Постанова

від 03.07.2013 по справі 5006/32/206пн/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року Справа № 5006/32/206пн/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиПрокуратури Донецької області, м. Донецьк в інтересах держави в особі Харцизької міської ради, м. Харцизьк, Донецька обл. на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року у справі господарського суду Донецької області за позовомПриватного малого виробничо-комерційного підприємства "Харко", м. Харцизьк, Донецька обл. доХарцизької міської ради, м. Харцизьк, Донецька обл. провизнання права власності

за участю представників

прокуратури: Козакова І.М., посвідчення ГПУ від 01.07.2013 року № 018008,

позивача: Джанелідзе О.А.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Приватне мале виробничо-комерційне підприємство "Харко" (далі за текстом - ПМВКП "Харко") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Харцизької міської ради про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Бардіна, 1, до складу якого входять: літ. "А" - банно-пральний комплекс площею 543,8 кв.м, літ. "А 1", "Б" - кочегарка і сарай загальною площею 165,5 кв.м, літ. "В" - гараж площею 74,2 кв.м, літ. "Г" - приймальня білизни площею 23,8 кв.м.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.01.2013 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року позовні вимоги задоволено: визнано за ПМВКП "Харко" право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Бардіна,1, до складу якого входять: літ. "А" - банно-пральний комплекс площею 543,8 кв.м, літ. "а 1", "Б" - кочегарка і сарай загальною площею 165,5 кв.м, літ. "В" - гараж площею 74,2 кв.м, літ. "Г" - приймальня білизни площею 23,8 кв.м.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що матеріалами справи доведений факт володіння позивачем майном, а саме, приміщеннями банно-прального комплексу, та утримання його за власний рахунок з липня 2000 року до теперішнього часу, а тому позовні вимоги необхідно задовольнити на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, прокуратура Донецької області в інтересах держави в особі Харцизької міської ради звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПМВКП "Харко" було подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що засновником товариства з обмеженою відповідальністю "Сілур-Жилкомгосп" (далі за текстом - ТОВ "Сілур-Жилкомгосп") є відкрите акціонерне товариство "Сілур" (далі за текстом - ВАТ "Сілур"), про що зазначено у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 01.08.2012 року за № 14391031.

При створенні ТОВ "Сілур-Жилкомгосп" його засновником на підставі протоколу № 43 засідання Правління від 27.10.1997 року до статутного фонду ТОВ "Сілур-Жилкомгосп" з 01.01.1998 року було передано основні засоби, у тому числі будівля бані-пральні за адресою: м. Харцизьк, вул. Бардіна, 1, що підтверджується листом ВАТ "Сілур" № 193/12 від 29.04.2003 року, випискою з акту приймання-передачі № 011540, довідкою ТОВ "Сілур-Жилкомгосп" від 07.02.2003 року.

В довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 466165 вказано, що 02.06.2009 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ "Сілур-Жилкомгосп" у зв'язку з визнанням його банкрутом.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 466157 25.12.2009 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ВАТ "Сілур" у зв'язку з визнанням його банкрутом.

При цьому, ПМВКП "Харко" зазначало, що використовує банно-пральний комплекс, розташований за адресою: Донецька область, м.Харцизьк, вул. Бардіна, 1, у виробничій діяльності, яка є одним з видів господарської діяльності підприємства відповідно до його статутних положень, починаючи з липня 2000 року по теперішній час.

За заявою ПМВКП "Харко" від 10.06.2012 року комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації міста Харцизьк було проведено технічну інвентаризацію вищевказаного об'єкту нерухомості без зазначення власника об'єкту, однак із зазначенням користувача ПМВКП "Харко", за результатами якої 17.08.2012 року оформлено технічний паспорт, згідно якого до складу зазначеного нерухомого майна входять наступні приміщення: літ. "А" - банно-пральний комплекс площею 543,8 кв.м, літ. "а 1", "Б" - кочегарка і сарай загальною площею 165,5 кв.м, літ. "В" - гараж площею 74,2 кв.м, літ. "Г" - приймальня білизни площею 23,8 кв.м.

З метою набуття права власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю ПМВКП "Харко" звернулось до господарського суду з відповідним позовом з посиланням на те, що підприємство з липня 2000 року до теперішнього часу, тобто упродовж більше 10 років, безперервно, відкрито та добросовісно володіє ним як своїм та виключно за свої кошти підтримує його у стані, придатному до статутного використання.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання в порядку набувальної давності права власності на нерухоме майно, а отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, що діяли на час виникнення спірних правовідносин з урахуванням діючих правових норм.

Згідно з ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна; встановлення характеру володіння (добросовісне і недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним упродовж визначеним законом строків (для нерухомого майна - упродовж 10 років, а для рухомого майно - 5 років).

Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, крім безперервного відкритого володіння упродовж 10 років нерухомим майном, є встановлення обставин добросовісного заволодіння таким майном у розумінні приписів ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном.

З огляду на те, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, судам під час розгляду справи насамперед необхідно було встановити:

- момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне);

- обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безпритульного (незаконного) володіння;

- юридичний статус спірного майна, а саме, чи є це майно чужим для позивача;

- особу, яка є власником спірного майна.

Таким чином, позивачем повинні бути доведені належними і допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а судом перевірені такі обставини та надана їм належна правова оцінка.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що обгрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно ПМВКП "Харко" посилалось на те, що фактичне володіння та утримання позивачем спірного нерухомого майна за власний рахунок підтверджується наданими до матеріалів справи договорами, додатковими угодами, відповідними актами укладеними з підпрємствами, які надають комунальні послуги, та платіжними дорученнями про сплату комунальних послуг за період з липня 2002 року по липень 2012 року, а також проведенням за власний рахунок ремонтних робіт спірного приміщення.

Крім того, ПМВКП "Харко" до суду апеляційної інстанції ПМВКП "Харко" було подано додаткові докази, що, на думку позивача, підтверджують фактичне перебування та утримання спірного майна більше 10 років саме позивачем, зокрема, акти перевірки дотримання санітарного законодавства від 22.03.2000 року, від 19.06.2001 року, від 23.07.2002 року, акт санітарного обстеження від 20.11.2000 року, постанова Державної санітарно-епідеміологічної служби України про накладення штрафу від 19.02.2001 року, від 17.03.2003 року, рішення Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 04.11.2002 року про відновлення діяльності бані та пральні, постанова Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 25.07.2002 року про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства, договір № 757 від 26.01.2006 року на видачу технічних умов на підключення до діючих систем водопроводу та каналізації та розробку схеми балансового розмежування мереж на об'єкті - банно-пральний комплекс та інші.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що в порушення принципу повноти поза увагою господарських судів залишився той факт, що в договорах № 224 на подачу холодної води, договорі на користування електричною енергією № 607 від 26.04.2001 року, договорі № 570630V від 14.08.2002 року про надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку вказаний споживач ПМВКП "Харко" за адресою: м. Харцизьк, пр. Інтернаціональний, 52, а не вул. Бардіна, 1, а платіжні доручення про сплату комунальних послуг взагалі не містять адреси наданих послуг.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що судами попередніх інстанцій лише зазначено про відсутність правовстановлюючих документів щодо користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, а довідка Управління земельних ресурсів м. Харцизька № 538 від 11.10.2002 року, довідка ТОВ "Сілур-Жилкомгосп" № 97 від 11.05.2004 року, копії податкового розрахунку земельного податку за 2004 року ТОВ "Сілур-Жилкомгосп" з додатками до нього свідчать про користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: м. Харцизьк, вул. Бардіна, 1, саме ТОВ "Сілур-Жилкомгосп".

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що в матеріалах справи взагалі не містяться докази надання у власність чи в користування земельної ділянки, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, позивачу та не з'ясовано кому належить дана земельна ділянка і на якому правовому титулі.

До того ж, в матеріалах справи відсутні і докази сплати позивачем земельного податку за весь період користування спірним майном та зарахування майна на баланс ПМВКП "Харко".

Зазначені обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга прокуратура Донецької області в інтересах держави в особі Харцизької міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Рішення господарського суду Донецької області від 28.01.2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року у справі № 5006/32/206пн/2012- скасувати.

3. Справу № 5006/32/206пн/2012 направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга