Рішення

від 30.09.2008 по справі 2-198/08

ІЗЮМСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-198/2008р

Справа №2-198/2008р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2008р.                                                                                           

м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд

Харківської області у складі:

головуючого судді:                                       

Піддубного І.А.

при секретарі:                                                

Гордаковій С.В.

розглянувши у відкритому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства

з обмеженою відповідальністю “Сількомунсервіс” про стягнення заробітної плати в

сумі 2954,26грн., 1477,13грн. середнього заробітку, 2000,00грн. моральної

шкоди,

В С Т А Н О В И В:

17

грудня 2008р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою

відповідальністю “Сількомунсервіс” про стягнення заробітної плати за останні 2

місяці роботи включаючи день звільнення в сумі 2954,26грн., стягнення

середнього заробітку  за весь час

затримки розрахунку до моменту винесення рішення судом в сумі 1477,13 грн.,

стягнення моральної шкоди у сумі 2000,00грн.

Обґрунтовуючи

заявлені позовні вимоги позивачка зазначила, що відповідач при звільненні

порушив положення ст.49, ст.116 КЗпП України.

Поряд з

тим позивачка зазначила, що порушення відповідачем положень ст. 49, ст.116 КЗпП

України, призвело до моральних страждань, що виражається в приниженні честі,

гідності позивачки, в зв'язку з чим останній було спричинено сильні моральні

страждання.   

Представник

відповідача, проти заявлених вимог заперечує, з підстав необґрунтованості

пред'явленого позову, оскільки вважає, що відповідачем при звільненні позивачки

були дотримані норми діючого законодавства.

Також

представник відповідача зазначив, що посилання позивачки на Наказ Державного

комітету будівництва та архітектури № 201 від 30.09.2000 р. як на підставу

визначення середнього заробітку є неправомірним, оскільки ТОВ “Сількомунсервіс”

є приватною юридичною особою, яка фінансується не з бюджету будь-яких рівнів, а

за рахунок власних доходів.

Суд,

перевіривши матеріали справи, докази та доводи сторін, вважає, що позовна заява

не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

22

вересня 2006 р. наказом директора ТОВ “Сількомунсервіс” № 54, позивачка

була прийнята на посаду маляру 2-го розряду з почасовою оплатою праці.

29

жовтня 2007 р. наказом директора ТОВ “Сількомунсервіс” № 55, позивачка була

звільнена з займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП

України.     

Судом

виходячи з платіжної відомості № 28, платіжної відомості № 33, встановлено, що

заробітна плата позивачки в вересні 2007 р. складала 511,00 грн., а у жовтні

2007р. складала 128грн.

            Як вбачається з матеріалів справи,

зокрема з наказу № 55 від 29.10.2007 р. трудові відносини позивачки з

відповідачем розірвані 29 жовтня 2007 р., а заробітна плата за жовтень 2007р.

була виплачена позивачці згідно платіжної відомості № 33.

            Таким чином, судом встановлено, що

на момент розірвання трудових відносин, відповідачем в повній мірі було

виконано вимоги ст.116 КЗпП України, положеннями якої визначено, що при

звільненні працівника виплата всiх сум, що належать йому вiд підприємства,

установи, організації, провадиться в день звільнення. 

            Таким чином, судом не вбачається

правих підстав для застосування ст. 117 КЗпП України в частині стягнення

середнього заробітку.

            Суд також зазначає, що безпідставними

є звинувачення позивачки в відкликанні її відповідачем з відпустки та ненадання

щорічної оплачуваної відпустки, виходячи з наступного:

            03 вересня 2007р. позивачка

звернулася до адміністрації відповідача з заявою про надання щорічної

оплачуваної відпустки з 04 вересня 2007 р.

            Дана заява позивачки була

задоволена, відповідачем шляхом вчинення візи директором СТОВ

“Сількомунсервіс”  та надана щорічна

оплачувана відпустка.

            Як вбачається з виписок з табелів

наданих відповідачем, в вересні місяці 2007 р. кількість робочих днів позивачки

склала 4 дня та відповідно 32 години.

            За клопотанням позивачки в судове

засідання та з метою спростування факту надання відпустки були викликані свідки

ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

            Свідок ОСОБА_2 в своїх показаннях

вказала, що позивачка працювала в вересні місяці 2007 р. в початку місяця,

проте, на запитання про дату, періоди, тощо, відкликання позивачки з відпустки,

ОСОБА_2 не дала відповідей.

            Свідок ОСОБА_3 в своїх показаннях

вказав, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, на інші

запитання як суду так і сторін судового процесу свідок ОСОБА_3 взагалі не

відповів.

            Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК

України, обставини справи, якi за законом мають бути пiдтвердженi певними

засобами доказування, не можуть підтверджуватись iншими засобами доказування.

            Згідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України,

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

            За

вищевикладених обставин, позивачкою не доведено факт відкликання її з щорічної

оплачуваної відпустки, а тому суд вважає ці звинувачення безпідставними.

            Розглядаючи

позовні вимоги позивачки, в частині стягнення з відповідача заробітної плати за

останні 2 місяці роботи, включаючи день звільнення в сумі 2954,26 грн., судом

встановлено, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню,

оскільки на момент звернення позивачки до суду (17.12.2007 р.) відповідач не

мав заборгованості по заробітній платі перед позивачкою.

Вивчаючи

позивні вимоги позивача відносно стягнення моральної шкоди, судом встановлено

відсутність підстав для стягнення 2000,00 грн. моральної шкоди, оскільки:

Відповідно

до ст.237 -1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним

органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його

законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих

зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно

до Постанови Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. “Про судову практику

зі справ про відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди” при вирішенні

спору про стягнення моральної шкоди, необхідно враховувати: наявність такої

шкоди, протиправність дій, наявної причинного зв'язку між шкодою та

протиправними діями завдавача.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана

довести тi обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i

заперечень.

У відповідності до ч.3 ст. 60 ЦПК України доказуванню

підлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо

яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Таким

чином суд зазначає, що інститут доказування закріплений в вищезазначених

нормативних актах, зобов'язує учасників, сторін, судового процесу довести тi

обставини, на якi вони посилається як на підставу своїх вимог i заперечень, що

також поширюється на вимоги про стягнення моральної шкоди.

Однак,

позивачкою не доведено та не підтверджено складові частини цивільно-правової

відповідальності - вина, наявність завданої шкоди, та причинний зв'язок між

виною та настанням негативних наслідків, з якими закон зв'язує цивільно-правову

відповідальність, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Керуючись ч.1 ст.116, ч.1 ст.117 ч.2

ст.233, ст.237 КЗпП , ст.ст.10, 11, 209, 212, 214, 215, 218  ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

            В задоволенні позову ОСОБА_1

(АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сількомунсервіс” (64300,

Харківська область, м. Ізюм, вул. Софійська, буд. 18, п/р 2600506230651 в АКБ

“Правекс-Банк” м. Київ, МФО 321983, код за ЄДРПОУ 01241028) про стягнення заробітної плати в сумі 2954,26грн., 1477,13грн. середнього заробітку,

2000,00грн. моральної шкоди  відмовити.

Рішення

може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської

області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в

10-й строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і

поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4

ст. 295 ЦПК України.

.

Суддя:                                                                       

               І.А. Піддубний.