Рішення

від 06.06.2013 по справі 901/344/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.06.2013Справа № 901/344/13-г Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника прокурора міста Сімферополя в інтересах держави в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Фонду майна Автономної Республіки Крим

до відповідачів Сімферопольської міської ради

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Омерта»

Міськрайонного управління Держземагентства у місті Сімферополі та Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці позивача Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим

Сімферопольської дезінфекційної станції

про визнання недійсним пункту рішення та договору, зобов'язання повернути земельну ділянку та скасувати запис про державну реєстрацію договору оренди землі За участю представників:

від позивача(Верховної Ради Автономної Республіки Крим, )- не з'явився

від позивача(Фонду майна Автономної Республіки Крим)- не з'явився

від відповідача Сімферопольської міської ради- не з'явився

від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Омерта" Біда В.А., довіреність № б/н від 05.06.2013, представник;

від відповідача Міськрайонного управління Держземагентства у місті Сімферополі та Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим- не з'явився

від третьої особи Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим- не з'явився

від третьої особи Сімферопольської дезінфекційної станції- Молочко Ю.О., довіреність № б/н від 05.03.2013, представник;

від прокуратури- Приймак А.О., , прокурор відділу прокуратури м. Сімферополя, посвідчення № 013070 від 14.11.12;

Суть спору: Заступник прокурора м. Сімферополя в інтересах держави в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Фонду майна Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачів - Сімферопольської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Омерта" (далі - ТОВ Фірма "Омерта") та Управління Держкомзему у м. Сімферополь АР Крим та просить суд:

- визнати недійсним п 7.1 рішення 36-ої сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради №524 від 27.03.2008 в частині надання фірмі "Омерта" в оренду земельну ділянку площею 0,018 га по вул. Пушкіна, 44, м. Сімферополь;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №291-К, що укладений 26.06.2008 між Сімферопольською міською радою та фірмою "Омерта", площею 0,018 га вартістю 79685,69 грн., розташованої по вул. Пушкіна, 44, м. Сімферополь, кадастровий номер 0110100000:03:002:0051;

- зобов'язати ТОВ "Фірма "Омерта" повернути земельну ділянку (кадастровий номер 01101000:03:002:0051) площею 0,018 га вартістю 79685, 69 грн., що розташована у межах населеного пункту міста Сімферополя по вул. Пушкіна/Козлова, 1/44, за актом прийому-передачі Сімферопольській міській раді;

- зобов'язати Управління Держкомзему у м. Сімферополь скасувати запис про державну реєстрацію договору оренди землі від 26.06.2008, укладеного між Сімферопольською міською радою та фірмою "Омерта", зареєстрованого 12.11.2009 року за №0400902800065 у Кримській регіональній філії "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" в книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі Центрального району м. Сімферополя та внести зміни до Поземельної книги.

Ухвалою суду від 18.04.2913 року замінено відповідача Управління Держкомзему у м. Сімферополі на його правонаступника Міське управління Держземагенства у м. Сімферополі та Сімферопольському районі АР Крим.

За розпорядженням № 200 від 14.05.2013 року справу було передано до провадження судді Господарського суду Автономної Республіки Крим Гризодубовій А.М.

Ухвалою суду від 14.05.2013 року справа прийнята до провадження суддею Гризодубовою А.М.

Позовні вимоги з врахуванням заяви про зміну підстав позову, наданої прокурором 25.02.2013 року, мотивовані такими обставинами; так, прокурор зазначає, що на момент передачі спірної земельної ділянки в користування ТОВ «Фірма «Омерта» був відсутній факт смерті або засудження до позбавлення волі попереднього землекористувача, що унеможливлює передачу землі. Крім того, набуття права оренди земельних ділянок мало бути здійснено на аукціоні, як то вважає прокурор. Також, прокурор зазначає, що рада перевищила свої повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, на якій розташовано державне підприємство.

Відповідач ТОВ «Фірма «Омерта» проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення відсутністю на спірній ділянці об'єктів нерухомого майна, належних Державі.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

У відповідності до статті 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В пункті 1 Постанови Пленуму від 23 березня 2012 року N 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», ВГСУ зазначив згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Оскільки позовні вимоги обґрунтовані наявністю на спірній земельній ділянці об'єктів державної власності, право розпорядження якими належить Фонду майна Автономної Республіки Крим, звернення прокурора в особі зазначеного органу є обґрунтованим.

27.03.2008 року на 36-ій сесії 5-го скликання Сімферопольська міська рада вирішила припинити громадянину Кутро В'ячеславу Миколайовичу право користування земельною ділянкою площею 0, 0180 га по вул.. Пушкіна, 44, розірвати договір оренди земельної ділянки та надати вказану ділянку фірмі «Омерта» в довгострокову оренду строком на 10 років до 27.03.2018р. для будівництва та обслуговування магазину ( а.с. 23 т.1).

На підставі наведеного рішення між Фірмою «Омерта» та Сімферопольською міською радою укладений договір оренди земельної ділянки ( а.с. 24 - 27 т.1).

Так, одним з обґрунтування позовних вимог прокурор покладає ту обставину, що спірна земельна ділянка знаходилась у користуванні Кримської республіканської санепідемстанції, що є державною установою. Отже розпорядження земельною ділянкою мало б здійснюватись державним органом приватизації, проте не міською радою.

Проте з такими доводами погодитись неможливо з огляду на їх невідповідність фактичним обставинам.

Так, рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 652 від 12.04.2002 року дозволено приватному підприємцю Поповій Тетяні Олексіївні здійснення проектно-вишукувальних робіт для будівництва магазина на земельній ділянці площею 180 кв.м. по вул.. Пушкіна, 44 з наступним вилученням земельної ділянки у Сімферопольської міської дезінфекційної станції. ( а.с. 15 т.2).

Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 950 від 21.06.2002 року фізичній особі- підприємцю Поповій Т.А. передана в оренду земельна ділянка площею 0, 0180 га, по вул.. Пушкіна, 44. ( а.с. 11 т.2).

На підставі вказаного рішення між приватним підприємцем Поповою Тетяною Олексіївною та Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради укладений договір оренди земельної ділянки. ( а.с. 2 т.2).

У відповідності до пункту 1.4 зазначеного договору, земельна ділянка вільна від будь-яких споруд. Крім того, в пояснювальній записці, яка є частиною проекту відводу земельної ділянки, зазначено про наявність зелених насаджень та теплотраси. Жодних відомостей щодо наявності на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна у проектній документації не міститься. Крім того, в акті вибору та обстеження земельної ділянки чітко зазначено, що земельна ділянка вільна від забудови. ( а.с. 20 т.2).

Таким чином, посилання прокурора на той факт, що безпосередньо на переданій в оренду земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна, що належить Державі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Доводи прокурора щодо знищення ТОВ «Фірмою «Омерта» нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, взагалі жодним доказом не підтверджено, оскільки чітко вбачається, що на ній первинно були відсутні будь-які будівлі взагалі.

Пунктом 12 розділу Х Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент винесення оспорюваного рішення ради було встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Абзац 3 зазначеного пункту твердить, що державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Проте, суд звертає увагу на те, що на момент винесення спірного рішення Сімферопольською міською радою, передана в оренду земельна ділянка вже була вилучена із користування Сімферопольської міської дезінфекційної станції рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 652 від 12.04.2002 року, яке, в свою чергу, на теперішній час є дійсним та ніким не оскарженим. Іншого сторонами, всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не доведено.

Отже посилання прокурора на те, що при передачі спірної земельної ділянки в оренду фірмі «Омерта», нею мав би розпорядитись Фонд майна Автономної Республіки Крим, як орган приватизації, спростовані матеріалами справи, оскільки на момент винесення спірного рішення земельна ділянка вже не була в користуванні державного підприємства.

Більш того, слід звернути увагу на відмінність адрес земельних ділянок, що взагалі виключає законну та обґрунтовану можливість їх ідентифікації як однієї й тієї ж самої земельної ділянки.

Рішенням 10-сесії 24 скликання Сімферопольська міська рада скасувала пункт 2.43 рішення 4-ої сесії Сімферопольської міської ради 24 скликання від 29.10.2002 року № 43 «Про надання, передання громадянам України, юридичним та фізичним особам земельних ділянок у приватну власність, постійне користування, оренду в міжсезонний період з 26.10.2001 року по 04.10.2001 року в Сімферополі» та надати у встановленому законом порядку правонаступнику громадянину України Кутро В'ячеславу Миколайовичу в довгострокову оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 0, 0180 га для будівництва та обслуговування магазину по вул.. Пушкіна, 44. ( а.с. 39 т.2).

На підставі вказаного рішення укладений договір оренди між Сімферопольською міською радою та Кутро В.М. ( а.с. 30 т.2).

25.09.2006 року громадянин Кутро В.М. звернувся з листом на ім'я заступника міського голови щодо переоформлення договору оренди земельної ділянки на користь фірми «Омерта».

Прокурор вважає, що відсутність факту смерті фізичної особи-орендаря та факту його засудження до позбавлення волі унеможливлює перехід права користування іншій особі.

Так, дійсно, у відповідності до статті 7 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент винесення спірного рішення, право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону. У разі засудження фізичної особи - орендаря до позбавлення волі або обмеження його дієздатності за рішенням суду право на оренду земельної ділянки переходить до одного з членів його сім'ї, який виявив бажання і може відповідно до закону стати орендарем, а в разі його відмови або відсутності таких - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем, за їх згодою, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.

Проте, в рамках даних правовідносин, що утворились між сторонами, був відсутній перехід права оренди земельної ділянки, проте мала місце відмова орендаря від оренди.

Так, згідно з пунктом 5.1 договору оренди, укладеного між Кутро В.М. та Сімферопольською міською радою , орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у випадку дострокового припинення договору оренди ( а.с. 33 т. 2).

25.09.2006 року Кутро В.М. звернувся до Сімферопольської міської ради із заявою про відмову від права оренди земельної ділянки ( а.с. 47 т.2). Зазначення у даній заяві того факту, що права оренди переходять до фірми «Омерти» не породжує самого факту такого переходу, а є лише інформацією громадянина Кутро В.М., оскільки договір оренди землі державної або комунальної власності може бути укладений лише на підставі відповідного рішення ради, проте не на підставі заяви колишнього землекористувача.

У відповідності до статті 141 Земельного кодексу України добровільна відмова від права користування земельною ділянкою є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою.

Отже, рада приймаючи відмову орендаря від права користування земельною ділянкою, діяла в межах вимог закону, та жодного порушення в даних діях не вбачається.

Отже твердження прокурора, що без смерті фізичної особи або позбавлення її волі неможливо припинити право користування земельною ділянкою є такими, що суперечать нормам діючого законодавства.

Щодо вимог прокурора застосувати норми права, які Рішенням Конституційного суду України були визнані неконституційними, зокрема статті 16 Закону України «Про оренду землі» та статті 124 Земельного кодексу України, якими було встановлено процедуру набуття права оренди відповідачем, за допомогою аукціону, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Законом України від 28.12.2007р. «Про державний бюджет України на 2008рік і про внесення деяких змін до законодавчих актів України», внесено зміни до статті 16 Закону України «Про оренду землі» та статті 124 Земельного кодексу України, нова редакція яких визначала порядок набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, виключно на аукціонах.

Проте, Рішенням Конституційного суду України, від 22.05.2008р. у справі №1-28/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України, є неконституційними, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI (107-17) у в зв'язку із тим, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування

та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до норм частини 2 статті 152 Конституції України, статті 73 Закону України «Про Конституційний суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. Ці акти фактично скасовуються і не мають юридичної сили з моменту ухвалення Конституційним судом України відповідного рішення, і саме з цього часу неконституційні правові акти або їх окремі положення не підлягають виконанню (застосуванню) як такі, що втратили чинність на підставі рішення Конституційного суду України.

Відповідно до статі 74 Закону України «Про конституційний суд України», Конституційний Суд України може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Пунктом 6 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного Суду України визначено, що зазначене рішення у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17), визнаних неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Прокурором в якості однієї з підстав позову зазначено недодержання Сімферопольською міською радою вимог Закону, які в подальшому визнані неконституційними, щодо проведення процедури передачі земельної ділянки в оренду.

Названі прокурором статті є правовою підставою позову, в рамках якої суд має досліджувати обґрунтованість позовних вимог. Проте неможливо визнати недійсним рішення ради на підставі правової норми, яка не відповідає Конституції України, тобто за своїм смисловим навантаженням є такою, що призводить до обмеження прав і свобод юридичних і фізичних осіб.

Основними правовими засадами організації судової влади

та здійснення правосуддя в Україні, відповідно до преамбули Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено саме мету захисту судом прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права.

Неконституційна норма права, не має юридичної сили, та не підлягає виконанню (правозастосуванню).

Як роз'яснив Конституційний суд України, положення частини другої статті 150 Конституції України щодо виконання рішень Конституційного суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх положення, визнані за цим рішенням неконституційними, не підлягають застосуванню.

Беручи до уваги вищенаведене, керуючись засадами верховенства права, суд не вбачає законних та обґрунтованих підстав для застосування неконституційних норм права, що, відповідно, виключає задоволення позову, на підставі нормативного обґрунтування позову саме неконституційними нормами права.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно частин 1 і 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути

визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про безпідставність вимоги про визнання недійсним рішення ради, вимоги щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання ТОВ «Фірми «Омерта» повернути земельну ділянку також задоволенню не підлягають, оскільки ґрунтувались саме на протиправності рішення Сімферопольської міської ради, яка доведена не була.

Стосовно вимоги про зобов'язання Міськрайонного управління Держземагентства у місті Сімферополі та Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим скасувати запис про державну реєстрацію договору оренди землі від 26.06.2008 року, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Безперечною умовою наявності можливості захисту права у судовому порядку є його порушення, тоді як прокурором не надано доказів наявності підстав у Управління Держкомзему у м. Сімферополі скасувати відповідний запис.

Крім того, наведена вимога також ґрунтується на протизаконності рішення ради, та як наслідок, недійсності договору оренди, що є недоведеним та таким, що не підлягає задоволенню.

Отже у суду відсутні підстави для задоволення вимог в частині зобов'язання Міськрайонного управління Держземагентства у місті Сімферополі та Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим скасувати запис про державну реєстрацію договору оренди землі.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складене та підписане 06.06.2013 року.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Суддя А.М. Гризодубова