Рішення

від 24.04.2013 по справі 910/4386/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4386/13 24.04.13

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Бандури Ю.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток», м. Київ

до відповідача Державного підприємства «Еко», м. Київ

про стягнення 386 085,80 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Костянчук С.П. - керівник

від відповідача: Богдан О.Г. - економіст, Вірченко Н.В. - юрисконсульт

З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засіданні з 03.04.2013р. по 10.04.2013р. згідно вимог ст. 77 ГПК України було оголошено перерву, без винесення процесуального документа суду, за наслідком якого було складено протокол від 03.04.2013 року відповідно до вимог ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» звернулось до господарського суду з позовною заявою до Державного підприємства «Еко» про повернення майна (грошових коштів) набутого без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в сумі 80 965, 61 грн. відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). 18 березня 2013 року на адресу суду було повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на адресу позивача. Тому вказані обставини повинні бути досліджені судом під час розгляду спору.

Безпосередньо у судовому засіданні представником позивача було надано Витяг із єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 12.03.2013 року за змістом якого вбачається, що місцезнаходження позивача відповідає адреси вказаної у позовній заяві. Таким чином, позивача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, і він був присутнім у судовому засіданні, у зв'язку з чим дотримуються рівність та змагальність учасників судового процесу відповідно до вимог статей 4-2, 4-3 ГПК України.

Відповідач позовні вимоги не визнав мотивуючи свої заперечення наступними обставинами, зокрема:

· рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2012 у справі № 5011-48/12068-2012 договір оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, був визначений як такий, що не був укладений, та зобов'язано позивача повернути відповідачу нежитлове приміщення, що є предметом оренди, по акту прийому-передачі;

· на думку відповідача, оскільки нежитлове приміщення не було передано в найм, то грошові кошти, які були перераховані позивачем в рахунок виконання договору оренди, є доходами, що могли бути одержані позивачем в результаті користування нежитловим приміщенням, та які належать відповідачу. Відповідач зазначає, що оскільки неможливо повернути у попередній стан користування майном позовні вимоги позивача є необґрунтованими;

· рішенням Господарського суду міста Києва у справі №3/252 від 20.12.2011 року встановлено, що в період з серпня 2009 року по червень 2010року ( протягом якого, стверджує позивач, був простій у роботі позивача), відповідач жодним чином не порушив умови договору;

· відповідач у своїх письмових поясненнях від 02.04.2013 відзначає, що всі сплачені позивачем у 2010 році кошти зараховані за погашення боргів минулих періодів. Таким чином, обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про необґрунтованість заявлених позовних вимог, в тому числі їх збільшення.

До прийняття рішення по справі, позивач відповідно до вимог статті 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог, раніше заявлених у позові, у зв'язку з чим наполягає на стягненні з відповідача суми безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 386 085, 80 грн. Мотиви збільшення своїх вимог обґрунтовує наявність розрахункових документів, в тому числі банківських виписок долучених до матеріалів справи, які підтверджують розмір грошових коштів, набутих відповідачем без достатньої правової підстави за період з 2006 - 2010 роках, що становить 305 120, 19 грн. Отже загальний розмір грошових коштів, набутих відповідачем за вказаний вище період дорівнює 386 085, 80 грн. ( 305 120,19 + 80 965,61 грн.).

Натомість, відповідач заявив клопотання про застосування до спірних відносин сторін строку позовної давності, оскільки, на думку відповідача, право позивача на звернення до суду виникло, починаючи з 01.01.2004. Так як звернення позивача відбулося лише у 2013 році, то ним пропущений строк позовної давності на стягнення спірної суми.

Відповідачем також надано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву, оскільки, на думку відповідача, прийняття рішення по даній справі вплине на права та охоронювані законом інтереси вказаного органу.

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що питання про допущення або залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Відносно наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясувати чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінені її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків в майбутньому.

Суд не вважає за необхідне залучення до участі у справі Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки матеріали справи не свідчать про наявність у вказаного органу будь-якого юридичного інтересу до справи.

Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву не є стороною за укладеним між позивачем та відповідачем договором оренди. Окрім цього, воно не наділено процесуальним статусом в розумінні ст. 27 ГПК України, оскільки не визначено її юридичного інтересу до справи, у тому числі чи буде в зв'язку з прийняттям судом рішення по даній справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінені її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків в майбутньому. Тому у клопотанні відповідача слід відмовити.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, вислухавши доводи представника позивача, мотиви заперечень відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що договір оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, укладений між позивачем та відповідачем, був визнаний в судовому порядку неукладеним. У зв'язку з цим позивач на підставі ст. ст. 1212 - 1213 ЦК України набув право вимагати від позивача повернення відповідачу орендної плати у розмірі 386 085, 80 грн., яка була сплачена позивачем на виконання умов договору.

Так, 01.01.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» (далі - Орендар) та Державним підприємством «Еко» (далі - Орендодавець) укладено договір оренди № 11-10 (далі - Договір), відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення, площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку, що знаходився на балансі Державного підприємства «Еко».

Орендоване майно передавалось з метою розміщення на 374,00 кв.м. - перукарні, на 4,00 кв.м. пункту прокату відеокасет, без права продажу, на 20,0 кв.м. - виставка експозиційних кухонних меблів, без права продажу, на 35,60 кв.м. - кафе з правом продажу підакцизних товарів. Відповідно до пункту 10.1 договору останній укладено на 5 (п'ять) років та діє з 01.01.2004р. до 01.01.2009р.

У матеріалах справи міститься копія рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2009 у справі № 40/432, яким визнано договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.01.2004р. продовженим до 01.01.2014р.

Згідно з положеннями ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ). Об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, особа, якій належать майнові права або особа, уповноважена власником на укладення договору найму. У матеріалах справи міститься копія Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2012 р. у справі № 5011-48/12068-2012 за позовом державного підприємства «Еко» до товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток», яким виселено товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» з нежитлового приміщення площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку, та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» повернути державному підприємству «Еко» нежитлове приміщення, площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку по акту прийому-передачі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі № 5011-48/12068-2012 рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2012 залишено без змін. Судовими інстанціями під час розгляду справи № 5011-48/12068-2012 встановлено, що сторони Договору оренди від 01.01.2004р. нотаріально не посвідчили та не здійснили державної реєстрації Договору, у зв'язку з чим зазначений Договір є неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов'язки.

За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень(стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

· а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина першої статті 35 ГПК України;

· б) преюдиціальні факти (частини 2-4 статті 35 ГПК України);

· в) законні презумпції ( частина п'ята статті 35 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини.

Втім, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Враховуючи вищевикладене, факт того, що Договір оренди від 01.01.2004р. є неукладеним, не доводиться знову під час вирішення справи № 910/4386/13.

Суд розглянув клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, в тому числі дослідив докази того, коли позивач довідався чи міг довідатися про своє порушене право, і дійшов до наступного висновку:

Будь-яке порушене право підлягає захисту, з урахуванням строку позовної давності про застосування якого клопочуть учасники судового процесу. Законодавець встановлює, що коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.

Якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а у випадку визнання причин пропуску цього строку поважними - порушене право має бути захищене. Відповідно до ЦК України. суд застосовує строк позовної давності тільки за заявою сторони у спорі (частина 4 ст. 267 ЦК України). Така заява стане підставою для відмови у позові, коли суд не визнає причину пропуску строку поважною.

Виходячи із змісту вказаної правової норми, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. До поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем. Права позивача порушене, своїми діями він проявляв дбайливість щодо його захисту.

Доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки обставини справи свідчать про те, що право позивача порушено, а строк позовної давності на стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у сумі 386 085,80 грн. ним не пропущений. Так, та обставина, що договір оренди від 01.01.2004р. є неукладеним, була встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2012 р. по справі № 5011-48/12068-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013. Тобто, позивач в розумінні ст. 261 ЦК України довідався про порушення свого права відповідачем з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2012р. по справі № 5011-48/12068-2012. (19.02.2013р.), а саме після винесення постанови Київським апеляційним господарським судом.

Звернення з позовом відбулося - 06.03.2013р., тобто в межах строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України. На підставі викладених обставин позов розглядається по суті заявлених вимог.

Відповідно до частини 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. В якості доказів перерахування коштів в рахунок оплати орендної плати, позивач надав копії платіжних доручень за 2006-2012 роки на загальну суму 386 085, 80 грн .

Докази у справі свідчать проте, що спірний договір оренди від 01.01.2004р. був визнаний судом неукладеним, а тому суд при вирішення даного спору виходить з наступного, зокрема:

Відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

Ш повернення виконаного за недійсним правочином;

Ш витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

Ш повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

Ш відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з вимогами ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Законодавець неодноразово звертав увагу на застосування правил інституту безпідставного отримання майна чи грошових коштів, зокрема на те, що норми інституту набуття або збереження майна або грошових коштів без достатньої правової підстави підлягають застосуванню коли передання майна, в тому числі перерахування грошової суми, здійснено на виконання правочину, який відповідно до закону не може бути визначений вчиненим, або на виконання договору, який згідно з законом не може бути визначений укладеним як це передбачено у п. 1 частини третьої ст. 1212 ЦК України 2003р.

Поняття «за рахунок іншої особи» означає, що одночасно відбувається два моменти: придбання або збереження майна однією особою та втрата майна іншою особою. Тобто, ця стаття передбачає позадоговірні зобов'язання, які виникають внаслідок придбання або зберігання майна чи грошових коштів за рахунок іншої особи без достатніх підстав. Факт набуття або збереження майна чи грошових коштів без належних правових підстав одним суб'єктом правовідносин за рахунок іншого суб'єкта правовідносин зумовлює виникнення зобов'язань особливого виду, які мають назву кондикційних. Кондикційні зобов'язання відносяться до позадоговірних зобов'язань. Головною метою кондикційних зобов'язань є відновлення майнового положення того суб'єкта, за рахунок котрого інший суб'єкт безпідставно збагати.

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

ь договори та інші правочини;

ь створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

ь завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

ь інші юридичні факти.

Оскільки Договір оренди від 01.01.2004р. був визнаний судом неукладеним, і це зазначено у мотивувальній частині судового акту, то цивільні права та обов'язки у позивача та відповідача по такому договору не виникли. Станом на день подання позовної заяви до суду грошові кошти у розмірі 386 085, 80 грн. грн., відповідачем не повернуті.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

§ по-перше, є набуття або збереження майна;

§ по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи;

§ по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

На думку суду, оскільки позивач перерахував відповідачеві кошти у сумі 386 085, 80 грн., а між позивачем та відповідачем не укладались будь-яких господарських договорів, відсутня правова підстава для набуття вказаних коштів, що встановлено рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 5011-48/12068-2012 від 02.11.2012 року, отже вказані кошти є такими, які набуті відповідачем без достатньої правової підстави. Таким чином, оскільки грошові кошти відповідачем набуті без достатньої правової підстави, він зобов'язаний повернути позивачеві ці кошти.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і припинятися відповідно до вимог статті 599 ЦК України виконанням проведеним належним чином. Відповідні положення також визначаються у частині 1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та частина 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом. Факт набуття відповідачем без достатньої правової підстави коштів позивача у сумі 386 085, 80 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, відповідач не надав суду докази обґрунтованого збереження грошових коштів позивача на достатніх правових підставах.

Посилання відповідача на факти встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі №3/252 від 20.12.2011року не приймається судом в розумінні вимог статті 35 ГПК України, оскільки вказані обставини викладені в описової частині судового акту, і не відображенні в його мотивувальної частині. Крім того, вони не впливають на предмет спору по даній справі, тобто не є - загальновідомими і потребують доказуванню в іншому судовому процесі.

Стаття 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належність і допустимість доказів визначається господарським судом, який приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

За такими обставинами позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» до Державного підприємства «Еко» про стягнення з останнього грошових коштів, набутих останнім за рахунок позивача без достатньої правової підстави в сумі 386 085, 80 грн., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 7 721, 72 грн. покладаються на відповідача у справ - Державне підприємство «Еко» відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України. Позивач зайво перерахував на користь державного бюджету згідно квитанції № 1002/0189-1 від 09.04.2013р. судовий збір в сумі 1 448, 78 грн., у зв'язку з чим вказана сума збору може бути повернуто за зверненням заявника на підставі ухвали суду відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про судовий збір».

У судовому засіданні, яке відбулося 24.04.2013року згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 257, 261, ч.3 ст. 267, ст.ст. 525, 526, 599, 761, 1212, 1213 ЦК України, ч. 8 ст. 181 , ч. 7 ст. 193, 283 ГК України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 27, 33, 43, 44,49, 77, 81 1 , 82, 84, ч.2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» до Державного підприємства «Еко» задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Еко», 01042, Київ, бульвар Л.Українки, 36-б, код ЄДРПОУ 32309722 на користь:

- Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток», 32300, Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 56, код ЄДРПОУ 19482987, грошові кошти набуті без достатньої правової підстави в сумі 386 085, 80 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 7 721, 72 грн., видавши наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 26.04.2013року

Суддя Ю.О.Підченко