Постанова

від 18.04.2013 по справі 5016/337/2012(3/25)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2013 р.Справа № 5016/337/2012(3/25) Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.,

при секретарі судового засідання: Селиверстовій М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача: Бабченко Д.М., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 12 листопада 2012 року

по справі № 5016/337/2012(3/25)

за позовом Державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „АЙ-СІ-ЕЛ Україна"

про стягнення 17708,19 грн. пені,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Миколаївський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „АЙ-СІ-ЕЛ Україна" 17 708,19 грн. пені за договором №97-Р від 03.06.2009 р., посилаючись на неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором в частині своєчасної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню відповідно до п.п.6.2 договору.

В додаткових поясненнях від 20.03.2012р. представник позивача просив зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню до 9014,78грн. з урахуванням строків позовної давності (т.1 а.с.91-93).

В поясненнях від 12.04.2012р. представник позивача просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та стягнути пеню в розмірі 17708,19 грн. (т.1 а.с.102-103).

У відзиві відповідач частково визнав позов у розмірі 1203,25 грн., зазначивши про пропуск позивачем строку позовної давності по 10 рахункам, окрім 2 останніх від 16.03.2011р. та від 16.04.2011р., а також заперечував проти розрахунку пені, наданого позивачем.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.11.2012 року по справі №5016/337/2012(3/25) (суддя Мавродієва М.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ-СІ-ЕЛ Україна" на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" 512,26 грн. пені та 46,54 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Повернуто Державному підприємству "Миколаївський морський торговельний порт з Державного бюджету України, сплачений по платіжному дорученню №386 від 22.02.2012 судовий збір у сумі 790,10 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про часткове задоволення позову, виходячи з того, що укладеною між сторонами мировою угодою, затвердженою ухвалою суду від 09.06.2011 сторони змінили окремі умови виконання зобов'язань, а саме строк його виконання та порядок платежу, в тому числі й по договору №97-Р від 03.06.2009р., отже, в строк до 24.06.2011 року відповідач повинен був перерахувати борг.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з врахуванням обумовленого мировою угодою нового строку погашення зобов'язання, у позивача виникло право на стягнення неустойки за період з 25.06.2011 по 01.07.2011 (приймаючи до уваги приписи п.6.2 договору №97-Р від 03.06.2009).

Таким чином, судом розмір пені, яка підлягає стягненню, уточнений та визначений у сумі 512,26 грн., виходячи з наступного розрахунку: 172326,45 грн. х 7,75% х 2 х 7 дн./ 365.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство „Миколаївський морський торговельний порт" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та прийняття необґрунтованого рішення.

Зокрема, апелянт зазначав, що стягнення пені не було предметом спору у справі №5016/1266/2011, в якій затверджено мирову угоду між сторонами. Скаржник вважає, що господарський суд помилково дійшов висновків про те, що затвердження господарським судом мирової угоди сторін від 27.05.2011 року повністю припинило зобов'язання відповідача як за основним, так і за додатковими зобов'язаннями за договором.

Апелянт зазначає, що мировою угодою по справі №5016/1266/2011 передбачено розірвання договору, встановлено умови погашення заборгованості, сплату втраченої вигоди Порту та розподіл судових витрат, і не передбачено умов стягнення пені за договором, оскільки мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути в майбутньому.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного

Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2009 між сторонами був укладений договір №97-Р, за умовами якого за заявою замовника (надалі - відповідач) виконавець (надалі - позивач) приймає на себе зобов'язання з надання замовнику послуг відомчої пожежної охорони. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги відповідно до умов цього договору.

Розділом 2 договору №97-Р сторони передбачили, що замовник зобов'язаний вчасно й у повному обсязі оплачувати послуги виконавця та на протязі 2 робочих днів після отримання підписувати акти наданих послуг. Замовник також зобов'язаний до 10-числа кожного місяця, протягом строку дії цього договору, отримувати у підрозділі виконавця рахунки на оплату послуг виконавця.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, виконавець передає замовнику підписані акти наданих послуг у двох примірниках. Замовник у термін 2-х робочих днів з дня одержання акту зобов'язаний направити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від приймання наданих послуг.

Пунктами 5.1, 5.4 та 5.5 договору сторони обумовили, що щомісячна вартість послуг складає 11607,50 грн. без ПДВ. Рахунок за надані послуги оформлюється виконавцем на підставі акту наданих послуг до 10 числа місяця наступного за розрахунковим. Вартість послуг виконавця, наданих замовнику відповідно до даного договору, зазначена у підписаних сторонами актах наданих послуг, перераховується замовником на поточний рахунок виконавця до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі рахунку виконавця.

29.12.2009 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 97-Р, якою пункти 1.1 та 5.1 договору були викладені у наступній редакції: за заявками замовника виконавець приймає на себе зобов'язання з надання замовнику послуг відомчої пожежної охорони, а також послуг пожежної машини по забезпеченню пожежної безпеки при перевантаженні небезпечних та пожежонебезпечних вантажів. Вартість послуг, що надаються замовнику, складають (без ПДВ): послуги відомчої пожежної охорони за 1 місяць - 11607,50 грн. без ПДВ; послуга пожежної машини по забезпеченню пожежної безпеки при перевантаженні небезпечних та пожежонебезпечних вантажів - 225,00 грн. без ПДВ.

Додатковою угодою № 2 від 29.12.2010 сторони виклали пункт 5.1 договору в наступній редакції: "Вартість послуг, що надаються замовнику, складають (без ПДВ): послуги відомчої пожежної охорони за 1 місяць - 13 045,96 грн. без ПДВ; послуга пожежної машини по забезпеченню пожежної безпеки при перевантаженні небезпечних та пожежонебезпечних вантажів - 281,50 грн. без ПДВ".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №97-Р від 03.06.2009 позивач здійснив для відповідача послуги відомчої пожежної охорони на загальну суму 173 326,15 грн. Про факт надання та передачу позивачем відповідачу цих послуг свідчать: акти виконаних робіт та приймально-здавальні акти, які підписані обома сторонами. За фактично надані послуги портом були виставлені рахунки на загальну суму 172326,45 грн. (т.1 а.с.20-49).

Відповідачем вказані рахунки оплачені не були, що змусило позивача звернутися до суду з позовною заявою щодо стягнення вказаної суми у судовому порядку.

09.06.2011 ухвалою господарського суду Миколаївської області у справі №5016/1266/2011(1/85) була затверджена мирова угода між сторонами, у п.2 резолютивної частини якої відповідач визнає свій основний борг перед позивачем в розмірі 2518122,53 грн. (до складу якого увійшла заборгованість відповідача по договору №97-Р від 03.06.2009) та зобов'язується його сплатити протягом 15-ти календарних днів з моменту затвердження даної мирової угоди.

Однак, відповідач суму боргу, визначену в мировій угоді від 09.06.2011, сплатив лише 01.07.2011, з простроченням встановленого угодою терміну.

Відповідно до п.6.2 договору у разі несвоєчасної оплати послуг замовник оплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми недоплати за кожен день прострочення, враховуючи день сплати заборгованості.

Остаточно позивач просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та стягнути пеню за період з 16.05.2010р. по 01.07.2011р. в розмірі 17708,19 грн. (т.1 а.с.102-103).

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, пунктом 6.2 спірного договору сторони передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату рахунків у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення, враховуючи день сплати заборгованості.

Однак, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо нарахування пені в залежності від дати оплати основного боргу за умовами мирової угоди, затвердженою ухвалою суду від 09.06.2011р., з підстав того, що зазначена мирова угода, на думку суду першої інстанції, є правочином, яким сторони змінили окремі умови виконання зобов'язань, а саме строк його виконання та порядок платежу, в тому числі й по договору №97-Р від 03.06.2009 р., та зазначає з цього приводу наступне.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 Цивільного кодексу України ).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.230 ГК України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня у розумінні приписів наведених норм характеризується такими ознаками: застосування у грошових зобов'язаннях; можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.

Відповідно до приписів статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, судом першої інстанції стягнуто пеню, виходячи з моменту оплати основного боргу за умовами мирової угоди.

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Пунктом 2 статті 258 цього ж Кодексу унормовано, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з приписами статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач до прийняття рішення у справі, 16.03.2012 року звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач свої зобов'язання виконав лише 01.07.11р., тобто з простроченням, а позивач звернувся з даним позовом 22.02.2012 року.

Здійснивши перерахунок нарахованої позивачем пені, з урахуванням її правової природи та строку спеціальної позовної давності, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення пені у розмірі 1229,89 грн. - по двом останнім рахункам №8671595 від 28.02.2011 року на суму 15655,15 грн., строк оплати за яким настав 16.03.2011 року, та №14451595 від 31.03.2011 року на суму 15655,15 грн., строк оплати за яким настав 16.04.2011 року.

Таким чином, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення пені в залежності від оплати боргу за умовами мирової угоди, затвердженою ухвалою суду від 09.06.2011р., оскільки умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог, що не заявлялися в позовній заяві, у даному випадку стягнення пені за договором.

Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України сторонам господарського процесу надається право укладати мирову угоду, з метою врегулювання спору у добровільному порядку.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Таким чином мирова угода - це формальна згода сторін про припинення спору, на умовах погоджених сторонами.

Мировою угодою укладеною між сторонами у справі №5016/1266/2011(1/85) передбачено розірвання договору, встановлено умови погашення основної заборгованості, сплату втраченої вигоди Порту та розподіл судових витрат, однак не передбачено умов стягнення пені за договором, оскільки мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому.

Слід зазначити, що відповідно до п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди та про припинення провадження у справі.

Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмету, у зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Так, відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання за домовленістю сторін про зміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами є новацією.

Новація припиняє і додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, згідно зазначеного новація - це заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами, первісне зобов'язання (в тому числі - і додаткові зобов'язання) припиняється та виникає нове, яке повинно містити нові умови про інший предмет, або інший спосіб його виконання.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо ототожнення мирової угоди у справі №5016/1266/2011(1/85) і новації, такий висновок є передчасним, оскільки при цьому не враховуються суттєві обставини - мирова угода затверджується господарським судом та існує особливий порядок примусового виконання її умов.

Тобто, якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України „Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Також слід зазначити, що наслідком затвердження мирової угоди відповідно до ст.80 ГПК України є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спором між тими ж сторонами про той же предмет із тих же підстав.

Вищезазначеною мировою угодою відповідач визнав свій основний борг перед ДП "Миколаївський морський торговельний порт" в розмірі 2518122,53 грн. та зобов'язався його сплатити протягом 15-ти календарних днів з моменту затвердження даної мирової угоди, тобто дійшовши домовленості щодо розміру заборгованості сторони також узгодили новий строк розрахунку -протягом 15-ти календарних днів з моменту затвердження господарським судом даної мирової угоди, однак сторони жодним чином не вирішували питання щодо припинення нарахування пені та штрафних санкцій, про що також не зазначено в тексті мирової угоди.

Отже, на відміну від мирової угоди, новація не складається у вигляді самостійного документу, а включається в договір і відповідно приймає його форму, і укладення такої угоди не впливає на право сторін на звернення до суду за захистом порушених прав.

Таким чином, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням обумовленого мировою угодою нового строку погашення зобов'язання, у позивача виникло право на стягнення неустойки лише за період з 25.06.2011р. по 01.07.2011р., є помилковим та таким, що порушує норми матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 1229,89 грн. за рахунками №8671595 від 28.02.2011 року та №14451595 від 31.03.2011 року, у зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню відповідно до ст.104 ГПК України як таке, що прийнято в порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 12 листопада 2012 року по справі № 5016/337/2012(3/25) скасувати частково, виклавши його в наступній редакції:

«Позовні вимоги Державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт" (54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, 28) до Товариства з обмеженою відповідальністю „АЙ-СІ-ЕЛ Україна"(54001, м.Миколаїв, вул.Лягіна, 4, к.402) про стягнення пені в розмірі 17 708,19 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ „АЙ-СІ-ЕЛ" (54001, м.Миколаїв, вул.Лягіна, 4, к.402) на користь ДП „Миколаївський морський торговельний порт" " (54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, 28) пеню в розмірі 1229,89 грн. (одна тисяча двісті двадцять дев'ять грн. вісімдесят дев'ять коп.), судовий збір в розмірі 166,55грн. (сто шістдесят шість грн. п'ятдесят п'ять коп.)

В решті позову відмовити.»

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 22.04.2013 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя О.О. Журавльов

Суддя М.В. Михайлов