Постанова

від 22.10.2013 по справі 5011-76/10413-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року Справа № 5011-76/10413-2012

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Грейц К.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 у справі № 5011-76/10413-2012 господарського судуміста Києва за скаргоюМіністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на діїДержавної виконавчої служби України за позовомТОВ "Пам'ять і Шана" доМіністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України простягнення 154810,42 грн за участю представників: від позивача -не з'явився від відповідача -Єфремова А.Ю. від ДВС України - Харченко О.О.

В С Т А Н О В И В:

Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Міністерство) звернулося до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України), у якій просило скасувати постанову відділу примусового виконання рішень ДВС України від 21.12.2012 про стягнення з Міністерства виконавчого збору у сумі 15790,66 грн та винести нову постанову, якою стягнути з Міністерства 3096,22 грн судового збору і виконавчого збору та витрати, пов'язані з провадженням виконавчих дій з розрахунку зазначеної суми.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2013 у справі № 5011-76/10413-2012 (головуючий суддя - Марченко О., судді - Купкотова Є., Ониськів О.) скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на дії Державної виконавчої служби України задоволено частково. Визнано недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 21.12.2012 про стягнення виконавчого збору, у задоволенні інших вимог скарги відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 (головуючий суддя - Суховий В.Г., судді - Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) вказану ухвалу господарського суду міста Києва в частині задоволення вимог скарги скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні скарги Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на дії Державної виконавчої служби України відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Міністерство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, залишивши в силі ухвалу місцевого господарського суду від 08.04.2013 у даній справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

22.10.2013 до Вищого господарського суду України представником ДВС України було подано відзив на касаційну скаргу, у якому останній проти доводів касаційного оскарження заперечував та просив постанову суду апеляційної інстанції у даній справі залишити без змін.

У судове засідання 22.10.2013 з'явилися представники відповідача (боржника) та ДВС України, представник позивача (стягнувача) своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2012 у справі № 5011-76/10413-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2012, позов ТОВ "Пам'ять і Шана" задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства на користь товариства 152640,00 грн заборгованості, 2 170,42 грн 3 % річних та 3096,22 грн судового збору.

07.11.2012 на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано відповідний наказ № 5011-76/10413-2012.

30.11.2012 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Бойком О.М. було винесено постанову ВП № 35481453 про відкриття виконавчого провадження за наказом господарського суду міста Києва № 5011-76/10413-2012 від 07.11.2012.

Так, у пункті 2 зазначеної постанови боржнику було запропоновано самостійно виконати рішення суду у 7-ми денний строк з моменту винесення (отримання) цієї постанови. При цьому пунктом 3 останньої боржника попереджалося, що у разі ненадання документального підтвердження виконання рішення в наданий для самостійного виконання строк воно буде виконано у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Судами також встановлено, що вказана постанова відділу примусового виконання рішень ДВС України була отримана боржником 10.12.2012, а тому останній повинен був самостійно виконати рішення суду у строк до 17.12.2012 (включно).

13.12.2012 Міністерство зареєструвало свої грошові зобов'язання в Державній казначейській службі України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 13.12.2012 № 1180 на суму 154810,42 грн та копією реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 13.12.2012 на суму 154810,42 грн.

19.12.2012 згідно з випискою з рахунку Державна казначейська служба України здійснила перерахування коштів у сумі 154810,42 грн на рахунок ДВС України.

Листом від 20.12.2012, адресованим ДВС України, Міністерство, повідомивши про сплату ним вищевказаної суми грошових коштів, одночасно зазначило про відсутність на його реєстраційному рахунку грошових коштів для здійснення оплати судового збору в розмірі 3096,22 грн, у зв'язку з чим вказало, що ця сума підлягає до стягнення в примусовому порядку. Однак, доказів надіслання вказаного листа матеріали справи не містять.

21.12.2012 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України було винесено постанову про стягнення з Міністерства виконавчого збору у сумі 15790, 66 грн з огляду на невиконання боржником самостійно рішення суду у визначений строк.

Оскаржуючи зазначену постанову, Міністерство посилалося на те, що рішення суду в частині сплати 154810,42 грн виконало добровільно, зареєструвавши у межах визначеного для самостійного виконання 7-денного строку свої грошові зобов'язання в Державній казначейській службі України, а відтак стягнення з боржника згідно зі спірною постановою виконавчого збору у сумі 15790, 66 грн є безпідставним та необґрунтованим.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зареєструвавши свої грошові зобов'язання в Державній казначейській службі України, Міністерство вчинило всі необхідні і можливі дії для самостійного і добровільного виконання рішення суду, а тому постанова від 21.12.2012 про стягнення з Міністерства виконавчого збору у сумі 15790,66 грн є такою, що винесена передчасно, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсною.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що докази самостійного виконання боржником рішення суду у встановлений 7-денний строк у матеріалах справи відсутні, у той час як сама лише реєстрація грошових зобов'язань в Державній казначейській службі України не свідчить про таке виконання, а відтак стягнення органом Державної виконавчої служби виконавчого збору у визначеній сумі є мотивованим і правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги Міністерства, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 17 вказаного Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

В силу ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (частина 2 наведеної норми).

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною 1 ст. 28 названого Закону визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. У зазначеному розмірі виконавчий збір стягується з боржника, у тому числі, й у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання.

З аналізу наведених норм слідує, що самостійне невиконання божником рішення суду тягне за собою його примусове виконання, яке своїм початком має день, наступний за останнім днем строку, відведеного для самостійного виконання рішення, та є підставою для стягненням з боржника виконавчого збору. При цьому самостійне виконання боржником рішення суду (повністю чи частково) уже після настання початкової дати його примусового виконання не звільняє боржника від сплати виконавчого збору у розмірі, обчисленому у відсотках від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Таким чином, виходячи з наведених норм права, враховуючи при цьому, що на відміну від реєстрації грошового зобов'язання в Державній казначейській службі України, яка засвідчує саму необхідність перерахування грошових коштів, виконання рішення суду має своїм наслідком не лише внесення визначеної до стягнення суми грошових коштів, а й її фактичне надходження на певну дату на визначений розрахунковий рахунок, апеляційний господарський суд дійшов мотивованого висновку, що часткове самостійне виконання рішення суду боржником відбулося вже поза межами встановленого для цього 7-денного строку, а відтак не спростовує правомірності винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у визначеній сумі.

До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підставою для звільнення боржника від сплати виконавчого збору є самостійне виконання ним рішення суду та сплата визначеної до стягнення суми у повному обсязі, а не лише її частини.

Стосовно відмови у задоволенні вимоги заявника про винесення нової постанови про стягнення з Міністерства 3096,22 грн судового збору та виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій з розрахунку зазначеної суми, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій та зазначає, що дане питання не відноситься до компетенції господарського суду, оскільки останній не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця.

За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення касаційної скарги Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 у даній справі.

В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Оскільки згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, є підставою для його повернення платникові, то сплачена Міністерством сума судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 229,40 грн за платіжним дорученням № 567 від 24.07.2013 підлягає поверненню останньому з Державного бюджету України як надлишкова.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 у справі господарського суду міста Києва № 5011-76/10413-2012 залишити без змін.

Повернути Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з Державного бюджету України 229,40 грн (двісті двадцять дев'ять грн 40 коп.) надлишково сплаченого судового збору за подання касаційної скарги за платіжним дорученням № 567 від 24.07.2013.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк