Постанова
від 27.05.2013 по справі 11/224
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2013 року Справа № 11/224

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. (головуючий суддя: Смирнова Ю.М., судді: Літвінова М.Є., Спичак О.М.) на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 р. (головуючий суддя: Чорна Л.В., судді: Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) у справі 11/224 Господарського суду міста Києва за позовомГоловне управління комунальної власності в місті Києві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доТовариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київська міська рада провиселення з займаних приміщень, за участю представників: позивача:Гудзь В.В., відповідача:Багрій В.І., третьої особи:Палій Є.В.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. у справі № 11/224, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 р., позов задоволено повністю: виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" із займаних приміщень цілісного майнового комплексу комунального підприємства кінотеатр "Київська Русь", розташованого за адресою: 04050, м. Київ, вул. Артема, 93.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з двома касаційними скаргами, які по суті доповнюють одна одну, мають ідентичні прохальні частини та фактично є однією касаційною скаргою, в якій скаржник просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, ст.ст. 207, 208 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що договір оренди спірного приміщення був укладений відповідачем на підставі рішення суду, а тому законодавчі підстави для виселення відповідача із займаних приміщень відсутні.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін та третьої особи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 р. № 26 "Про формування комунального майна та районів" цілісний майновий комплекс Комунального підприємства кінотеатр "Київська Русь" належить до комунальної власності м. Києва.

В Статуті Комунального підприємства кінотеатр "Київська Русь" зазначено, що підприємство засноване на міській комунальній власності та підпорядковане Головному управлінню культури Київської міської державної адміністрації.

Члени трудового колективу комунального підприємства кінотеатр "Київська Русь" 24.07.2003 р. на загальних зборах прийняли рішення про створення господарського товариства з метою оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр "Київська Русь". Після прийняття рішення про оренду цілісного майнового комплексу комунального підприємства члени трудового колективу створили Товариство з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" (зареєстровано Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 15.12.2003 р. № 20324).

Метою створення та діяльності Товариства є отримання прибутків, в тому числі від експлуатації орендованого цілісного майнового комплексу комунального підприємства кінотеатр "Київська Русь".

Комісією у складі представників Головного управління комунальної власності міста Києва, Головного управління культури і мистецтв, Комунального підприємства "Київське інвестиційне агентство" та Комунального підприємства "Київжитлоспецекспуатація" 24.07.2008 р. було проведено перевірку, в ході якої встановлено, що у будівлі кінотеатру загальною площею 7.259,2 кв. м, яка згідно з наказом Головного управління комунальної власності міста Києва від 27.11.2000 р. № 108 закріплена на праві господарського відання за комунальним підприємством кінотеатр "Київська Русь", безпідставно розміщується Товариство з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь". У складеному за результатами перевірки Акті використання приміщень будівлі кінотеатру, серед іншого, зазначено: директор комунального підприємства кінотеатр "Київська Русь" пояснив, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2007 р. у справі № 36/466-3/424-16/88 Товариству з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" надано право на оренду відповідного цілісного майнового комплексу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2007 р. у справі № 36/466-3/424-16/88 зобов'язано Головне управління комунальної власності міста Києва у 10-денний термін з дня набрання рішенням законної сили укласти договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства "Кінотеатр "Київська Русь" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" на умовах поданого товариством проекту договору.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2008 р. вказане рішення скасовано, а справу № 36/466-3/424-16/88 направлено на новий розгляд.

За результатами нового розгляду справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2010 р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" до Головного управління комунальної власності міста Києва, третя особа - Київська міська рада, про спонукання до укладення договору оренди залишено без розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Враховуючи те, що постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2008 р. рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 р. у справі № 36/466-3/24-16/88 скасовано, то і підстави для набрання законної сили рішенням відсутні.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 вказаного Закону).

Законом України "Про оренду державного та комунального майна" регулюються організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 12 зазначеного Закону договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Разом з цим, відповідно до пункту 2 до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За статтею 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Оскільки доказів укладення договору оренди у встановленому законодавством порядку матеріали справи не містять, суди дійшли правомірного висновку, що у відповідача відсутні правові підстави користування займаним ним приміщенням.

Посилання скаржника на те, що правила статей 207, 208 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо оформлення письмової форми договору шляхом підписання сторонами та скріплення печатками не можуть бути застосовані до договорів, укладених на підставі рішення суду, а відтак не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, є безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству України.

Судами встановлено, що в поданому відповідачем договорі оренди? № 1 від 15.12.2003 р. відсутні підписи уповноважених осіб Головного управління комунальної власності в м. Києві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також не міститься печатки позивача. Факт підписання договору Управлінням позивач заперечує.

Оскільки догов?ір оренди № 1 від 15.12.2003 р., на я?кий посилається відповідач, з? боку орендодавця не підписан?ий, такий договір є неукладени?м. Відповідно, суд не може розцінювати його як підставу виникнення у сторін будь-яких прав та обов'язків щодо користування спірним майном. Зазначене спростовує доводи відповідача стосовно правомірності користування спірним майном на підставі договору № 1 від 15.12.2003 р.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2007р. у справі № 36/466-3/424-16/88 зобов'язано Головне управління комунальної власності міста Києва укласти договір оренди на умовах поданого товариством проекту договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 84 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Таким чином, господарські суди повинні зазначати у рішенні про спонукання укласти договір умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині. Якщо ж умови (пункти) поданого позивачем проекту договору судом прийнято лише в певній частині, то решта умов (пунктів), до яких вносяться зміни порівняно з проектом, викладається в резолютивній частині судового рішення.

У разі якщо підставою судового розгляду спору стали не розбіжності щодо умов договору, а відмова від укладення договору, а за результатом розгляду прийнято рішення, згідно з яким договір вважатиметься укладеним, суду також необхідно визначити умови такого господарського договору із урахуванням вимог ст. 180 ГК щодо встановлення всіх істотних умов відповідно до закону.

Рішення у справі із вирішення переддоговірного спору не потребує виконання, адже згідно з ч. 2 коментованої статті договір вже вважається укладеним, тобто рішенням встановлюється факт існування договору і породжених ним зобов'язань. У подальшому можливе звернення сторони такого договору до суду з підстав порушення (у тому числі невиконання) вже існуючого договору.

Оскільки судовим рішенням у справі № 36/466-3/424-16/88 було лише зобов'язано позивача укласти договір оренди та не визначено його умов, а відповідачем не надано доказів укладення такого договору як в період чинності вищевказаного судового рішення, так і після його скасування, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача правових підстав для зайняття спірного приміщення.

Окремо колегія суддів відзначає, що Відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України "Про культуру" забороняється виселення закладів культури (театрів, філармоній, бібліотек, музеїв, архівів, художніх галерей (виставок), кінотеатрів, позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення.

При цьому Закон України "Про культуру" визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них.

Як зазначалось вище, метою створення відповідача є отримання прибутків, в тому числі від експлуатації орендованого цілісного майнового комплексу комунального підприємства кінотеатр "Київська Русь", а тому застосування норм зазначеного Закону до даних правовідносин є неправомірним.

Крім того судами встановлено, що відповідач без достатньої правової підстави користувався спірним приміщення.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 р. у справі № 11/224 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков

СудВищий господарський суд України
Дата ухвалення рішення27.05.2013
Оприлюднено03.06.2013
Номер документу31556415
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —11/224

Ухвала від 19.11.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Голубєва Г.К.

Ухвала від 16.06.2011

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Коломис В.В.

Постанова від 10.06.2014

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Розізнана І.В.

Ухвала від 08.05.2014

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Розізнана І.В.

Ухвала від 17.02.2014

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

Ухвала від 26.11.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Голубєва Г.К.

Ухвала від 27.08.2013

Господарське

Вищий господарський суд України

Плюшко І.А.

Постанова від 27.05.2013

Господарське

Вищий господарський суд України

Євсіков О.O.

Ухвала від 17.05.2013

Господарське

Вищий господарський суд України

Євсіков О.O.

Ухвала від 29.11.2011

Господарське

Господарський суд Львівської області

Сало І.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні