Постанова

від 17.06.2013 по справі 36/413

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа№ 36/413

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Коршун Н.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Кондюріна Я.О. (додаткова угода до угоди про надання адвокатських послуг від 30.10.2012 р.)

від відповідача - Ткаченко І.В. (довіреність б/н від 11.12.2012 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада Сталь»

на рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2013 року

у справі №36/413 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва «Мехбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада Сталь»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва «Мехбуд» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада Сталь» про визнання договору зберігання від 01.08.2007 р. недійсним.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.04.2013 р. у справі №36/413 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір зберігання від 01.08.2007 р. Стягнуто з відповідача на користь позивача 985,00 грн. судового збору, 6642,00 грн. за проведення судової експертизи та 3000,00 грн. оплати послуг адвоката.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним, винесеним при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності, в якій останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строку позовної давності.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.08.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання, згідно умов якого відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання ТМЦ (далі - майно) в кількості та в асортименті вказаному в акті приймання-передачі.

10.09.2007 р. сторонами підписано акт прийому-передачі майна, як додаток 1 до договору зберігання від 01.08.2007 р. За вказаним актом на зберігання передана сталь в рулонах з покриттям 0,50 мм*1250 мм (9003) у кількості 19,044 т, вартістю 130133,94 грн. без ПДВ.

30.11.2009 р. позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада-Сталь» було отримано претензію, щодо повернення сталі в рулонах.

Позивач заявляє, що зазначений договір ніколи не укладався, директор підприємства такого договору ніколи не підписував, пропозиції про укладення договору зберігання від відповідача не надходило; оригінал договору у позивача відсутній; відсутні первинні документи, підтверджуючі приймання та зберігання майна, відомості про якість і вид сталі, яку нібито було отримано позивачем. Також позивач зазначає про відсутність у Гончара С.С. повноважень на підписання акта прийому-передачі майна від 10.09.2007 р. та відсутність його довіреності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін договору, або іншими особами, права яких були порушені вказаним правочином.

Частиною 1 ст. 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст. 937 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 207 ГК України на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Водночас у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Президія Вищого арбітражного суду України у п. 3.2. роз'яснення від 12.03.1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", що було чинним впродовж існування правовідносин між позивачем та відповідачем, вказує на правочини, які можуть бути припинені лише на майбутнє (договір майнового найму, зберігання за договором схову тощо). Аналогічної правової позиції в частині видів правочинів, щодо яких можливо висувати до суду вимоги про припинення правочину лише на майбутнє, вказує й Вищий господарський суд України у п. 2.7. Постанови пленуму від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Згідно п. 2.2.1. Договору зберігання від 01.08.2007 р. поклажодавець передає майно зберігачу відповідно до акта приймання-передачі.

Акт прийому-передачі майна від 10.09.2007 р., як додаток до оспорюваного договору, свідчить про прийом визначеного у ньому майна на зберігання на умовах Договору зберігання від 01.08.2007 р.

Твердження позивача про те, що 3-я сторінка оспорюваного договору (з печаткою та підписом) взята відповідачем від договору зберігання №02/09 від 19.09.2007 р. не знайшла свого підтвердження.

Так, у висновку судово-технічної експертизи від 12.07.2012 р. зазначено, що папір 2-го аркушу (сторінка 3) представленого на експертизу Договору зберігання від 01.08.2007 р. відрізняється від паперу 1-го аркушу (сторінки 1 та 2) Договору зберігання від 01.08.2007 р. та від паперів 1-го та 2-го аркушів (сторінки 1-3) Договору зберігання від 19.09.2007 р. за кольором, рівномірністю на просвіт («хмарністю»), щільністю та товщиною, що свідчить про їх різну родову належність. Папір 1-го аркушу (сторінки 1 та 2) Договору зберігання від 01.08.2007 р. відрізняється від паперів 1-го та 2-го аркушів (сторінки 1-3) Договору зберігання від 19.09.2007 р. за кольором, щільністю та товщиною, що свідчить про їх різну родову належність.

Вищезазначений висновок судово-технічної експертизи не може свідчити про додержання або недодержання письмової форми договору, як на те посилається позивач.

За змістом п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема ст.ст. 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107,1118 ЦК України.

Відповідно до абзацу 6 п. 3.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

З урахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції не бере до уваги в якості належного та допустимого доказу ксерокопію витягу з реєстру довіреностей позивача, адже останній є внутрішнім документом сторони у справі до якого інша сторона не мала доступу під час підписання акта прийому-передачі від 10.09.2007 р., як додатка до правочину, що оспорюється за яким власне і відбулась передача певного майна на зберігання, факт передачі якого не заперечується й самим позивачем у відповідній претензії (а.с. 77, т.1).

Отже, з огляду на вищезазначені обставини справи у їх сукупності, обраний позивачем спосіб захисту його прав та інтересів не може бути задоволений судом.

Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позивачем не доведено підстав та не надано доказів, які б свідчили про недійсність оспорюваного правочину, а відтак позовні вимоги про визнання договору зберігання від 01.08.2007 р. недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 43 ГПК України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Поряд з цим, ст. 34 ГПК України закріплює, що рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом та які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (ст. 3 ГК України).

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до тверджень позивача про те, що останній довідався про існування правочину, що оспорюється, лише під час розгляду господарським судом м. Києва справи №23/423 у 2010 році, адже ці твердження не відповідають та повністю спростовуються змістом позовної заяви у справі №36/413 з якої вбачається, що претензію відповідача щодо повернення сталі в рулонах позивачем було отримано ще 30.11.2009 р. За вказаних обставин достеменно встановити строк з якого сторона дізналась про існування правочину, що оспорюється, - не представляється можливим, внаслідок чого подана відповідачем заява про застосування позовної давності не може бути задоволена.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем апеляційну скаргу обґрунтовано належним чином у зв'язку з чим остання підлягає задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2013 р. у справі №36/413 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада Сталь» задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2013 р. у справі №36/413 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства по розробці і виготовленню засобів механізації будівництва «Мехбуд» (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4а, код ЄДРПОУ 05418038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Армада Сталь» (юридична адреса: 08600, Київська область, м. Васильків, вул. Гоголя, 5, фактична адреса: 03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21 код ЄДРПОУ 35185636) 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №36/413 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Коршун Н.М.

Сітайло Л.Г.