Постанова

від 25.06.2014 по справі 910/4386/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 910/4386/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарівний завиток" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 р. у справі № 910/4386/13 господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Чарівний завиток"

до проДержавного підприємства "Еко" стягнення 386 085,80 грн.

за участю представників:

ТОВ "Чарівний завиток" - не з'явилися;

ДП "Еко" - Нудненко М.М.;

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чарівний завитк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача - Державного підприємства "Еко" 386 085,80 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачу в рахунок оплати орендної плати, на підставі договору № 11-10 від 01.01.2004 р., перераховано 386 085,80 грн. Між тим, рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2012 р., яке є преюдиційним для даної справи, вказаний договір визнано неукладеним. При цьому, грошові кошти, які безпідставно отримані відповідачем, ним до цього часу не повернуті (т.1 а.с.4-7).

Відповідач у справі - Державне підприємство "Еко" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що, оскільки позивач орендованим приміщенням фактично користувався, то одержання на підставі договору коштів не є безпідставним (т.1 а.с.54-56).

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2013 р. позов задоволено повністю (т.2 а.с.10-18).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем перераховано на рахунок відповідача за неукладеним правочином 386 085,80 грн., отже, на підставі ст. 1212 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню вказана сума.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2013 р. скасовано, а у задоволенні заявлених вимог відмовлено (т.2 а.с.206-213).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд апеляційної інстанції виходив з факту користування позивачем орендованим приміщенням, у зв'язку з чим, перерахування орендної плати, згідно висновків суду, не було безпідставним.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Чарівний завиток" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду міста Києва.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.3-6).

До розгляду поданої касаційної скарги по суті, ТОВ "Чарівний завиток" направило телеграму про відкладення розгляду касаційної скарги, посилаючись на перебування свого повноважного представника за межами міста Києва, яке відхилено касаційною інстанцією з тих підстав, що: явка представників сторін в засідання касаційної інстанції не є обов'язковою і не визнана такою судом; відповідачем, в порушення вимог ст.36 ГПК України, не надано доказів наявності обставин, на які він посилається у телеграмі; у разі неможливості участі певного представника, відповідач не був позбавлений можливості уповноважити іншу особу на представництво його інтересів у засіданні касаційної інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача повернути позивачу грошові кошти, перераховані позивачем відповідно в якості орендної плати на підставі умов договору оренди № 11-10 від 01.01.2004 р.

Така вимога позивача мотивована тим, що ним сплачено відповідачу 386 085,80 грн. за користування приміщенням, переданим на умовах договору, визнаного неукладеним відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2012 р. у справі № 5011-48/12068-2012, яке є преюдиційним для даної справи.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено перерахування ним коштів. Крім того, оскільки в судовому рішенні встановлений факт того, що договір є неукладеним, грошові кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Скасовуючи прийняте судом першої інстанції рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для сплати коштів є факт користування позивачем орендованим приміщенням.

Такий висновок суду апеляційної інстанції є правильним, враховуючи наступні обставини.

Так, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.3 вказаної норми, зазначені положення застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

З'ясовуючи наявність підстав для набуття відповідних коштів відповідачем, судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

01.01.2004 р. між сторонами у справі укладено договір оренди № 11-10, відповідно до умов якого відповідач (орендодавець) передає, а позивач (орендар) приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення, площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку, що знаходився на балансі Державного підприємства "Еко".

Орендоване майно передавалось з метою розміщення на 374,00 кв.м. - перукарні, на 4,00 кв.м. - пункту прокату відеокасет без права продажу, на 20,0 кв.м. - виставки експозиційних кухонних меблів без права продажу, на 35,60 кв.м. - кафе з правом продажу підакцизних товарів. Відповідно до п. 10.1 договору останній укладено на 5 (п'ять) років та діє з 01.01.2004 р. до 01.01.2009 р.

Відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2009 р. у справі № 40/432 визнано договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.01.2004 р. продовженим до 01.01.2014 р.

Судами встановлено, що, в рахунок оплати орендної плати за договором, позивач перерахував на рахунок відповідача 386 085,80 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2012 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 р., у справі № 5011-48/12068-2012 за позовом ДП "Еко" до ТОВ "Чарівний завиток" виселено ТОВ "Чарівний завиток" з нежитлового приміщення площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку, та зобов'язано ТОВ "Чарівний завиток" повернути ДП "Еко" зазначене нежитлове приміщення, за актом прийому-передачі. Під час розгляду справи № 5011-48/12068-2012 судами встановлено, що сторони договору оренди від 01.01.2004 р. нотаріально договір не посвідчили та не здійснили державної реєстрації договору, у зв'язку з чим, зазначений договір є неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов'язки.

Враховуючи встановлені під час розгляду даної справи обставини, посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України, ТОВ "Чарівний завиток" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Еко" про стягнення сплачених на виконання неукладеного правочину грошових коштів у розмірі 386 085,80 грн.

За результатами розгляду спору по суті місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач, як заінтересована особа, на підставі, зокрема, ст.1212 ЦК України має право на повернення сплаченого за неукладеним правочином та задовольнив позов у повному обсязі.

Між тим, судом першої інстанції не враховано наступне.

Так, згідно п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

При цьому, не приймаються до уваги посилання суду першої інстанції на положення ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, мотивація рішення у справі № 5011-48/12068-2012 є оцінкою наданих суду доказів, а не фактом, який не потребує доведення у даній справі, проте, резолютивна частина рішення не містить висновків про те, що договір оренди № 11-10 від 01.01.2004 р. є неукладеним.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є , зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним, а підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 р. у даній справі немає.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 р. у справі № 910/4386/13 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарівний завиток" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.