Постанова

від 13.06.2013 по справі 6/247-7/150-75-53/360

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2013 року Справа № 6/247-7/150-75-53/360 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівФролової Г.М., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуПершого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.04.13 у справі№ 6/247-7/150-75-53/360 Господарського суду міста Києва за скаргоюПершого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на діїГалицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції за позовомЗакритого акціонерного товариства "Луцьке АТП 0261" до 1) Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України 2) Міністерства оборони України 3) Військової частини А3641 (А0780) за участю 1) Військової прокуратури Західного регіону України 2) Військової прокуратури Львівського гарнізону простягнення 476 204 грн.

за участю представників сторін від:

прокурора : Шекшева В.С. (посв. № 015375),

відповідача-2 : Афоніна В.В. (дов. від 30.04.13).

Представники позивача, відповідача-1, відповідача-3 та ДВС в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Луцьке АТП-0261" звернулося з позовом до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просило стягнути 794 241,77 грн. понесених витрат на будівництво. Під час розгляду справи до участі у справі було залучено як співвідповідачів Міністерство оборони України та Військову частину А3641 (А0780).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.11, ухваленим суддею Грєховою О.А, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.11, колегією суддів у складі: Сухового В.Г. - головуючого, Агрикової О.В., Чорногуза М.Г., позов до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України задоволено, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 794 241,77 грн. збитків та судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.11 касаційну скаргу Військової прокуратури Західного регіону України залишено без задоволення, а перевірену постанову апеляційного господарського суду від 20.06.11 залишено без змін.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.11 було видано наказ від 20.06.11.

Перший заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції в частині арешту транспортного засобу Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України марки Шкода Октавія реєстраційний номер НОМЕР_1 та передачі його на відповідальне зберігання представнику Приватного підприємства "Нива" та заборонити Галицькому відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції вчиняти будь-які дії, пов'язані з реалізацією вказаного транспортного засобу. В обґрунтування скарги посилався на незаконність постанови державного виконавця про арешт вказаного транспортного засобу, вказуючи при цьому на те, що Західне управління капітального будівництва є державною госпрозрахунковою організацією Міністерства оборони України. Водночас скаржник посилався на Закон України "Про ведення мораторію на примусову реалізацію майна", яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.13, винесеною суддею Морозовим С.М., відмовлено у задоволенні скарги на дії Галицького ВДВС Львівського міського управління юстиції. Вмотивовуючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд виходив з того, що звернення стягнення на майно боржника є переліком передбачених законом дій, який складається з арешту, вилучення та примусової реалізації майна, з огляду на що дійшов висновку про відсутність у даному виконавчому провадженні дій, вчинення яких врегульовано положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.02 № 1282 "Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил". При цьому суд керувався приписами статей 7, 8, 52, 57 Закону України "Про виконавче провадження", статей 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України", статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Лобаня О.І. - головуючого, Майданевича А.Г., Федорчука Р.В., постановою від 01.04.13 перевірену ухвалу місцевого господарського суду залишив без змін. Водночас апеляційним судом враховано відсутність в Законі України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" заборони щодо накладення арешту на майно державних підприємств, позаяк Закон встановлює лише мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить ухвалу та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу на дії державного виконавця задовольнити. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник вказує на неврахування судами приписів Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. При цьому скаржник зазначає, що транспортний засіб марки Шкода Октавія є необоротним активом та відноситься до основних засобів виробництва, що забезпечує ведення виробничої діяльності підприємства, а тому дії ДВС щодо арешту даного автомобіля є незаконними.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора та відповідача-2, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.11 було видано наказ від 20.06.11 у цій справі. Судами також установлено, що 10.08.11 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі судового наказу від 20.06.11. Крім того, 29.08.11 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 31.08.11 - постанову про арешт коштів боржника. Водночас установлено судами і те, що відповідно до повідомлення обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 29.08.11, станом на 06.09.11 у реєстрі прав власності на нерухоме майно інформація про наявність зареєстрованого нерухомого майна за відповідачем-1 відсутня, а відповідно до повідомлення ПАТ "Кредобанк" від 09.09.11 відповідач-1 не має коштів на рахунках. На підставі Акту опису й арешту майна від 16.09.11 здійснено опис майна, яке належить Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України на праві власності, а саме: транспортний засіб марки "Шкода Октавія", реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказаний автомобіль передано на відповідальне зберігання представнику відповідача-1 Королю М.С., а 07.03.12 згідно з актом державного виконавця даний транспортний засіб було вилучено та передано на відповідальне зберігання представнику ПП ОСОБА_13 Як убачається з матеріалів справи, предметом оскарження є дії Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції з арешту майна відповідача-1 при виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 20.06.11 у цій справі. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з відсутності в діях державного виконавця з виконання наказу порушень вимог Закону України "Про виконавче провадження", а відтак дійшли висновку про необґрунтованість скарги боржника. Відповідно до приписів статті 4 5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Згідно зі статтею 124 Конституції України та статтею 115 Господарського процесуального кодексу України судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження". Умови і порядок виконання судових рішень, що підлягають примусовому виконанню виконавчими органами регулюються Законом України "Про виконавче провадження". Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) унормовано, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до статті 11 названого Закону (в редакції на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії; державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. Сторони виконавчого провадження, в свою чергу, мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (стаття 12 Закону України "Про виконавче провадження"). За приписами статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Заходами примусового виконання рішень за приписами статті 32 названого Закону є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) унормовано, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Зі змісту приписів статті 57 цього ж Закону убачається, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Відповідно до приписів статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних виконавчих дій) у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, установив, що державний виконавець при виконанні наказу господарського суду у цій справі діяв в межах та у спосіб визначених Законом України "Про виконавче провадження", а відтак унеможливлюється висновок про порушення ним вимог закону при вчиненні виконавчих дій. Установлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи і те, що описане та арештоване державним виконавцем майно належить на праві власності боржникові. За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання протиправними дій Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції щодо арешту майна, є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству і матеріалам справи. Доводи скаржника про неврахування судами приписів Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", не може бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки названий Закон не містить заборони накладення арешту на майно державних підприємств, а лише встановлює мораторій на застосування примусової реалізації такого майна. При цьому у рішенні Конституційного Суду України від 10.06.03 у справі № 11-рп/2003 вказано, що за змістом статті 2 названого Закону мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності. Інші доводи касаційної скарги також визнаються непереконливими, оскільки спростовуються обставинами встановленими господарськими судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.13 у справі Господарського суду міста Києва № 6/247-7/150-75-53/360 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Г. Фролова

В. Швець