Рішення

від 11.03.2009 по справі 8/14пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/14пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                Справа №

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Сєвєродонецькзалізобетон»,   м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до 1. Відкритого акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект», м. Київ,

          2. Комунального підприємства «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», м Сєвєродонецьк Луганської області, -

про визнання права власності та витребування нерухомого майна.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань –Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача – Віскунов О.В. –ліквідатор, - паспорт ЕК №109091, вид. Жовтневим РВ ЛМУ УМВСУ у Луганській області 05.03.1996 року; ухвала господарського суду Луганської області від 24.10.08 року №12/102-б;

від 1-го відповідача – Супрун С.В. - представник, - довіреність №2 від 19.01.09 року;

від 2-го відповідача –представник не з»явився, -

розглянувши матеріали справи, -

                                                              в с т а н о в и в:

          суть спору: позивачем заявлено вимоги про:

          1.Визнання за ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»(м. Сєвєродонецьк, вул. Силікатна, 7, ідентифікаційний код 01235797) права власності на об'єкти нерухомості, зокрема на: будівлю дитячого садка № 15, з господарськими прибудовами (літ. А-2 Н, а І-а VII, Пд-будівля цегляна з підвалом; Б, б, б-1 - сарай цегляний; В, в, в-1 - сарай залізобетонний; № 1 –ворота металеві; № 2 споруда,  асфальтне замощення), - загальною площею 1051,5 кв.м. розташовані за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, 34-б.

           2.Витребування з незаконного володіння ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект»(м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5-б, ідентифікаційний код 21489100) нерухомого майна, а саме: будівлі дитячого садка № 15, з господарськими прибудовами (літ. А-2 Н, а І-а VII, Пд-будівлі цегляної з підвалом; Б, б, б-1 - сараю цегляного; В, в, в-1 - сараю залізобетонного; № 1 –ворот металевих; № 2 споруди,  асфальтного замощення), -  загальною площею 1051,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, 34-б.

             3.Зобов'язання ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект»(м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5-б, і.код 21489100) передати ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»(м. Сєвєродонецьк, вул. Сілікатная, 7, код 01235797) нерухоме майно, а саме: будівлю дитячого садка № 15, з господарськими прибудовами (літ. А-2 Н, а І-а VII, Пд-будівлю цегляну з підвалом; Б, б, б-1 - сарай цегляний; В, в, в-1 - сарай залізобетонний; № 1 –ворота металеві; № 2 споруду,  асфальтне замощення), - загальною площею 1051,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, 34-б.

            4.Покладення на 1-го відповідача витрат по сплаті державного мита та  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Судом встановлено, що в ході комп'ютерної верстки тексту ухвал про порушення провадження у справі та про відкладення її розгляду припущено описки, які полягають у тому, що у літерних назвах складових частин об'єкту нерухомості вказано: «(літ. А-2, а І-а VII, Пд-будівлю цегляну з підвалом; Б, б, б - сарай цегляний; В, в, в - сарай залізобетонний; № 1 –ворота металеві; № 2 споруду,  асфальтне замощення)», - в той час, як згідно позовній заяві, слід було вказати: «(літ. А-2 Н, а І-а VII, Пд-будівлю цегляну з підвалом; Б, б, б-1 - сарай цегляний; В, в, в-1 - сарай залізобетонний; № 1 –ворота металеві; № 2 споруду,  асфальтне замощення)».

            Правильним є виклад цієї частини позовних вимог у останній редакції, що і належить відобразити у всьому подальшому викладі тексту рішення.

22.01.09 на адресу суду надійшла телеграма 1-го відповідача (№ 1635 від 22.01.09), якою він поставив суд до відома про те, що подав до Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.05.08 року по цивільній справі №2-219/08 - про визнання договору купівлі-продажу, за яким було придбано спірне майно, - недійсним, у зв'язку з чим  просить прийняти до уваги наявність касаційного провадження, пов'язаного з іншою справою, до вирішення якої є неможливим розгляд даної справи (№8/14пн), - з огляду на що зупинити провадження по останній (а.с. 45).

26.01.09 року за вих. №02/1-61п від 21.01.09 року до суду від 1-го відповідача надійшло письмове клопотання аналогічного змісту (а.с. 47), - при цьому 1-й відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання не з'явився, участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, хоча, як видно з матеріалів справи, належним чином поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання.

Ухвалою суду від 30.01.09 року у задоволенні клопотання 1-го відповідача відмовлено з огляду на його неналежні доведеність та обґрунтованість.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК) розгляд справи було відкладено з 30 січня до 13 лютого 2009 року.

09.02.09 року  від 1-го відповідача на адресу суду надійшло письмове клопотання (вих. №02/1-126п від 05.02.09 року), - про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами (а.с. 65).

12.02.09 року від нього ж (за вих. №02/1-146п від 09.02.09 року)  на адресу голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. надійшла заява про відвід, в якій 1-м відповідачем заявлено відвід судді цього суду Середі А.П.,  підставою для чого названо  те, що суддя не зупинив провадження по справі №8/14пн, - всупереч вищецитованому клопотанню 1-го відповідача, чим, на думку останнього, виявив упередженість щодо нього.

Ухвалою заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 12.02.09 року ця заява залишена без задоволення.

У судовому засіданні, яке відбулося 13.02.09 року, клопотання 1-го відповідача (вих. №02/1-126п від 05.02.09 року) –про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами судом було залишено без розгляду, з уточненням: «у цьому судовому засіданні», - оскільки його ініціатор до судового засідання не з'явився.

Залишаючи це клопотання без розгляду у судовому засіданні, яке відбулося 13.02.09 року, суд, крім того, виходив з того, що: у цьому з судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з клопотаннями: письмовим - про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, а також усним -  про відмову від  розгляду справи по суті у цьому судовому засіданні –у зв'язку з неявкою 1-го відповідача.

З огляду на ці дві обставини,  залишаючи без розгляду 13.02.09 року вищеназване клопотання 1-го відповідача, суд у своїх діях  керувався частиною 6 ст. 81-1 ГПК України, у якій сказано, що на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті  або за ініціативою суду  здійснюється фіксування судового процесу з допомогою аудіозаписувального технічного засобу, - у судовому засіданні 13.02.09 року справа не слухалася по суті, - тобто, на думку суду, він жодним чином не порушив законні права  та інтереси 1-го відповідача.

Клопотання 1-го відповідача про зупинення провадження по справі також було відхилено.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 13 лютого до 27 лютого 2009 року –у зв'язку з неявкою 1-го відповідача та необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

24.02.09 року від 1-го відповідача надійшла заява про відвід (вих. №02/1-207п від 19.02.09 року), в якій повторно поставлено питання про відвід судді Середи А.П. з огляду на те, що ним не задоволено клопотання про зупинення провадження по справі з вищенаведених підстав (а.с.105-106).

Ухвалою  заступника голови господарського суду Луганської області  Воронька В.Д. від 26.02.09 року  цю заяву залишено без задоволення (а.с.118-119).

З  огляду на обставини цієї справи суд з власної ініціативи, починаючи з судового засідання, призначеного на 27.02.09 року, здійснює фіксацію технічними засобами всього подальшого процесу її розгляду, задовольняючи у такий спосіб і вищезгадане клопотання 1-го відповідача.

У судовому засіданні, яке відбулося 27.02.09 року, представник позивача позов підтримав у повному обсязі. Він надав до справи довідку №50 від 27.02.09 року, згідно якій   інвентаризаційна вартість спірного об'єкту нерухомості становить 16356,00 грн. (а.с. 121).  

Представник 1-го  відповідача  проти позову заперечив, про що також зазначив у своєму відзиві на нього (вих.№02/1-248п від 25.02.09 року), посилаючись на його необґрунтованість, суперечність фактичним обставинам справи і чинному законодавству; крім того, на його думку, з огляду на те, що 2-й відповідач повністю визнав позов по цій справі,  спір по ній фактично відсутній, а тому сам позов подано безпідставно.

Він також , в усній формі, заявив наступні клопотання:

про відвід судді Середи А.П., посилаючись на ті ж самі підстави, які були заявлені у двох вищезгаданих заявах про відвід судді;

про відкладення розгляду справи  з метою надання йому (1-му відповідачеві) можливості подати належні докази щодо дійсної вартості  спірного об'єкту нерухомості, оскільки він заявив у  судовому засіданні, що згідно договору купівлі-продажу ВАТ «Укрнафтохімпроект»«купив руїни, з метою отримання будматеріалів», а «на даний час у цей об'єкт нерухомості вкладено великі кошти, що багатократно підвищило його вартість», - докази цього він має їх  у своєму розпорядженні;

про зупинення провадження по справі з урахуванням того, що 1-му відповідачу  стало відомо про те, що Верховним Судом України 04.02.09 року порушено касаційне провадження  за вищезгаданою касаційною скаргою ВАТ «Укрнафтохімпроект», - однак документальне підтвердження цього факту він до суду не подав.

Розглянувши ці клопотання, суд визнав, що (згідно з порядком їх викладу вище у цьому рішенні):

1)перше клопотання не підлягає задоволенню, оскільки не може вважатися заявленим.

Згідно частині 4 ст. 20 ГПК України відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи.

Наявність обставин, про які йдеться у останньому реченні ч. 4 ст. 20 ГПК України 1-й відповідач не довів;

2)друге клопотання  підлягає задоволенню, оскільки суд, керуючись ст.ст. 4-3, 22 та 36 ГПК України, вважає за необхідне  отримати до матеріалів справи  докази  про дійсну вартість спірного  об'єкту нерухомості;

3)третє клопотання не підлягає задоволенню з огляду на причини, на які суд неодноразово посилався, відхиляючи аналогічні попередні клопотання.

06.03.09 року від ВАТ «Укрнафтохімпроект»до суду, поштою, надійшло клопотання (вих. №02/1-265п від 03.03.09 року), в якому викладено прохання:

1)зупинити провадження по справі №8/14пн, оскільки 04.02.09 року суддею Верховного Суду України  Лихутою Л.М. винесено ухвалу про порушення касаційного провадження за касаційною скаргою ВАТ «Укрнафтохімпроект»на рішення Сєвєродонецького міського суду від 16.05.08 року по справі № за позовом ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»до ВАТ «Укрнафтохімпроект» та громадянки Деміденко Тетяни Володимирівни –про визнання договору недійсним, - при цьому до клопотання додано примірник цієї ухвали, з мокрою печаткою суду.

Клопотання мотивоване тим, що:

«вказана справа є пов'язаною, оскільки результат її розгляду може вплинути на винесення рішення у справі №8/14пн за позовною заявою ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»про визнання права власності та витребування майна, та є можливим після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи»;

«відповідно до п. 4 інформаційного листа  від 25.11.05 року №01-8/2229 «Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року»Вищий господарський суд України на запитання, чи є підставою для зупинення провадження у справі розгляд Верховним Судом України касаційної скарги в іншій справі, що пов'язана із первісною, відповів таке. В разі неможливості розгляду справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, господарський суд згідно зі статтею 79 ГПК України зупиняє провадження у справі. Під терміном «інший суд», який вживається у частині першій  названої норми, слід розуміти, зокрема, будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно із ст. 3 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій України», отже –і Верховний Суд України».  

Далі у клопотанні викладено прохання про його розгляд судом за відсутності представника 1-го відповідача.

Окремо, вищеописаним способом, до суду надійшло письмове клопотання 1-го відповідача  про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами (вих. №02/1-247п від 26.02.09 року).

Як сказано вище, з ініціативи суду судовий процес у повному обсязі фіксується технічними засобами.

У судовому засіданні, яке відбулося 11.03.09 року, представник позивача позов підтримав у повному обсязі.

На вимогу суду він надав письмові докази про знищення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання архівних документів бухгалтерського обліку (у тому числі –обліку основних засобів) за період з 2000-2004 років, - що позбавляє його можливості підтвердити балансову вартість спірного об'єкта нерухомості на момент його первісного відчуження від імені позивача (08.11.02 року) шляхом подання до суду відповідних бухгалтерських документів.

Представник 1-го відповідача позов не визнав з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні; крім того, він наголосив на тому, що, придбаваючи спірний об'єкт нерухомості шляхом укладення договору купівлі-продажу від 22.02.06 року, за реєстром №800, ВАТ «Укрнафтохімпроект»не знало та не могло знати про те, що продавець цього об'єкта не мав права його продавати, - а тому він (1-й відповідач) є добросовісним набувачем.

Він поставив суд до відома про те, що не має можливості подати у цьому судовому засіданні документальні докази дійсної вартості спірного об'єкта нерухомості, надавши при цьому усні пояснення, зміст яких зводиться до того, що у 1-го відповідача було обмаль часу для підготовки  цих документів, оскільки ухвалу суду від 27.02.09 року, якою на нього було покладено обов'язок надати такі документи, він отримав за кілька днів до судового засідання.  

У зв'язку з цією обставиною він заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання йому можливості зібрати та подати до суду відповідні докази щодо дійсної вартості предмету спору на час розгляду останнього.

Крім того, представник:

1.Підтримав своє вищецитоване клопотання про зупинення провадження по справі.

2.Звернувся до суду з письмовою заявою в порядку ст.ст.22 та 89 ГПК України (вих. №02/1-282п від 10.03.09 року) про виправлення описок, які, на його думку, мають місце в ухвалі суду від 27.02.09 року –про відкладення розгляду справи, а саме (цитується з оригіналу заяви):

«1)в ухвалі у викладенні клопотання представника 1-го відповідача вказано, ВАТ «Укрнафтхімпроект»«купив руїни, з метою отримання будматеріалів», в той час як в судовому засіданні представником в усній формі клопотання заявленого до початку судового слухання справи даний вираз взагалі був відсутній. Клопотання про відкладення розгляду справи було заявлено інакше, це підтверджується аудіозаписом судового процесу.

2)Представником 1-го відповідача під час надання додаткових пояснень було заявлено наступне: «вартість збільшилася в не один десяток разів, це придатна будівля, яка відремонтована, в належному стані, раніше це були розвалини, фактично ми придбали цей об'єкт як будівельні матеріали». Такий вислів було застосовано для того, щоб підкреслити незадовільність стану об'єкта нерухомості придбаного ВАТ «Укрнафтохімпроект». Слова з метою отримання будматеріалів не заявлялися, мають інший зміст та значення, інформаційний зміст несуть протилежно інший.

Частина речення ухвали «…а «на даний час у цей об'єкт нерухомості вкладено великі кошти, що багатократно підвищило його вартість», після пояснення незадовільності стану придбаного об'єкта нерухомості не вживалася».

          3.Надав для долучення до справи копію рішення сьомої сесії Сєвєродонецької міської ради Луганської області 5-го скликання від 10.08.06 року №324 «Про переоформлення в оренду земельної ділянки ВАТ «Укрнафтохімпроект», - яке, на його думку, є одним з підтверджень того, що 1-й відповідач є добросовісним набувачем спірного об'єкта нерухомості.

2-й відповідач до судового засідання не з'явився, але тричі звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності (вих. №01/94 від 29.01.09 року (а.с. 58); вих. №01/172 від 09.02.09 року (а.с. 93) та вих. №01/214 від 19.02.09 року (а.с. 116), - при цьому надав відзив на позов (вих. №01/95 від 29.01.09 року), яким поставив суд до відома про те, що проти позову не заперечує (а.с. 59).

2-й відповідач не спрямував на адресу суду клопотання щодо розгляду спору за його відсутності у судовому засіданні, призначеному на 11.03.09 року.

У зв'язку з неявкою  2-го відповідача представник позивача заявив, що не заперечує проти розгляду спору по суті за його (2-го відповідача) відсутності.

Представник 1-го відповідача заперечив можливість розгляду справи  за відсутності  2-го відповідача.

Заслухавши думку представників позивача та 1-го відповідача з цього питання, враховуючи наявність трьох вищезгаданих клопотань 2-го відповідача, приймаючи до уваги те, що термін судового розгляду справи, встановлений частиною 1 ст. 69 ГПК України, закінчується 12.03.09 року, тобто завтра, - що позбавляє суд реальної можливості подальшого відкладення розгляду спору по суті, - він, з урахуванням обставин справи та наявних у ній доказів, вважає за можливе  продовжити його розгляд  у цьому судовому засіданні за відсутності 2-го відповідача.

Що стосується усіх вищезгаданих клопотань 1-го відповідача, заявлених до  судового засідання (клопотання, що надійшло 06.03.09 року), призначеного на 11.03.09 року, а також безпосередньо у цьому судовому засіданні, - то представник позивача заперечив проти їх задоволення.

Суд, розглянувши їх, дійшов наступного.

1)клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання 1-му відповідачу можливості подати до суду документальні докази дійсної вартості спірного об'єкта не підлягає задоволенню з урахуванням наступного:

а)суд не погоджується з мотивацією представника 1-го відповідача щодо причин неподання ним у цьому судовому засіданні документальних доказів дійсної вартості об'єкту нерухомості, оскільки саме він, будучи особисто присутнім у судовому засіданні 27.02.09 року, повідомив суд про наявність у ВАТ «Укрнафтохімпроект»таких документів, а значить мав реальну можливість вжити невідкладних заходів до подальшого їх подання до суду, не чекаючи надходження відповідної ухвали останнього;

б)як уже зазначалося у вище цьому рішенні, термін судового розгляду спору, встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України, закінчується 12.03.09 року, тобто за одну добу.

Представник позивача, на пропозицію представника 1-го відповідача –подати до суду узгоджену заяву про продовження розгляду спору відповідно до правила частини 4 ст. 69 ГПК України, - категорично заперечив.

Суд вважає, що, виходячи з норми частини 4 ст. 69 ГПК України, подання такого клопотання взагалі є неможливим у цьому судовому засіданні, оскільки така взаємно узгоджена заява повинна виходити від сторін по справі, а 2-й відповідач не з'явився до цього судового засідання.

Оцінюючи обставини цієї справи та наявні у ній докази, суд не вбачає підстав для застосування у даному випадку і правила частини 3 ст. 69 ГПК України, - тобто продовження терміну судового розгляду спору з ініціативи суду.

Керуючись ст.ст.4-3,22,32-34, ч.ч.1 та 4 ст.69 ГПК України, суд відмовляє у задоволенні  клопотання 1-го відповідача про подальше відкладення розгляду справи.

2)Клопотання про зупинення  провадження по справі не підлягає задоволенню з урахуванням наступних підстав.

а)як вбачається з матеріалів справи, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.05.08 року по справі №2-219/08  за позовом ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»до ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект»та Деміденко Тетяни Володимирівни –про визнання договору недійсним, яке є предметом касаційного перегляду з боку Верховного Суду України, на що 1-й відповідач посилається як на безумовну підставу для зупинення провадження по справі №8/14пн, –набрало чинності 27.11.08 року, - тобто після його перегляду апеляційним судом Луганської області.

Воно є чинним на час розгляду даного спору (справа №8/14пн), а значить, відповідно до правила частини 4 ст. 35 ГПК України, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору;

б)до справи долучено ще два рішення суду, які  набрали чинності, стосуються предмету спору по справі №8/14пн та безпосередньо впливають на вирішення останнього, а саме:

- рішення господарського суду Луганської області від 19.10.06 року по справі №13/21пд за позовом ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»до Приватного підприємця Кравченка Миколи Івановича, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Деміденко  Тетяни Володимирівни та ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект», - про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, - яким визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі дитячого садка  №15 (що є предметом спору по справі №8/14пн), укладеного між  ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»та Кравченком Миколою Івановичем (а.с.23-24);

- рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11.06.07 року по справі №2-1604/07 –за позовом ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»до Деміденко Тетяни Володимирівни  - про визнання договору дарування недійсним; названим рішенням визнано недійсним договір дарування дитсадка №15, укладений 01.08.03 року між Кравченком Миколою Івановичем та Деміденко Тетяною Володимирівною (а.с.25-26);

в)суд виходить з того, що лише сам по собі факт відкриття Верховним Судом України касаційного провадження  на підставі вищезгаданої касаційної скарги ВАТ «Укрнафтохімпроект»на рішення Сєвєродонецького міського суду від 16.05.08 року (справа №2-219/08), - згідно частині 1 ст. 79 ГПК України не є безумовною підставою для зупинення провадження, оскільки нею передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

По справі №8/14пн такі обставини відсутні.

На неодноразову вимогу суду представник 1-го відповідача не зміг надати йому незаперечних, обґрунтовних  пояснень та доказів з приводу того, чому саме, з яких причин та підстав, на його думку,  неможливо розглянути цей спір (№8/14пн) до закінчення розгляду вищезгаданої касаційної скарги, - посилаючись при цьому лише на:  

те, що позивач сам визнає преюдиційне значення рішення Сєвєродонецького міського суду від 16.05.08 року, - але судом звернуто увагу на те, що якщо позивач вважає це рішення таким, що підтверджує його право на витребування майна від ВАТ «Укрнафтохімпроект», то представник останнього трактує  розуміння позивачем наявності цього рішення та касаційний перегляд його Верховним Судом України як перешкоду для розгляду даного спору (№8/14пн);

результат касаційного перегляду Верховним Судом України рішення міського суду від 16.05.08 року може вплинути на наслідки вирішення господарським судом Луганської області спору №8/14пн;

уже цитований вище у цьому рішенні п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від  25.11.05 року №01-8/2229 «Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів і І півріччі 2005 року».

Оцінку кожному з цих доводів судом або уже надано вище, про що йдеться у попередньому викладі змісту цього рішення, або буде надано, про що буде сказано далі.

При вирішенні цього клопотання суд, відмовляючи у його задоволенні, виходить також з того, що:

- Сєвєродонецький міський суд своїм рішенням від 16.05.08 року вирішив по суті спір по справі №2-219/08, - Верховний Суд України лише переглядає його у касаційному порядку;

- у разі позитивного (для ВАТ «Укрнафтохімпроект») вирішення касаційної скарги 1-й відповідач по справі не позбавлений права скористатися правилом, викладеним у статті 112 ГПК України, якою встановлено, що господарський суд  може переглянути  прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомими заявникові.

Чинним законодавством передбачено і інші механізми відновлення прав сторони, яка вважає їх порушеними.

Крім того, суд при вирішенні як цього клопотання, так і спору  в цілому керується  позицією, викладеною в Узагальненні Верховного Суду України від 24.11.08 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно якому  на відміну від норм ч.1 ст. 216 ЦКУ, норми  гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено  основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема, з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Вважаємо, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно  передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом  захисту буде визнання правочину  недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі  відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька (як це має місце по справі №8/14пн), то вбачається правильним визнавати недійсним  не всі правочини, а лише перший і заявляти  позов про витребування майна в останнього набувача. Проте у цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого незаконного володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким воно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді (розділ «Застосування правових наслідків недійсності правочину», два передостанніх абзаци).

Тобто у господарського суду при вирішенні клопотання є ще один довод вважати, що підстави для зупинення провадження по справі №8/14пн - відсутні.

Що стосується кількаразової вимоги суду до ВАТ «Укрнафтохімпроект»про надання до справи вищеназваної ухвали Верховного Суду України від 04.02.09 року, то він при цьому  керувався ст.4-3, ч.3 ст.22, ст. 43 та ч. 1 ст. 79 ГПК України, - оскільки очевидно, що задоволення клопотання про зупинення провадження по справі №8/14пн на підставі лише усних та письмових заяв 1-го відповідача, не підтверджених відповідними документальними доказами, суперечило б як вимогам вищеназваних статтей ГПК, так і основним засадам судочинства.

3)Відносно клопотання про виправлення описок, припущених, на думку 1-го відповідача, судом при викладенні його ухвали від 27.02.09 року, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на те, що він, мотивуючи  підстави для витребування додаткових документальних доказів, які б підтверджували дійсну вартість спірного об'єкту нерухомості, послався на суть, основний зміст тверджень його представника, а суть та основний зміст було припустимо викласти саме у такий спосіб.

Що стосується виразу «руїни»та «розвалини», то суд в ухвалі застосував україномовний аналог російськомовного слова «развалини», яке застосував 1-й відповідач (російське «развалины»),  обґрунтовуючи необхідність надання йому можливості та часу для подання до суду згаданих документальних доказів.

Суд при цьому вважає, що застосування  слова «руїни»замість «розвалини»не свідчить про дійсну вартість спірного об'єкта та жодним чином не може вплинути  на законність та об'єктивність вирішення ним цього спору.

Мета придбання 1-м відповідачем спірного об'єкта не входить в предмет доказування по цій справі, а тому є у даному випадку юридично нейтральним фактом.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що термін судового розгляду справи закінчується, керуючись ч.3 ст. 22, ст. 43, ч.ч. 1 та 4 ст.69 та ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути цей спір по суті  на підставі пояснень присутніх у судовому засіданні представників сторін та наявних у справі доказів.  

І.Заслухавши представників позивача та 1-го відповідача, дослідивши  обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов наступного.

1.Згідно свідоцтву про право власності на будівлю дитячого садка №15, виданого  виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 27.02.02 року на підставі його власного  рішення №328 від 26.02.02 року, -  Відкрите акціонерне товариство «Сєвєродонецькзалізобетон»є власником  будівлі дитячого садка №15, з господарськими спорудами, загальною площею 1051,5 кв.м, розташованого за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Хіміків, 34-б (далі –об'єкт нерухомості) (до справи долучено його копію, - а.с.19).

15.08.02 року на підставі заяви кредитора –Державної податкової інспекції у місті Сєвєродонецьку  господарським судом Луганської області порушено провадження по справі №12/102-б –про банкрутство ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»(а.с. 16).

08.11.02 року між ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»(продавець) та Фізичною особою-підприємцем  Кравченком Миколою Івановичем  було укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості, який того ж дня нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С.О., за реєстром №7896 (а.с.20).

01.08.03 року Кравченко Микола Іванович (даритель) та Деміденко Тетяна Володимирівна (обдарована) уклали між собою договір дарування  того ж об'єкту нерухомості (а.с.21).

22.02.06 року Деміденко Тетяна Володимирівна (продавець) та ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект»(покупець) уклали договір купівлі-продажу будівлі дитячого садка №15, який нотаріально посвідчив приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу  Лопатенко В.В., за реєстром №800 (а.с. 22).

Покупцем здійснено державну реєстрацію цього правочину, що підтверджується Витягом №10307657, виданим Сєвєродонецьким міським бюро технічної інвентаризації 05.04.06 року (а.с. 52) (на час розгляду спору –Комунальне підприємство «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації») (а.с. 60-63).

2.Постановою господарського суду Луганської області від 09.12.05 року (справа №12/102-б) ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон» визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру (а.с. 16).

Ухвалою цього суду від 24.10.08 року по тій же справі ліквідатором банкрута  призначено арбітражного керуючого Віскунова О.В. (а.с.17).

Як вбачається з матеріалів справи, арбітражними керуючими підприємства-банкрута відповідно до ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було вжито заходів до виявлення майна підприємства та перевірки законності його відчуження.

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.10.06 року по справі №13/21пд за позовом ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон» до Приватного підприємця Кравченка Миколи Івановича, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Деміденко  Тетяни Володимирівни та ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект», - про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, - визнано недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будівлі дитячого садка  №15, з господарськими побудовами, укладений 08.11.02 року між ВАТ «Сєвєвродонецькзалізобетон»та Кравченком Миколою Івановичем,  за реєстром №7896,  - при цьому судом встановлено, що підставою для цього стало те, що спірний об'єкт нерухомості було відчужено шляхом купівлі-продажу, з порушенням вимог кількох законів, а саме:

ст. 13 Закону України від 14.05.02 року №2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –ЗУ №2343-ХІІ), згідно  п. 13 ст. 13 якого  керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

Закону України від 21.12.2000 року №2181-ХІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно абзацу 3 преамбули та п. 7.8 ст. 7 якого  з моменту прийняття судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу  такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», без застосування норм цього Закону (а.с.23-24);

частини 1 ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР), згідно якій  недійсною є та угода, що  не  відповідає  вимогам   закону.

Цим же рішенням суду встановлено, що  спірний договір було укладено керівником ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»під час дії процедури розпорядження майном позивача, без погодження з розпорядником майна, що, на думку суду, одночасно підтверджує факт того, що спірне майно вибуло з відома його власника помимо його волі з інших причин, оскільки після порушення провадження у справі про банкрутство керівник або орган управління боржника повністю втрачають право самостійно розпоряджатися майном підприємства з огляду на норму ч. 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно частині 2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній  угоді  кожна  з  сторін  зобов'язана  повернути другій  стороні  все  одержане  за  угодою,  а  при   неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені  законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ці вимоги чинного законодавства відповідачем виконані не були.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11.06.07 року по справі №2-1604/07 –за позовом ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»до Деміденко Тетяни Володимирівни  - про визнання договору дарування недійсним, - визнано недійсним договір дарування дитсадка №15, укладений 01.08.03 року між Кравченком Миколою Івановичем та Деміденко Тетяною Володимирівною, при цьому підставами для такого рішення стало посилання суду на:

зміст вищецитованої частини 2 ст. 48 ЦК УРСР, який був чинним на момент укладення спірного правочину;

ст. 59 ЦК УРСР, згідно якій  правочин, визнаний недійсним, вважається недійсним з моменту його укладення;

частину 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (а.с.25-26).

За цим рішенням суду вимоги частини 2 ст. 48 ЦК УРСР також не були виконані.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.05.08 року по справі №2-219/08  за позовом ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»до ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект»та Деміденко Тетяни Володимирівни –про визнання договору недійсним, -  визнано недійсним  нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будівлі дитячого садка  №15, з господарськими побудовами, розташованого у будинку №34-б по проспекту  Хіміків у місті Сєвєродонецьку, укладений між Деміденко Т.В. та  ВАТ «Укрнафтохімпроект»22.02.06 року, за реєстром №800.

Підставами для винесення цього рішення стало посилання міського суду на:

вищезгадані рішення господарського суду Луганської області від 19.10.06 року, справа №13/21пд, та  Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11.06.07 року, справа №2-1604/07 (а.с.27-29), які набрали законної сили;

статтю 215 ЦК України, згідно якій недійсним є правочин, якщо його недійсність  встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);

статтю 216 ЦКУ, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (а.с. 27-29).

3.На підставі цього рішення  позивач –ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»звернувся до КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації»з заявою про припинення права власності  та реєстрацію права власності на нерухоме майно (вих. №б/н від 10.12.08 року), в якому виклав прохання –припинити  на підставі судових рішень, у т.ч. рішення від 16.05.08 року по цивільній справі №2-219/08, право власності Відкритого акціонерного товариства«Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект»на нерухоме майно, яке є предметом  спору по цій справі, та зареєструвати його за ВАТ «Сєвєродонецькзалізобетон»(а.с. 39-40), - але  КП «Сєвєродонецьке БТІ»відмовило у задоволенні цих вимог (вих.№ 01/1101 від 23.12.08 року), пославшись на те, що відповідно до п.п.3.9 п. 3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18.02.02 року за №157/6445 «у разі переходу права власності на нерухоме майно, яке вже зареєстроване в Реєстрі прав, реєстратор при реєстрації  прав на це майно одночасно скасовує попередній запис щодо права власності на це майно», - тобто реєстрація припинення права власності без переходу права власності до іншого власника не передбачена Реєстром прав власності на нерухоме майно, що підтверджується вимогами Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, що зареєстровано у МЮ України 28.01.03 року за №67/7388.

Для здійснення державної реєстрації права власності заявника на будівлю спірного дитсадка №15 КП «Сєвєродонецьке БТІ»також зажадало надання первинного документу про право власності, тобто Свідоцтва про право власності, виданого 27.02.02 року на підставі рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради від 26.02.02 року за №328.

У іншому випадку, як стверджує БТІ, у нього відсутні законні підстави для припинення права власності ВАТ «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект»та державної реєстрації права власності  за ВАТ  «Сєвєродонецькзалізобетон»на спірну будову дитячого садка №15 (а.с. 41).

Оригінал витребуваного БТІ первинного документу про право власності у ВАТ «Сєвєвродонецькзалізобетон»- відсутній.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

4.З урахуванням обставин справи суд вважає за необхідне уточнити питання щодо вартості предмету спору –об'єкту нерухомого майна.

Позивач надав до справи довідку №50 від 27.02.09 року, згідно якій, з посиланням на вищезгаданий  договір купівлі-продажу від 08.11.02 року, інвентаризаційна вартість будівлі дитячого садка №15, з господарськими прибудовами, складає 16356,00 грн. (а.с. 121).

Це твердження відповідає змісту пункту 3 договору купівлі-продажу від 08.11.02 року, за реєстром №7896 (а.с. 20).

Виходячи з цієї суми позивач, на вимогу суду, за розгляд майнової частини позову сплатив державне мито у сумі 163,56 грн., –1% від вартості предмету спору у розмірі 16356,00 грн. (а.с.97).

1-й відповідач, незважаючи на свої твердження про наявність у нього доказів дійсної вартості спірного об'єкта станом на час розгляду спору, - не подав їх до суду.

           У судовому засіданні 11.03.09 року він заявив клопотання про встановлення ціни вартості спірного об'єкта нерухомості на рівні 37615,00 грн., що відповідає змісту  пунктів 2.1 та 2.3 договору купівлі-продажу від 22.02.06 року, за реєстром №800, згідно першому з яких  «за погодженням сторін продаж вчинено за 37615,00 грн.», а у п.2.3 у такій же сумі сторонами визначено «загальну вартість  будівлі дитячого садка №15, з господарськими побудовами», - при цьому сторони за договором жодним чином не мотивують причини та підстави, з яких вони дійшли до встановлення такого розміру суми вартості.

          Дослідивши ці обставини, суд не погоджується з клопотанням представника 1-го відповідача про встановлення ціни предмету спору на рівні 37615,00 грн., оскільки вона  містить посилання лише на «домовленість сторін».

          В той  же час ціна, на яку є посилання у договорі від 08.11.02 року, названа інвентаризаційною, - тобто визначеною 2-м відповідачем по цій справі –КП «Сєвєродонецьке БТІ», - підприємством, спеціально уповноваженим чинним законодавством на вчинення таких оціночних дій, - а тому суд, керуючись частиною 3 ст. 55 ГПК України, виходячи з того, що позивач при зверненні до суду з цим позовом сам належним чином  не визначив вартість об'єкта нерухомості, про визнання права власності на який він просить суд, - останній дійшов висновку, що правильним слід вважати  вартість спірного дитсадка №15, з господарськими побудовами, –на рівні 16356,00 грн.

ІІ.Заслухавши представників позивача та 1-го відповідача, дослідивши та оцінивши обставини справи та наявні у ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

          Спірні правовідносини виникли 08.11.02 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), та продовжують мати місце після 01.01.04 року, - тобто після набрання чинності Цивільним кодексом України (в редакції 2003 року), а тому суд при вирішенні цього спору, у відповідних випадках, керується цими двома нормативними актами (п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ).

          1.Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (ст. 4 ЦК УРСР) цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб, що  не  передбачені  цими  актами,  але  за  аналогією  породжують цивільні права та обов'язки. Підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ; ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР).

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ; ч.1 ст. 41 ЦК УРСР).

          Згідно частинам 1-5 ст. 203 ЦКУ зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам

суспільства. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг

цивільної дієздатності. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових

наслідків, що обумовлені ним.

          Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним,  якщо його  недійсність  прямо  не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Як сказано у статті 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину   є недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

           Недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом   (нікчемний  правочин).  У  цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається.

          У випадках,  встановлених  цим  Кодексом,  нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

           Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Як сказано вище у цьому рішенні, найпершу угоду, спрямовану на відчуження спірного об'єкту нерухомості (договір купівлі-продажу від 01.11.02 року)  господарський суд  Луганської області визнав такою, що не відповідає вимогам ст. 48 ЦК УРСР, у якій сказано, що недійсною є та угода, що  не  відповідає  вимогам   закону (ч.2 ст. 215 ЦКУ).

          По недійсній  угоді  кожна  з  сторін  зобов'язана  повернути другій  стороні  все  одержане за  угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені  законом.

Згідно статті 216 названого Кодексу, недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі  недійсності  правочину  кожна  із  сторін зобов'язана повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на виконання   цього   правочину,   а   в  разі  неможливості   такого повернення,  зокрема тоді,  коли одержане полягає  у  користуванні

майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо  у  зв'язку  із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди,  вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

           Правові наслідки,  передбачені частинами першою та  другою цієї статті,  застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих  видів недійсних правочинів.

Правові наслідки  недійсності  нікчемного  правочину,  які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків  недійсності  нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може   застосувати   наслідки   недійсності    нікчемного правочину з власної ініціативи.

          2.Як встановлено судом при розгляді цього спору, усі три угоди про відчуження будівлі дитячого садка №15, з господарськими побудовами, рішеннями вищеназваних судів визнані недійсними, при цьому найперша з них (від 08.11.02 року) визнана такою тому, що не відповідала вимогам закону, тобто є нікчемною (ст. 48 ЦК УРСР; ст. 215  ЦКУ).

          На підставі жодного з цих рішень спірний об'єкт нерухомості не було повернуто його первісному власникові.

          Ці обставини примусили його звернутися до суду з даним позовом.

          Як передбачено у ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР, яка була чинна станом на 08.11.02 року, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права  його відчужувати, про що  набувач  не  знав  і  не  повинен  був  знати (добросовісний набувач), то власник вправі  витребувати  це  майно від набувача лише в  разі,  коли  майно  загублене власником  або особою, якій  майно  було  передане  власником  у  володіння,  або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

          Аналогічні за змістом норми містяться у ч. 1 ст. 388 ЦКУ, згідно якій якщо  майно за відплатним договором придбане в особи,  яка не мала права його відчужувати,  про що набувач не знав і  не  міг знати  (добросовісний  набувач),  власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

              1) було загублене власником  або  особою,  якій  він  передав майно у володіння;

             2) було  викрадене  у  власника  або особи,  якій він передав майно у володіння;

             3) вибуло з володіння власника або особи,  якій  він  передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

          При вирішенні цього спору по суті суд виходить з того, що рішенням господарського суду Луганської області від 19.10.06 року встановлено не тільки факт укладення 08.11.02 року угоди, яка суперечить вимогам закону (тобто є нікчемною), але і факт того, що спірне майно вибуло з володіння позивача іншим шляхом поза його волею, оскільки тим же рішенням встановлено, що відчуження здійснено керівником підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, без обов'язкового узгодження з розпорядником майна, призначеним ухвалою господарського суду, тобто без дотримання вимог частини 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зі змісту якої вбачається, що керівник чи орган управління підприємства, щодо якого судом порушено справу про банкрутство, повністю позбавлений права розпоряджатися своїм майном без погодження з розпорядником майна.

          Згідно абз.11 ст. 1 названого Закону розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за  управлінням  та  розпорядженням  майном  боржника  на   період провадження у справі про банкрутство в порядку,  встановленому цим Законом.

          Абзацом 5 ч. 9 ст. 13 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що до числа обов'язків розпорядника майна  підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, належить  вживати заходів для захисту майна боржника. Крім того, при здійсненні своїх  повноважень розпорядник   майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси

боржника та його кредиторів (ч. 10 тієї ж статті).

          Отже, на думку суду, договір купівлі-продажу від 08.11.02 року за №7856, правовідносини на підставі якого існували з 08.11.02 року до набрання чинності рішенням господарського суду Луганської області від 19.10.06 року, укладено з порушенням вимог частини 3 ст. 203 ЦКУ (крім низки перелічених інших порушень), згідно якій волевиявлення учасника правочину  має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

          З урахуванням вищенаведеної мотивації суд вважає, що цей договір має вади волі продавця («порок волі»).

          За таких обставин позовні вимоги щодо витребування від 1-го відповідача спірного майна –об'єкту нерухомості –та спонукання (зобов'язання) його передати це майно на користь позивача –підлягають задоволенню у повному обсязі.

          3.Розглянувши вимогу позивача про визнання за ним права власності на спірне майно, суд вважає, що вона також підлягає задоволенню з таких підстав.

          Як вбачається з наявних у справі доказів, обидва відповідачі не визнають за позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомості.

          В той же час позивач довів суду наявність у нього такого права, у тому числі шляхом наданням до справи наступних доказів:

          копії з засвідченої КП «Сєвєродонецького БТІ»копії вищезгаданого свідоцтва про право власності  від 27.02.02 року (а.с. 19);

          трьома вищезгаданими судовими рішеннями (а.с.23-24; 25-26; 27-29);

          іншими матеріалами справи.

          Факт оспорювання відповідачами наявності у позивача  цього права доведено матеріалами справи, про які йдеться вище у цьому рішенні.

          Згідно частині 1 ст. 316 ЦКУ правом  власності  є право особи на річ (майно),  яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею,  незалежно від  волі

інших осіб.

          Власникові   належать  права  володіння,  користування  та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання

власника та місцезнаходження майна (частини 1-2 ст. 317 ЦКУ).

          Суб'єктами  права  власності  є  Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст. 318 ЦКУ).

           Власник  володіє,  користується,   розпоряджається   своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦКУ).

          Згідно частинам 1-2 ст. 321 Цивільного кодексу  право  власності  є  непорушним. Ніхто   не   може   бути протиправно   позбавлений   цього   права   чи  обмежений  у  його

здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена  у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

          Статтею 328 ЦКУ встановлено, що  право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право  власності вважається набутим правомірно,  якщо інше прямо  не  випливає  із  закону  або  незаконність  набуття  права.

          Відповідно до ч. 2 ст. 346 Цивільного кодексу, крім підстав припинення права власності, перелічених у частині 1 названої статті, право  власності  може  бути  припинене  в інших випадках, встановлених законом.

          Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ч.1 ст. 386 ЦКУ).

          Згідно частині 1 ст.387 ЦКУ власник  має  право витребувати своє майно від особи,  яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

          Як встановлено пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦКУ, якщо  майно за відплатним договором придбане в особи,  яка не мала права його відчужувати,  про що набувач не знав і  не  міг

знати  (добросовісний  набувач),  власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи,  якій  він  передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

          Власнику також надано право пред'явити  позов  про  визнання  його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,  а також у разі втрати ним документа,  який засвідчує його право власності (ч.1 ст. 392 ЦКУ).

          З урахуванням викладеного суд при вирішенні цього спору виходить з того, що однією з найважливіших засад господарського судочинства є змагальність сторін, відповідно до якої сторони та  інші  особи,  які   беруть участь   у   справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд  створює  сторонам  та  іншим  особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства (ст.4-3 ГПК).

          Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для

правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших  осіб,  які  беруть участь  в  судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення  представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ст. 32 ГПК).

           Кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази  подаються сторонами  та  іншими  учасниками судового процесу (ст.33 ГПК).

           Згідно ст. 34 ГПК України господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи. Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні

бути  підтверджені  певними  засобами  доказування, не  можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, суд керується частиною 4 ст. 35 ГПК України, якою встановлено, що  рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

З огляду на викладене при вирішенні цього спору суд не може керуватися доводами 1-го відповідача щодо того, що він є добросовісним набувачем, у якого  спірне майно не може бути витребуване його власником.

          Суд вважає, що спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем, відповідає ст. 16 ЦК України.  

          За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

          Що стосується розподілу судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, покладає їх на 1-го відповідача у наступному розмірі: державне мито у сумі 248,56 грн. (163,56 грн. + 85,00 грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

          При складанні повного тексту цього рішення судом  виявлено, що при виготовленні та оголошенні у судовому засіданні 11.03.09 року вступної та резолютивної його частин припущено описку, яка полягає у наступному.

          Позивачем заявлено  майнову та немайнові  позовні вимоги, а саме:

          майнову -  про визнання за ним права власності на об'єкт нерухомого майна вартістю 16356,00 грн., - у зв'язку з чим йому відповідно до п/п «а»ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»належало сплатити до Державного бюджету 163,56 грн., що ним фактично і зроблено (квитанція №00803 від 09.02.09 року (а.с. 97);

          немайнові вимоги - про витребування спірного майна з незаконного володіння 1-го відповідача, а також про спонукання (зобов'язання) його  передати це майно позивачу, - за розгляд  якого судом позивач відповідно до п/п «б»частини 2 ст. 3 вищеназваного Декрету повинен  був сплатити державне мито у розмірі 85,00 грн., - фактично ж згідно квитанції №00453 від 10.01.09 року він сплатив його у сумі 102,00 грн., - тобто припустився надмірної сплати у розмірі   17,00 грн. (102,00 грн. –85,00 грн.).

          Згідно ст. 47 ГПК України  надмірно сплачене державне мито підлягає поверненню платнику з Державного бюджету.

          Однак судом  у вступній та резолютивній частинах рішення вказано, що на користь позивача підлягає поверненню державне мито у розмірі 102,00 грн., а не 17,00 грн.

          Ця описка підлягає виправленню.

          На підставі викладеного, ст.ст. 4, 41,48,145 Цивільного кодексу Української РСР; ст.ст.11,16, 202-204, 215-216,316-319,321,328,346,387,388,392 Цивільного кодексу України,  керуючись ст.ст.4-3,22,32-36,43,44,47,47-1,49,69,75,82-85 та 89 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            в и р і ш и в :

          1.Позов задовольнити у повному обсязі.

           2.Визнати за Відкритим акціонерним товариством  «Сєвєродонецькзалізобетон», ідентифікаційний код 01235797, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Силікатна, 7 Луганської області, право власності на об'єкти нерухомості, а саме: будівлю дитячого садка №15 (п'ятнадцять), з господарськими прибудовами (літ. А-2 Н, а І-а VII, Пд-будівлю цегляну з підвалом; Б, б, б-1 - сарай цегляний; В, в, в-1 - сарай залізобетонний; № 1 –ворота металеві; № 2 - споруду,  асфальтне замощення), - загальною площею 1051,5 кв.м., розташовані за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Хіміків, 34-б (тридцять чотири-«б») Луганської області.

          Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на об'єкт нерухомого майна підлягає державній реєстрації.

           3.Витребувати з незаконного володіння Відкритого акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект», ідентифікаційний код 21489100, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5-б,  нерухоме майно, а саме: будівлю дитячого садка №15 (п'ятнадцять), з господарськими прибудовами (літ. А-2 Н, а І-а VII, Пд - будівлю цегляну з підвалом; Б, б, б-1 - сарай цегляний; В, в, в-1 - сарай залізобетонний; № 1 –ворота металеві; № 2 –споруду;  асфальтне замощення), - загальною площею 1051,5 кв.м., розташовані за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Хіміків, 34-б (тридцять чотири-«б») Луганської області.

           4.Зобов'язати Відкрите акціонерне товариство «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект», ідентифікаційний код 21489100, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5-б,  передати Відкритому акціонерному товариству «Сєвєродонецькзалізобетон», ідентифікаційний код 01235797, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Силікатна, 7 Луганської області, - будівлю дитячого садка №15 (п'ятнадцять), з господарськими прибудовами (літ. А-2 Н, а І-а VII; Пд-будівлю цегляну з підвалом; Б, б, б-1 - сарай цегляний; В, в, в-1 - сарай залізобетонний; № 1 –ворота металеві; № 2 - споруду,  асфальтне замощення), - загальною площею 1051,5 кв.м., розташовані за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Хіміків, 34-б (тридцять чотири-«б») Луганської області.

          5.Стягнути з Відкритого акціонерне товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних та нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект», ідентифікаційний код 21489100, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5-б, - на користь Відкритого акціонерного товариства «Сєвєродонецькзалізобетон», ідентифікаційний код 01235797, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Силікатна, 7 Луганської області, - судові витрати, а саме: державне мито у сумі 248 (двісті сорок вісім, грн. 56 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн.00 коп.

          6.Повернути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Сєвєродонецькзалізобетон», ідентифікаційний код 01235797, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Силікатна, 7 Луганської області, - надмірно сплачене державне мито у сумі 17 (сімнадцять) грн. 00 коп.

          Підставою для повернення державного мита є копія цього рішення, засвідчена гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 11.03.2009 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду  у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –  16 березня 2009 року.

           Суддя                                                                                                            А.П. Середа