Рішення

від 16.04.2013 по справі 901/732/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.04.2013 Справа №901/732/13-г

За позовом державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова, 16-а, місто Київ, Україна, 01023)

до відповідачів - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" (вул. Чорноморська, 17, смт. Совєтський, Совєтський р-н, АР Крим, Україна, 97200)

публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції (вул. Набережна, 32, місто Сімферополь, АР Крим, Україна, 95000)

про визнання договору застави недійсним.

Суддя І.І. Дворний.

Представники від сторін:

від позивача - Рискін Д.Ю, довіреність №14/20-154-12 від 20.12.2012, представник;

від публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - Пташник А.М, довіреність №5002-12 від 19.10.2012, представник;

від сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" - не з'явився.

Суть спору: 22 лютого 2013 року державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" та публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" у якій просить суд визнати недійсним договір застави №800 від 23 квітня 2010 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Кримської республіканської дирекції та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Ал'янс» і зареєстрований нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Шевченко Н.М. за номером 2432 в частині застави майна, трактора ХТЗ-17221-09, заводський номер 346, випуск 2008 року, шасі №655236-659258, реєстраційний № 22800КН.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 215, 216, 576, 583, 583 Цивільного кодексу України, статті 11 Закону України «Про заставу», положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що позивачу стало відомо про укладений між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" та публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції договір застави №800 від 23 квітня 2010 року, за умовами якого відповідач 1 передав відповідачу 2 у заставу майно, що було передано відповідачу 1 за договором фінансового лізингу №1-08-164бфл від 06 травня 2008 року. Так, на момент передачі в заставу Банку предмету лізингу повний розрахунок за договором лізингу між сторонами проведений не був і при передачі майна в заставу заставодавець не набув право власності на це майно, не був його власником, з огляду на що, спірний договір на підставі приписів частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний судом недійним.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2013 року позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

Відповідач, не погоджуючись з заявленими позовними вимогами, 11 березня 2013 року надав суду відзив на позовну заяву, у якому повідомив суд про те, що на момент укладення договору застави між Банком та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" у державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було записів про обтяження предмету договору застави. Так, запис про обтяження спірного рухомого майна на користь позивача з'явився тільки після реєстрації договору застави, що у відповідності до приписів Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» свідчить про його чинність.

За переконанням відповідача, позивач не вжив всіх можливих заходів для недопущення незаконного відчуження майна.

Через неявку представника сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" ухвалами господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2013 року та 26 березня 2013 року розгляд справи відкладався.

25 березня 2013 року до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по суті позовних вимог, у яких останній повідомив суд про наявність судових рішень якими підтверджено факт порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" умов договору фінансового лізингу №1-08-164бфл від 06 травня 2008 року як в частині сплати лізингових платежів так і в частині самого виконання договору, що свідчить про невиконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань та не досягнення мети договору - набуття останнім права власності на предмет лізингу. Так, між сторонами остаточні розрахунки за договором лізингу проведені не були, право власності за договором на предмет лізингу лізингоодержувач не набув, а отже не в праві був розпоряджатись та відчужувати на користь третіх осіб спірне майно. Вказані пояснення були прийняті судом до розгляду.

Також, державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" надало доповнення до позовної заяви і 16 квітня 2013 року, у яких звернуло увагу суду на порушення сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" ще однієї з умов договору фінансового лізингу №1-08-164бфл від 06 травня 2008 року, а саме в частині виконання пункту 3.4.7 договору, за яким лізенгоодержувач зобов'язався з моменту одержання предмету лізингу зареєструвати його за власний кошт в уповноважених органах з обов'язковою відміткою в свідоцтві про реєстрацію предмету лізингу «Без права відчуження», що відповідачем зроблено не було.

За переконанням позивача, як на момент укладання договору застави так і на момент розгляду даної справи спірне нерухоме майно належить державному публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на підставі договорів поставки та право власності на таке майно жодним особам не передавалось і докази зворотного відповідачами представлені не були, що також є підставою для задоволення заявлених вимог.

У судове засідання, що відбулось 16 квітня 2013 року, з'явився представник позивача, який наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав викладених у позовній заяві, доповненнях до неї та наполягав на належності йому спірного майна на праві власності. Представник Банку, у свою чергу, право власності позивача на спірне нерухоме майно не спростовував та не заперечував, але звертав увагу на те, що позивач, як власник, не здійснив достатніх заходів для збереження свого майна і Банк не був і не міг бути обізнаний про те, що спірний трактор не належить заставодавцю.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" позовні вимоги не спростувало, представник відповідача в судове засідання за викликом повторно не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався, про причини не явки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином - рекомендованою кореспонденцією.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" є адреса: вул. Чорноморська, 17, смт. Совєтський, Совєтський р-н, АР Крим, Україна, 97200. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Враховуючи вищевикладене, сторони належним чином були сповіщенні судом про дату, час і місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

06 травня 2008 року відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (за договором Лізингодавець) та сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Ал'янс» (за договором Лізингоодержувач) уклали договір фінансового лізингу №1-08-164бфл, відповідно до умов якого, позивач передав сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Ал'янс» трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221-09, зав. №346 у кількості 1 одиниці.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року №951, яка набрала чинності 16 вересня 2011 року, згідно вимог Закону України "Про акціонерні товариства" назву відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» було змінено на державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг».

Як встановлено пунктом 2.2 договору лізингу строк лізингу відраховується з моменту укладання акту приймання-передачі між сторонами та постачальником (тристоронній акт), що укладений у п'яти автентичних примірниках.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що з моменту підписання тристороннього акту одержання предмету лізингу лізингоодержувач за користування останнім сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу та винагороду в розмірі 7% річних від залишкової невідшкодованої вартості предмета лізингу.

У пункті 3.4.3 договору сторони визначили обов'язок лізингоодержувача своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Згідно пункту 4.3 договору лізингоодержувач після укладення договору перераховує на рахунки лізингодавцю попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмету лізингу у розмірі 15 відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ та в частині винагороди у розмірі 7 відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ. Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавцю.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу сільськогосподарську техніку - трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221-09, зав. №346, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №15 від 15 вересня 2008 року (а.с. 21). У вказаному акті зазначено про те, що власником техніки, переданої по цьому акту, є НАК «Украгролізинг».

Таким чином, відповідач 1, прийнявши від позивача товар, прийняв на себе зобов'язання щодо здійснення оплати його вартості.

При дослідженні умов укладеного між сторонами договору лізингу встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний був протягом 10-ти днів з моменту одержання предмету лізингу зареєструвати його за власний кошт в уповноважених органах із обов'язковою відміткою в свідоцтві про реєстрацію предмету лізингу «Без права відчуження» та надати лізингодавцю підтвердження реєстрації предмету лізингу (завірену копію реєстраційного документу) (пункти 3.4.7 договору, 5.8).

Також, у всіх бухгалтерських документах, тощо лізингоодержувач зобов'язався відносно предмета лізингу здійснити запис «Власність ВАТ «НАК «Украгролізинг» (пункт 3.7 договору).

Як узгоджено сторонами у пункті 5.2 договору предмет лізингу протягом всього строку дії договору є власністю лізингодавця.

Судом також встановлено, що договір набуває чинності в день, наступний за днем укладення, і діє до закінчення строку лізингу, але не довше 10 років (пункт 8.1 договору).

За умовами пункту 5.4 договору, лізингоодержувач не має право передавати предмет лізингу в суборенду, сублізинг, заставляти чи відчужувати або в будь-який інший спосіб розпоряджатись чи відчужувати предмет лізингу без письмового дозволу лізингодавця.

Лише в разі належного виконання протягом всього строку дії договору зобов'язань щодо сплати всіх лізингових платежів та інших зобов'язань, визначених цим договором, лізингоодержувач має право одержати у власність предмет лізингу, який переходить до нього на підставі двостороннього акту приймання-передачі із зазначенням остаточних розрахунків виконання умов договору.

Втім, умови договору фінансового лізингу №1-08-164бфл від 06 травня 2008 року сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Ал'янс» виконувались не належним чином на підтвердження чого позивачем надані судові рішення по справам №5002-4/4217-2012, №5002-34/2931-2012 та №5002-23/2531-2012, які набули законної сили.

Матеріали справи також свідчать про те, що не зважаючи на неналежне виконання умов договору фінансового лізингу №1-08-164бфл від 06 травня 2008 року та заборону на відчуження предмету лізингу - трактора ХТЗ-17221-09, заводський номер 346, випуск 2008 року, шасі №655236-659258, реєстраційний №22800КН, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Ал'янс», не повідомивши публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції про дійсного власника спірного майна, 23 квітня 2010 року уклало з останнім договір застави №800, який був зареєстрований нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Шевченко Н.М. за номером 2432. Предметом вказаного договору виступив трактор ХТЗ-17221-09, заводський номер 346, випуск 2008 року, шасі №655236-659258, реєстраційний №22800КН.

За умовами договору застави заставодавець передав спірний трактор в заставу Банку у якості забезпечення виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою №02-4/12-07 від 02 лютого 2007 року та додаткової угоди до нього №02-4/12-07 від 11 лютого 2008 року. Застава рухомого майна зареєстрована 24 квітня 2010 року за №9764749 в державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

У пункті 1.4.2 Договору застави заставодавець засвідчив та гарантував, що передане під заставу майно є його власністю.

Заставодавець у пункті 1.4.1 запевнив, що інформація, надана їм щодо предмету застави на момент укладення цього договору є дійсною.

За умовами пунктів 1.4.4, 1.4.6, що були узгоджені сторонами договору застави, предмет застави не підлягає вилученню і вільний від будь-яких зобов'язань, крім тих, що передбачені цим договором, предмет застави не є часткою, паєм, право власності, або користування яким, віднесено до статутних фондів підприємств, а також не передано будь-яким іншим чином.

Також, відповідач 1 запевнив, що на момент підписання цього договору не існує подій, які створюють загрозу належному виконанню цього договору (судові спори, майнові вимоги третіх осіб, тощо) про які він не повідомив заставодавця (пункт 1.4.8 договору).

Разом з тим, вважаючи, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Ал'янс» на момент укладення спірного договору не було власником спірного майна, а тому не мало прав передавати майно в заставу, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами маючи на меті захист свого порушеного та оспорюваного права власності.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та його викладену правову позицію, суд вважає заявлені державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" позовні вимоги щодо визнання недійсним договору застави правомірними та такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступне.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Виходячи з наведених законодавчих приписів, позивач звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір застави, не будучи стороною цього договору, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно правильно визначити момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 Цивільного кодексу України (постанова Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є, зокрема, нерухоме майно, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Спірний договір набув чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення (пункт 7.1 договору).

Згідно з статтею 11 Закону України "Про заставу" сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

У свою чергу лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Відповідно до приписів статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

У відповідності до статті 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Матеріали справи свідчать про те, що спірне майно, передане в лізинг, отримано у власність позивача за рахунок коштів державного бюджету України за договором поставки №08-34Б від 20 травня 2005 року.

Як вбачається з умов договору лізингу, сторони погодили, що право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача (відповідача-1) тільки у разі належного виконання протягом усього строку дії договору зобов'язань щодо сплати всіх лізингових платежів та інших зобов'язань, визначних цим договором.

Матеріалами справи підтвердилось неналежне, не своєчасне та не в повному обсязі виконання лізингоодержувачем зобов'язань встановлених договором лізингу, про що свідчать рішення господарського суду Автономної Республіки Крим по справам №5002-4/4217-2012, №5002-34/2931-2012 та №5002-23/2531-2012, доказів зворотного відповідачем 1 суду представлено не було.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Втім, через порушення умов договору лізингу та враховуючи те, що на момент укладення спірного договору застави від 23 квітня 2010 року, відповідач -1 не сплатив позивачу кошти у повному розмірі, двосторонній акт приймання-передачі предмету лізингу із зазначенням остаточних розрахунків виконання умов договору сторонами не укладався і 23 квітня 2010 року до відповідача-1 по договору №1-08-164бфл від 06 травня 2008 право власності на предмет лізингу не перейшло.

Також, слід зазначити, що відповідач 1 до позивача з проханням надати дозвіл на заставу предмету лізингу не звертався і позивач такого дозволу відповідачу 1 не надавав.

За таких обставин, відповідач -1 на момент укладення спірного договору застави не був ані власником предмету застави ані особою, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

У відповідності до пункту 3.4.7 договору лізингу відповідач 1 зобов'язаний був протягом 10-ти днів з моменту одержання предмета лізингу зареєструвати його за власний кошт в уповноважених органах із обов'язковою відміткою в свідоцтві про реєстрацію предмета лізингу "Без права відчуження". Втім, 23 вересня 2008 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" в порушення умов пункту 3.4.7 договору фінансового лізингу зареєструвало предмет лізингу в інспекції Держтехнагляду Автономної Республіки Крим без відмітки та зазначення «Без права відчуження», що вбачається зі свідоцтва серії АБ №549881 та при укладенні договору застави №800 від 23 квітня 2010 року своїми діями ввело в оману Банк відносно наявності у себе права власності на Трактор ХТЗ-17221-09, заводський номер 346, випуск 2008 року, шасі №655236-659258, реєстраційний №22800КН, чого не заперечує відповідач 2.

З наявного в матеріалах справи листа Державної інспекції по нагляду за технічним станом машин та обладнання при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим №145 від 19 березня 2009 року вбачається, що станом на 01 березня 2009 року у переліку зареєстрованих в інспекції самохідних машин, які знаходяться у лізингоодержувачів ДП «Кримагролізинг» значаться відомості про сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ал'янс", за яким зареєстровано трактор ХТЗ-17221-09, реєстраційний №22800КН, свідоцтво АБ №549881 від 23 вересня 2008 року, заводський №346, випуск 2008 року, що також підтверджує знаходження у відповідача 1 зареєстрованого майна в лізингу на момент укладення договору застави.

Слід звернути увагу на те, що реєстраційні дані в свідоцтві про реєстрацію машини стосовно заводського номеру, марки машини та року випуску ідентичні із даними за актом приймання-передачі №15 від 15 вересня 2008 року, що укладався сторонами до договору фінансового лізингу №1-08-164бфл.

При укладанні договору застави сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" не повідомило заставодержателю - Банку обставини, які мають істотне значення, а саме про відсутність реєстрації за собою права власності на заставлене майно, а при укладанні договору застави така обставина є важливою його умовою, що встановлено приписами пункту 1 статті 576 Цивільного кодексу України та статті 584 названого кодексу.

Разом з тим, судом встановлено невідповідність дійсності пунктів 1.4.1, 1.4.2, 1.4.4, 1.4.6, 1.4.8 договору застави №800 від 23 квітня 2010 року, та факт того, що зміст договору суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 4 Закону України «Про заставу», статті 5 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та статті 576 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Істотне значення, згідно з частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України, має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Враховуючи норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах та встановлені у цій справі обставини, зокрема, щодо того, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" не набуло у встановленому порядку права власності на передане ним у заставу майно, не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, а відтак, і права розпоряджатись цим майном за відсутності згоди на це власника, невідповідність дійсності умов пунктів 1.4.1, 1.4.2, 1.4.4, 1.4.6, 1.4.8 договору застави та суперечливість змісту цього договору вимогам чинного законодавства, зокрема статтям 4, 11 Закону України «Про заставу», статті 5 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та статті 576 Цивільного кодексу України, суд, враховуючи приписи частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України та статті 230 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про визнання договору застави №800 від 23 квітня 2010 року в частині застави майна, трактора ХТЗ-17221-09, заводський номер 346, випуск 2008 року, шасі №655236-659258, реєстраційний № 22800КН, недійсним.

В свою чергу, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з тих мотивів, що на момент укладення договору застави між Банком та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" у державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було записів про обтяження предмету договору застави. Запис про обтяження спірного рухомого майна на користь позивача з'явився після реєстрації договору застави, що у відповідності до приписів Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» свідчить про чинність договору застави.

На спростування доводів відповідача слід зазначити про безпідставність посилань Банку на відсутність реєстрації обтяження спірного майна позивачем, оскільки в силу норм Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» це є правом контрагента за договором, а не його обов'язком. Крім того, що відсутність спірного майна в реєстрі обтяжень, на момент укладення договору застави, не є належним та допустими доказом підтвердження права власності на це майно.

Між сторонами остаточні розрахунки за договором лізингу проведені не були, право власності за договором на предмет лізингу лізингоодержувач не набув, а отже не в праві був розпоряджатись та відчужувати на користь третіх осіб спірне майно.

Вказані висновки також підтримує Вищій господарський суд України, залишивши без змін постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 березня 2012 року у справі №5002-33/1744-2011.

Водночас, у договорі застави №800 від 23 квітня 2010 року, а саме: пунктах 1.4.1, 1.4.2, 1.4.4, 1.4.6, 1.4.8 зазначено, що заставодавець підтверджує, що предмет застави є власністю заставодавця і він (заставодавець) вправі ним розпоряджатися і на нього (предмет застави) не може бути стягнуто звернення.

За приписами вищенаведених норм чинного законодавства та договору фінансового лізингу №1-08-164бфл саме на лізингоодержувача прямо покладено обов'язок запитати згоду лізингодавця на будь-яке відчуження та передачу обтяженого майна, цей обов'язок презюмується і йому кореспондує право лізингодавця на захист шляхом визнання правочину застави недійсним, у разі відчуження майна без його згоди.

Таким чином, правомірними є посилання позивача на порушення заставодавцем вимог статей 4, 11 Закону України «Про заставу», оскільки у заставодавця відсутня не тільки державна реєстрація права власності на заставлене майно, а і само право власності на нього, яке є необхідною і основоположною умовою для укладення договору застави.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства, позов підлягає задоволенню.

Господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1147,00 грн. (мінімальна ставка судового збору, що підлягає оплаті за даним позовом) суд покладає на сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду 16 квітня 2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено 22 квітня 2013 року.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір застави №800 від 23 квітня 2010 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Кримської республіканської дирекції та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Ал'янс» і зареєстрований нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Шевченко Н.М. за номером 2432 в частині застави майна, трактора ХТЗ-17221-09, заводський номер 346, випуск 2008 року, шасі №655236-659258, реєстраційний № 22800КН.

3. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ал'янс" (вул. Чорноморська, 17, смт. Совєтський, Совєтський р-н, АР Крим, Україна, 97200, код 32672606) на користь державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова, 16-а, місто Київ, Україна, 01023, код 30401456) 1147,00 грн. судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний