Постанова

від 06.06.2013 по справі 2а-750/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-750/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» до Миронівської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» звернулися в суд з адміністративним позовом до Миронівської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2011 року № 0000222301 та №0000232301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року в задоволені вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення вимог позивача.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що взаємовідносини по господарським операціям між Товариством з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» в періоді з 01.04.2010 року по 30.09.2010 року в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не підтверджені відповідними первинними документами, а також порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави, у зв'язку з чим відповідачем правомірно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали матеріали позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» за період з 01.04.2010 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт №39/23-1/36498446 від 22.02.2011 року.

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на прибуток та податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Відповідачем в ході проведення перевірки встановлено відсутність фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» неможливість фактичного здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу: здійснення операцій із товаром, який не придбавався; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності в разі відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Висновки податкового органу про нікчемність правочину укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» ґрунтуються на припущеннях перевіряючих, та не узгоджуються з положенням ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Згідно положень ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки; отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, колегією суддів до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань крім зазначених висновків акту перевірки та спростування реальності укладених угод відповідачем не надано, колегія суддів дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» мали реальний характер, а правочини були безпідставно визнанні відповідачем нікчемними.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивачем віднесено до складу валових витрат, витрати на придбання послуг на загальну суму 83 333,33 грн. (платіжне доручення від 06.10.2010 року №38 на суму 100 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість на суму 16 666,67 грн., видаткова накладна №35 від 02.09.2010 року, рахунок-фактура №35 від 02.09.2010 року).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Відповідно до абз. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року (із змінами та доповненнями), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» виписано позивачу видаткову накладну від 02.09.2010 року №35 на суму 100 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість на суму 16 666,67 грн. згідно картки субконто по контрагенту ТОВ «Оптдевайс» за період з 01.09.2010 року по 31.10.2010 року перераховано зазначені кошти на рахунок контрагента.

Первинні документи оформлені належним чином з дотриманням зазначених вище вимог.

На момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг) законодавством не встановлено.

З акту перевірки взагалі не зрозуміло на підставі яких первинних документів податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновки суду першої інстанції про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з огляду на наявність кримінальної справи, яка порушена за фактом фіктивного підприємництва не заслуговують на увагу з урахуванням положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податковий орган дійшов помилкового висновку, про порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд першої інстанції залишив поза увагою порушення відповідачем вимоги підпункту 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України.

Згідно положень підпункту 86.9 ст.86 Податкового кодексу України у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до набрання законної сили відповідним рішенням суду. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Позапланова виїзна перевірка позивача проводилась на підставі постанови слідчого від 24.01.2011 року (розділ 1 Вступна частина, арк. 1 Акту).

Нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Перевіряючий орган порушив вимоги підпункту 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, та прийняв спірні податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішенням суду (у кримінальній справі).

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність прийнятого спірних податкових повідомлень-рішень.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не обґрунтованість вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2011 року № 0000222301 та №0000232301.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року та постановлення нової постанови про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» судовий збір за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року - скасувати.

Постановити по справі нове рішення, яким вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» до Миронівської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2011 року №0000222301, №0000232301- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кагарлицької об'єднаної Державної податкової інспекції в Київській області від 02.03.2011 року №0000222301, №0000232301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Релін-Агро» 500,94 грн. судового збору за подання адміністративного позову та 234,38 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови суду виготовлено 07.06.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.