Постанова

від 23.04.2013 по справі 5006/32/206пн/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.04.2013 р. справа №5006/32/206пн/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Манжур В.В. суддівБудко Н.В., Москальової І.В., при секретарі Пеленовій О.О. за участю представників сторін: прокурор (скаржник): від позивача: від відповідача: Русланова Г.М. - за посвідченням №004307 Джанелідзе О.А. - за довіреністю Солодка Т.М. - за посвідченням №198 від 30.09.2009р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокурора м.Харцизька Донецької області в інтересах держави в особі Харцизької міської ради, м.Харцизьк на рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2013р. (повний текст складено та підписано 01.02.2013р.) по справі№ 5006/32/206пн/2012 (суддя Сковородіна О.М.) за позовомПриватного малого виробничо-комерційного підприємства «Харко», м.Харцизьк до Харцизької міської ради, м.Харцизьк провизнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне мале виробничо-комерційне підприємство «Харко», м.Харцизьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Харцизької міської ради, м.Харцизьк про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Донецька область, м.Харцизьк, вул.Бардіна, 1, до складу якого входять: літ. «А» - банно-пральний комплекс площею 543,8кв.м, літ. «а 1», «Б» - кочегарка і сарай загальною площею 165,5кв.м, літ. «В» - гараж площею 74,2кв.м, літ. «Г» - приймальня білизни площею 23,8кв.м.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.01.2013р. позовні вимоги задоволені, за Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Харко» визнано право власності на нерухоме майно, а саме: на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: Донецька область, м.Харцизьк, вул.Бардіна,1, до складу якого входять: літ. «А» - банно-пральний комплекс площею 543,8кв.м, літ. «а 1», «Б» - кочегарка і сарай загальною площею 165,5кв.м, літ. «В» - гараж площею 74,2кв.м, літ. «Г» - приймальня білизни площею 23,8кв.м.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, виходячи з положень статті 344 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що матеріалами справи доведений факт володіння позивачем майном, а саме, приміщеннями банно-прального комплексу, та утримання його за власний рахунок позивача з липня 2000р. до теперішнього часу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Прокурор м.Харцизька Донецької області звернувся в інтересах держави в особі Харцизької міської ради, м.Харцизьк до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2013р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Харко».

Скаржник вважає, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Приватне мале виробничо-комерційне підприємство «Харко» у запереченнях, наданих до Донецького апеляційного господарського суду 22.03.2013р., вважає апеляційну скаргу безпідставною та просить рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2013р. залишити без змін, а скаргу прокурора - без задоволення.

Харцизька міська рада у поясненнях від 20.03.2013р. підтримує доводи апеляційної скарги прокурора м.Харцизька, а тому просить її задовольнити в повному обсязі.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу, не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілур-Жилкомгосп", м.Харцизьк є Відкрите акціонерне товариство "Сілур", м.Харцизьк, про що зазначено у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 01.08.2012р. за №14391031.

При створенні ТОВ «Сілур-Жилкомгосп» його засновником на підставі протоколу № 43 засідання Правління від 27.10.1997р. до статутного фонду ТОВ «Сілур-Жилкомгосп» з 01.01.1998р. було передано основні засоби, у тому числі будівля бані-пральні за адресою: м.Харцизьк, вул.Бардіна, 1, що підтверджується листом ВАТ «Сілур» № 193/12 від 29.04.2003р., випискою з акту приймання-передачі № 011540, довідкою ТОВ «Сілур-Жилкомгосп» від 07.02.2003р.

У довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 466165 (а.с.60-63, т.2) визначено, що 02.06.2009р. проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Сілур-Жилкомгосп», у зв'язку з визнанням її банкрутом.

Згідно довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 466157 (а.с.64-72, т.2), 25.12.2009р. проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ВАТ «Сілур», у зв'язку з визнанням її банкрутом.

При цьому, приватне мале виробничо-комерційне підприємство «Харко» зазначало, що використовує банно-пральний комплекс, розташований за адресою: Донецька область, м.Харцизьк, вул. Бардіна, 1, у виробничій діяльності, яка є одним з видів господарської діяльності підприємства відповідно до його статутних положень, починаючи з липня 2000р. по теперішній час.

За заявою приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Харко» від 10.06.2012р. комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації міста Харцизьк, проведено технічну інвентаризацію зазначеного вище об'єкту нерухомості без зазначення власника об'єкту, однак із зазначенням користувача ПМВКП "Харко", м.Харцизьк, за результатами якої 17.08.2012р. оформлений технічний паспорт, згідно якого до складу зазначеного нерухомого майна входять наступні приміщення: літ. «А» - банно-пральний комплекс площею 543,8кв.м, літ. «а 1», «Б» - кочегарка і сарай загальною площею 165,5кв.м, літ. «В» - гараж площею 74,2кв.м, літ. «Г» - приймальня білизни площею 23,8кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Харко» про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Донецька область, м.Харцизьк, вул.Бардіна, 1, до складу якого входять: літ. «А» - банно-пральний комплекс площею 543,8кв.м, літ. «а 1», «Б» - кочегарка і сарай загальною площею 165,5кв.м, літ. «В» - гараж площею 74,2кв.м, літ. «Г» - приймальня білизни площею 23,8кв.м, з посиланням на те, що зазначене підприємство з липня 2000р. до теперішнього часу, тобто упродовж більше 10 років, безперервно, відкрито та добросовісно володіє ним як своїм та виключно за свої кошти підтримує його у стані, придатному до статутного використання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень статті 344 Цивільного кодексу України, посилаючись на доведеність факту користування спірним майном більше 10 років Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Харко».

За результатами апеляційного перегляду матеріалів справи колегія суддів виходить з наступного:

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Згідно ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до приписів ст.328 зазначеного Кодексу, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, що поділяються на первісні та похідні. За первісних підстав право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників. За похідними підставами право власності на річ виникає за волею попереднього власника.

Набуття права власності за давністю добросовісного володіння, що відноситься до первинного способу набуття права власності, унормоване приписами статті 344 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до приписів частин 1, 4 вказаної статті, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Наведена норма визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Так, володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю , інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Встановлення характеру володіння (добросовісне і недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним. Володіння має бути безперервним упродовж визначеним законом строків (для нерухомого майна - упродовж 10 років, а для рухомого майно - 5 років).

Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, окрім безперервного відкритого володіння упродовж 10 років нерухомим майном, є встановлення обставин добросовісного заволодіння у розумінні приписів ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном.

Фактичне володіння чужим майном, згідно ст.397 Цивільного кодексу України, вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду, а володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Беручи до уваги, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, суду першої інстанції під час розгляду справи насамперед необхідно було встановити:

- момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне);

- обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безпритульного (незаконного) володіння;

- юридичний статус спірного майна, а саме, чи є це майно чужим для позивача;

- особу, яка є власником спірного майна.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги відсутність у даному випадку спору про право, яким є право власності на нежитлову будівлю, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки набуття за рішенням суду права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є способом встановлення юридичного факту без елементу захисту порушеного права особи , про що вказав й Вищий господарський суд України в своїй постанові від 12.12.2006р. № 104/9-06.

Колегія суддів вважає обґрунтованим та доведеним висновок місцевого господарського суду про підтвердження фактичного володіння та утримання Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Харко» вищевказаного нерухомого майна за період з липня 2002р. по липень 2012р. долученими до матеріалів справи договорами, додатковими угодами, відповідними актами укладеними з підприємствами, яка надають комунальні послуги, та платіжними дорученнями про сплату комунальних послуг саме за спірною адресою за вказаний період (а.с.116-169, т.1). Також до суду апеляційної інстанції Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Харко» надані додаткові докази, що підтверджують фактичне перебування та утримання більше 10 років спірного майна, розташованого за адресою: Донецька область, м.Харцизьк, вул.Бардіна, 1, саме Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Харко», зокрема, акт перевірки дотримання санітарного законодавства від 22.03.2000р., від 19.06.2001р., від 23.07.2002р., акт санітарного обстеження від 20.11.2000р., постанова Державної санітарно-епідеміологічної служби України про накладення штрафу від 19.02.2001р. від 17.03.2003р., рішення Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 04.11.2002р. про відновлення діяльності бані та пральні, постанова Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 25.07.2002р. про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства, договір № 757 від 26.01.2006р. на видачу технічних умов на підключення до діючих систем водопроводу та каналізації та розробку схеми балансового розмежування мереж на об'єкті - банно-пральний комплекс та інші.

Твердження скаржника про існування договірних орендних відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сілур-Жилкомгосп» та Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Харко» не підтверджено матеріалами справи.

Отже, матеріалами справи підтверджений факт добросовісного володіння Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Харко» більше 10 років та утримання за його рахунок нерухомого майна, розташованого за адресою: Донецька область, м.Харцизьк, вул.Бардіна, 1, а тому колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для визнання за ним права власності в порядку, визначеному статтею 344 Цивільного кодексу України.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оспорюваному рішенні, а тому судовою колегією не приймаються.

Посилання скаржника про те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Отже, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що, відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2013р. у справі № 5006/32/206пн/2012 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права та не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прокурора м.Харцизька Донецької області в інтересах держави в особі Харцизької міської ради, м.Харцизьк - залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2013р. у справі № 5006/32/206пн/2012 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня прийняття постанови.

Головуючий В.В.Манжур

Судді: Н.В.Будко

І.В.Москальова

Надруковано 6 примірників:

1 - позивачу (скаржнику)

2 - відповідачам

1 - у справу

1 - ГСДО

1 - ДАГС