Постанова

від 21.05.2013 по справі 5020-856/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року Справа № 5020-856/2012

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Грейц К.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Військової частини А0225 на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 року у справі № 5020-856/2012 господарського судуміста Севастополя за позовомВійськової частини А0225 доПриватного підприємства "Остов" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерства оборони України простягнення 131320,91 грн. за участю представників: від позивача -не з'явився від відповідача -Соболєв Л.А. від третьої особи - не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Військова частина А0225 звернулася до господарського суду міста Севастополя з позовом до ПП "Остов" про стягнення пені та штрафу на загальну суму 131320,91 грн., посилаючись на порушенням відповідачем строків надання послуг за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 24/22-26, укладеним між сторонами у справі.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 28.08.2012 року (суддя - Погребняк О.С.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 року (головуючий суддя -Видашенко Т.С., судді - Плут В.М., Рибіна С.А.), у справі № 5020-856/2012 позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Остов" на користь позивача 3000,00 грн., з яких 2000,00 грн. пені та 1000,00 грн. штрафу. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2626,42 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою у справі, Військова частина А0225 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись при цьому на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, а саме: ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У судове засідання 21.05.2013 року з'явився лише представник відповідача, представники позивача та третіх осіб своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.06.2011 року між ВЧ А0225 (замовник) та ПП "Остов" (виконавець) було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 24/22-26, за умовами п. 1.2 якого виконавець прийняв на себе зобов'язання з надання послуг по капітальному ремонту дизельного двигуна М875 дизель-генераторної установки ДГ-300 війського корабля проекту 1124М корвета "Луцьк".

Відповідно до п. 5.1 договору термін надання послуг - 45 календарних днів з дати укладання договору.

Пунктом 11.1 договору встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань, але не пізніше 31.12.2011 року.

Згідно з п. 6.3.1 виконавець зобов'язаний забезпечити надання послуг у строки, встановлені даним договором.

За порушення строків виконання зобов'язань, передбачених пунктом 5.1 договору, з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості надаваємих послуг, з яких допущено прострочення виконання, - за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п. 7.2 договору).

Листом за вих. № 191 від 14.06.2011 року замовник продовжив термін надання послуг за договором № 24/22-26 від 03.06.2011 року на 11 діб.

15.12.2011 року між ВЧ А0225 та ПП "Остов" було підписано акт приймання та здавання наданих послуг на суму 702252,32 грн. Також в акті зазначено про порушення обумовлених строків надання послуг на 117 днів, у зв'язку з чим з виконавцю нараховано 82163,25 грн. пені та 49157,66 грн. штрафу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказаний акт підписано представником ПП "Остов" із зауваженнями щодо нарахування неустойки, у яких останнім не визнається власна вина у порушенні строків надання послуг.

01.03.2012 року ВЧ А0225 на адресу ПП "Остов" було направлено претензію № 19 від 29.02.2012 з розрахунком штрафних санкцій у загальній сумі 131320,91 з яких: 82163,25 грн. пені за весь період прострочення та 49157,66 грн. штрафу за прострочення понад 30 днів. При цьому не було враховано період з 28.10.2011 року по 14.11.2011 року у зв'язку з перенесенням замовником швартових та ходу випробувань та період з 22.11.2011 року по 25.11.2011 року у зв'язку з проходженням ходових випробувань.

Листом за вих. № 60 від 14.03.2012 року ПП "Остов" запропонувало ВЧ А0225 відізвати претензію та розглянути розбіжності шляхом взаємних переговорів та консультацій згідно з п. 9.1 договору.

Вказавши, що обумовлені договором роботи з ремонту дизельного двигуна М-875 мали бути виконані відповідачем у строк до 29.07.2011 року, однак, фактично виконані останнім 15.12.2011 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірне нарахування позивачем заявлених штрафних санкцій за 117 днів прострочення, однак, оцінивши дійсні обставини справи, скористалися закріпленим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України правом суду та зменшили розмір штрафних санкцій, стягнувши з виконавця 2000,00 грн. пені та 1000,00 грн. штрафу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що останній зроблений ними внаслідок неповного з'ясування та без надання юридичної оцінки суттєвим обставинам справи, з порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 названого Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Зі змісту наведених норм, а також умов договору слідує, що підставою стягнення з відповідача штрафних санкцій є порушення останнім погоджених сторонами строків виконання ремонтних робіт, при цьому право на нарахування пені у позивача виникає від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідачем, а штрафу - за умови прострочення останнім понад 30 днів.

Таким чином, вирішуючи по суті спір про стягнення заявлених позивачем сум пені та штрафу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність встановлення не лише самого факту прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання, а і його початкової дати та кількості днів такого прострочення, однак, передчасно зазначили, що обумовлені договором роботи з ремонту дизельного двигуна М-875 мали бути виконані відповідачем у строк до 29.07.2011 року, не з'ясувавши при цьому всіх суттєвих обставин справи та залишивши поза увагою наявний в матеріалах справи лист відповідача № 236 від 20.07.2011 року, адресований позивачу, у якому йшлося про призупинення дії договору у зв'язку з постановкою замовлення "Луцьк" на доковий ремонт.

Відповідно до ст. 851 ЦК України підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

Стаття 613 ЦК України встановлює, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Разом з цим, господарські суди не надали відповідної правової оцінки листу відповідача № 236, датованого 20.07.2011 року (тобто до закінчення погодженого сторонами строку виконання робіт - 29.07.2011 року), про фактичне призупинення ремонтних робіт з 20.07.2011 року до завершення докового ремонту корвету "Луцьк" та його перебуксирування до бухти для продовження ремонтних робіт 19.10.2011 року (лист позивача № 22/4/26 від 18.10.2011 року) та обставинам справи стосовно наявності у зв'язку з цим підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу, нарахування якого обумовлене простроченням виконання зобов'язання останнім понад 30 днів.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, попередньо не встановивши дійсного періоду прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання, а відтак - і наявності у позивача права на нарахування пені за заявлені ним 117 днів прострочення та штрафу, стягнення якого обумовлене простроченням відповідача понад 30 днів, натомість, скориставшись лише закріпленим правом суду зменшувати розмір штрафу та пені, які підлягають до стягнення з відповідача, господарські суди припустилися порушень норм матеріального та процесуального права.

Крім цього, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою положення п. п. 1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року, згідно з якими рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи передбачений ст. 111-5 ГПК України порядок розгляду касаційної скарги, а також з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені ст. 111-7 названого Кодексу, колегія суддів зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у даній справі з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції відповідно до ст. 111-9 ГПК України.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищевикладені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових актів, і повністю встановивши фактичні обставини справи з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Військової частини А0225 підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Севастополя від 28.08.2012 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 року у справі № 5020-856/2012 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя .

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А0225 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 28.08.2012 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 року у справі № 5020-856/2012 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя .

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк