Рішення

від 08.12.2008 по справі 46/181

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

46/181

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2008 р.                                                Справа № 46/181

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Автотехцентр –2”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвіс”

Простягнення 5 109,72 грн.

                                                                                        Суддя Шабунін С.В.

Представники:

Від позивачаМаслов Д.В.—представник за довіреністю від  28.12.2007 р.

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Автотехцентр –2”  звернулося до суду з позовом від 25.09.2008 р. № 207 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвіс” 4 109,60 грн. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору № 37 від 01.04.2008 р., 178,20 грн. пені та 821,92 грн. штрафу.  

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/181 від 28.10.2008 р., яку призначено до розгляду на 24.11.2008 р.  

У судове засідання, призначене на 24.11.2008 р. представник відповідача не прибув, про причини свого неприбуття суд не повідомив, документів на виконання вимог ухвали від 28.10.2008 р. не надав.

Ухвалою від 24.11.2008 р. розгляд справи було відкладено на 08.12.2008 р.

08.12.2008 р. відповідач не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Про причину нез'явлення свого представника відповідач суд не повідомив, вимоги ухвали суду у справі № 46/181 від 28.10.2008 р. та від 24.11.2008 р. не виконав, відзиву на позовну заяву не надав, заявлені вимоги не оспорив. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

В ході судового розгляду спору представник Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Автотехцентр –2” підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача заборгованість, що складає вартість переданого у власність, але не оплаченого товару, пеню та штраф.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір, видаткову накладну та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, накладні на повернення товару, розрахунок штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

01.04.2008 р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Автотехцентр –2” в якості постачальника та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвіс” в якості покупця уклали договір № 37, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався постачати, а покупець (відповідач) —приймати та оплачувати на умовах цього договору товари (запасні частини до транспортних засобів).

Орієнтована сума договору становить 100 000,00 грн. з урахуванням ПДВ, а остаточна загальна сума визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних з обох сторін (п. 3.3, п. 3.4).

Згідно з п. 3.5 договору оплата товару, що постачається, здійснюється покупцем на підставі видаткових накладних на товар шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок постачальника чи внесення готівки в касу протягом 30-ти календарних днів з моменту поставки.

Моментом поставки, виходячи з п. 3.6 договору вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної на товар.

Відповідно до п. 4.4 зазначеного вище договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової накладної на товар представниками обох сторін.   

Аналіз умов угоди від 01.04.2008 р. № 37 дає підстави стверджувати про виникнення між сторонами зобов'язань з договору поставки.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав взяті на себе договором від 01.04.2008 р. зобов'язання, а саме: поставив товар загальною вартістю 4 354,60 грн., а відповідач —прийняв його у власність, що підтверджується видатковою накладною № 001494/2 від 17.04.2008 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 188314 від 08.04.2008 р. серії НАЩ.

З видаткової накладної на повернення товару від 24.04.2008 р. № ВП-0000004 слідує, що відповідач повернув, а позивач прийняв товар на суму 245,00 грн., що був поставлений за накладною № 001494/2 від 17.04.2008 р.  

За твердженнями позивача, викладеними у позовній заяві, станом на час його звернення до суду, відповідач не оплатив вартість отриманого товару у сумі 4 109,60 грн. чим порушив умови укладеного правочину та чинне законодавство, що регулює зобов'язальні правовідносини господарюючих суб'єктів.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом  України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, який був належним чином повідомлений паро дату, час і місце судового засідання у справі № 46/181 без поважних причин не надав суду доказів на підтвердження відсутності заявленої до стягнення суми заборгованості, доказів її перерахування на користь позивача.

Таким чином з матеріалів справи та пояснень представника позивача судом встановлено, що покупець повернув товар на суму 245,00 грн. і не оплатив у розмірі 4 109,60 грн.

Виходячи з викладеного борг відповідача складає 4 109,60 грн.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором поставки № 37 від 01.04.2008 р. в сумі 4 109,60 грн. підлягають повному задоволенню.    

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача 178,20 грн. пені та 821,92 грн. штрафу.  

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 9.3 та п. 9.4 договору від 01.04.2008 р. сторони встановили, що у разі порушення строків оплати товару покупець, на вимогу постачальника, зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки в оплаті, а в разі прострочення оплати більш ніж на 5 календарних днів —штраф в розмірі 20 % від простроченої суми.  

Виходячи з викладеного, позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних з відповідача є такими, що заявлені правомірно.

Відповідно до уточненого розрахунку проведеного судом за період з моменту виникнення у відповідача обов'язку оплатити поставлений товар (18.05.2008 р.) до 25.09.2008 р. (кінцева дата нарахування позивачем штрафних санкцій) розмір пені, що підлягає до стягнення з відповідача становить 353,01 грн. Разом з тим, суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а тому позов в частині стягнення пені та штрафу підлягає задоволенню в межах сум, розрахованих та заявлених позивачем.

Зважаючи на норми ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 75, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвіс” (03083, м. Київ, пр-т Накуки, 119 б, ідентифікаційний код 30778974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотехцентр –2” (37600, Полтавська обл., м. Миргород, вул. Гоголя, 127/1, ідентифікаційний код 30131595) 4 109 (чотири тисячі сто дев'ять) грн. 60 коп. боргу, 178 (сто сімдесят вісім) грн. 20 коп. пені, 821 (вісімсот двадцять одну) грн. 92 коп. штрафу, 102 (сто дві) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня   його прийняття.

Суддя                                                                                          С.В. Шабунін

Справа №  46/181

08.12.08