Постанова

від 14.05.2013 по справі 5011-76/10413-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2013 р. Справа№ 5011-76/10413-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України

на ухвалу господарського суду міста Києва від 08.04.2013р.

за скаргою Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на дії Державної виконавчої служби України

у справі № 5011-76/10413-2012 (головуючий суддя - Марченко О.В., судді:

Куркотова Є.Б., Ониськів О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пам'ять і Шана"

до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства

про стягнення 154 810,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2012р. у справі

№ 5011-76/10413-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2012р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пам'ять і Шана" задоволено повністю, стягнуто з Міністерства на користь Товариства 152 640 грн. заборгованості, 3 % річних у сумі 2 170, 42 грн. та 3 096, 22 грн. судового збору.

07.11.2012р. на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано наказ № 5011-76/10413-2012.

14.01.2013р. відповідачем подано скаргу на дії Державної виконавчої служби України (далі - ДВС), в якій скаржник просив: скасувати постанову відділу примусового виконання рішень ДВС від 21.12.2012р. про стягнення з Міністерства виконавчого збору у сумі 15 790, 66 грн. та винести нову постанову, якою стягнути з Міністерства 3 096, 22 грн. судового збору і виконавчого збору та витрати, пов'язані з провадженням виконавчих дій, з розрахунку зазначеної суми.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2013р. у даній справі скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на дії Державної виконавчої служби України задоволено частково. Визнано недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 21.12.2012р. про стягнення виконавчого збору, а у задоволенні інших вимог скарги відмовлено. Зазначену ухвалу вмотивовано тим, що постанова ДВС від 21.12.2012р. про стягнення з Міністерства виконавчого збору у сумі 15 790,66 грн. є такою, що винесена передчасно, без встановлення необхідних обставин, оскільки з метою добровільного виконання судового рішення у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2012р. строк, 13.12.2012р. відповідач зареєстрував свої грошові зобов'язання в Державній казначейській службі України, що підтверджується поданою суду копією платіжного доручення від 13.12.2012 № 1180 на суму 154 810, 42 грн. та копією реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 13.12.2012 на суму 154 810, 42 грн. У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що боржником вчинено всі необхідні і можливі дії щодо самостійного і добровільного виконання рішення суду.

Не погодившись з ухвалою суду від 08.04.2013р., Державна виконавча служба України подала апеляційну скаргу, у якій просить дану ухвалу скасувати в частині визнання недійсною постанови відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 21.12.2012р. про стягнення виконавчого збору та у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

20.04.2013р. ДВС після відстрочення сплати судового збору надано в суд апеляційної інстанції докази сплати судового збору, а саме: платіжне доручення № 233 від 19.04.2013р. на суму 573,50 грн. (т.2, а.с.42, 43).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість доводів скарги, просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Ухвалою суду від 30.04.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 14.05.2013р.

У судове засідання 14.05.2013р. з'явилися представники відповідача та органу ДВС, які надали пояснення у справі. Представники позивача у дане судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду скарги позивач повідомлявся своєчасно та належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0411608803190 та поштовим конвертом з довідкою органу зв'язку ф.20 та відміткою «За зазначеною адресою не значиться».

Колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду скарги, передбачених ст. 77 ГПК України, а тому вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд ухвали за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 14.05.2013р. представник органу ДВС апеляційну скаргу підтримав, просив оскаржувану ухвалу скасувати, в задоволенні скарги на дії ДВС відмовити повністю.

У судовому засіданні 14.05.2013р. представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, додавши, що боржником здійснено всі необхідні дії для виконання рішення, боржник не ухилявся від виконання рішення, оплата зазначених коштів підтверджується платіжним дорученням № 1180 від 13.12.2012р., а також відповідач надсилав 20.12.2012р. до ДВС України листа з копією платіжного доручення від 13.12.2012р. та повідомив про те, що на реєстраційному рахунку боржника відсутні кошти для проведення оплати судового збору в розмірі 3 096,22 грн.

Згідно з ч.5 ст.106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників відповідача та органу ДВС, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2012р. у справі

№ 5011-76/10413-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2012р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пам'ять і Шана" задоволено повністю, стягнуто з Міністерства на користь Товариства 152 640 грн. заборгованості, 3 % річних у сумі 2 170, 42 грн. та 3 096, 22 грн. судового збору.

07.11.2012р. на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано наказ № 5011-76/10413-2012.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документу за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення суду.

15.11.2012р. стягувачем до ДВС України подано заяву від 14.11.2012р. про прийняття до виконання виконавчого документу (т.1, а.с. 125, 126).

Пунктом 2 статті 30 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

30.11.2012 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойком О.М. винесено постанову ВП № 35481453 про відкриття виконавчого провадження за наказом господарського суду міста Києва від 07.11.2012 р. № 5011-76/10413-2012.

Частиною першою і другою статті 25 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби; у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Відповідно до п.2 постанови боржнику запропоновано самостійно виконати рішення суду у 7-ми денний строк з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з п. 3 постанови боржника попереджено, що у разі ненадання документального підтвердження виконання рішення в наданий для самостійного виконання строк воно буде виконано у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

10.12.2012р. відповідачем (боржник) отримано постанову відділу примусового виконання рішень ДВС від 30.11.2012р. про відкриття виконавчого провадження на виконання наказу господарського суду міста Києва від 07.11.2012р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.131), та не заперечується сторонами.

Таким чином, слід погодитися з судом першої інстанції, що відповідач (боржник) повинен був самостійно виконати наказ господарського суду міста Києва від 07.11.2012р. у строк до 17.12.2012 (включно).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2012р. відповідач зареєстрував свої грошові зобов'язання в Державній казначейській службі України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 13.12.2012 № 1180 на суму 154 810, 42 грн. та копією реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 13.12.2012 на суму 154 810, 42 грн. (т.2, а.с. 2-4).

Згідно з випискою з рахунку за 19.12.2012р. Державна казначейська служба України здійснила перерахування коштів у сумі 154 810,42 грн. на рахунок ДВС України (т.2, а.с. 5).

В матеріалах справи наявний лист від 20.12.2012р. відповідача, адресованого ДВС України, згідно з яким боржник надсилає копію платіжного доручення від 13.12.2012 № 1180 і повідомляє про те, що на реєстраційному рахунку боржника були відсутні кошти для проведення оплати судового збору в розмірі 3 096, 22 грн., тому зазначену суму боржник просив стягнути в примусову порядку (т. 1, а.с. 150).

Доказів надіслання вказаного листа матеріали справи не містять. В апеляційній скарзі та у наданих в судовому засіданні 14.05.2013р. представником органу ДВС поясненнях, представник зазначає, що вказаний лист від 20.12.2012р. отримано ДВС України лише 12.03.2013р., що підтверджується контрольно-реєстраційною карткою та конвертом. Проте вказані документи в матеріалах справи відсутні і суду не були надані.

21.12.2012р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на підставі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 15 790, 66 грн. у зв'язку з тим, що боржником у наданий строк наказ не виконано.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 25 Закону у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає поняття «Початок примусового виконання рішення», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Тобто, початком примусового виконання рішення за умов, зазначених у ч.1 ст. 27 Закону, є наступний день після закінчення 7-ми денного строку на добровільне (самостійне) виконання рішення, а у даному випадку - 18.12.2012р.

Частиною 3 ст. 27 Закону визначено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Посилання відповідача на те, що державним виконавцем не було враховано, що боржником були вжиті всі необхідні та можливі заходи для виконання рішення суду, а також, що рішення було частково добровільно виконано, з якими погодився суд першої інстанції, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані з таких підстав.

Як вже зазначалося, рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2012р. у справі № 5011-76/10413-2012 набрало законної сили 18.10.2012р., судовий наказ видано 07.11.2012р., проте, колегія суддів зазначає, що боржник не був позбавлений можливості виконати рішення суду добровільно, не чекаючи відкриття виконавчого провадження.

За змістом ст.ст. 25, 27, 28 Закону вбачається, що боржник має надати до органів ДВС України саме документальне підтвердження виконання рішення. Крім того, згідно з частинами 5, 7 ст. 12 Закону визначено, що сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Проте, реєстрація грошових зобов'язань в Державній казначейській службі України, яку було здійснено боржником 13.12.2012р. з виставленням відповідного платіжного доручення, не може вважатися документальним підтвердженням у розумінні зазначених положень Закону.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять і відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували повне або часткове виконання рішення суду добровільно (самостійно) боржником у встановлений 7-ми денний строк.

Посилання скаржника на те, що ним було добровільно виконано рішення суду шляхом реєстрації 13.12.2012р. своїх грошових зобов'язань в Державній казначейській службі України та перерахуванням 19.12.2012р. на рахунок ДВС України 154 810,42 грн., колегією суддів відхиляється у зв'язку з тим, що сплата Міністерством як відповідачем - боржником коштів на рахунок ДВС України, не може вважатися добровільним виконанням рішення суду з огляду на те, що добровільним виконанням у даному випадку є сплата (перерахування) коштів присуджених до стягнення судовим рішенням саме стягувачу (позивачу), як це зазначено в резолютивній частині рішення та наказі суду. Водночас, кошти згідно з платіжним дорученням від 13.12.2012 № 1180 Міністерством було сплачено на рахунок ДВС України (отримувач коштів), а не на рахунок стягувача.

Докази того, що на момент винесення оскаржуваної постанови державний виконавець був повідомлений про повне або часткове самостійне виконання рішення суду, що є належним і допустимим доказом згідно ч. 1 ст. 27 Закону, в матеріалах справи відсутні і скаржник таких доказів суду не надав.

Зі змісту ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» зокрема, щодо встановлення стягнення з боржника виконавчого збору у разі самостійного виконання рішення суду після початку його примусового виконання, вбачається правомірність стягнення виконавчого збору незалежно від того чи вчинялися органом ДВС дії примусового виконання рішення після того, як розпочалося примусове виконання рішення (ч.1 ст.27 Закону), чи ні.

Слід зазначити, що предметом доказування у спорі за скаргою на дії ДВС є недотримання органом ДВС Закону, а не правомірність дій боржника, як помилково вважає відповідач.

Колегія суддів вважає, що, оскільки у встановлений Законом та визначений постановою державного виконавця 7-ми денний строк, тобто до 17.12.2012р., рішення суду боржником самостійно не було виконано, у зв'язку з неподанням у триденний строк боржником до органу ДВС України відповідного документального підтвердження повного або часткового виконання рішення суду, а також враховуючи відсутність відповідних клопотань та заяв в порядку ст. 12 Закону, винесення державним виконавцем 21.12.2012р. постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є правомірним і відповідає приписам Закону України «Про виконавче провадження».

Стосовно встановленого законодавством України порядку перерахування коштів бюджетними організаціями, на який посилається відповідач, як на підставу поважності причин перевищення 7-ми денного строку фактичної сплати коштів, то слід зазначити, що ці обставини можуть бути підставами для подання боржником заяви в порядку ст. 12 Закону, але не звільняють від стягнення виконавчого збору згідно з вимогами Закону.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що скарга Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на дії Державної виконавчої служби України є необґрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали в частині задоволення скарги відповідача не врахував приписів ст.ст. 12, 25, 27, 28 Закону України «Про виконавче провадження», дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, оскільки, як вже зазначалося, належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України (документального підтвердження) самостійного виконання боржником рішення суду від 27.08.2012р. у 7-ми денний строк, матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів суду не подано.

Стосовно вимог скарги на дії ДВС України, відповідно до яких скаржник просить суд винести нову постанову, якою стягнути з боржника 3 096,22 грн. судового збору і виконавчого збору та витрати, пов'язані з провадженням виконавчих дій, з розрахунку зазначеної суми, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності таких вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Таким чином, слід дійти висновку, що вимоги скарги боржника в частині прохання суду винести нову постанову, якою стягнути з боржника 3 096, 22 грн. судового збору і виконавчого збору та витрати, пов'язані з провадженням виконавчих дій, з розрахунку зазначеної суми, не підлягають задоволенню, оскільки ні ГПК України, ані Законом вчинення названих дій не віднесено до компетенції господарських судів.

Зазначене, відповідно до ст. 104 ГПК України, є підставою для часткового скасування ухвали господарського суду міста Києва від 08.04.2013р. у справі № 5011-76/10413-2012 в частині задоволення скарги на дії ДВС та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні скарги повністю. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 86, 101, 103-106, 121-2 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на ухвалу господарського суду міста Києва від 08.04.2013р. у справі № 5011-76/10413-2012 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 08.04.2013р. у справі № 5011-76/10413-2012 скасувати частково в частині задоволених вимог скарги, прийняти нове рішення, яким в задоволенні скарги Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на дії Державної виконавчої служби України відмовити повністю.

3. Стягнути з Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (код 37471928) на користь Державної виконавчої служби України (код 37471975) 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи № 5011-76/10413-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст постанови складено та підписано 16.05.2013р.