 ЦК України, яка передбачає, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На думку позивача, розмір процентів безпосередньо встановлений ст. 625 ЦК України, тобто 3%.

Згідно розрахунку позивача, розмір нарахованих процентів в  межах спеціального строку позовної давності за період з 26.02.07 по 26.02.08 становить 551,85 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, відповідачу з березня 2007 року по січень 2008 року нараховано  інфляційні від суми простроченого зобов"язання, що становлять 3439,88 грн., з яких 2863,09 за  неналежне виконання зобов"язання по накладній від 28.09.06 і 576,85 грн. - по накладній від 06.07.06.

На адресу відповідача, у відповідності до вимог п. 3.4 договорів поставки 21.05.07 направлена вимога  про сплату  заборгованості та штрафних санкцій.

Однак зобов"язання щодо оплати за отриманий товар відповідач не виконав. Письмового відзиву на заявлену претензію не надіслав.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує.

Відповідно до заперечнь,  відповідач  не визнає факт укладення договорів. Вказав, що договори,  на яких відповідач грунтує свої вимоги і додані до матеріалів справи,  підписані невідомою особою,  хоча і вказано прізвище керівника Сердюка М.Я., печатки на договорах не відповідають дійсності.

Як вказав відповідач, 06.07.06 стара печатка СТзОВ "Полісся" була здана до Овруцького управління МВС (а.с.106 т.1), а нова печатка з літерою "Д" (дублікат) отримана 12.09.06 (а.с.107 т.1).

Відповідач не заперечує факт поставки йому  дизельного пального по видатковим накладним № 20  від 07.07.06, № 25 від 25.07.06 та № 27 від 27.07.06  на загальну суму 25908,04 грн. (а.с.128 т.1), факт поставки позивачу жита на суму 43901,82 грн. та  оплати останнім за отримане жито в сумі 20500,00 грн.

Враховуючи, що між сторонами дійсно мали місце зустрічні однорідні вимоги, щодо оплати відповідачем отриманого пального та оплати позивачем отриманого жита, то заборгованість перед позивачем вважає виникла в сумі 2506,22 грн., яка  сторонами  була зарахована як  компенсація за коливання цін на жито, паливно-мастильні матеріали та несвоєчасне їх постачання.

Факт отримання  дизельного пального за накладною № РН-67 від 28.09.06  заперечує. В своїх поясненнях (а.с. 88, 89,128,129 т.1) вказав, що накладна на отримання дизельного пального виписувалась на ПП "Піщанське". В підтвердження  надав оригінал накладної № РН067 від 28.09.06 (копія в матеріалах справи (а.с. 82 т.1).

Відповідач вважає, оскільки  договори сторонами не укладались, тому є безпідставним нарахування позивачем штрафних санкцій.

Позивач  заперечує проти пояснень відповідача. Вказав, що  доказом укладення сторонами договорів  поставки дизельного пального від 28.09.06 та  від 06.07.06 є  видаткові накладні від 28.09.06  №  РН-67 та від 07.07.06 № РН-20 та довіреності видані  на ім"я Коркушко І.Г. серії ЯМГ № 100673 від 28.09.06 та  № 100587 від 06.07.08.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає часковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа,  підписується  особами, уповноваженими  на  це  її  установчими документами,  довіреністю, законом   або   іншими   актами   цивільного   законодавства, та скріплюється печаткою.

В договорах  від 06.07.06 та від 28.09.06 зазначено, що від імені СТОВ "Полісся" вони підписані директором Сердюком М.Я., але фактично цей договір підписано іншою особою.

Вказаний факт підтверджується висновком № 7804 судово-почеркознавчої експертизи  від 22.10.08 (а.с.8-10 т.2).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і таке інше ).

Однак матеріали справи не містять будь-яких доказів  про подальше схвалення  вищевказаних договорів. Такими доказами, на думку суду, могли  бути посилання на договори, на підставі яких здійснюється поставка, у видаткових накладних. Однак, накладні, згідно яких вчинявся відпуск дизельного пального, вказаної інформації не містять.

Оскільки договори від 28.09.06 та від 06.07.06 підписано особою,  яка не мала відповідних повноважень, і в подальшому цей правочин не було схвалено керівником СТОВ "Полісся", то такі правочини, відповідно до статті 215 ЦК України, мають бути визнані недійсними.

Водночас, судом встановлено, що на договорі  від 06.07.06 міститься відтиск дублікату печатки СТОВ "Полісся", оскільки містить літеру "Д", в той час як дублікат печатки був отриманий  лише 12.09.06, що вбачається з  видаткової накладної  від 12.09.06 № 242.  До того ж, на довіреності  від 06.07.06 № 100587  проставлений відтиск печатки без літери "Д" (а.с.21 т.1).

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З огляду на викладене та з урахуванням повноважень, наданих господарському суду частиною 1 статті 83 ГПК України, договори від від 28.09.06 та від 06.07.06, укладені між ТОВ "Агро-Полісся" та ТОВ "Полісся"  є недійсними.

За таких обставин, посилання позивача на договори  як на підставу позовних вимог є необгрунтованим та неправомірним.

Правові наслідки недійсності договору не застосовуються, оскільки сторони фактично не вчинили дій на його виконання.

Щодо посилання позивача на видаткові накладні та  довіреності, як ще на одну підставу позовних вимог, то слід зазначити наступне.

З позовної заяви  вбачається, що доказом  поставки відповідачу  дизельного пального позивач вважає, зокрема,  накладні №  РН-20 від 07.07.06 на суму 7644,02 грн. та № РН-67 від 28.09.06 на суму 15310,34 грн. та відповідні  довіреності серії ЯМГ на отримання товарно-матеріальних цінностей, видані на ім"я Коркушко І.Г. № 100587 від 06.07.08 та № 100673 від 28.09.06.

Водночас, з пояснень позивача та з матеріалів справи (а.с.50-53 т.1) вбачається, що дизельне пальне відповідачу  відпускалось  за накладними № РН-20 від 07.07.06 на суму 7644,02 грн. № РН-25 від 27.07.06 на суму 7644,02 грн., № РН-27 від 27.07.06 на суму 10620,00 грн., № РН-67 від 28.09.06 на суму 15310,34 грн., що загалом  становить 41796,92 грн.

Відповідач не заперечує факт отримання  товару за накладними № РН-20 від 07.07.06 на суму 7644,02 грн. № РН-25 від 27.07.06 на суму 7644,02 грн., № РН-27 від 27.07.06 на суму 10620,00 грн., що загалом становить 26486,58 грн. Тобто факт отримання  від позивача дизельного пального по накладній № РН-20 від 07.07.06 на суму 7644,02 грн.  відповідачем не заперечується. Однак факт отримання товару за накладною № РН-67 від 28.09.06 заперечується і його заперечення суд вважає  небезпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання товарно-матеріальних цінностей на ім"я Коркушко І.Г. була видана довіреність  серії ЯМГ № 100673 від 28.09.06.

Відповідно до Наказу Мінфіну України від 16.05.1996, № 99 "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей.

Особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Відповідно до Журналу реєстрації довіреностей, 22.09.06  дійсно на ім"я Коркушко І.Г. була видана довіреність № 100673 на отримання від ТОВ "Агро-Полісся" матеріальних цінностей (а.с.95 т.1). Однак, всупереч вимогам Інструкції,  в Журналі відсутня відмітка про отримання  товарно-матеріальних цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

До того ж, як вбачається з Висновку  судово-почеркознавчої експертизи від 22.10.08 (а.с.8-10 т.2)  підписи від імені Коркушка Т.Г. в графі "Підпис засвідчую" на зворотній стороні довіреності  виконаний не Коркушком І.Г., а іншою особою.

Крім того, у суду виникає сумнів, що дизельне пальне відпускалось саме СТОВ "Полісся", оскільки матеріали справи містять накладну № РН-67 від 28.09.06 (а.с.82 т.1), з якої вбачається, що дизельне пальне  в кількості 3878 л на суму 15310,34 грн. за довіреністю серії ЯМГ № 100673 від 28.09.06 відпущено ПП "Піщаницьке"  До того ж, відповідно до  Реєстру виданих податкових накладних  платника податку "Агро-Полісся" 28.09.06 податкова накладна за номером 69 виписувалась саме ПП "Піщаницьке" (а.с. 99-103 т.1).

Відповідно до ст.  32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст.  34 ГПК України,  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд не розцінює як належний доказ отримання відповідачем дизельного пального накладну № ПН-67 від 28.09.06 та довіреність серії ЯМГ № 100673 від 28.09.06.

За таких обставин вимоги позивача щодо стягнення 15310,34 грн. як заборгованості за дизельне пальне, отримане за  накладною № РН-67 від 28.09.06 задоволенню не підлягають. І як наслідок не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 765,52 грн. штрафу, 279414,80 грн. пені, 2863,03 інфляційних нарахувань та 459,31 грн. процентів за користування чужими коштами.

Щодо заборгованості, яка виникла за накладною №  РН-20 від 07.07.06, то суд вважає, що вимоги позивача в цій частині позовних вимог підлягають частковому задоволенню в сумі 2506,22 грн., яка  залишилась непогашеною після проведеного сторонами заліку  однорідних вимог.

Судом встановлено, що дійсно  відповідачем позивачу було поставлено жито на суму 43901,82 грн., за що останній сплатив 20500,00 грн. Різниця на користь відповідача становила 23401,82 грн.

Позивачем доведено факт поставки відповідачу дизельного пального за накладними № РН-20 від 07.07.06 на суму 7644,02 грн. № РН-25 від 27.07.06 на суму 7644,02 грн., № РН-27 від 27.07.06 на суму 10620,00 грн., що загалом становить 25908,04 грн. Отже, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов"язання на вищевказану суму у відповідності до норм  ч. 1 ст. 692 ЦК України,  згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.  

З огляду на викладене,  у сторін виникли  однорідні вимоги.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

Таким чином, є правомірним  звернення позивача  до відповідача із заявою про залік зустрічних однорідних вимог (а.с.72,73 т.1).

Однак, суд вважає, що позивач до зобов"язань  відповідача неправомірно включив суму  578,54 грн. і, як наслідок, заборгованість останнього збільшилась до 3084,76 грн. (2506,22 грн. + 578,54 грн.) З акта звірки розрахунків, який складений в односторонньому порядку позивачем  (а.с.75 т.1) вбачається, що ця сума  рахується як заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.01.06.

Однак, всупереч ст. 33 ГПК України, позивач не надав доказів в підтвердження   заборгованості в сумі 578,54 грн., а відповідач взагалі заперечує факт її існування  станом на 01.01.06.

Таким чином, заборгованість відповідача за дизельне пальне, отримане за накладною № РН-20 від 07.07.06 становить 2506,22 грн. і підлягає стягненню на користь позивача.  В частині стягнення  суми 578,54 грн. суд відмовляє.

Пояснення відповідача щодо того, що суму 2506,22 грн. сторони  зарахували як  компенсацію за коливання цін на жито, паливно-мастильні матеріали та несвоєчасне їх постачання, судом не приймається до уваги, оскільки  воно не грунтується на будь-яких доказах.  

Відповідно до ст.  625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не виконав належним чином грошове зобов"язання по оплаті  отриманого дизельного пального за накладною № РН-20 від 07.07.06, вимога позивача про стягнення інфляційних нарахувань за період, визначений позивачем, з березня 2007 року по  січень 2008 року є правомірною і підлягає задоволенню в сумі 467,71 грн. ( 2506,22 грн. * 1,18662% - 2506,22 грн.). В частині стягнення  різниці 109,14 грн. (576,85грн. - 467,71 грн.) слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів  у розмірі 3% в сумі 92,54 грн. у відповідності до норми ч. 5 ст. 694 ЦК України, то суд вважає вказану вимогу безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню,  оскільки вказана стаття регулює   правовідносини, які виникають  в результаті продажу товарів в кредит.

Продаж товарів у кредит має місце, якщо договором купівлі-продажу встановлено  обов'язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім.

Однак, з матеріалів справи не вбачається факт продажу дизельного пального в кредит, зокрема,  з тих підстав, що договір від 06.07.08  є недійсним, і зобов"язання  оплатити придбаний товар виникло у відповідачу на підставі ст. 692 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в сумі 2973,93 грн., з яких 2506,22 грн. - основний борг та 467,71  грн. - інфляційні нарахування.

В частині стягнення 356045,06 грн., з яких 15888,88 грн. - основний борг, 919,76 грн. - штраф, 335712,40 грн. - пеня, 2972,17 грн. - інфляційні нарахування,  551,85 грн. - проценти за користування чужими коштами суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України,  суми, які підлягають сплаті, зокрема,  за проведення  судової експертизи, при частковому задоволенні  покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів судової експертизи та з копії  квитанції № 1 від 13.11.08 (а.с.21 т.2), оригінал якої оглядався судом в судовому засіданні, вбачається, що  відповідачем за  проведення судової експертизи було сплачено кошти в розмірі 1353,60 грн.

Оскільки  позовні вимоги задаволено частково, то  витрати по сплаті судової експертизи слід покласти на  обидві сторони та стягнути з позивача на користь відповідача 1342,39 грн.  витрат на оплату судової експертизи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 32-34, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсними договір купівлі-продажу дизельного пального від28.09.06.

2. Визнати недійсними договір купівлі-продажу дизельного пального від 06.07.06.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся", 11133,  Овруцький район, с. Піщаниця, код 03744020

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Полісся" , 11102, м. Овруч, вул. Сабурова, 18-Е, код 30014431

- 2506,22 грн. - основний борг;

-  467,71грн. -  інфляційні нарахування;

- 29,74 грн. -  державне мито;

- 0,98 грн. -  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В частині стягнення  15888,88 грн. основного боргу, 919,76 грн. штрафу, 335712,40 грн. пені, 2972,17 грн. інфляційних нарахувань,  551,85 грн.  процентів за користування чужими коштами відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Полісся" , 11102, м. Овруч, вул. Сабурова, 18-Е, код 30014431

на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся", 11133,  Овруцький район, с. Піщаниця, код 03744020

-  1342,39 грн. витрат  на оплату судової експертизи.

Рішення  господарського суду набирає законної сили після закінчення  десятиденного строку  з дня його підписання.

Суддя                                                                       Сікорська Н.А.  

       Дата підписання: 27 лютого 2008 року.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам