Рішення

від 14.06.2013 по справі 910/5364/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5364/13 14.06.13

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПАРЕТОН» доТовариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛОН ФЕШН УКРАЇНА» про стягнення 1018672,15 грн. Суддя Жагорнікова Т.О.

Представники сторін:

від позивача Унінця І.М. (дов. №б/н від 06.03.13 р.); від відповідачаКарбовська О.М. (дов. №197 від 24.01.2013 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРЕТОН» (надалі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛОН ФЕШН УКРАЇНА» (надалі - відповідач) про стягнення 505 668,78 грн. за договором суборенди від 01.10.2011 р. № 01/10-11 М2, з яких: 402 764,47 грн. пені та штрафних санкцій, 102 904,31 грн. орендної плати за березень місяць та про стягнення 15 000,00 грн. витрат на правову допомогу. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати відповідно до умов вказаного договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2013 р. порушено провадження у справі № 910/5364/13 та призначено її розгляд на 16.04.2013 р.

До початку судового засідання 03.04.2013 р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він проти його задоволення заперечує, посилаючись на неможливість нарахування адміністративно-господарських санкцій пізніше як через один рік з дня порушення правил здійснення господарської діяльності. Також відповідач зазначає про те, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, у зв'язку з чим просить суд на підстав ст. 83 ГПК України зменшити їх розмір до 93 949,13 грн., які були сплачені відповідачем. Крім того, відповідач стверджує про розірвання договору суборенди від 01.10.2011 р. № 01/10-11 М2 в односторонньому порядку на підставі п. 9.1.5.б. договору.

До початку судового засідання 03.04.2013 р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛОН ФЕШН Україна" у розмірі 520 668,78 грн.

До початку судового засідання 12.04.2013 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення пені, у якому відповідач просить залишити розмір пені в тому розмірі, який було сплачено до судового спору, тобто в розмірі 93 593,97 грн. Крім того, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на сплату пені в належному розмірі. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає про наявність у нього постійної заборгованості перед позивачем внаслідок скрутного матеріального становища відповідача, у зв'язку з чим у останнього не було можливості своєчасно виплачувати орендну плату.

До початку судового засідання 12.04.2013 р. через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення, у яких позивач зазначає про наявність у відповідача заборгованості зі сплати штрафних санкцій в сумі 402 764, 47 грн. за січень-жовтень 2012 р. у зв'язку із зарахуванням гарантійного платежу в сплату пені та штрафних санкцій.

У судовому засіданні 16.04.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 16.05.2013 р.

16.05.2013 р. від позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення, у яких позивач зазначає про неможливість застосування ним адміністративно-господарських санкцій, оскільки позивач не є уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Також позивач стверджує, що основним видом його діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а тому посилання відповідача на ст. 233 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій є недоречним. Крім того, позивач зазначає про визнання відповідачем правомірності нарахування штрафних санкцій з огляду на їх відображення у наданому відповідачем до відзиву розрахунку заборгованості за договором.

У судовому засіданні 16.05.2013 р. представник позивача надав заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача 865833, 88 грн., з яких 308712,93 грн. заборгованості з орендної плати за березень-травень місяці, 557120,95 грн. штрафу за січень-жовтень 2012 року та січень, березень та квітень 2013 року, 15 000,00 грн. витрат на правову допомогу, та зобов'язати відповідача застрахувати майно, що є об'єктом договору суборенди та надати позивачу відповідно до п. 5.1.17 договору страховий поліс, копію договору страхування та платіжного документу про сплату страхового полісу. Розгляд вказаної заяви перенесено.

В судовому засіданні 16.05.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 30.05.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2013 р. строк розгляду справи №910/5364/13 продовжено на 15 днів.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подану ним заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача. Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначає, що відповідач знаходиться в скрутному матеріальному становищі та не бажає сплачувати заборгованість за договором суборенди від 01.10.2011 р. № 01/10-11 М2. На підтвердження вказаних обставин заявник посилається на лист відповідача, у якому йдеться про відсутність попиту покупців на товари та наявність значних збитків, а також на наявність судових позовів до відповідача. Враховуючи наведені обставини, позивач вважає, що існують підстави вважати, що відповідач намагатиметься відчужити належне йому майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 31 або зняти кошти зі свого розрахункового рахунку, що ускладнить або призведе до неможливості виконання рішення суду у даній справі.

Розглянувши подану заяву та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Як роз'яснено у п.п. 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 р. № 16 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд вважає, що позивач не надав доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

12.06.2013 р. від позивача через канцелярію господарського суду міста Києва надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач, просить стягнути з відповідача 1018672,15 грн, з яких 608 067,03 грн. штрафу за січень-жовтень 2012 року та січень, березень квітень та травень 2013 року, 410 605, 12 грн. орендної плати за березень - червень 2013 року, 15 000,00 грн. витрат на правову допомогу та зобов'язати відповідача застрахувати майно, що є об'єктом договору суборенди від 01.10.2011 р. № 01/10-11М2 та надати відповідно до п. 5.1.17. договору страховий поліс, копію договору страхування та платіжного документу про сплату страхового платежу.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подану ним заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При цьому збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову (п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18).

Як вбачається зі змісту поданої заяви, позивач збільшує розмір позовних вимог майнового характеру в частині стягнення штрафу до 608 067, 03 грн. та орендної плати до 410 605, 12 грн., а тому заява у цій частині приймається судом до розгляду. Водночас у вказаній заяві позивач заявляє додаткові позовні вимоги, які при подачі позову не заявлялись - про зобов'язання відповідача застрахувати майно, що є об'єктом договору та надати відповідно до п. 5.1.17. договору страховий поліс, копію договору страхування та платіжного документу про сплату страхового платежу.

Оскільки чинним господарським процесуальним законодавством України не передбачено прийняття судом позовних вимог, раніше не пред'явлених при поданні позовної заяви, суд дійшов висновку про залишення заяви позивача в частині вимог про зобов'язання застрахувати майно та надати документи без розгляду.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві.

У судовому засіданні 14.06.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛТА-СПОРТ" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАРЕТОН" (орендар) був укладений договір оренди № 01/10-11М, за умовами якого орендодавець надає в платне строкове орендне володіння та користування, а орендар приймає від орендодавця частину нежитлових приміщень (в літ. А), а саме: приміщення першого поверху площею 103, 5 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 22, № 25); приміщення підвалу площею 63, 7 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 4 № 5, № 6), що в загальному складає частину від загальної площі групи приміщень № 473 та № 480 загальною площею 421, 80 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 для здійснення підприємницької діяльності та розміщення магазину непродовольчих товарів і зобов'язується оплачувати орендодавцю плату за користування приміщенням.

Пунктом 2.1. договору оренди № 01/10-11М передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.07.2014 р.

Пунктом 5.2.6. договору оренди № 01/10-11М його сторони погодили, що орендар має право здавати приміщення в суборенду будь-яким особам без погодження з орендодавцем.

01.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАРЕТОН" (орендар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕЛОН ФЕШН УКРАЇНА" (суборендар, відповідач) був укладений договір суборенди № 01/10-11М2 (надалі - договір), за умовами якого позивач надає в платне строкове володіння та користування, а відповідач приймає від позивача частину нежитлових приміщень (в літ. А), а саме: приміщення першого поверху площею 103, 5 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 22, № 25); приміщення підвалу площею 63, 7 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 4, № 5, № 6), що в загальному складає частину від загальної площі групи приміщень № 473 та № 480 загальною площею 421, 80 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 для здійснення підприємницької діяльності та розміщення магазину непродовольчих товарів ТМ "Springfield" і зобов'язується оплачувати орендодавцю плату за користування приміщенням.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв вказане вище майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.2011 р.

Умови оплати визначені розділом 3 договору, відповідно до якого відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за користування приміщенням у розмірах та у строки, визначені цим договором. Відповідач сплачує позивачу орендну плату за даним договором в сумі, яка включає платежі, передбачені Цивільним кодексом України. Щомісячна орендна плата обчислюється за такою формулою: орендна плата = площа, що орендується * К1 * К2 * орендна ставка (з ПДВ), де значення (К2 * орендна ставка) складає ціну за 1 кв.м. приміщення, що орендується за даний період. У розрахунках ціна округляється до двох знаків після коми. К1 - індекс зміни орендної плати, який на момент підписання цього договору рівний одиниці. Починаючи з 01.01.2012 р. і до кінця строку оренди позивач має право один раз на рік збільшити індекс К1, але не більше ніж на 10 % від його величини за попередній рік оренди (365/366 днів) шляхом надання відповідачу письмового повідомлення за 30 календарних днів до дня збільшення індексу К1. К2 - відношення офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день виставлення рахунку (а в його відсутність та/або на підставі сплати орендної плати за договором - на день фактичної оплати) до офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день підписання цього договору. Індекс зміни курсу застосовується наступним чином: якщо відношення офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день виставлення рахунку (а в його відсутність та/або на підставі сплати орендної плати за договором - на день фактичної оплати) до офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день підписання цього договору більше або рівний одиниці, то в розрахунках п. 3.1.1. К2 приймається рівним частці від ділення цих двох курсів; якщо відношення офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день виставлення рахунку (а в його відсутність та/або на підставі сплати орендної плати за договором - на день фактичної оплати) до офіційного курсу НБУ долара США до гривні на день підписання цього договору менше одиниці, тов. розрахунок п. 3.1.1. К2 - приймається рівним одиниці.

Пунктом 3.1.3. договору передбачено, що орендна ставка з ПДВ за даним договором складає: а) за приміщення першого поверху: з 01.10.2011 р. і до закінчення терміну дії договору суборенди - 813, 31 грн. за один квадратний метр згідно з офіційним курсом НБУ долара США до гривні на дату підписання договору (7, 9737 грн. за 1 дол. США 30.09.2011 р.) з урахуванням наступного: з 01.10.2011 р. позивач має право змінити розмір орендної ставки шляхом повідомлення відповідача за 30 календарних днів до зазначеної дати. У випадку якщо сторони не прийдуть згоди щодо розмірів орендної плати протягом 30 календарних днів даний договір припиняє свою дію по закінченню 30 календарних днів з моменту направлення відповідного повідомлення. У випадку узгодження розмірів орендної ставки сторони підпишуть додаткову угоду, в якій відобразять порядок, розміри нарахування і сплати орендної плати; б) за приміщення підвалу: з 01.10.2011 р. і до закінчення терміну дії договору суборенди - 143, 52 грн. за один квадратний метр згідно з офіційним курсом НБУ долара США до гривні на дату підписання договору (7, 9737 грн. за 1 дол. США 30.09.2011 р.) з урахуванням наступного: з 01.10.2011 р. позивач має право змінити розмір орендної ставки шляхом повідомлення відповідача за 30 календарних днів до зазначеної дати. У випадку якщо сторони не прийдуть згоди щодо розмірів орендної плати протягом 30 календарних днів даний договір припиняє свою дію по закінченню 30 календарних днів з моменту направлення відповідного повідомлення. У випадку узгодження розмірів орендної ставки сторони підпишуть додаткову угоду, в якій відобразять порядок, розміри нарахування і сплати орендної плати.

Пунктами 3.2., 3.3. договору встановлено, що орендна плата повинна сплачуватися позивачу без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), без відрахувань, які прямо не передбачені цим договором та заліків вимог шляхом банківського переказу на зазначений в цьому договорів рахунок позивача або на інший рахунок, зазначений позивачем у письмовому вигляді, який буде дійсним на строк, доки позивач не повідомить відповідача про зміну рахунку для сплати орендної плати, за умови, що здійснення такої оплати не буде суперечити законодавству України. Орендна плата сплачується в валюті України щомісяця до 5-го числа оплачуваного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача або особі, якій позивач уступив право вимоги по отриманню орендної плати в порядку, передбаченому статтею 3.6. цього договору. Незважаючи на те, що для зручності відповідача позивач може на перше число кожного місяця виставляти відповідачу рахунки, відповідач зобов'язаний сплачувати орендна плату не пізніше дати, вказаної в даному договору незалежно від акту отримання відповідачем таких рахунків.

Додатковою угодою № 2 від 01.11.2012 р. до договору сторони погодили, що незалежно від інших умов орендна плата з ПДВ за приміщення першого поверху та приміщення підвалу: з 01.02.2012 р. по 31.05.2012 р. складає 93 549,37 грн. та з 01.11.2012 р. по 30.11.2012 р. - 130 969,12 грн.

Листом від 20.11.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією, у якій повідомив про наявність заборгованості зі сплати пені та штрафів у розмірі 469 113,63 грн. та про намір здійснення часткового зарахування сплаченого відповідачем гарантійного внеску в рахунок оплати штрафних санкцій. Вказаний лист направлений відповідачу 20.11.2012 р.

Листом від 16.01.2013 р. № 17 відповідач повідомив позивача про відсутність попиту покупців на товар, реалізований в орендованому приміщенні, та запропонував розглянути можливість припинити дію договору в лютому 2013 року. При цьому відповідач послався на п. 9.1.4 договору, за яким його дія припиняється або розривається за взаємною згодою сторін.

Листом від 28.02.2013 р. вих. № 83/1, що направлений 13.03.2013 р. відповідач запропонував позивачу підписати акт прийому-передачі приміщення і додаткову угоду про припинення дії договору та про повернення гарантійного платежу на рахунок відповідача. При цьому відповідач посилається на погашення ним заборгованості з орендної плати за рахунок гарантійного платежу та на зміст листа від 16.01.2013 р. № 17.

Листом від 05.03.2013 р. № 170 позивач повідомив відповідача про неможливість припинення договору суборенди та наявність у відповідача заборгованості за вказаним правочином. При цьому позивач зазначив, що договір суборенди є дійсним та підлягає виконанню сторонами належним чином у повному обсязі.

Листом від 01.03.2013 р. № 84 відповідач повідомив позивача, що останнім днем оренди за договором суборенди від 01.10.2012 р. № 01/10-11 М2 було 28.02.2013 р. та про повернення позивачу ключів від орендованого приміщення.

Листом від 07.05.2013 р. № 211, що направлений 13.05.2013 р. позивач повідомив відповідача про наявність у нього заборгованості з орендної плати та штрафу в розмірі 865 833,88 грн. та просив погасити заборгованість з орендної плати.

З наявних у матеріалах справи банківських виписок з рахунку позивача та платіжних доручень вбачається, що відповідач розрахувався з позивачем зі сплати орендної плати за користування приміщенням до лютого 2013 року включно.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач порушив свої зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором суборенди, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з орендної плати за період з березня по червень 2013 року в розмірі 410 605, 12 грн. та штрафу в сумі 608 067,03 грн. за прострочення сплати орендної плати за січень-жовтень 2012 року та січень, березень, квітень та травень 2013 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Проаналізувавши зміст договору від 01.10.2011 р. № 01/10-11 М2, суд дійшов висновку, що за правовою природою він є договором піднайму, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення законодавства про піднайм (найм).

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач розрахувався з позивачем зі сплати орендної плати частково в сумі 1 493 186,78 грн. При цьому доказів справи орендної плати за оренду приміщень за березень - червень 2013 року матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає про розірвання договору в односторонньому порядку на підставі п. 9.1.5.б. договору, при цьому посилаючись на направлені ним позивачу листи від 16.01.2013 р. № 17 та від 28.02.2013 р. № 83/1.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Указані положення кореспондуються з нормами ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, згідно з якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором (ст. 525 ЦК України).

Порядок розірвання укладеного між сторонами договору встановлений в п. 9.1.4. договору, згідно з яким цей договір припиняється або розривається за взаємною згодою сторін.

Порядок розірвання господарських договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України, згідно з якою сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до позивача із листом від 16.01.2013 р. № 17, у якому просив розглянути можливість припинити дію договору в лютому 2013 року за взаємною згодою сторін та із листом від 28.02.2013 р. вих. № 83/1, яким запропонував позивачу підписати акт прийому-передачі приміщення і додаткову угоду про припинення дії договору та про повернення гарантійного платежу на рахунок відповідача.

Проте листом від 05.03.2013 р. № 170 позивач повідомив відповідача про неможливість припинення договору суборенди та наявність у відповідача заборгованості за вказаним правочином.

Наведене свідчить про недосягнення сторонами згоди щодо розірвання договору суборенди за взаємною згодою сторін.

Можливість розірвання договору з ініціативи визначена сторонами у п. 9.1.5.б. договору, згідно з яким цей договір припиняється або розривається з ініціативи відповідача при умові письмового повідомлення позивача про дострокове розірвання цього договору не менш ніж за 1 календарний місяць до передбачуваної дати розірвання. Відповідач має право на дострокове розірвання даного договору в порядку, встановленому в даному пункті, лише у разі відсутності заборгованості по сплаті орендної плати згідно з п. 3.3. даного договору, а також в разі виконання свого обов'язку щодо поповнення гарантійного платежу в порядку, встановленому п. 3.8. даного договору.

Отже, одностороннє розірвання договору з ініціативи відповідача може мати місце лише за наявності одночасно трьох умов: письмового повідомлення позивача про дострокове розірвання цього договору не менш ніж за 1 календарний місяць до передбачуваної дати розірвання; відсутності заборгованості по сплаті орендної плати згідно з п. 3.3. даного договору та виконання обов'язку щодо поповнення гарантійного платежу в порядку, встановленому п. 3.8. даного договору.

Як вбачається зі змісту листа від 16.01.2013 р. № 17 запропонував розглянути можливість припинити дію договору в лютому 2013 року на підставі п. 9.1.1 договору, за яким його дія припиняється або розривається за взаємною згодою сторін.

У подальшому, листом від 28.02.2013 р. вих. № 83/1, що направлений 13.03.2013 р. відповідач запропонував позивачу підписати акт прийому-передачі приміщення і додаткову угоду про припинення дії договору та про повернення гарантійного платежу на рахунок відповідача. При цьому у вказаному листі не зазначається передбачувана дата розірвання договору, а міститься посилання на зміст листа від 16.01.2013 р. № 17.

Листом від 01.03.2013 р. № 84 відповідач посилаючись на п. 9.1.5.б. договору повідомив позивача, що останнім днем оренди за договором суборенди від 01.10.2012 р. № 01/10-11 М2 було 28.02.2013 р., тобто вказаний день визначений раніше, ніж був складений та направлений вказаний лист позивачу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи на час складання листа від 16.01.2013 р. у відповідача була наявна прострочена заборгованість з орендної плати, що виключає можливість розірвання вказаного договору на підставі п. 9.1.5.б.

Також з акту обстеження спірного приміщення від 28.05.2013 р., складеного представниками позивача вбачається, що у приміщенні, яке орендується відповідачем за договором суборенди від 01.10.2011 р. № 01/10-11М2 встановлений та працює прилад охорони, наявне майно (паперові пакети з написами «Springfield», коробки з торговим обладнанням, які використовують в торгівлі для розміщення одягу тощо) та документи відповідача.

З огляду на наведене, зважаючи на відсутність доказів розірвання договору суборенди від 01.10.2011 р. № 01/10-11 М2 у встановленому законом або договором порядку та враховуючи, що строк дії договору погоджений сторонами до 01.09.2013 р., у суду відсутні підстави вважати, що вказаний договір припинив свою дію.

Оскільки як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, останній не сплачував орендної плати за користування переданим йому в суборенду майном за березень - червень 2013 року, суд визнає позовні вимоги про стягнення 410 605, 12 грн. орендної плати за вказаний період обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 608 067, 03 грн. штрафу за прострочення сплати орендної плати з січня по жовтень 2012 року, також січень, березень, квітень та травень 2013 року.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 10.2. договору передбачено, що у випадку прострочення відповідачем сплати орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором понад 15 календарних днів, відповідач незалежно від сплати/нарахування пені сплачує позивачу одноразовий штраф в розмірі 50 % від суми орендної плати за кожен факт такого прострочення. Сплата пені та штрафу не звільняє відповідача від зобов'язання сплатити суму заборгованості.

З наявних у матеріалах справи банківських виписок та платіжних доручень вбачається, що відповідач сплачував орендну плату з порушенням встановленого договором 5-денного строку, а у періоди з січня по жовтень 2012 року та за січень, березень, квітень та травень 2013 року, строк прострочення перевищував 15 днів.

Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем сплати орендної плати у вказаний вище період понад 15 днів, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем на цій підставі штрафних санкцій відповідно до п. 10.2. договору.

При цьому позивачем зменшено розмір нарахованих штрафних санкцій на суму гарантійного платежу, сплаченого 20.01.2012 р. у сумі 93 349, 16 грн.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення 608 067,03 грн. штрафу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти вимог про стягнення штрафу відповідач посилається на неможливість нарахування адміністративно-господарських санкцій пізніше як через один рік з дня порушення правил здійснення господарської діяльності. Також відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 83 ГПК України до 93 949,13 грн., які були сплачені відповідачем. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач зазначає про те, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора та про наявність у відповідача постійної заборгованості перед позивачем внаслідок скрутного матеріального становища відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18).

Проте відповідач не обґрунтував належними доказами винятковості обставин, які призвели до порушення ним умов договору, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. При цьому посилання відповідача на його скрутне матеріальне становище, яке не підтверджено належними та допустимими доказами не може бути підставою для зменшення розміру неустойки. Інших доводів винятковості обставин, які призвели до порушення умов договору, відповідачем наведено не було.

З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання відповідача відмовляє.

Щодо посилання відповідача на неможливість нарахування адміністративно-господарських санкцій пізніше як через один рік з дня порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони ґрунтуються на помилковому ототожненні штрафних та адміністративно-господарських санкцій, які відрізняються за видами, підстави, суб'єктами їх застосування тощо.

Що ж до стягнення з відповідача 15 000,00 грн. витрат на правову допомогу, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

У п. п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

В обґрунтування таких вимог позивачем надано договір № 13-00011-1 про надання правової допомоги від 01.03.2013 р., укладеного мі позивачем та Адвокатським об'єднанням «Київська правозахисна група», рахунок № 35 від 12.03.2013 р. на оплату таких послуг на суму 15 000,00 грн., платіжне доручення № 2035 від 12.03.2013 р. на суму 15 000,00 грн., копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2151/10 від 27.12.2002 р., калькуляцію вказаних послуг № 1322 від 11.04.2013 р.

Враховуючи наведені обставини, заявлена до стягнення сума витрат може бути віднесена до складу судових витрат у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України та розподілена відповідно до ст. 49 цього Кодексу.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛОН ФЕШН УКРАЇНА» (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 31, ідентифікаційний код 37100448) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРЕТОН» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 56А, ідентифікаційний код 37333498) 410 605 (чотириста десять тисяч шістсот п'ять) грн. 12 коп. заборгованості з орендної плати, 608 067 (шістсот вісім тисяч шістдесят сім) грн. 03 коп. штрафу, 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, 20 373 (двадцять тисяч триста сімдесят три) грн. 44 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено та підписано 14.06.2013 р.

Суддя Жагорнікова Т.О.